Проповідь 126 - Про небезпеку зростання багатства

21 вересня 1790

Про небезпеку зростання багатства

«Як багатство росте, не прикладайте свого серця до нього!» (Пс. 62:10).

1. Із цих чітких слів нашого Господа: «Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже», ми легко розуміємо, що вже саме володіння багатством ставить людину під велику небезпеку. Але якщо така велика небезпека є вже в самому багатстві, то наскільки більшою вона стає тоді, коли багатство зростає. Ця небезпека велика навіть для тих, хто просто одержує спадщину від предків, але незрівнянно більша для тих, хто набуває багатство власною вправністю та працею. Тому ніщо не може бути більш розсудливим за таке застереження: «Як багатство росте, не прикладайте свого серця до нього!»

2. Справді, багатство і його зростання є Божим даром. Але треба виявляти велику пильність, щоб те, що мало бт бути благословенням, не стало прокляттям. А щоб цього не сталося, дуже корисно серйозно розглянути:

І. Що таке багатство і коли можна сказати, що воно примножується.

ІІ. Що означає «прикладати своє серце до нього» і як цього уникнути.

І. Розгляньмо спершу, що саме тут означає багатство. Дехто, можливо, вважає, що в значенні цього звичного слова майже неможливо помилитися. Але насправді тисячі людей помиляються в цьому, і багато хто з них цілком несвідомо. Одна поважна особа, почувши багато років тому проповідь на цю тему, між подивом і обуренням вигукнула вголос: «Чому він тут говорить про багатство? У Вайтгейвені немає жодного багатого чоловіка, крім сера Джеймса Л____ра». І справді, нікого, крім нього, не було з доходом у сорок тисяч фунтів на рік і з кількома мільйонами готівкою. Але людина може бути багатою і без ста фунтів на рік, і навіть не маючи тисячі фунтів готівкою. Той, хто має їжу й одяг і ще щось понад це, уже є багатим. Той, хто має все потрібне й корисне для життя собі та своїй родині, а ще має дещо зайве, щоб поділитися з тими, хто цього не має, по суті є багатою людиною, якщо тільки він не скнара, не грошолюб і не той, хто збирає те, що міг би і мав би віддати бідним. Бо якщо це так, то він і далі є бідною людиною, хоч би й мав мільйони в банку. Ба більше, він найбідніший з усіх людей, бо:

Жебраки тільки спільну долю оплакують;

а багач-злидар убогіший за всіх убогих.

2. Проте тут потрібно зробити одне уточнення. Людина може мати більше, ніж потрібно та корисно для її сім’ї, і все ж не бути багатою. Причина в тому, що вона може мати борги, і ці борги можуть перевищувати все її майно. Якщо це так, то вона не є багатою людиною, хоч би скільки грошей було в неї на руках. Більше того, навіть ділова людина може боятися, що справжній стан її справ саме такий, чи це справді так, чи ні. І тоді вона не може бути такою милостивою, як хотіла би, бо боїться вчинити несправедливо. Скільки людей у торгівлі перебувають саме в такому становищі. Особливо це стосується тих, хто веде справи на дуже великі суми, бо їхні обставини часто бувають так заплутані, що неможливо точно визначити, скільки вони насправді варті, або навіть чи варті вони хоч чогось. Чи не слід нам ставитися до таких людей поблажливо?

3. І тому стережімося швидких суджень про достаток інших людей. У житті людини можуть бути такі обставини, про які майже ніхто не знає, окрім Бога. Кілька років тому я сказав одному джентльменові: «Пане, боюся, що ви грошолюб». Він запитав: «Чому ви так думаєте?» Я відповів: «Минулого року, коли я збирав кошти на ремонт Фаундері, ви пожертвували п’ять гіней. А цього року на підписці дали лише пів гінеї». Він нічого не сказав, але згодом запитав: «Будь ласка, пане, дозвольте й мені поставити вам одне питання: чому ви харчуєтеся картоплею?» (Так я жив упродовж трьох або чотирьох років.) Я відповів: «Це дуже допомагало моєму здоров’ю». Він сказав: «Вірю. Але хіба ви не робили цього також для того, щоб заощаджувати гроші?» Я відповів: «Так, робив. Бо тим, що заощаджую на власній їжі, я можу нагодувати іншого, який інакше не мав би нічого». «Але, пане, — сказав він, — якщо це ваша мета, ви можете заощадити ще значно більше. Я знаю одного чоловіка, який щотижня на початку тижня йде на ринок. Там він купує на один пені пастернаку і варить його у великій кількості води. Пастернак служить йому їжею, а та вода питвом на цілий тиждень. Отже, його їжа й питво разом коштують лише один пені на тиждень». Так він жив постійно, хоча тоді мав двісті фунтів на рік, щоб виплатити борги, які набрав ще до того, як пізнав Бога. І саме цього чоловіка я зарахував до скнар!

4. Але є люди, які перед Богом ясно розуміють, що вони багаті. І, безперечно, дехто з вас належить саме до них. Ви маєте більше земних благ, ніж потрібно вам або вашій родині. Нехай кожен перевірить це щодо себе. Чи збільшилося ваше багатство? Хіба цей простий вислів незрозумілий? Хіба у вас тепер не більше грошей або майна, ніж було десять чи двадцять років тому, або принаймні ніж було торік у цей самий час? Якщо ви ведете рахунок, вам легко це знати. І, правду кажучи, ви повинні це знати, бо інакше навіть у цьому не будете добрим управителем неправедної мамони. Кожна людина, незалежно від того, займається вона торгівлею чи ні, повинна знати, чи її майно зменшується, чи зростає.

5. Але багато хто придумав, як ніколи не вважати себе багатим, хоч би як сильно зростало його майно. Робиться це так: щойно надходять гроші, він одразу вкладає їх або в землю, або в розширення своєї справи. Так, постійно не маючи вільних грошей на руках, така людина може й далі казати: «Я не багатий», навіть якщо її майно стало вдесятеро, в двадцятеро чи в сто разів більшим, ніж кілька років тому. Це добре видно з одного недавнього випадку. Кілька років тому один джентльмен прийшов до лондонського купця й сказав: «Пане, прошу вас дати мені гінею для однієї доброї родини, яка перебуває в тяжкій скруті». Той відповів: «Справді, пане М., зараз я не можу собі цього дозволити; але якщо ви прийдете до мене тоді, коли я матиму десять тисяч фунтів, я дам вам десять гіней на таку справу». Через деякий час пан М. прийшов знову й сказав: «Пане, я прийшов по вашу обіцянку; тепер ви маєте десять тисяч фунтів». Той відповів: «Це щира правда; але запевняю вас, що тепер мені ще важче дати навіть одну гінею, ніж тоді».

6. Такою витонченою хитрістю людина може обдурити саму себе. Вона може обманювати й інших, бо «доки ти робиш добро самому собі, люди будуть тебе хвалити». «Ось справді добра людина, — каже лондонський мешканець, — він вартий цілу “сливу”» (тобто сто тисяч фунтів). Але, на жаль, Бога обманути неможливо, як неможливо обманути й диявола. Ні! Боже прокляття вже лежить на вас і на всьому, що ви маєте. А завтра, коли диявол схопить вашу душу, хіба він не скаже: «Що дали вам усі ваші багатства? Чи здобули вони вам хоч подушку під голову в озері вогню, що горить сіркою? Чи дали вони вам бодай краплю “води, щоб прохолодити ваш язик”, тоді як ви мучитеся в тому полум’ї?» О, послухайте це мудре застереження, дане тут, щоб Бог не сказав вам: «Нерозумний!»

7. Отже, така відмовка не допоможе. Вона не захистить ні від Божого гніву, ні від злоби та сили диявола. Уже видно, що ви «прикладаєте серце» до свого багатства, якщо все, що маєте понад потреби зручного життя, витрачаєте на те, щоб ще більше примножувати своє майно, додавати гроші до грошей, дім до дому, поле до поля, і при цьому не віддаєте бідним принаймні десятої частини свого прибутку (а саме така була юдейська міра). Хай би яким способом зростало ваше багатство, через працю чи без праці, через торгівлю, спадщину чи будь-що інше, якщо разом із цим не зростає і ваша милостиня; якщо ви не віддаєте повної десятини зі свого майна, зі свого постійного й випадкового доходу, то ви безсумнівно прикладаєте серце до свого золота, і воно «з’їсть ваше тіло, немов вогонь»!

8. Але хто ж спроможний переконати багату людину, що її серце прив’язане до багатства? Уже більше пів століття я говорю про це з усією можливою для мене прямотою. І який же малий був із цього плід! Сумніваюся, чи за весь цей час я переконав бодай п’ятдесят жадібних людей у тому, що вони справді жадібні. Хоч би як чітко описували грошолюба, хоч би як яскраво його змальовували, хто застосовував це до себе? Кому Бог і всі, хто його знав, могли сказати: «Це ви та людина!» Якщо Він говорить це сьогодні комусь із вас, хто тут є, то не закривайте своїх вух. Але скажіть, як Закхей: «Ось, Господи, половину мого майна я віддам убогим, а якщо в чомусь когось скривдив, поверну вчетверо». Він не мав на увазі, що вже робив це раніше, а вирішував так чинити надалі. Тож благаю вас перед Богом, ви, хто любите гроші: «Ідіть і чиніть так само!»

9. Я маю для вас звістку від Бога, о багатий чоловіче, чи будете ви слухати, чи ні! Ваше багатство примножилося, але заради спасіння власної душі «не прикладайте серця до нього!» Будьте вдячні Тому, Хто дав вам такий талант, таку велику можливість чинити добро. Але не смійте радіти цьому без страху і трепету. Cave ne inhaereas, ne capiaris et pereas, як каже побожний Кемпій: «Стережіться, щоб не приліпитися до нього, аби не заплутатися й не загинути». Не робіть його своєю метою, своїм головним задоволенням, своєю надією, своїм богом! Пильнуйте, щоб не шукати щастя в грошах або в тому, що можна за них купити, у догоджанні пожадливості тіла, пожадливості очей чи життєвій гордості.

10. Але перейдімо до конкретики й подивімося, чи кожен із вас чесно ставиться до власної душі. Якщо хтось із вас тепер має вдвічі, втричі чи вчетверо більше майна, ніж тоді, коли ви вперше побачили моє обличчя, то щиро випробуйте себе і подивіться, чи не прикладаєте ви серця, якщо не просто до грошей або самого багатства, то до чогось такого, що можна за них придбати. А це, по суті, одне й те саме. Усе це апостол Іван охоплює загальною назвою «світ», а прагнення до цього, тобто пошук у цьому щастя, називає «любов’ю до світу». Він поділяє її на три частини: «пожадливість тіла, пожадливість очей і гордість життєва». Чесно випробуйте себе щодо кожної з них. І спершу щодо «пожадливості тіла». Я розумію це як пошук щастя в тому, що приносить приємність нашим чуттям. Наведу лише один приклад. Чи не шукаєте ви свого щастя в тому, щоб дедалі більше догоджати смаку? Скажу точніше: чи не їсте ви тепер більше або вишуканіше, ніж десять чи двадцять років тому? Чи не п’єте більше або дорожчі напої, ніж тоді? Чи спите ви тепер на такому ж твердому ложі, як колись, якщо тільки дозволяє здоров’я? І ще в одному: чи постите ви тепер, коли стали багатими, так само часто, як тоді, коли були бідними? Хіба, за всіма мірками розуму, вам не слід було б робити це радше частіше, ніж рідше? Боюся, що ваша власна совість викриває вас. Ви не чисті в цьому.

11. Друга гілка любові до світу, тобто «пожадливість очей», охоплює більше. Під цим можна розуміти прагнення знайти щастя в тому, що тішить уяву (а найчастіше це входить через очі), у всьому величному, новому або красивому. Втім, усе це, мабуть, можна звести до одного, бо ні величне, ні красиве вже не радує, коли зникає новизна. Хіба не буває так, що навіть найдрібніші речі тішать вас доти, доки вони нові? Хіба не берете ви через цю новизну чималу частину свого задоволення з тієї марноти марнот, якою є одяг? Хіба ви не витрачаєте тепер на нього більше грошей або, що те саме, більше часу й зусиль, ніж колись? Я сумніваюся, що це робиться для того, щоб догодити Богові. Якщо ж ні, то цим ви догоджаєте дияволові. Якщо кілька років тому ви відмовилися від непотрібних прикрас, від манжетів, намист, чепчиків-«павутинок», потворних і недоладних капелюшків, дорогого полотна та коштовних мережив, то чи не повернулися ви тепер до всього цього, всупереч і релігії, і здоровому глузду?

12. Можливо, ви скажете, що тепер можете собі це дозволити. Але це цілковита нісенітниця. Хто дав вам це додаткове багатство, або, точніше, Хто лише позичив вам його? А ще точніше, Хто на певний час вклав його у ваші руки як у руки Свого управителя і водночас показав, для якої саме мети Він вам це довірив? І чи можете ви «дозволити собі» марнувати майно свого Господа, за кожну частку якого вам доведеться дати відповідь, або витрачати його на щось інше, ніж на те, що Він прямо наказав? Годі цієї низької, диявольської мови! Нехай вона більше ніколи не виходить із ваших уст. Оце «я можу собі дозволити обкрадати Бога» і є справжньою мовою пекла. Хіба ви не знаєте, що Бог довірив вам ці гроші (усе понад те, що потрібно для ваших родин), щоб ви годували голодних, одягали нагих, допомагали чужинцеві, вдові, сироті і, наскільки можете, полегшували нужду всього людства? Як ви можете, як ви смієте відбирати це у свого Господа і вживати на інші цілі? Коли Він довірив вам мало, хіба не для того, щоб і те мале ви вживали тільки на добро? А коли довірив більше, хіба не для того, щоб ви могли зробити більше добра, маючи для цього більше можливостей? Чи набули ви бодай на волосину більше права марнувати фунт, шилінг або пенні, ніж мали раніше? Отже, ви не маєте тепер більшого права догоджати пожадливості тіла чи очей, ніж тоді, коли були вбогими. О ні, не віддячуйте так мізерно своєму доброму Господеві! Навпаки, чим більше Він вам довірив, тим уважніше пильнуйте, щоб кожну мить і кожну монету вживати так, як Він призначив.

13. Ви, Божі ангели, Його слуги, що безперестанку виконуєте Його волю! Наш спільний Господь довірив і вам таланти, незрівнянно цінніші за золото й срібло, щоб ви звершували свої різні служіння для спадкоємців спасіння. Хіба ви не вживаєте кожну частку даного вам повністю на ту мету, для якої її було дано? І хіба нам не заповідано чинити Його волю на землі так, як на небі? Браття, що ми робимо? Прокиньмося! Підведімося! Наслідуймо цих полум’яних служителів! Уживаймо всю свою душу, тіло й маєток згідно з волею нашого Господа! Віддаймо Богові Боже, усе, чим ми є і чим володіємо!

14. Більшість людей, які, коли зростає багатство, прив’язують до нього своє серце, роблять це не прямо, а через ті прояви, про які вже йшлося. Але є й такі, що роблять це відкритіше: це справжні «любителі грошей», які люблять гроші не лише за те, що можна за них купити, а заради них самих. Такий порок дуже рідко трапляється в дітей або молодих людей. Найчастіше він буває в старших, саме в тих, хто найменше потребує грошей і має найменше часу, щоб ними користуватися. Чи не наводить це на думку, що в багатьох випадках це є карою за гріх, тобто таким гріхом, який сам стає покаранням? Коли людина багато років ховала свій дорогоцінний талант у землю, Бог віддає її в руки сатани, щоб той карав її надмірною любов’ю до грошей. Тоді вона дедалі більше мучиться цією auri sacra fames, тобто «проклятою жагою до золота», яку вже неможливо наситити. Так, це справді правда, як зауважив навіть язичник: Crescit amor nummi, quantum ipsa pecunia crescit, тобто «любов до грошей зростає настільки, наскільки зростає саме багатство». Так буває, як при водянці: чим більше людина п’є, тим сильніше хоче пити, аж доки ця невгасима жага не штовхне її у вогонь, який ніколи не згасне.

15. «Але, можете ви запитати, невже немає жодного способу ні запобігти цій страшній хворобі, ні зцілитися від неї?» Є один такий спосіб, який і запобігає, і зцілює, і, вірю, іншого під небом немає. Ось він. Після того як ви надбали (з указаними вище застереженнями) все, що можете, і зекономили все, що можете, не позбавляючи себе потрібного, не витрачайте ні фунта, ні шилінга, ні пені, щоб догоджати пожадливості тіла, пожадливості очей чи життєвій гордості, і взагалі не витрачайте нічого на жодну іншу мету, крім прославлення Бога та догоджання Йому. Уникнувши цієї небезпеки з одного боку, пильнуйте й другої. По-друге, нічого не накопичуйте. Не збирайте собі скарбів на землі, а віддавайте все, що можете, тобто все, що маєте. Я викликаю всіх людей на землі і навіть усіх ангелів на небі знайти будь-який інший спосіб знешкодити отруту багатства.

16. Дозвольте додати ще одне слово. Прослуживши вам уже між шістдесятьма і сімдесятьма роками, із ослабленим зором, тремтячими руками й нестійкими ногами, я даю вам ще одну пораду перед тим, як зійду в порох. Зверніть увагу на слова святого Павла: «Ті, що хочуть», або прагнуть, «стати багатими», у ту ж саму мить «впадають у спокусу», і то в глибоку безодню спокуси, з якої ніщо, крім всемогутньої сили, не може їх визволити. «Вони впадають у сіть», а це слово означає, власне, залізну пастку, яка миттєво розчавлює спійману в ній тварину, «і в багато нерозумних та шкідливих пожадань, що ведуть людей у погибіль». Ви, більше за всіх людей, що тепер мають успіх у світі, ніколи не забувайте цих страшних слів! Яка ж небезпечно слизька ваша дорога! Яким небезпечним є кожен крок! Нехай Господь Бог дасть вам побачити свою небезпеку й глибоко її відчути! О, нехай буде вам дано «пробудитися в Його подобі й насититися, коли з’явиться Його слава»!

17. Дозвольте мені сказати ще відвертіше. Можливо, я вже більше не говоритиму з вами про це. Мені боляче за вас, хто «багатий у цьому світі». Чи справді ви віддаєте все, що можете? Ви, хто має п’ятсот фунтів на рік, а витрачає лише двісті, чи повертаєте ви триста Богові? Якщо ні, то ви, безперечно, обкрадаєте Бога на ці триста. Ви, хто має двісті, а витрачає лише сто, чи віддаєте Богові решту сто? Якщо ні, то ви обкрадаєте Його саме на цю суму. «А хіба я не можу робити зі своїм, що хочу?» — скажете ви. Саме тут і є корінь вашої помилки. Це не ваше. Воно не може бути вашим, якщо тільки ви не є Господом неба й землі. «То як же мені подбати про своїх дітей?» Безперечно, ви повинні про них подбати. Але як саме? Зробивши їх багатими? Тоді, найімовірніше, ви зробите їх язичниками, як дехто з вас уже й зробив. «То що ж мені робити?» Господи, промов до їхніх сердець, бо інакше проповідник говорить даремно! Залиште їм стільки, щоб вони могли жити не в лінощах і розкоші, а чесною працею. А якщо у вас немає дітей, то на якій підставі, за Писанням чи за здоровим глуздом, ви можете залишити після себе бодай один гріш понад те, що потрібно на ваш похорон? Подумайте, прошу вас: чи стане вам хоч трохи краще від того, що ви щось залишили після себе? Яка різниця, чи залишили ви десять тисяч фунтів, чи десять тисяч пар черевиків і чобіт? О, не залишайте після себе нічого! Пошліть усе, що маєте, наперед, у кращий світ! Позичте все, позичте все Господу, і Він поверне вам це знову! Невже є хоч найменша небезпека, що Його правда виявиться неправдою? Вона тверда, як стовпи неба. Поспішайте, поспішайте, браття, поспішайте! Щоб вас не покликали звідси раніше, ніж ви встигнете покласти своє майно на цю запоруку! Коли ж це буде зроблено, тоді ви зможете сміливо сказати: «Тепер мені вже не лишилося нічого, крім того, щоб померти! Отче, у руки Твої віддаю дух мій! Прийди, Господи Ісусе! Прийди швидше!»

Бристоль, 21 вересня 1790 року.