Проповідь 129 - Причини та способи запобігання землетрусам

9 березня 1750

Чарльз Веслі

Причини та способи запобігання землетрусам

«Ідіть, оглядайте Господні діла, які руйнування вчинив на землі!» (Пс. 46:8).

З усіх судів, які праведний Бог посилає тут на грішників, найстрашнішим і найруйнівнішим є землетрус. Саме його Він нещодавно послав на наш край землі, стривоживши наші серця і наказавши нам «приготуватися до зустрічі з нашим Богом!» Поштовхи, які відчувалися в різних місцях після того, що змусив це місто тремтіти, можуть переконати нас, що небезпека ще не минула, і повинні й далі тримати нас у страху, бо «не відвернувсь Його гнів, і витягнена ще рука Його!» (Іс. 10:4).

Щоб узгодитися із задумом Божого провидіння в цю страшну пору, я скористаюся словами мого тексту, щоб

I. показати, що землетруси є ділами Господа і що тільки Він наводить це спустошення на землю;

II. закликати вас поглянути на діла Господа в двох або трьох жахливих прикладах;

III. дати вам кілька настанов, доречних до цієї події.

I. Я маю показати вам, що землетруси є ділами Господа і що саме Він наводить це спустошення на землю. Те, що Сам Бог є їхнім Автором, а гріх є їхньою моральною причиною, якою б не була природна причина, не може заперечити ніхто, хто вірить Писанню. Бо Писання так свідчить про Нього: «Він гори зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх перевернув. Він землю трясе з її місця, і стовпи її трусяться» (Йов 9:5-6). «Він погляне на землю й вона затремтить, доторкнеться до гір і димують вони!» (Пс. 104:32). «Гори, як віск, розтопилися перед обличчям Господнім, перед обличчям Господа всієї землі» (Пс. 97:5). «Гори тремтять перед Ним, а підгірки топніють, перед обличчям Його трясеться земля та вселенна, та всі її мешканці. Хто встоїть перед гнівом Його, і хто стане у полум’ї люті Його? Його шал виливається, мов той огонь, і розпадаються скелі від Нього!» (Наум. 1:5-6).

Богонатхненні автори показують землетруси як безпосередній судовий чин Бога, тобто як покарання за гріх: гріх є причиною, а землетрус є наслідком Його гніву. Так говорить псалмоспівець: «Захиталась земля й затремтіла, і затряслись і хитались підвалини гір, бо Він запалився від гніву» (Пс. 18:7). Так само і пророк Ісая: «І Я покараю всесвіт за зло… а гордість насильників знижу!… Тому небеса захитаю, і рухнеться земля з свого місця від лютости Господа Саваота, у День, як палатиме гнів Його» (Іс. 13:11, 13). І ще: «Ось Господь нищить землю й пустошить її, й обертає поверхню її» (в оригіналі: перекручує її обличчя), «а мешканців її розпорошую… бо відкриті розтвори згори, а підстави землі затремтіли… Земля поруйнована зовсім, земля поторощена, вся земля захиталась… Захиталась земля, немов п’яний, і рухається, мов нічліжний курінь, і вчинився над нею тяжким її гріх, і впала вона, й більш не встане!» (Іс. 24:1, 18-20). «Тремти, земле, перед Господнім лицем, перед лицем Бога Якова» (Пс. 114:7). «Господь Саваот тебе громом та трусом навідає, і шумом великим» (Іс. 29:6).

Ніщо не може бути більш чітким за ці свідчення Писання, які прямо показують і причину, і Того, Хто посилає це страшне лихо. Але і розум, так само як віра, достатньо переконує нас, що землетрус є карою за гріх і наслідком того прокляття, яке впало на землю через перший людський переступ. У світі вже не може бути повної стійкості, бо з нього вигнано невинність. Ми не можемо уявити, щоб у стані первісної праведності всесвіт здригався від таких лютих потрясінь. Чому Божий гнів мав би озброювати стихії проти Його вірних підданих? Чому Він мав би руйнувати власні діла, щоб погубити невинних людей? Чому мав би завалювати мешканців землі її ж руїнами, якби вони не були грішні? Чому мав би ховати в надрах землі тих, хто не був приречений на смерть? Отже, і Писання, і розум ведуть нас до одного висновку: землетруси є дивними Божими судами, справедливим наслідком і покаранням за гріх. Тепер я переходжу далі,

II. щоб показати вам ці діла Господа на двох або трьох жахливих прикладах.

У 1692 році на Сицилії стався один із найстрашніших землетрусів в усій історії. Він струснув увесь острів, і не лише його: поштовх відчули також у Неаполі та на Мальті. На цій землі, що ходила ходором, ніхто не міг устояти на ногах. Ба більше, навіть тих, хто лежав на землі, кидало зі сторони в сторону, немов на хвилях. Високі мури підскакували зі своїх основ на кілька кроків.

Руйнування були приголомшливі: п’ятдесят чотири міста й містечка, не рахуючи незліченної кількості сіл, були майже повністю знищені. Катанія, одне з найвідоміших, найдавніших і найквітучіших міст королівства, резиденція кількох монархів і університетське місто, зазнала найбільшого удару цього суду. Отець Ант. Серрвоїта, коли прямував туди, ще за кілька миль до міста побачив над ним чорну хмару, темну, немов ніч. Із жерла Етни підіймалися великі стовпи полум’я, які розходилися навсібіч. Море раптом загуло й почало здіймати хвилі, птахи літали вражені, худоба з криком носилася по полях, і почувся такий удар, ніби вся артилерія світу вистрелила водночас.

Його кінь і коні його супутників раптом стали, тремтячи, так що їм довелося злізти. І щойно вони зійшли на землю, як їх підкинуло вгору більш ніж на дві долоні. Коли ж він подивився в бік Катанії, то був приголомшений, бо в повітрі побачив лише густу хмару пилу. Саме так відкривалася картина їхнього лиха: від величної Катанії не залишилося ні найменшого сліду. Із вісімнадцяти тисяч дев’ятисот чотирнадцяти її жителів вісімнадцять тисяч загинули. У кількох містах і селищах загинуло шістдесят тисяч із двохсот п’ятдесяти чотирьох тисяч дев’ятисот!

Того ж 1692 року, 7 червня, стався землетрус на Ямайці. Він зруйнував більшість будинків, церков, цукроварень, млинів і мостів по всьому острову, розірвав скелі й гори, зрівнявши деякі з них із рівниною, знищив цілі плантації й кинув їх у море, а за дві хвилини струсонув і зруйнував дев’ять десятих міста Порт-Роял. Будинки відразу пішли вниз на тридцять або сорок сажнів у глибину!

Земля, розкриваючись, поглинала людей, а потім деякі з них з’являлися в інших вулицях, а деякі посеред гавані, бо море, піднімаючись у тих розломах, знову викидало їх угору, і саме так, дивовижним способом, вони рятувалися.

З усіх колодязів, завглибшки від однієї сажні до шести або семи, вода з силою виривалася вгору через край. Поки будинки на одному боці вулиці провалювалися під землю, на другому боці вони валилися в купи. Пісок на вулицях здіймався, мов морські хвилі, підкидаючи кожного, хто стояв на ньому, а потім одразу осідав у ями. І в ту ж мить у ті западини вривалася вода та кидала людей туди й сюди, аж поки вони не хапалися за балки й крокви, щоб урятуватися.

Кораблі й човни в гавані перекидалися й тонули. Одне судно через рух моря та осідання причалу було перенесене понад дахами багатьох будинків і там затонуло.

Землетрус супроводжувався глухим гуркотом, подібним до грому. Менш ніж за хвилину три чверті будинків і земля, на якій вони стояли, разом із мешканцями, цілком пішли під воду, а мала частина, що залишилася, була не краща за купу руїн!

Поштовх був таким сильним, що валив людей на коліна або лицем до землі, коли вони бігали, шукаючи притулку; земля здіймалася й хвилювалася, мов розбурхане море; а кілька будинків, які ще стояли, були посунуті й пересунуті на кілька ярдів зі своїх місць; кажуть, що одна ціла вулиця тепер удвічі ширша, ніж була раніше.

У багатьох місцях земля тріскалася, розривалася й зачинялася миттєво й стрімко; одночасно можна було побачити двісті-триста таких проломів; у деяких з них людей заковтувало; інших затискало посередині, коли земля зачинялася, і тиснуло до смерті; і таким чином вони залишалися похованими, лише з головами над землею; деякі голови з’їли собаки!

Місцевий священник у своєму звіті каже, що відчайдушне беззаконня людей було таким, що він боявся залишатися серед них; що в день землетрусу деякі моряки та інші кинулися ламати й грабувати склади та покинуті будинки, поки земля тремтіла під ними, і будинки падали на них під час самого злочину; що він зустрічав багатьох, які лаялися й богохулили; і що звичайні повії, які ще залишалися там, були такими ж п’яними й безсоромними, як і раніше.

Коли він біг до форту, широкого відкритого місця, щоб урятуватися, то побачив, як земля розкрилася і поглинула безліч людей; а море, здіймаючись на них через укріплення, так само знищило їхнє велике кладовище й вимило трупи з могил, розбиваючи їхні надгробки на шматки. Уся гавань була вкрита мертвими тілами, що плавали туди-сюди без поховання!

Щойно сильний поштовх минув, він попросив усіх людей приєднатися до нього в молитві. Серед них було кілька юдеїв, які ставали на коліна й відповідали так само, як інші, і навіть було чути, як вони призивали Ісуса Христа. Після того як він провів із ними півтори години в молитві й закликах до покаяння, його попросили перейти на якийсь корабель у гавані, і, проходячи по верхах деяких будинків, які лежали врівень із водою, він спершу сів у каное, а потім у довгий човен, який доставив його на борт корабля.

Більші отвори ковтали будинки; а з деяких виривалися цілі ріки води, викидаючись високо в повітря і погрожуючи потопом тій частині, яку землетрус пощадив. Усе це супроводжувалося смердючими випарами й гуркотом гір, що падали. Небо за одну хвилину стало тьмяним і червоним, мов розпечена піч. Майже не залишилося жодного садибного будинку чи цукроварні, що стояли б у всій Ямайці. Значна частина їх була поглинута, будинки, дерева, люди і все інше, одним зяянням; на місці ж цього згодом з’явилися великі водойми, які, висохнувши, не залишили нічого, крім піску, без жодної ознаки того, що там колись було дерево чи рослина.

Приблизно за дванадцять миль від моря земля розкрилася і з неймовірною силою викинула в повітря величезні стовпи води. Але найстрашніше все вирувало серед гір і скель. Більшість річок на двадцять чотири години зупинилися через обвали гір, аж поки, набравши силу, не проклали собі нові русла, зносячи дерева і все інше, що ставало на їхньому шляху.

Одна велика гора розкололася й упала на рівнину, накривши кілька поселень і знищивши людей там. Інша гора, зробивши кілька стрибків або зсувів, накрила (значну) частину плантації, що лежала за милю звідти. Ще одна велика гірська вершина, що була приблизно за день дороги звідти, повністю зникла під землею, і на місці, де вона колись стояла, тепер там було велике озеро, що простягалося на кілька ліг.

Після головного поштовху ті, хто врятувався, перейшли на кораблі в гавані, і багато хто з них залишався там понад два місяці. Увесь цей час поштовхи були такими сильними й такими частими, іноді по два чи три на годину, і супроводжувалися страшними звуками, схожими то на рвучкий вітер, то на глухий гуркіт грому, а також сірчаними випарами, що люди не наважувалися зійти на берег. Після землетрусу почалася загальна хвороба, спричинена шкідливими випарами, і вона забрала понад три тисячі життів.

28 жовтня 1746 року, о 22:30, Ліма, столиця Перу, була зруйнована землетрусом, який простягнувся на сто ліг на північ і стільки ж на південь уздовж усього морського узбережжя. Руйнування не залишило навіть часу на страх, бо в одну й ту ж мить відчулися шум, поштовх і руйнування. За чотири хвилини, протягом яких тривала найбільша сила землетрусу, дехто опинився похованим під уламками будинків, що обвалилися, а інших на вулицях розчавило на смерть падінням стін, які впали на них, коли вони бігали туди-сюди.

Проте більшість мешканців (а їх було близько шістдесяти тисяч) Божим провидінням була збережена: або в заглибинах, що утворилися серед руїн, або просто на самій верхівці завалів, причому самі вони не знали, як там опинилися. У таку хвилину ніхто не мав часу міркувати; а навіть якби й мав, тікати все одно не було куди. Частини будівель, що здавалися найміцнішими, іноді виявлялися найслабшими; а ті, що виглядали найслабшими, подекуди витримували найдовше. Жах був такий великий, що ніхто не почувався в безпеці, доки не вибрався з міста.

Земля з такою силою била в будівлі, що при кожному поштовху падала велика їх частина. А ці будівлі, особливо церкви й високі доми, падаючи разом із величезними масами каміння, довершували руйнування всього, на що натрапляли, навіть того, що сам землетрус ще не знищив. Поштовхи, хоч і були короткими, йшли один за одним. У проміжках між ними одних людей перекидало з місця на місце, і для декого це ставало порятунком, тоді як інших рятувала саме повна неможливість зрушити з місця.

Було сімдесят чотири церкви, не рахуючи каплиць, і чотирнадцять монастирів, а також ще стільки ж лікарень та притулків, які всі в одну мить були зведені до купи руїн, а їхні незліченні багатства поховані в землі! Але хоча вціліло ледь двадцять будинків, здається, що кількість загиблих не перевищила тисячі ста сорока однієї особи; сімдесят із них були пацієнтами лікарні, які загинули під завалами даху, що обвалився на них, коли вони лежали у своїх ліжках, і ніхто не зміг їм нічим допомогти.

Кальяо, морське портове місто, за дві ліги від Ліми, було поглинуте морем під час того самого землетрусу. Воно в одну мить зникло з очей, так що тепер не видно навіть найменшого його сліду.

Деякі башти, щоправда, і міцність його мурів певний час витримували всю силу землетрусу. Але не встигли бідні мешканці почати оговтуватися від першого страху, який викликала жахлива руїна, як раптом море почало здійматися, і, піднявшись на страшенну висоту, люто ринуло вперед, і такою великою повінню води перелило свої давні межі, що, потопивши більшість кораблів, які стояли на якорі в порту, а решту піднявши вище від мурів і башт, воно занесло їх далі за місто й залишило на сухій землі. Водночас воно вирвало з основ усе, що там було з будинків і споруд, за винятком двох воріт і подекуди невеликих решток самих мурів, які й досі ще можна бачити серед руїн і вод, як страшне свідчення того лиха і моторошний спомин про те, чим це місце колись було!

У цій шаленій повені потонули всі мешканці цього місця, близько п’яти тисяч осіб. Ті, хто міг ухопитися за якісь уламки дерева, ще деякий час плавали; але ті уламки, через брак місця, безперестанку билися один об одного і так скидали тих, хто тримався за них.

Близько двохсот осіб, переважно рибалки й моряки, урятувалися. Вони свідчили, що хвилі під час відступу оточили все місто, не залишивши жодного способу для порятунку; і що в проміжках, коли сила повені трохи слабшала, вони чули найжалібніші крики та зойки тих, хто загинув. Ті також, хто був на кораблях, які через підняття моря були перенесені просто через місто, мали можливість врятуватися. Із двадцяти трьох кораблів, що були в порту під час землетрусу, чотири були викинуті на мілину, а всі решта затонули. Тих небагатьох, хто врятувався на дошках, кілька разів носило аж до острова Святого Лаврентія, більш ніж за дві ліги від форту. Нарешті деяких із них викинуло на морський берег, інших на острів, і таким чином вони були врятовані.

У цих прикладах ми можемо побачити діла Господа і те, який «Він грізний у ділах проти людських синів!» (Пс. 66:5). Справді, мало що може так приголомшити, як цей суд землетрусів, коли він приходить раптово, мов злодій уночі; коли «розширив шеол пожадливість свою і безмірно розкрив свою пащу, і зійде до нього його пишнота, і його натовп, і гуркіт його, й ті, що тішаться в ньому» (Іс. 5:14); коли немає часу тікати, немає способу врятуватися, немає жодної можливості чинити опір; коли не залишається ні святині, ні безпечного місця; коли не можна знайти захисту ні у найвищих баштах, ні в найглибших печерах; коли земля раптом розкривається і стає могилою для цілих родин, вулиць і міст, і все це стається швидше, ніж можна про це розповісти; коли вона або випускає потоки води, щоб потопити, або викидає полум’я вогню, щоб пожерти, або знову змикається над людьми, так що вони гинуть від задухи чи голоду, якщо не від руїн власних домівок; коли батьки та діти, чоловіки та дружини, пани та слуги, урядовці, служителі та народ, без жодної різниці, серед здоров’я, миру та щоденної праці, поховані в одній спільній руїні і всі разом переходять у вічний світ; і коли між славним містом і його повним зникненням минає лише кілька годин або навіть хвилин!

Отже, якщо війна є страшним лихом, то наскільки ж страшнішим є землетрус, який серед миру приносить зло, гірше за найтяжчі крайнощі війни! Якщо люта моровиця є жахливою, коли за один день забирає тисячі, а за одну ніч десятки тисяч; якщо нищівний вогонь є страшним судом; то наскільки ж вражаючішим є цей суд, коли будинки та мешканці, містечка та міста, цілі краї, усе разом, знищується одним ударом упродовж кількох хвилин. Смерть тут є єдиним вісником такого суду, і вона не залишає людині ані часу приготуватися до іншого світу, ані можливості шукати будь-якого захисту в цьому.

Коли людина відчуває, як земля, що висить ні на чому, мов велика куля серед тонкого й рухливого повітря, хитається під нею, це неминуче наповнює її глибоким жахом і сум’яттям. Історія розповідає нам про страшні наслідки землетрусів у всі віки. Там можна побачити скелі, розірвані на шматки; гори не просто повалені, а й пересунуті; пагорби, підняті не лише з долин, але й із морів; вогонь, що виривається з води; каміння й попіл, що викидаються вгору; ріки, які змінюють своє русло; моря, що виходять із берегів; землю, яка розкривається; міста, які поглинаються; і багато інших подібних жахливих явищ!

З усіх Божих покарань немає страшнішого та більш неминучого, ніж це. Бо де можна сподіватися врятуватися, якщо тремтить саме те, що здається найміцнішим у світі? Якщо те, що тримає все інше, загрожує провалитися під нашими ногами, то який захист ми знайдемо від зла, що оточує нас з усіх сторін? І куди нам тікати, якщо розломи землі відкриваються й відрізають шлях з кожної сторони?

Яким же жахом охоплює людей, коли вони чують стогін землі; коли після цього стогону все починає тремтіти; коли будинки зриваються зі своїх основ; коли покрівлі падають їм на голови, а земля під ногами осідає! Яка може бути надія, коли навіть утечею неможливо врятуватися від страху? В інших бідах хоч іноді є шлях до порятунку. Але землетрус охоплює все, що нищить, і воює проти цілих країв; а інколи не залишає після себе нічого, що могло би розповісти нащадкам про його лють. Він зухваліший за вогонь, який щадить скелі; жорстокіший за завойовника, який залишає мури; жадібніший за море, яке викидає уламки корабля. Він поглинає і нищить усе, що перекидає. Навіть море підкоряється його силі, і найстрашніші бурі часто бувають саме ті, що породжені землетрусами.

Я переходжу, по-третє й востаннє, до кількох настанов, доречних у зв’язку з цією подією. Це тим потрібніше, що ви не знаєте, як скоро той недавній землетрус, яким Бог відвідав нас, може повернутися, і чи не розширить Він, а не лише повторить, своє діло. Один раз, так, уже двічі Господь попередив нас, що Він піднявся, щоб страшно стрясти землю. Тому, по-перше, бійтеся Бога, саме того Бога, Який в одну мить може кинути й тіло, і душу в пекло. «Іди в скелю, і сховайся у порох від страху Господнього, і від пишноти Його величі!» (Іс. 2:10). Хіба не повинні ми всі вигукнути: «Великі та дивні діла Твої, о Господи, Боже Вседержителю! Справедливі й правдиві дороги Твої, о Царю святих! Хто Тебе, Господи, не побоїться, та Ймення Твого не прославить? Бо один Ти святий, бо народи всі прийдуть та вклоняться перед Тобою, бо з’явилися суди Твої!» (Об. 15:3-4.)

Бог промовляє до ваших сердець, немов у підземному громі: «Голос Господній кличе до міста… Послухайте жезла й Того, Хто призначив його» (Мих. 6:9). Він велить вам звернути увагу на Його силу і Його правосуддя. «Прийди й побач!» (Об. 6:5), поки відкривається нова печать. Так, «ідіть і погляньте на Божі діла, Він грізний у ділах проти людських синів!» (Пс. 66:5).

Коли Бог змушує тремтіти гори і стрясає землю, то хіба наші серця не повинні тремтіти перед Ним? «Чи Мене ви боятись не будете, каже Господь, чи тремтіти не будете перед лицем Моїм?» (Єр. 5:22.) Хіба ви не будете боятися Того, Хто може відкрити небесні вікна вгорі або розірвати джерела великої безодні внизу і, коли захоче, вилити потоки помсти? Того, Хто «спустить дощем на безбожних горюче вугілля, огонь, і сірку, і вітер гарячий» (Пс. 11:6), або запалити в надрах землі ті потоки й випари так, що вони прорвуться назовні на загибель міст, містечок і країв? Того, Хто може так раптово перетворити родючий край на безплідну пустку, на страшне видовище спустошення та руїни?

«Чи в місті засурмлять у сурму, а народ не тремтітиме? Чи станеться в місті нещастя, що його не Господь допустив?… Лев зареве, хто того не злякається?» (Амос 3:6, 8). Деякі бояться, і всі повинні би боятися. О, якби Божий страх цієї ж миті впав на всіх вас, хто чує ці слова, так, щоб кожен із вас вигукнув: «Зо страху Твого моє тіло тремтить, й я боюсь Твоїх присудів!» (Пс. 119:120). О, якби всі тепер побачили, що Його рука піднята для удару, що вона ще простягнена, і що Він потрясає Своїм жезлом над винною землею, над народом, який іде до погибелі! Бо хіба не цей народ має бути покараний? «Чи ж оцього Я не покараю? говорить Господь. І хіба над народом, як цей, не помститься душа Моя?» (Єр. 5:9). Що, крім загального покаяння, може відвернути загальне знищення?

«Зрозумійте ж це ви, що забуваєте Бога, щоб Я не схопив, бо не буде кому рятувати!» (Пс. 50:22). Щоб беззаконня не стало причиною вашої загибелі, покайтеся! Це і є друга порада, яку я хочу вам дати, або радше перша, ще сильніше підкреслена й пояснена. Бійтеся Бога і відступіть від зла. Покайтеся і принесіть плоди, гідні покаяння. Уже тепер порвіть зі своїми гріхами. «Умийтесь, очистьте себе! Відкиньте зло ваших учинків із-перед очей Моїх, перестаньте чинити лихе! Навчіться чинити добро», говорить Господь (Іс. 1:16-17).

«Та коли не покаєтеся, то загинете всі так!» (Лк. 13:3). «Тому то тепер промовляє Господь», Який не хоче, щоб хтось загинув, «Верніться до Мене всім серцем своїм, і постом святим, і плачем та риданням! І деріть своє серце, а не свою одіж, і наверніться до Господа, вашого Бога, бо ласкавий Він та милосердний, довготерпеливий та многомилостивий, і жалкує за зло! Хто знає, чи Він не повернеться та не пожалує, і по Собі не залишить благословення» (Йоіл. 2:12-14.)

«Хто знає?» Це запитання має змусити вас тремтіти. Бог ніби зважує вас на терезах і розглядає, що з вами зробити: помилувати чи покарати. «Скажи Ізраїлевим синам: Ви народ твердошиїй, якщо одну хвилину піду серед тебе, то вигублю тебе! Тож тепер здійми оздобу свою з себе, Я знатиму, що вчиню тобі» (Вих. 33:5).

Бог чекає, щоб побачити, як ви відреагуєте на Його попередження. Він ще стримує суд і ніби говорить: «Як тебе Я віддам…?» (Ос. 11:8). Або: «У що будете биті ще…?» (Іс. 1:5). Він не радіє смерті того, хто гине. Він не хотів би чинити цього страшного суду, якби ваша вперта нерозкаяність не змушувала Його до цього.

«І нащо маєте померти, Ізраїлів доме?» (Єз. 18:31.) Бог попереджає вас про близький суд, щоб ви вчасно схаменулися, покаялися й уникли його. Він підносить над вами Свою руку й потрясає нею, щоб ви побачили небезпеку та відвернули удар. Він каже вам: «Бо вже до коріння дерев і сокира прикладена» (Мт. 3:10). Тому покайтеся, приносьте добрий плід, і вас не зрубають та не кинуть у вогонь. О, не зневажайте багатства Його милості, але нехай саме вона приведе вас до покаяння! «Вважайте, що довготерпіння Господа є спасінням» (2 Петр. 3:15). Не робіть свої серця жорсткими, але поверніться до Того, Хто карає вас, або радше, Хто лише погрожує покарати, щоб ви навернулися і були помилувані!

Який же Господь повільний на гнів! Як неохоче Він карає! Як повільно приходить до відплати! Скільки легших скорбот посилає перед остаточним ударом!

Якби Він наказав війні пройти через цей край, чи могли би ми сказати, що не були попереджені? Хіба меч спершу не вразив інших, а потім не наблизився й до наших меж? І все ж милосердний Бог сказав: «Досить, далі не підеш», зупинив ворога посеред нашої землі, повернув його назад і знищив.

Якби Він послав смерть і моровиця винищила би серед нас тисячі та десятки тисяч, чи могли би ми сказати, що Він не попередив нас заздалегідь, коли спершу допустив велику смертність серед нашої худоби?

Так само, якщо ми доведемо Його до того, що Він спустошить нашу землю, переверне її й повалить нас, як колись Содом і Гоморру, то чи не самі ми накличемо це на себе? Хіба в нас не було причин чекати такого лиха? Хіба не було жодних попереджень, жодного тремтіння землі перед тим, як вона почала тріскатися, жодного поштовху перед тим, як вона відкрила свою пащу? Хіба Він не поставив перед нашими очима прикладів такого страшного суду? Хіба ми не чули про загибель Ямайки, Катанії чи Ліми, ніби це сталося зовсім недавно? Якщо ж ми врешті загинемо, то загинемо без виправдання. Бо що ще можна було зробити для нашого спасіння?

Так, тепер ви маєте ще один заклик до покаяння, ще одну пропозицію милості, хоч би ким ви були, якщо чуєте ці слова. В Ім’я Господа Ісуса я ще раз попереджаю вас, як сторож над домом Ізраїля: втікайте від гніву, що наближається! Я нагадую вам, якщо ви так швидко це забули, про недавній страшний суд, яким Бог струснув вами над самою пащею пекла. Можливо, цим Він розбудив ваше тіло; але чи розбудив вашу душу? Господь був у тому землетрусі і поставив вашій совісті урочисте запитання: «Чи готові ви померти?» «Чи маєте ви мир із Богом?» Якби саме в ту мить земля розкрила свої уста і поглинула вас, що було б із вами? Де опинилися би ви: на лоні Авраамовому чи піднесли би свої очі в муках? Якби ви загинули в тому недавньому землетрусі, хіба не померли би ви у своїх гріхах, або радше, хіба не зійшли би живцем до пекла? Хто відвернув вашу загибель? Це був Син Божий! О, впадіть перед Ним і поклоніться Йому! Віддайте Йому славу за ваше визволення і присвятіть решту своїх днів Його служінню!

Це третя порада, яку я хочу вам дати: покайтеся і вірте Євангелії. Віруйте в Господа Ісуса, і тоді будете спасенні. Поцілуйте Сина, щоб Він не розгнівався і щоб ви не загинули. Саме по собі покаяння не принесе вам жодної користі. І ви ще не покаялися по-справжньому, якщо з упокореним серцем не визнаєте своїм найтяжчим гріхом те, що не повірили в Ісуса Христа і не прийняли Його як свого єдиного Спасителя. Так само ви не можете покаятися, якщо Він Сам не дасть вам на це сили, якщо Його Дух не викриє вас у гріху, бо ви не віруєте в Нього.

Поки ви не покаєтесь у своєму невірстві, усі ваші добрі бажання й обіцянки марні і швидко розвіються, як ранкова хмара. Обітниці, які ви даєте в час біди, ви забудете й порушите, щойно біда мине і небезпека відступить.

Але хіба ви уникнете загибелі у своїй нечестивості, навіть якщо землетрус більше не повториться? У Бога ніколи не бракує способів покарати нерозкаяних грішників. У Нього є безліч інших судів. І якщо земля не відкриє своєї пащі, то ви все одно зрештою будете поглинуті безоднею пекла.

Чи хочете ви уникнути цієї вічної смерті? Тоді вже тепер визнайте в собі вирок смерті, ви, нещасні грішники, які губите самих себе. Усвідомте, як сильно ви потребуєте живої, спасительної, Божої віри! Стогніть під тягарем свого невірства і не приймайте втіхи доти, доки не почуєте, як Він Сам скаже вам: «Будьте бадьорі, відпускаються вам ваші гріхи».

Я не можу вважати само собою зрозумілим, що всі люди мають віру; і не можу говорити до грішників цієї землі так, ніби вони є віруючими в Ісуса Христа. Бо де плоди віри? Віра чинна любов’ю; віра перемагає світ; віра очищає серце; віра, навіть у найменшій мірі, пересуває гори. Якщо ви можете вірити, усе можливе для вас. Якщо ви виправдані вірою, ви маєте мир із Богом і радієте в надії Його славної появи.

Той, хто вірує, має свідчення в собі, має в серці завдаток неба, має любов, сильнішу за смерть. Для віруючого смерть втратила своє жало, «тому не лякаємось ми, як трясеться земля, і коли гори зсуваються в серце морів!» (Пс. 46:2). Бо він знає, Кому повірив, і що «ані життя, ані смерть не зможуть відлучити його від любові Божої, яка в Христі Ісусі, Господі його».

Чи такою є ваша віра? Випробуйте самих себе безпомилковим словом Божим. Якщо у вас немає плодів, наслідків та ознак віри, то у вас немає і самої віри. Прийдіть же до Начальника і Звершителя віри, визнаючи свої гріхи і корінь усього, ваше невірство, аж доки Він не простить вам гріхів і не очистить вас від усякої неправедності. Прийдіть до Друга грішників, стомлені й обтяжені, і Він дасть вам прощення! Віддайте свою бідну й безпорадну душу на Його любов, що вмерла за вас! Увійдіть у скелю, в ковчег, у місто захисту! Просіть, і ви одержите разом і віру, і прощення. Він чекав, щоб виявити благодать. Саме для цього Він пощадив вас, щоб ваші очі побачили Його спасіння. Які би суди не прийшли в ці останні дні, кожен, хто покличе Ім’я Господа Ісуса, буде визволений.

Кличте до Нього тепер, о грішники! І перебувайте невпинно в молитві, доки Він не відповість вам миром і силою! Боріться за благословення! На кону ваше життя, ваша душа! Сильно взивайте до Нього: «Ісусе, Сину Давидів, помилуй мене!» «Боже, будь милостивий до мене, грішника!» «Господи, допоможи мені! Допоможи моєму невірству! Спаси мене, інакше я загину! Окропи моє стривожене серце! Обмий мене цілком у джерелі Твоєї кров; веди мене Твоїм Духом; освяти мене повністю і прийми мене в славу!»

«Тепер же Богові Отцю, Богові Сину і Богові Святому Духові нехай буде віддана вся честь і слава, велич і влада, хвала і подяка нині і повіки. Амінь».