Проповідь 138 - Про скорботу Святого Духа

1733

Про скорботу Святого Духа

Проповідь 138, 1733 рік

«І не засмучуйте Духа Святого Божого, Яким ви запечатані на день викупу» (Еф. 4:30).

Немає важливішого питання для людини, яка знає, що саме Святий Дух веде нас до всієї істини і до всієї святості, ніж зрозуміти, з яким станом душі ми повинні приймати Його божественну присутність, щоб ані не відштовхувати Його від себе, ані не перешкоджати Йому звершувати ті благодатні діла, заради яких Він перебуває з нами. А мета Його перебування полягає не в тому, щоб просто дати розумові втіху, а в тому, щоб навернути і цілком освятити наше серце і наше життя.

Ці слова Апостола містять найсерйознішу та найніжнішу настанову саме для цього: «І не засмучуйте Духа Святого Божого, Яким ви запечатані на день викупу».

Титул «святий», коли вона вживається щодо Духа Божого, означає не лише те, що Він святий у Своїй власній природі, але й те, що саме Він робить святими нас; що Він є великим джерелом святости для Своєї Церкви; Духом, від Якого походить уся благодать і чеснота, через які очищається наша вина, наше серце оновлюється у святих нахилах, і ми знову починаємо носити образ нашого Творця. Тому Апостол мав вагому підставу дати це урочисте застереження щодо Нього, і на всіх нас лежить великий обов’язок розглянути його з найглибшою увагою. А щоб зробити це ще корисніше, я розгляну:

I. У якому значенні сказано, що Дух Божий засмучується через гріхи людей.

II. Якими саме гріхами Він особливо засмучується.

III. Я постараюся показати силу аргументу апостола проти засмучення Святого Духа: «Яким ми запечатані на день викупу».

I. По-перше, я маю дослідити, у якому значенні можна сказати, що Дух Божий засмучується через людські гріхи. У Бозі немає нічого з того, що ми в прямому значенні називаємо пристрастю. Але в Ньому є щось незрівнянно вище: такі порухи Його волі, які сильніші й дієвіші, ніж людина може собі уявити. І хоча вони не є людськими пристрастями, усе ж відповідають тому, що ці пристрасті означають. Отже, під смутком тут слід розуміти такий стан Божої волі, який водночас випливає з Його безмежної любови до людей і з Його безконечної відрази до їхніх гріхів. Саме в цьому обмеженому значенні ці слова апостола і говорять про Духа Божого.

А причини, чому це особливо приписується саме Йому, такі. По-перше, тому що Він найближче і найбезпосередніше перебуває з нами. По-друге, тому що наші гріхи є численними виявами зневаги до цього найвищого вияву Його любові та заважають Святому Духові звершувати в нас останній засіб нашого спасіння. І, по-третє, тому що такою невдячною поведінкою ми спонукаємо Його відступити від нас.

1. Кажуть, що ми засмучуємо Святого Духа своїми гріхами саме тому, що Він перебуває з нами найближчим чином. Наші гріхи звершуються просто перед Його очима, і тому вони особливо Його ображають. Йому до вподоби дивитися на тих, хто сповідує християнство, як на людей, особливо відділених для Його честі. Ба більше, ми так тісно з’єднані з Ним, що про нас сказано, ніби ми є «один дух із Ним». Тому кожен гріх, який ми тепер чинимо, крім власної вини, містить у собі ще й нову, надзвичайно велику образу. «Хіба не знаєте самі про себе, — каже святий Павло, — що ваші тіла є храмом Святого Духа?» А як вони могли би бути таким храмом, якби не через Його перебування і найближчу присутність у наших душах? Тому, коли ми ставимо ідолів земних прихильностей у своїх серцях, які насправді є Його жертовником, і схиляємося служити тим порочним пристрастям, які мали би бути принесені в жертву Його волі, це неминуче є для Нього в найвищій мірі образливим і болісним. «Бо яка згода між» Святим Духом «і Веліаром, або яка спільність між храмом Божим та ідолами?»

2. Ми засмучуємо Святого Духа своїми гріхами, бо ними зневажаємо найвищий вияв Його любові та заважаємо Йому звершувати в нас те останнє діло, через яке Він хоче нас оновити. І таким чином кожен гріх, який ми тепер чинимо, чиниться всупереч усій силі Його допомоги, наперекір Його докорам, як невдячна відплата за безмежну люблячу доброту.

Оскільки Святий Дух є безпосереднім виконавцем Божої волі на землі і звершує всі великі діла Церкви Христової, то не дивно, що коли, виливаючи на нас багатства Своєї благодаті, Він бачить, що все це залишається без плоду, то звертається до нас словами пророка: «А тепер, мужі Юди і мешканці Єрусалиму, розсудіть між Мною і виноградником Моїм. Що ще можна було зробити для Мого виноградника, чого Я не зробив для нього? Чому ж, коли Я чекав, що він принесе виноград, він приніс дикі ягоди?» Ці й багато інших подібних місць у Святому Письмі є найсильнішими виявами найглибшої турботи, такими словами, які показують, наскільки неохоче Бог поводиться суворо навіть із тими, кого вже неможливо виправити всіма мудрими діями Його благодаті. Тут Святий Дух показує Себе як Того, Хто охоче пощадив би грішників, якби вони це дозволили. Тому ми можемо бути певні, що Йому боляче, коли своїми гріхами вони не дають Йому цього зробити.

Коли люди так ставляться до Святого Духа Любові, а це також одне з Його імен, коли змушують Його так довго чекати, щоб виявити милість, коли Він супроводжує їх на всьому шляху їхнього безумства і марноти, стоїть поруч як свідок їхньої впертості та водночас тримає в Своїх руках щедрі пропозиції безмежної доброти, то сама думка про це не може не зворушити жодне милостиве серце. І те, що Бог говорить про це лише як про смуток, уже є доказом Його безмежного милосердя. Бо Його гнів міг би спалахнути проти такої невдячності в одну мить знищити винних.

Саме така невдячність юдеїв, після незліченних досвідів Його надзвичайних милостей до них, зрештою змусила безмежну любов обернутися в гіркоту, щоб відплатити їм за їхні вчинки, як це Пророки змальовують у найбільш живий і зворушливий спосіб. І, безперечно, якщо зважити на ще більші зобов’язання, які лежать на нас, бо ми користуємося найвищими привілеями, то можемо бути певні, що наша гріховна й уперта поведінка врешті стане так само великою, як і ті милості, якими ми знехтували.

Немає сумніву, що Бог бачить усіх людей, і Його гнів звернений проти кожного, хто чинить беззаконня. Але саме той, хто називає себе віруючим і вже пізнав Його прощаючу любов, засмучує Святого Духа. І це показує, наскільки тяжкими є такі гріхи. Людина може гніватися через образи від ворога, але справжній біль вона відчуває через вчинки друга. Тому, крім усього іншого, сама наша близькість до Бога як до Отця і Друга мала би, якби в нас була хоча би мала вдячність, утримувати нас від зла.

3. Але якщо й такі аргументи недостатньо сильні, щоб утримати нас від засмучення нашого найкращого Друга, Святого Духа Божого, то згадаймо ще й те, що такою невдячною поведінкою ми спонукаємо Його відступити від нас.

Правдивість цього, мабуть, пережили майже всі, хто бодай раз скуштував добрих дарів Святого Духа. Є підстава сподіватися, що колись ми мали такий живий досвід Його святого впливу на нас, що коли нам траплялося, на наше нещастя образити Його, ми легко могли відчути зміну в своїх душах, ту темряву, тягар і зневіру, які особливо приходять після навмисних і зухвалих гріхів. У такі моменти благословенний Дух відходив і приховував від нас Свою присутність. Нас справедливо залишали відчути власну жалюгідність і вбогість, доки ми не смирялися перед Господом і через глибоке покаяння та живу віру знову не одержували повернення Божої милості та миру.

І що частіше ми Його ображаємо, то більше послаблюємо Його дію в наших душах. Бо часті образи неминуче породжують віддалення між нами, і неможливо мати з Ним щире спілкування, якщо воно знову і знову переривається. Так само і людина може пробачити своєму другові багато необачних вчинків і навіть деякі свідомі провини; але якщо побачить, що той часто ставиться до неї зневажливо, то її доброзичливість поступово охолоне. І навіть найтепліша прихильність до того, хто колись був їй особливо дорогий, згасне, бо вона не зможе не подумати, що така людина вже ні не хоче, ні не заслуговує підтримувати з нею дружбу.

II. Тепер я переходжу до того, щоб розглянути, які саме гріхи особливо засмучують Святого Духа. Загалом це такі гріхи, які або спочатку зовсім не дають Його благодаті діяти в наших душах, або потім прямо противляться Його милостивій допомозі. До першого належать легковажність і неуважність, а до другого — свідомі й зухвалі гріхи.

Першим, що я назву особливо болісним для Святого Духа, є легковажність і неуважність до Його святих порухів у нас. Є такий стан і настрій душі, така тверезість розуму, без яких Дух Божий не буде діяти в очищенні нашого серця. Завдяки Його попереджувальній і допоміжній благодаті ми можемо приготувати це в собі, і Він очікує від нас саме цього, бо це є основою для всіх Його подальших дій. А полягає це в тому, щоб тримати свій розум у спокійному й серйозному стані, впорядковувати й заспокоювати свої почуття, стримувати і приборкувати невпорядкований потяг наших пристрастей до марнот і насолод цього світу. Це настільки важливо, що головна причина, чому люди так мало користають навіть від найсильніших засобів благодаті, полягає саме в тому, що вони недостатньо заглядають у себе, не спостерігають і не пильнують безладу та недосконалостей власного духу і не прислухаються уважно до тих настанов і ліків, які Святий Дух завжди готовий дати. Люди зазвичай губляться в поспіху життя, у його справах або насолодах і, здається, думають, що їхнє оновлення, їхня нова природа, сама собою зростатиме в них майже без їхньої участі, так само як колись без їхньої участи формувалося тіло і приходило до повної сили та зросту. Тимчасом немає нічого більш певного за те, що Святий Дух не очистить нашої природи, якщо ми не будемо уважно прислухатися до Його порухів. А ці порухи губляться для нас, поки ми, за словами пророка, «розкидаємо свій час», витрачаємо думки на непотрібне і залишаємо наше духовне зростання, цю єдину потрібну річ, без уваги і в занедбанні.

Є багато людей, які загалом живуть пристойно, користуються засобами духовного зростання і сумлінно приступають до святого таїнства, але між своїми обов’язками дають занадто велику волю думкам, почуттям і розмовам. Вони ніби відкладають справу спасіння до наступної години побожності. Якщо навіть такі люди так багато втрачають у своєму духовному стані через те, що не пильнують себе постійно, то що вже казати про тих, хто майже ніколи серйозно не думає про своє вічне благо? Безперечно, важко уявити стан розуму, більш ворожий духові релігії, ніж легковажний і бездумний стан, який через силу марних прихильностей поступово витісняє з душі все корисне, аж поки людина не впаде в смертельну млявість, не перестане бачити небезпеку і не стане нечутливою до Божих переконань. А через це вона зовсім позбавляє благословенні засоби відновлення їхньої сили. Отже, якщо судити про те, наскільки Святого Духа засмучують людські гріхи, за тим, наскільки Йому перешкоджають у Його дії, то можна сказати, що майже немає стану душі, який засмучував би Його більше, якщо не брати до уваги стану відкритого беззаконня.

Зухвалі гріхи справді найбільше ображають Святого Духа Божого. Вони є відкритим виступом проти Нього і мають всю провину свідомого бунту. Людина, яка грішить свідомо, робить це не через незнання і не через раптову слабкість, а навмисно йде проти ясної Божої заповіді, а також проти живого і теперішнього свідчення власного розуму й сумління. Тому це і є справжній знак беззаконня. Усі інші гріхи є більш або менш тяжкими залежно від того, наскільки вони наближаються до таких страшних гріхів або віддаляються від них. Саме вони найбільше показують опір Божій волі, зневагу до Його милосердя і виклик Його правосуддю. І якщо щось може так засмутити Святого Духа, що Він відступить зі Своєю благодатною присутністю, то саме це.

III. Тепер я переходжу до того, щоб показати силу апостольського аргументу проти засмучення Святого Духа, а саме: тому що ми «запечатані на день викупу».

Під «днем викупу» може розумітися або момент нашої смерті, коли душа виходить із тіла, або той час, коли ми знову приймемо свої тіла при загальному воскресінні. Ймовірніше, що тут мається на увазі саме друге значення. У такому ж сенсі апостол говорить в іншому місці: «Очікуючи усиновлення, тобто викуплення тіла нашого». І на цей день викупу ми запечатані Святим Духом у трьох значеннях:

1. Ми отримуємо Його печатку на свої душі, тобто стаємо причасниками божественної природи.

2. Ми отримуємо Його як знак того, що належимо Богові, як ознаку того, що ми належимо Христові.

3. Ми отримуємо Його як завдаток і запевнення для наших душ, що маємо право на вічне блаженство.

І, по-перше, ми запечатані Святим Духом Божим тим, що приймаємо на свої душі Його справжню печатку, стаючи причасниками божественної природи і «здатними до участи в спадщині святих у світлі». Саме в цьому і полягає мета Його перебування в нас: зцілити наші розладнані душі і відновити в нашій природі Його образ, так спотворений первородним і особистим гріхом. І доки дух кожного з нас бодай у певній мірі не оновиться таким чином, ми не можемо мати з Ним спільності. Бо «коли кажемо, що маємо спільність із Ним, а ходимо в темряві, то говоримо неправду і не чинимо істини». Але коли наш розум оновлюється за образом Того, Хто нас створив, ми стаємо дедалі більш придатними до Його дії; і через щоденне спілкування з Ним дедалі більше переображаємося на Його подобу, аж доки не наситимося нею.

Ця подібність до Бога, це узгодження нашої волі й наших почуттів з Його волею і є справжньою святістю; саме її Святий Дух хоче створити в нас через всі Свої дії. Перебуваючи з нами, Він наповнює нас святими чеснотами і відображає в наших душах риси Божої подоби, які відповідають Його досконалості. Саме так Він ставить на нас Свою печать у першому значенні, готуючи нас до дня нашого викуплення.

А коли ми, будучи так запечатаними, зростаємо в новій природі під Його дією, то що ж робимо, коли засмучуємо Його своїми гріхами? Ми руйнуємо і псуємо Його діло в нас. Ми зводимо нанівець Його наміри, ламаючи ті перепони, які Він ставив, щоб стримати розлив тління, і так зрештою розбиваємо всі Його благодатні дії для нашого спасіння.

2. Ми запечатані Святим Духом на день викупу як знаком того, що належимо Богові, і як ознакою того, що ми є Христові. І саме це, за Божим установленням, є умовою та запорукою того майбутнього блаженства, до якого Він не допустить нікого, крім тих, хто прийняв Духа Його Сина у свої серця. Але кожного, в кому Він знайде цю печатку і цю ознаку, коли прийде судити світ, Він візьме до Себе і не дозволить губителеві завдати йому шкоди. Саме з цією думкою пророк Малахія, говорячи про тих, хто боїться Бога, каже: «І будуть Мені вони власністю, каже Господь Саваот, на той день, що вчиню», тобто коли поставлю на них Свою печатку і знак, «і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому».

Отже, якщо Святий Дух є знаком, печаткою і запорукою нашого спасіння, то, засмучуючи Його своїми гріхами, ми самі ламаємо цю печатку, руйнуємо свою найміцнішу безпеку і, наскільки це залежить від нас, позбавляємо себе права на вічне життя.

Крім того, Святий Дух у нас є не лише запорукою спасіння, але й його завдатком, і свідчить нашому духові, що ми маємо право на вічне блаженство. «Сам Дух свідчить духові нашому, що ми діти Божі». А щоб це внутрішнє свідчення було живим і тривалим, нам конче потрібно уважно стежити за таємною дією Святого Духа в нас. Саме Він вливає у наші душі Свої святі втіхи, оживляє наш ослаблений дух, дає нам живе відчуття Його обітниць, підносить у нас ясні й радісні переживання і дає людині ще наперед скуштувати того блаженства, до якого вона прямує. У цьому значенні, як каже апостол коринтянам, Бог «назнаменував нас, і в наші серця дав завдаток Духа». І цей завдаток є не лише підтвердженням нашого права на блаженство, але вже тепер є дійсною частиною тієї нагороди, повноти якої ми чекаємо потім.