Проповідь 123 - Підступність людського серця

21 квітня 1790

Підступність людського серця

**_

_**

«Людське серце найлукавіше над все та невигойне, хто пізнає його?» (Єремія 17:9).

1. Найвидатніші з давніх язичників залишили нам чимало свідчень про це. Справді, вони загалом були переконані, що колись був час, коли люди жили доброчесно й щасливо, і називали його «золотою добою». І така розповідь була відома майже всім народам. Але так само повсюдно вірили, що той щасливий час давно минув і що тепер люди живуть у «залізній добі». На її початку, як каже поет,

_Irumpit venae pejoris in aeuum

Omne nefas: fugere pudor, verumque, fidesque

In quorum subiere locum, fraudesque, dolique

Insidiaeque, et vis, et amor sceleratus habendi._

одразу ринули потоком усяке беззаконня і зло;

сором, правда і вірність зникли,

а на їхнє місце прийшли підступ, хитрість,

змови, насильство

і проклята жага до наживи, що запанувала без перешкод.

2. Але наскільки ж більше, ніж ті давні язичники, знає про це теперішнє покоління християн. Скільки тепер можна прочитати й почути ретельно написаних похвал на честь гідності людської природи. Один відомий проповідник в одній зі своїх проповідей, виголошеній і надрукованій кілька років тому, без вагання стверджує, по-перше, що люди загалом (якщо не кожна окрема людина) дуже розумні, по-друге, що люди загалом дуже доброчесні, і, по-третє, що вони дуже щасливі. І я не знаю нікого, хто досі наважився би заперечити це твердження.

3. Дуже подібними були й думки одного пана, який на запитання: «Мілорде, що ви думаєте про Біблію?» відповів так: «Я вважаю, що це найкраща книга, яку я будь-коли читав у своєму житті. Лише ту її частину, де йдеться про посередницький задум, я не можу зрозуміти, бо не бачу, навіщо між Богом і людиною потрібен якийсь Посередник. Якби я був грішником, тоді Посередник був би мені потрібний, але я не думаю, що я ним є. Щоправда, я часто чиню неправильно через брак розуміння і часто відчуваю лихі настрої, особливо схильність до гніву, але я не можу визнати це гріхом, бо це залежить від руху моєї крові та духів (життєвих соків), а на це я не маю впливу. Отже, це не може бути гріхом, а якщо й може, то вина лежить не на мені, а на Тому, Хто мене створив». Саме такими були погляди благочестивого лорда Кеймса і скромного пана Юма!

4. Кілька років тому одна доброзичлива жінка дійшла висновку, що у світі немає жодного грішника, крім диявола. «Бо, — сказала вона, — саме він змушує людей чинити так, як вони чинять; отже, вони не несуть відповідальності, а вся вина падає на сатану». Але ці ще більше «просвітлені» панове пішли далі й відкрили, що «у світі немає жодного грішника, крім самого Бога. Бо саме Він змушує людей думати, говорити й чинити так, як вони чинять; отже, вся вина падає тільки на Бога. Геть, сатано! Можна навіть сумніватися, чи сам він коли-небудь висловлював таке безумне богохульство!»

5. Але що би не говорили про невинність людства нехрещені чи охрещені невіруючі, Той, Хто створив людину і найкраще знає Своє творіння, говорить про неї зовсім інакше. Він відкриває нам, що «серце людське», тобто серце всього людства, кожної людини, яка народжується у світ, «украй лихе» і «підступніше над усе». Тому ми цілком можемо запитати: «Хто може його пізнати?»

I. 1. Почнімо з цього: «Серце людське украй лихе». Розглядаючи це, нам не потрібно зосереджуватися на окремих гріхах, бо вони є лише листям або, щонайбільше, плодами, що виростають на цьому злому дереві. Краще звернути увагу на спільний корінь усього. Подивіться, як уперше його було насаджено на самому небі «Люцифером, сином зорі», який до того, безперечно, був «першим, якщо не найпершим архангелом»: «Сказав: зійду на край півночі».Ось вона, сваволя, первісток сатани. «Буду подібний до Всевишнього». Ось гординя, рідна сестра сваволі. Саме тут є справжній початок зла. Звідси на нижній світ вилилися невичерпні потоки лиха. Коли сатана вклав у прабатьків людства власне свавілля і гордість, а разом із ними й новий вид гріха, тобто любов до світу, любов до створіння більше, ніж до Творця, тоді всяке зло швидко ввійшло всередину. Уся безбожність і неправда, що згодом виросли в злочини різного роду, незабаром вкрили всю землю різноманітними гидотами. Було би неможливо перелічити всі мерзоти, що тоді спалахнули. Так прорвалися джерела великої безодні. Земля швидко стала полем крові: помста, жорстокість, честолюбство з усіма видами неправди, з усіма різновидами громадських і приватних кривд поширилися по всій землі. Несправедливість у тисячах форм, ненависть, заздрість, злоба, кровожерність разом з усіма видами неправди запанували повсюдно, аж доки Творець, поглянувши з небес, перестав щадити цей невиправний рід і стер його з лиця землі. Але як мало змінилися наступні покоління після цього суворого суду. Ті, хто жив після потопу, виявилися анітрохи не кращими за тих, хто жив до нього. І невдовзі потому, ймовірно ще за життя Ноя, усяка неправда знову, як і раніше, взяла гору.

2. Але хіба Бога немає у світі? Звичайно, є, і саме «Він створив нас, а не ми самі». Він створив нас зі Своєї милості, даром, бо ми нічим не могли цього заслужити, поки ще не існували. Із Його милости те, що ми взагалі були створені, що стали істотами чутливими й розумними, а надто такими, що здатні пізнавати Бога. Саме це і становить головну різницю між людиною та твариною. Але якщо Він створив нас і дав нам усе, що ми маємо, якщо ми всім завдячуємо Йому, і тим, ким ми є, і тим, що маємо, то, безперечно, Він має право на все це, на всю нашу любов і на весь наш послух. Це визнавали майже всі люди, які вважали себе Його творінням, у всі часи і в усіх народах. Проте кілька років тому один учений чоловік прямо сказав: «Я ніколи не міг зрозуміти, чому сам факт, що Бог нас створив, дає Йому право нами керувати, або чому те, що ми Його творіння, накладає на нас обов’язок Йому коритися». Я думаю, доктор Гатчесон був першим, хто взагалі поставив це під сумнів, або бодай засумнівався в тому, що творіння зобов’язане слухатися свого Творця. Якби сатана справді так думав (хоч навряд чи це було саме так), не дивно, що він повстав проти Бога і підняв війну на небі. І саме звідси могла виникнути ворожнеча до Бога і в серці людини, разом з усіма проявами безбожності, які досі в ньому рясніють. Звідси природно виросло б нехтування кожним обов’язком, який ми маємо перед Ним як перед нашим Творцем, а також усі ті бажання й надії, які прямо суперечать кожному такому обов’язкові.

3. Від диявола дух незалежності, сваволі й гордості, який породжує всяку безбожність і неправду, швидко перейшов у серця наших прабатьків у раю. Після того як вони з’їли з дерева пізнання, беззаконня і всяке лихо ринули на землю бурхливим потоком, відвернули нас від Бога і відкрили дорогу для всього іншого. Атеїзм (який тепер модно називати «легкодумством») та ідолопоклонство, любов до світу, прагнення знайти щастя в тому чи іншому творінні, покрили всю землю.

Чистими серцем і волею

Бог створив нас Сам;

Та ми відвернулися від добра до зла

І почали блукати серед створеного;

Помножили хибні помисли,

Що спершу були звернені тільки до Бога;

У тисячах речей шукали ми

Те блаженство, яке втратили в Одному.

4. Було би неможливо перелічити всі види злочинності, чи в думках, чи в словах, чи в вчинках, які тепер наповнюють землю в кожному народі, місті й домі. Але всі вони зводяться до одного й того самого: до атеїзму або ідолопоклонства, до гордості, чи то коли людина думає про себе більше, ніж належить, чи то коли хвалиться тим, що одержала, ніби не одержала цього, до незалежності та сваволі, коли вона чинить свою волю, а не волю Того, Хто її створив. Додайте до цього ще й прагнення знайти щастя поза Богом, у задоволенні пожадливості тіла, пожадливості очей і життєвої гордості. Отже, гірка правда така: якщо Дух Божий не перемінює людину, усе людство тепер, так само як і чотири тисячі років тому, живе зіпсовано перед Господом, і кожна думка людського серця є зло, тільки зло, і безперестанку. Хоч люди й дуже відрізняються у своїй зовнішній поведінці, а таких відмінностей, безперечно, є тисячі, однак у самому корені, у ворожнечі проти Бога, атеїзмі, гордості, сваволі та ідолопоклонстві, правдою про всіх лишається те, що «серце людське», серце кожної людини в її природному стані, «украй лихе».

5. Але якщо це справді так, то чому ж не кожен це розуміє? Адже хто знає людські справи, як не дух людини, що в ній? Чому так мало людей знають самих себе? Причина проста: серце не лише «украй лихе», але й «найлукавше над все». Воно настільки підступне, що ми й справді можемо запитати: «Хто пізнає його?» Хто, крім Бога, Який його створив? І з Його допомогою ми можемо перейти до другого, а саме до лукавості людського серця.

II. 1. Воно «найлукавше над все», тобто в найвищому ступені, більше, ніж усе, що ми тільки можемо собі уявити. Воно таке лукаве, що більшість людей безперестанку обманюють і себе, і інших. І яким дивним чином вони обманюють самих себе, не знаючи ні власних схильностей, ні свого справжнього характеру, а натомість уявляючи себе незрівнянно кращими і мудрішими, ніж вони є насправді. Давній поет навіть припускає, що з цього правила немає винятку, а саме, що ніхто не хоче пізнати власне серце: Ut nemo in sese tentat descendere, nemo! Ніхто, крім тих, кого навчає Бог!

2. І якщо люди так обманюють самих себе, то чи дивно, що вони обманюють і інших, і що так рідко можна знайти «правдивого ізраїльтянина, в якому немає підступу»? Переглядаючи свої записи кілька років тому, я натрапив на такий рядок: «Сьогодні мені тридцять років, і досі я не знаю, щоб зустрів хоча б одну людину мого віку, крім як у домі свого батька, яка бодай трохи не вдавалася би до підступу».

3. Саме це і є одним із виявів тієї відчайдушної зіпсованості, що вкорінена в природі кожної людини і виростає з тих плодючих коренів, а саме зі сваволі, гордості й незалежності від Бога. Звідси походить кожен вид пороку і злочину, звідси кожен гріх проти Бога, проти ближнього і проти самих себе. Проти Бога це забуття і зневага до Нього, до Його Імені, Його Дня, Його Слова, Його постанов, атеїзм з одного боку та ідолопоклонство з другого, а особливо любов до світу, пожадливість тіла, пожадливість очей і життєва гордість, любов до грошей, любов до влади, любов до вигоди, любов до «честі, що від людей», любов до створіння більше, ніж до Творця, коли люди є «більше любителями втіх, ніж любителями Бога». Проти ближнього це невдячність, помста, ненависть, заздрість, злоба, жорстокість.

4. Отже, в серці кожної людини є невичерпне джерело безбожності й неправди, таке глибоке й таке міцно вкорінене в душі, що ніщо, крім всемогутньої благодаті, не може його зцілити. Звідси природно виростає рясний урожай злих слів і вчинків. І щоб довершити цю картину, додамо ще й ту сукупність усього зла,

Ту огидну потвору, війну, що, коли приходить,

валить додолу найшляхетніше творіння;

воно марно носить славний образ Творця,

бо перед тобою беззахисне.

А за цим страшним чудовиськом ідуть убивства, перелюб, зґвалтування, насильство та всі види жорстокості. І всі ці огидні діла трапляються не тільки в мусульманських чи язичницьких країнах, де їхня жахлива поява може здаватися природним наслідком не менш жахливих переконань, але й у так званих християнських країнах, і навіть у найосвіченіших та найцивілізованіших державах і королівствах. І нехай ніхто не каже: «Це стосується тільки римо-католицьких країн». Ні, ми, яких називають реформатами, анітрохи не кращі від них у всякому нечесті. Справді, серед турків чи татар не було жодного злочину, якому не можна було б знайти відповідника в кожній частині християнського світу. Більше того, у язичницькому чи папському Римі не було жодного гріха, якого не можна було би знайти сьогодні в Німеччині, Франції, Голландії, Англії та в кожній іншій протестантській, так само як і папській, країні. Тому тепер про кожен двір у Європі можна сказати з такою самою правдивістю і майже з такими самими винятками, як колись було сказано про двір Саула: «Немає праведного, немає жодного; усі вони стали огидними; немає нікого, хто би розумів і шукав Бога».

5. Але чи є виняток із цієї зіпсованості людського серця? Так, є, у тих, хто народжений від Бога. «Народжений від Бога береже себе, і лукавий його не торкається». Бог «очистив його серце вірою», тому його злоба відступила. «Старе минуло, ось настало нове» в ньому. Тому його серце вже не є «украй лихе», а «оновлене в праведності та справжній святості». Лише пам’ятаймо, що серце навіть віруючого не є цілком очищеним у ту мить, коли він виправданий. Тоді гріх уже переможений, але ще не вирваний з коренем, підкорений, але ще не знищений. Досвід учить його, по-перше, що корені гріха, а саме сваволя, гордість та ідолопоклонство, ще залишаються в його серці. Але доки він пильнує і молиться, жоден із них не може взяти над ним гору. Досвід учить його, по-друге, що гріх (найчастіше гордість або сваволя) домішується навіть до його найкращих вчинків, тому навіть вони потребують очищення через кров спокути.

6. Та як уміло він уміє ховатися не лише від інших, а й від нас самих. Хто може викрити його під усіма масками, які він надягає, або простежити всі його таємні ходи? І якщо так важко пізнати серце доброї людини, то хто зможе зрозуміти серце лихої, яке незрівнянно підступніше? Не відроджена людина, хоч би якою проникливою була, хоч би яким досвідченим, хоч би якою мудрою у своєму поколінні. І все ж саме такі люди пишаються тим, що «знають світ», і думають, ніби бачать людей наскрізь. Сліпі люди! Про них сміливо можна сказати, що вони «ще нічого не знають так, як належить знати». Навіть той політик за минулого правління не знав ані власного серця, ані серця інших людей, хоч і любив повторювати: «Не говоріть мені про свою чесноту чи релігію: кажу вам, у кожного чоловіка є своя ціна». Так, сер Р[оберте], у кожного такого, як ви, у кожного, хто продає себе дияволові.

7. Чи розумів людське серце той вельмишановний негідник, поруч із яким сер Р[оберт] здавався святим? Той самий, що наполегливо радив своєму синові «ніколи не говорити правди, а щоразу брехати або вдавати, постійно ходити в масці», і так само наполегливо радив йому «не зводити незаміжніх жінок» (бо це може спричинити певні труднощі), «а завжди лише заміжніх»? Чи можна уявити, що ця підла людина могла мати дружину або власну заміжню дочку? О, який же показовий приклад, лорде Честерфілде! Чи була коли-небудь людина, яка, попри свій високий титул, так заслуговувала би на ганебну смерть біля Ньюгейта? Чи була коли-небудь книга, яка так заслуговувала би на прилюдне спалення, як його «Листи»? А чи знав людське серце містер Девід Юм, який, якщо це взагалі можливо, був ще менш освіченим за всіх попередніх? Не більше, ніж його знає черв’як або жук. Після того як ви «так безтурботно гралися зі стрілами смерті», чи здається вам це тепер приводом до сміху? Що ви тепер думаєте про Харона? Чи перевіз він вас через Стікс? Нарешті він навчив вас бодай трохи пізнати власне серце! Нарешті ви знаєте, що страшно потрапити в руки Живого Бога!

8. Один із найталановитіших захисників невір’я (можливо, найвишуканіший і найстриманіший автор, який коли-небудь намагався побудувати систему релігії без жодної опори на Біблію) прямо висловлює те, що в нього на серці: «Хто ж не хотів би, щоб християнське одкровення було цілковитою правдою, адже це, безперечно, найлагідніше вчення, яке будь-коли було дане світові!» І хіба не міг би він додати ще й таку причину: без нього людина залишилася би повною загадкою сама для себе? Навіть маючи Одкровення, вона знає про себе дуже мало, а без нього знала б іще менше і не мала би впевненості ні в чому. Без світла, яке дають нам божественні Оракули, як ми могли би поєднати в людині її велич і її нікчемність, водночас визнаючи разом із сером Джоном Девісом:

«Я знаю, що моя душа здатна пізнати все,

і водночас сліпа та нічого не знає;

я знаю, що я один із “малих царів” природи,

і водночас у полоні в найменшого й найнікчемнішого».

9. Хто ж тоді знає серця всіх людей? Безперечно, лише Той, Хто їх створив. Хто знає своє серце? Хто може сказати, якої глибини його ворожнеча проти Бога? Хто знає, як глибоко воно занурене в саму природу сатани?

III. 1. Хіба з попередніх міркувань ми не можемо, по-перше, навчитися ось чого: «Хто покладається на власне серце, той безумний»? Бо хто з розумних став би довіряти тому, кого знає як «украй лихого», а тим більше тому, кого безліч разів уже пізнав як «найлукавіше над все»? І що може статися, якщо ми далі будемо довіряти тому, хто вже не раз нас обманював, як не те, що він знову нас ошукає?

2. По-друге, звідси можна побачити правдивість ще одного зауваження Соломона: «Чи бачили ви людину, мудру у власних очах? На дурня більше надії, ніж на неї». Бо наскільки ж далекою від справжньої мудрості мусить бути людина, яка ніколи не відчула власної потреби в ній. І чи не заважатиме її висока думка про себе приймати настанови від інших? Чи не буде вона схильна ображатися на настанови та сприймати докір як образу? Отже, чи не стане вона менш готовою вчитися, ніж той, у кого від природи мало розуму? Справді, немає нікого, кого було би так важко виправити, як людину, яка вважає себе мудрою. Хто думає, що не потребує лікаря, навряд чи скористається його порадою.

3. Хіба це не вчить нас, по-третє, наскільки мудрою є така пересторога: «Хто думає, що стоїть, нехай пильнує, щоб не впасти»? А ще точніше: «Хто певен, що стоїть, нехай пильнує, щоб не впасти». Хай би як твердо він не стояв, у ньому все ще є серце, схильне до обману. Скільки разів воно вже його обманювало! І це може статися знову. Якщо людина не обманута тепер, то хіба з цього випливає, що вона ніколи не буде обманута? Хіба не стоїть вона на слизькому місці? І хіба довкола неї немає пасток, у які вона може впасти й уже не підвестися?

4. Хіба не буде мудро для того, хто нині стоїть, безперестанку кликати до Бога: «Досліди мене, Господи, і випробуй мене; випробуй нирки мої і серце моє! Подивися, чи нема в мені дороги неправедної, і поведи мене дорогою вічною». Лише Ти, о Боже, «знаєш серця всіх синів людських», тому відкрий мені, який дух живе в мені, і не дай мені обманювати самого себе. Не дай мені «думати про себе більше, ніж належить думати». Але дай мені завжди «думати тверезо, за мірою віри, яку Ти дав»!

Галіфакс, 21 квітня 1790 р.

Упорядкував Джордж Лайонс, з поправками Раяна Данкера для Вестліївського центру прикладної теології Північно-Західного Назарянського університету (Нампа, Айдахо).

© 1999 Вестліївський центр прикладної теології. Текст може вільно використовуватися для особистих або наукових цілей чи відтворюватися на інших вебсайтах за умови збереження цього повідомлення. Будь-яке використання цього матеріалу для комерційних цілей будь-якого роду суворо заборонене без прямого дозволу Вестліївського центру при Північно-Західному Назарянському університеті, Нампа, Айдахо 83686. Для отримання дозволу звертайтеся до вебмайстра.