Псалми 77

¹ Пісня навчальна Асафова.

Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст,

² нехай я відкрию уста свої приказкою, нехай стародавні прислів’я я висловлю!

³ Що ми чули й пізнали, і що розповідали батьки наші нам,

⁴ того не сховаємо від їхніх синів, будемо розповідати про славу Господню аж до покоління останнього, і про силу Його та про чуда Його, які Він учинив!

⁵ Він поставив засвідчення в Якові, а Закона поклав ув ізраїлі, про які наказав був Він нашим батькам завідомити про них синів їхніх,

⁶ щоб знало про це покоління майбутнє, сини, що народжені будуть, устануть і будуть розповідати своїм дітям.

⁷ І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегтимуть.

⁸ І не стануть вони, немов їхні батьки, поколінням непокірливим та бунтівничим, поколінням, що серця свого не поставило міцно, і що дух його Богу невірний.

⁹ Сини Єфрема, озброєні лучники, повернулися взад у день бою:

¹⁰ вони не берегли заповіту Божого, а ходити в Законі Його відреклися,

¹¹ і забули вони Його чини та чуда Його, які їм показав.

¹² Він чудо вчинив був для їхніх батьків ув єгипетськім краї, на полі Цоанськім:

¹³ Він море розсік, і їх перепровадив, а воду поставив, як вал;

¹⁴ і провадив їх хмарою вдень, а сяйвом огню цілу ніч;

¹⁵ на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безодні.

¹⁶ Він витягнув із скелі потоки, і води текли, немов ріки.

¹⁷ Та грішили вони проти Нього ще далі, і в пустині гнівили Всевишнього,

¹⁸ і Бога вони випробовували в своїм серці, для душ своїх їжі бажаючи.

¹⁹ І вони говорили насупроти Бога й казали: Чи Бог зможе в пустині трапезу зготовити?

²⁰ Тож ударив у скелю і води линули, і полилися потоки! Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м’ясива народові Своєму?

²¹ Тому то почув це Господь та й розгнівався, і огонь запалав проти Якова, і проти ізраїля теж знявся гнів,

²² бо не вірували вони в Бога, і на спасіння Його не надіялись.

²³ А Він хмарам згори наказав, і відчинив двері неба,

²⁴ і спустив, немов дощ, на них манну для їжі, і збіжжя небесне їм дав:

²⁵ Хліб ангольський їла людина, Він послав їм поживи до ситости!

²⁶ Крім цього, Він східнього вітра порушив на небі, і міццю Своєю привів полудневого вітра,

²⁷ і дощем на них м’ясо пустив, немов порох, а птаство крилате, як морський пісок,

²⁸ і спустив його серед табору його, коло наметів його.

²⁹ І їли вони та й наситились дуже, Він їм їхнє бажання приніс!

³⁰ Та ще не вдовольнили жадання свого, ще їхня їжа була в їхніх устах,

³¹ а гнів Божий піднявся на них, та й побив їхніх ситих, і вибранців ізраїлевих повалив...

³² Проте ще й далі грішили вони та не вірили в чуда Його,

³³ і Він докінчив у марноті їхні дні, а їхні літа у страху.

³⁴ Як Він їх побивав, то бажали Його, і верталися, й Бога шукали,

³⁵ і пригадували, що Бог їхня скеля, і Бог Всевишній то їхній Викупитель.

³⁶ І своїми устами влещували Його, а своїм язиком лжу сплітали Йому,

³⁷ бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були вони вірні в Його заповіті...

³⁸ Та він, Милосердний, гріх прощав і їх не губив, і часто відвертав Свій гнів, і не будив усю Свою лютість,

³⁹ і Він пам’ятав, що вони тільки тіло, вітер, який переходить і не повертається!

⁴⁰ Скільки вони прогнівляли Його на пустині, зневажали Його на степу!

⁴¹ і все знову та знов випробовували вони Бога, і зневажали Святого ізраїлевого,

⁴² вони не пам’ятали руки Його з дня, як Він вибавив їх із недолі,

⁴³ як в Єгипті чинив Він знамена Свої, а на полі Цоанському чуда Свої,

⁴⁴ і в кров обернув річки їхні та їхні потоки, щоб вони не пили...

⁴⁵ Він послав був на них рої мух, і їх жерли вони, і жаб і вони їх губили.

⁴⁶ А врожай їхній віддав був Він гусені, а їхню працю сарані.

⁴⁷ Виноград їхній Він градом побив, а приморозком їхні шовковиці.

⁴⁸ І Він градові віддав їхній скот, а блискавкам череди їхні.

⁴⁹ Він послав був на них Свій гнів запальний, і лютість, й обурення, й утиск, наслання злих анголів.

⁵⁰ Він дорогу зрівняв був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав моровиці.

⁵¹ І побив Він усіх перворідних в Єгипті, первістків сили в наметах Хамових.

⁵² І повів Він, немов ту отару, народ Свій, і їх попровадив, як стадо, в пустині.

⁵³ І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накрило було ворогів їхніх.

⁵⁴ І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що правиця Його набула.

⁵⁵ І народи Він повиганяв перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка про спадок, і в їхніх наметах племена ізраїлеві оселив.

⁵⁶ Та й далі вони випробовували та гнівили Всевишнього Бога, і Його постанов не додержували,

⁵⁷ і відступали та зраджували, немов їхні батьки відвернулись, як обманливий лук.

⁵⁸ І жертівниками своїми гнівили Його, і дрочили Його своїми фіґурами.

⁵⁹ Бог почув усе це і розгнівався, і сильно обридивсь ізраїлем,

⁶⁰ і покинув оселю в Шіло, скинію ту, що вмістив був посеред людей,

⁶¹ і віддав до неволі Він силу Свою, а величність Свою в руку ворога...

⁶² І віддав для меча Свій народ, і розгнівався був на спадщину Свою:

⁶³ його юнаків огонь пожирав, а дівчатам його не співали весільних пісень,

⁶⁴ його священики від меча полягли, і не плакали вдови його.

⁶⁵ Та небавом збудився Господь, немов зо сну, як той велет, що ніби вином був підкошений,

⁶⁶ і вдарив Своїх ворогів по озадку, вічну ганьбу їм дав!

⁶⁷ Та Він погордив намет Йосипів, і племена Єфремового не обрав,

⁶⁸ а вибрав Собі плем’я Юдине, гору Сіон, що її полюбив!

⁶⁹ і святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтував.

⁷⁰ І вибрав Давида, Свого раба, і від кошар його взяв,

⁷¹ від кітних овечок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та ізраїля, спадок Свій,

⁷² і він пас їх у щирості серця свого, і провадив їх мудрістю рук своїх!