Проповідь 125 - Про життя без Бога

6 липня 1790

Про життя без Бога

«…без Бога на світі» (До Ефесян 2:12).

1. Можливо, ці слова точніше було би передати як «атеїсти у світі». Такий вислів, здається, сильніший, ніж «без Бога у світі», бо останній звучить радше заперечно і не обов’язково означає щось більше, ніж відсутність спільності чи близькості з Богом. Натомість слово «атеїст» зазвичай розуміють у позитивному значенні, тобто не лише як відсутність спілкування з Богом, але і як заперечення самого Його існування.

2. Стан цих нещасних людей можна яскраво показати на одному недавньому випадку, правдивість якого навряд чи можна заперечити, бо свідків було дуже багато. Старий дуб зрубали, потім розкололи навпіл, і просто з самої середини дерева вилізла велика ропуха та поповзла геть так швидко, як могла. Тепер спробуймо уявити, як довго це створіння могло там перебувати. Цілком можливо, що воно просиділо у своєму сховку більше ста років. Не виключено навіть, що воно було майже, якщо не зовсім, ровесником самого дуба, якимось чином опинившись усередині ще тоді, коли дерево було посаджене. Тому не буде безпідставним припустити, що воно провело такий дивний спосіб існування щонайменше ціле століття. Ми кажемо, що воно жило, але що ж це було за життя? Наскільки воно було бажаним? Наскільки гідним заздрощів? Як каже Кавлі:

О життя, дороге й безцінне!

О життя, яке епікурейці охоче мали би навіки!

Зупинімося думкою на цьому незвичайному випадку і зробімо з нього певний висновок для себе.

3. Це бідне створіння мало органи чуття, але не могло нічого відчувати. Воно мало очі, але жоден промінь світла ніколи не проникав у його темне сховище. Від самої першої миті свого існування там воно було замкнене в суцільній темряві. Воно було відрізане від сонця, місяця та зірок, від прекрасного обличчя природи, фактично від усього видимого світу, так, ніби його для нього взагалі не існувало.

4. Оскільки до цього темного сховку не могло проникнути повітря, воно так само не могло нічого й чути. Якими б органами слуху не було наділене це створіння, вони не могли принести йому жодної користі, бо жоден рух повітря не міг пройти крізь стіни, що його оточували. Немає жодної підстави думати, що ця тварина мала бодай якесь чуття, подібне до нюху чи смаку. Для створіння, яке не потребувало їжі, ці чуття не могли мати жодної користі. До того ж не існувало жодного способу, яким предмети запаху чи смаку могли би до нього дістатися. Навряд чи воно знало навіть загальне відчуття дотику, бо весь час перебувало в одній і тій самій незмінній позі серед частин дерева, що його оточували, а всі ті частини були нерухомо закріплені й не могли справити на нього жодного нового враження. Отже, протягом усього свого існування воно мало лише одне-єдине, незмінне відчуття, година за годиною і день за днем.

5. І як це нещасне створіння було позбавлене чуттів, так само воно, певно, було позбавлене й здатності мислити. Його голова (якою би вона не була), не маючи жодного матеріалу для дії, жодних уявлень, одержаних через відчуття, не могла породити бодай якоїсь міри думки. Навряд чи воно мало хоч якусь пам’ять або уяву. Так само не могло воно мати й здатності рухатися, бо було щільно затиснуте з усіх боків. І навіть якби в ньому була якась сила до руху, вона не могла би виявитися, бо тіснота його сховку не дозволяла жодної зміни місця.

6. Яку точну паралель можна провести між цим створінням (яке ледве можна назвати твариною) і людиною, яка «без Бога в світі»! Саме такими є дуже багато людей навіть серед тих, хто називає себе християнами! Я не маю на увазі, що вони є атеїстами у звичайному значенні цього слова. Я не вірю, що таких людей так багато, як дехто собі уявляє. Протягом понад п’ятдесяти років, скільки міг, я розпитував і спостерігав та не зміг знайти й двадцяти людей, які б серйозно заперечували існування Бога. І, наскільки можу судити, лише двох таких я зустрів на Британських островах. Обидва тоді жили в Лондоні й уже багато років трималися такого переконання. Але за кілька років до того, як постати перед Богом, і Джон С., і Джон Б. були цілком переконані, що Бог є. І ще дивовижніше те, що спочатку вони переконалися, що Бог є страшний Бог, а потім, що Він є Бог милостивий. Я згадую ці два випадки, щоб показати не лише те, що в світі справді є буквальні атеїсти, але й те, що навіть вони, якщо тільки смиренно попросять, можуть знайти «благодать для своєчасної допомоги».

7. Але, коли я говорю про тих, хто є атеїстами або «без Бога в світі», я маю на увазі не таких людей, а практичних атеїстів, тобто тих, у кого Бога немає в думках, хто не пізнав Його і не має з Ним жодної спільності, хто не має більше зв’язку з Богом або з невидимим світом, ніж те створіння мало з видимим. Я спробую показати цю подібність між ними. І нехай Бог покладе це їм на серце!

8. Кожен із них перебуває щодо невидимого світу в такому самому стані, як та ропуха щодо світу видимого. Це створіння, безперечно, мало якесь життя, хоч би яким воно було. Воно, без сумніву, мало всі внутрішні й зовнішні частини, потрібні для тваринного життя, і, безперечно, мало відповідні соки, які підтримували певний його перебіг. Ось яке це було життя! І саме таким є життя атеїста, людини, що «без Бога в світі». Яка ж густа завіса стоїть між ним і невидимим світом, який для нього ніби зовсім не існує! Він не має про нього ані найменшого уявлення, ані найменшої думки. Він не має жодного бачення Бога, цього духовного Сонця, і не відчуває до Нього жодного потягу, жодного бажання пізнати Його шляхи. Хоч Його світло розійшлося по всій землі, а Його голос досяг країв світу, він чує про це не більше, ніж про вигадану музику сфер. Він нічого не скуштував із Божої доброти та сил майбутнього віку. Він не відчуває, як говорить наша Церква, дії Святого Духа у своєму серці. Одним словом, він не має більшої причетності до духовного світу і не знає про нього більше, ніж те бідне створіння знало про природний світ, поки сиділо у своїй темній в’язниці.

9. Але тієї миті, коли Дух Всемогутнього торкається серця людини, яка досі була «без Бога в світі», Він ламає його закам’янілість і робить усе новим. Сонце праведности сходить і освітлює її душу, відкриваючи їй світло Божої слави в обличчі Ісуса Христа. Вона входить у новий світ. Усе навколо неї стало новим, таким, про що раніше вона навіть не могла подумати.

Перед нею відкривається небо,

Осяяне променями святого блаженства.

Вона бачить, що має «Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведника», і що має «викуплення в Його крові, відпущення гріхів». Вона бачить «нову дорогу, відкриту до Святині кров’ю Ісуса», і її «світло світить усе ясніше аж до досконалого дня».

10. Тим самим благодатним дотиком той, хто раніше мав вуха, але не чув, тепер стає здатним чути. Він чує голос, який воскрешає мертвих, голос Того, Хто є «Воскресіння і Життя». Він уже не глухий до Його запрошень, наказів, обітниць чи погроз, але охоче слухає кожне слово, що виходить із Його уст, і керується ним у всіх своїх думках, словах та вчинках.

11. Водночас він одержує й інші духовні чуття, які дають йому змогу розрізняти духовне добро і зло. Він уже може не тільки бачити, але й відчувати на власному досвіді, який добрий Господь. Він входить до Святині кров’ю Ісуса і куштує сил майбутнього віку. Він знаходить, що любов Ісуса незрівнянно краща за вино, та солодша за мед і медовий стільник. Він розуміє, що означають слова: «Усі шати твої мирра, алое й касія». Він відчуває Божу любов, вилиту в його серце Святим Духом, Який даний йому, або, як каже наша Церква, «відчуває дію Духа Божого в своєму серці». Водночас легко побачити, що зміст усіх цих образних висловів зводиться до одного слова — «віра», якщо брати його в найширшому значенні. Саме її, більшою чи меншою мірою, має кожен, хто вірує в ім’я Сина Божого. Ця переміна від духовної смерті до духовного життя і є, власне, новим народженням. І всі окремі риси цього стану чудово передані в одному вірші доктора Воттса:

Онови мій зір, відкрий мій слух,

І душу наново створи.

Дай нові радощі й страхи, новий дух,

І серце кам’яне на плотяне зміни!

12. Але перед цією всеохопною переміною в природній людині можуть відбутися й багато окремих, часткових змін, які з нею часто плутають. Через це багато хто говорить своїй душі: «Мир, мир!», хоча миру немає. Може статися не лише помітна зміна в житті, так що людина стримується від явного гріха, і навіть від «гріха, що так легко обплутує», але й значна зміна в характері: усвідомлення гріха, сильні бажання, добрі наміри. І тут нам треба дуже пильнувати, щоб, з одного боку, не знехтувати днем малого початку, а з другого не сплутати жодну з цих часткових змін із тією всеохопною і повною переміною, тобто з новонародженням, з тим цілковитим перетворенням із образу земного Адама в образ Небесного, із розуму земного, тілесного, диявольського в розум, який був у Христі.

13. Тож нехай це міцно закріпиться у ваших серцях: хоч би які зміни сталися з вами в інших речах, у Христі Ісусі, тобто за християнським устроєм, нічого не має ваги без повного розуму Христового, який дає вам силу жити так, як жив Христос. Немає нічого більш певного за це: «Коли хто в Христі, той нове створіння; давнє минуло, ось усе стало новим».

14. Звідси ми ясно бачимо велику різницю між християнством і моральністю. Безперечно, справжнє християнство не може існувати без внутрішнього переживання і зовнішнього вияву правди, милосердя й істини; і саме це, якщо взяти окремо, становить моральність. Але так само безперечно й те, що вся моральність, уся правда, милосердя й істина, які можуть бути без християнства, не мають жодної користі і жодної ваги перед Богом для тих, хто живе в час християнської благодаті. Зауважте: я навмисно додаю «для тих, хто живе в межах християнського устрою», бо не маю жодної підстави з Божого Слова «судити тих, що назовні». І я не вважаю, що хоч одна жива людина має право прирікати весь язичницький і мусульманський світ на вічну загибель. Краще залишити їх у руках Того, Хто їх створив, Хто є «Отець духів усякої плоті», Хто є Богом язичників так само, як і християн, і Хто «не має приємності в загибелі» жодного зі Своїх створінь. Але для тих, хто призиває Ім’я Христове, це нічого не змінює: усі вони живуть під християнським законом, і саме за ним буде визначено їхній стан. І тому, якщо вони не змінені так, як те створіння, про яке ми згадували, якщо не мають нових чуттів, нових уявлень, нових почуттів і нових нахилів, то вони не є християнами. Хай би якими справедливими, правдивими й милосердними вони були, вони все ще залишаються лише атеїстами!

15. Можливо, є щирі люди, які йдуть ще далі та стверджують, що хоч би які зміни відбулися в людині, у її серці чи в її житті, якщо вона не має ясного розуміння таких головних вчень, як падіння людини, виправдання вірою, викуплення, звершене смертю Христа, і зарахування їй Його праведности, то вона не може мати жодної користі від Його смерті. Я зовсім не насмілююся так говорити. Власне, я в це не вірю. Я вірю, що милосердний Бог більше зважає на життя і характер людини, ніж на її уявлення. Я вірю, що для Нього доброта серця важливіша за ясність розуміння, і що коли серце людини, з Божої благодати і силою Його Духа, сповнене смиренної, лагідної, терплячої любові до Бога і до людей, то Бог не кине її у вічний вогонь, приготований дияволові та його ангелам, лише через те, що її погляди не до кінця ясні або її думки залишаються плутаними. Без святості, визнаю, «ніхто не побачить Господа», але я не наважуюся сказати, що для цього ще обов’язково потрібне цілком ясне розуміння всього.

16. Повернімося, однак, до цього тексту. Дуже прошу всіх вас, хто й досі живе «без Бога в світі», задуматися над тим, що при всій вашій людяності, доброзичливості й моральності ви все ще

Inclusi tenebris, et carcere caeco:

Замкнені в темряві й у сліпій в’язниці.

Мої дорогі друзі! Ви не бачите Бога. Ви не бачите Сонця праведності. Ви не маєте спільності ні з Отцем, ні з Його Сином, Ісусом Христом. Ви ніколи не чули голосу, що воскрешає мертвих. Ви не знаєте голосу вашого Пастиря. Ви не прийняли Святого Духа. У вас немає духовних чуттів. У вас і далі старі, природні уявлення, пристрасті, радощі й страхи. Ви ще не нове створіння. О, кличте до Бога, щоб Він розірвав ту завісу, яка досі лежить на ваших серцях і змушує вас нарікати:

«Темрява, темрява, темрява, ось що я скажу,

Хоч живу серед самого сяйва Євангелії!»

О, якби ви сьогодні почули Його голос, голос Того, Хто говорив так, як ніколи не говорив жоден із людей: «Устань, засяй, бо прийшло твоє світло, і слава Господня зійшла над тобою!» Хіба не це Його голос голосно кличе: «Поглянь на Мене, і будеш спасенний»? Він говорить: «Ось, Я йду!» «Так, прийди, Господи Ісусе! Прийди незабаром»

Ротергем, 6 липня 1790 року