Проповідь 121 - Людське життя — це сон

1790

Людське життя — це сон

«Немов сном по обудженні, Господи, образом їхнім погордиш, мов сном по обудженні!» (Псалом 73:20).

1. Кожен, хто уважно прочитає попередні вірші, легко побачить, що Псалмоспівець прямо говорить про безбожних людей, які мають успіх, живучи в безбожності. Такі люди дуже часто настільки захоплюються своїм становищем, що зовсім забувають: вони лише тимчасові створіння. Вони живуть так, ніби ніколи не помруть, ніби їхній теперішній стан триватиме завжди або принаймні ніби вони певні, що мають «багато добра на багато років», і тому можуть сміливо сказати: «Душе, спочивай, їж та пий, і веселися». Але який ж це гіркий і трагічний самообман. Як часто Бог говорить такій людині: «Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе». Тому цілком справедливо сказано про них: «О, як раптово вони гинуть!», зникають і приходять до страшного кінця. Так, «як сон щезає після пробудження, так і Ти, Господи, коли пробудишся, зневажиш їхній образ, і він зникне з міста».

2. Але тепер я хотів би продовжити цю думку далі. Я хотів би розглянути її в ширшому значенні й показати, наскільки людське життя подібне до сну. Один давній поет іде ще далі в цьому порівнянні та називає життя «сном тіні». Те саме робить і Ковлі, коли вигукує:

«О життя, молодший брате небуття! Ви такі подібні, що ми приймаємо одне за інше!»

Але, залишивши осторонь це та всі інші поетичні образи, я хотів би серйозно запитати: у чому саме полягає ця схожість, у чому саме життя відповідає сну.

3. Для цього я хотів би спершу поставити таке запитання: що таке сон? Ви, можливо, скажете: «Хіба цього не знає кожен?» Але чи не правильніше було би сказати: хто це справді знає? Чи є в природі щось більш загадкове? Хто не переживав цього, хто не бачив снів багато разів? І все ж така людина не здатна пояснити природу сну так само, як не здатна осягнути небеса. Хто може дати ясне й задовільне пояснення тому, що є джерелом сновидінь, тобто самому сну? Щоправда, багато лікарів намагалися це зробити, але їхні спроби були марними. Вони говорили про це вчено, але врешті залишили все таким самим темним, як і на початку. Вони можуть розповісти нам про деякі властивості й наслідки сну, але ніхто не може сказати, в чому полягає його сутність.

4. Однак про те, звідки беруться сни, ми все ж дещо знаємо і можемо говорити про це досить упевнено. Без сумніву, частина снів пов’язана з теперішнім станом тіла, тоді як інші, ймовірно, виникають через переживання та пристрасті душі. Крім того, Писання ясно говорить нам, що деякі сни спричиняються дією добрих ангелів. Так само, безперечно, інші мають своїм джерелом силу й злобу злих ангелів, якщо тільки ми наважимося визнати, що вони й досі існують або принаймні ще мають певний вплив у світі. І з тієї ж самої божественної скарбниці пізнання ми довідуємося, що за деяких незвичайних обставин великий Отець духів являв Себе людським духам «у снах і нічних видіннях». Але дуже часто ми не можемо визначити, які сни походять із природного джерела, а які є наслідком надприродного впливу.

5. А як ми можемо напевно відрізнити наші сни від наших думок наяву? Яка існує ознака, за якою ми могли б із певністю сказати, чи ми вже прокинулися, чи все ще спимо? Справді, щойно ми пробуджуємося від сну, то розуміємо, що перед тим спали, а тепер не спимо. Але як можна знати, що це сон, доки ми ще перебуваємо в ньому? Що ж таке сон? Якщо дати не філософське, а просте й загальне пояснення, то це послідовність осіб і речей, які постають перед нашим розумом уві сні й існують лише в нашій уяві. Отже, сон є певним відхиленням від нашого справжнього життя. Він виглядає як своєрідний відгомін того, що було сказано або зроблено незадовго до того, як ми прокинулися. Або можна сказати інакше: сон це уривок життя, відтятий з обох кінців, не пов’язаний ані з тим, що було перед ним, ані з тим, що настає після нього. І чи є кращий спосіб відрізнити сни від думок наяву, ніж саме ця ознака? Це ніби своєрідна дужка, вставлена в життя, як у розмову, яка однаково добре триває і з нею, і без неї. Отже, саме за цим ми можемо безпомилково впізнати сон: він обривається з обох боків, не має належного зв’язку з дійсними речами, які йому передують або йдуть за ним.

6. Немає потреби доводити, що між цими швидкоплинними снами і сном життя існує велика схожість. Більше користі буде в тому, щоб пояснити цю важливу істину; щоб показати її в якомога ясно. Тому давайте серйозно розглянемо, у кількох простих пунктах, стан людини, яка саме тепер пробуджується від життя і відкриває очі у вічності.

7. Отже, уявімо такий випадок. Припустимо, що зараз перед нами є той, хто щойно перейшов у світ духів. Чи не могли би ви звернутися до такої щойно народженої для вічності душі приблизно так: Ви були мешканцем землі сорок, а може, п’ятдесят чи шістдесят років. Але тепер Бог змінив Свій голос і сказав: «Прокинься, що спиш!» Ви пробудилися, підвелися, і тепер уже не маєте нічого спільного з цими жалюгідними, швидкоплинними тінями. Устаньте й обтрусіть із себе порох! Подивіться: тут усе є дійсним і справжнім. Тут усе міцне, усе вічне, незрівнянно стійкіше за підвалини землі, і навіть за стовпи того нижчого неба. Тепер, коли ваші очі відкрилися, побачте, наскільки невимовно іншими є всі речі, що вас оточують. Яку зміну ви відчуваєте в собі самих! Де тепер ваше тіло, ваш глиняний дім? Де ваші члени, ваші руки, ваші ноги, ваша голова? Ось вони лежать, холодні й нечутливі!

Тут більш не палатиме гнів і сором,

Не рум’янитимуть невинну глину;

Згасло тваринне полум’я,

І пристрасть зникла безслідно.

Яка ж переміна сталася з безсмертним духом! Ви бачите все навколо себе, але вже не очима плоті й крові! Ви чуєте, але не через рух повітря, що вдаряє в чутливу перетинку. Ви відчуваєте, але яким дивовижним способом! У вас уже немає нервів, щоб передавати цей тонкий вогонь до спільного осередку чуття. Чи не маєте ви тепер повної здатності бачити, чути, відчувати та сприймати? І якими ж іншими тепер, коли ви справді пробудилися, постають усі речі довкола вас! Де ті будинки, сади, поля й міста, які ви ще недавно бачили? Де ті ріки, моря і «вічні гори»? Невже наш поет лише уві сні відкрив, що

Земля тим і відрізняється від неба,

Що її втіха живе серед пагорбів і долин?

Ні, я й сам майже не сумніваюся, що все це розвіялося, мов дим, тієї ж миті, коли ви пробудилися з тіла.

8. Наскільки ж незвичним має здаватися вам не лише сам спосіб існування і той стан, у якому ви опинилися (якщо це взагалі можна назвати місцем, хоча хто може точно визначити або описати перебування духів), але й самі мешканці цього невідомого краю. Чи належать вони до тих нещасних духів, що «не зберегли свого першого стану», чи до тих святих істот, які досі «служать тим, що мають успадкувати спасіння»? Якими незвичними є заняття тих духів, серед яких ви тепер перебуваєте. І якими гіркими вони здаються тим, хто досі живе земними мареннями. «Я не маю жодної втіхи, — сказав один із таких, тобто знаний усіма вихвалюваний дотепник, який нещодавно залишив тіло, — від того, щоб сидіти цілий день на хмарі й співати хвалу Богові». Ми легко можемо йому повірити, і немає жодної небезпеки, що його примусять до такого заняття. Проте для тих, хто без упину співає «Свят, свят, свят, Господь Бог Саваоф!», це зовсім не є тягарем, бо вони не перестають робити це ні вдень, ні вночі.

9. Припустимо, що це може статися з будь-ким із вас, хто тепер стоїть перед Богом. Це може трапитися вже завтра, а може й цієї ночі. Можливо, ще сьогодні вночі «душу вашу буде взято від вас», сон цього життя закінчиться, і ви прокинетеся перед відкритою вічністю. Ось там лежить бідне неживе тіло, яке незабаром буде «посіяне в тлінні й безчесті». Але де тепер дух, безсмертний і нетлінний? Ось він стоїть, відкритий перед Божими очима. А що тим часом сталося з усіма тими справами, якими ви так палко переймалися «під сонцем»? Яку користь ви одержали від усіх своїх трудів і клопотів? Чи пішли за вами ваші гроші? Ні, ви залишили їх позаду, і для вас тепер однаково, ніби вони розтанули в повітрі. Чи пішли за вами ваші яскраві або дорогі шати? Ваше тіло тепер одягнене в порох і тління. А душа ваша, щоправда, зодягнена в безсмертя. Але яке це безсмертя? Безсмертя щастя й слави чи безсмертя ганьби й вічної зневаги? Де тепер честь, де блиск багатих і великих, де ті оплески, що вас оточували? Усе щезло, усе розвіялося, «як тінь, що відходить». «Вистава закінчилася», сказав мосьє Мультрей, коли побачив, як ядро пробило скроні його вмираючого володаря. (Карл XII, король Швеції, під час облоги Фредріксгаллу.) І чи сильно це вразило придворного? Не більше, ніж якби закінчився якийсь фарс або танець. Але поки блазень спокійно спав і відпочивав, із монархом було не так. Хоч він і не боявся нічого на землі, він уже стояв при самих брамах пекла. Марна відвага. У саму мить смерти він ще стискав руків’я свого меча. Але де він був уже в наступну мить, коли меч випав із його руки, а душа вийшла з тіла? Тоді й закінчився блискучий сон царювання, слави, руйнування міст і підкорення царств.

10. «Як упали сильні, і щезла воєнна зброя!» Що тепер означає вся та зброя, яка серед нас здається такою грізною, для мешканців вічності? Як упали мудрі, вчені, поети й критики, і як зникла їхня слава! Як упала краса, ще зовсім недавно обожнювана зачарованим натовпом! Тепер ці слова стають цілком зрозумілими: спів замовк, музика стихла, і все, що з нею було пов’язане, забуте. Хіба ви тепер не переконалися, що, як каже єврейське прислів’я, «живий пес кращий за мертвого лева»? Бо живі знають, так, мусять знати, якщо тільки вперто не відмовляються це визнавати, «що вони помруть; а мертві не знають нічого», що могло би полегшити їхній біль або зменшити їхні страждання. Так само «їхня надія, страх і бажання», усе це загинуло, усе це щезло, і «вони не мають жодної частки в тому, що відбувається під сонцем!»

11. Де тепер надія тих, хто ще недавно будував далекі задуми й казав: «Сьогодні чи завтра ми підемо в таке-то місто, пробудемо там рік, будемо торгувати й матимемо прибуток»? Як цілковито вони забули те мудре застереження: «Ви не знаєте, що буде завтра. Бо що таке життя ваше? Це щось дуже нетривале: на мить з’являється, а потім зникає! Де тепер усі ваші справи, де ваші земні турботи, ваші клопоти й обов’язки? Усе це розвіялося, мов дим, а ваша душа залишилася. І якою ж вона є тепер для того, щоб насолоджуватися цим новим світом? Чи має вона смак і потяг до предметів і радощів невидимого світу? Чи відв’язалися ваші прив’язаності від земного і звернулися до небесного, до того місця, де Ісус сидить праворуч Бога? Тоді ви блаженні, і коли з’явиться Той, Кого ви любите, «ви також з’явитеся з Ним у славі».

12. Але чи до вподоби вам товариство, що тепер вас оточує? Ваші колишні товариші зникли, і велика частина з них, імовірно, відділена від вас назавжди. Чи вашими теперішніми супутниками є ангели світла, служебні духи, які щойно прошепотіли: «Сестро-душе, ходи! Ми послані, щоб перевести вас через ту безодню до лона Авраамового»? І хто ж вони? Деякі з душ праведних, яким ви колись допомагали «мамоною неправедною» і які тепер, за наказом вашого спільного Господа, послані прийняти вас і привітати «у вічних оселях». Тоді ангели темряви швидко побачать, що не мають у вас жодної частки. Їм доведеться або триматися здалеку, або втікати у розпачі. Чи є серед тих блаженних духів, які тепер знайомляться з вами, такі, що колись ішли поруч із вами внизу і поділяли ваші спокуси, що разом із вами «боролися доброю боротьбою віри» і «ухопилися за вічне життя»? Як колись ви плакали разом, так тепер можете разом радіти, ви і, можливо, ваші ангели-охоронці, щоб ще більше примножити вашу вдячність за те, що ви «визволені від такої великої смерти». Вони можуть показати вам нижні царства, ті

Області скорботи, мороку сумного,

Де спокій і відпочинок не живуть ніколи.

Погляньте також на оселі, що були «приготовані вам від заснування світу»! О, яка ж велика різниця між сном, що вже минув, і тією дійсністю, яка тепер відкрилася перед вами! Погляньте вгору! Подивіться!

Немає там потреби в сонці,

У дні, якого ніч не змінює ніколи;

Там краса Ісуса сяє повіки

Світлом чистим, незмінним і ясним.

Погляньте вниз! Яка ж це темниця! «І згори, і знизу, і з усіх боків — вогонь!» І які там мешканці! Які страшні й жахливі постаті, що відображають їхню лють проти Бога й людини, їхню заздрість, шалену злобу, розпач, що застиг усередині них і змушує їх скреготати зубами на Того, Кого вони так довго зневажали! І чи полегшує їм щось те, що через велику безодню вони бачать праведників у лоні Авраама? Яке ж це місце! Який це «дім Божий, нерукотворний, вічний на небесах»! Земля є лише підніжком Його ніг; так,

Безмежне склепіння вгорі,

І все прозоре, синє небо.

Тому ми справедливо можемо сказати його мешканцям:

Звістіть про славу Господа,

Що наповнює всю небесну оселю;

Чиї безмежні багатства творять

Такий величний підніжок для Його ніг.

І все ж слава цього дому, якою би великою вона не була, ніщо порівняно зі славою його великого Власника. Перед Його обличчям усі первородні сини світла, ангели, архангели і все воїнство небесне, сповнені світла так само, як і любові, не сміють наблизитися, не закривши очей обома крилами.

13. Якими ж вражаючими постають усі ці реальності тоді, коли сон життя вже скінчився і ви повністю пробудилися! Це видовище, якого ваші очі ніколи не бачили і яке не могло, та й не ввійшло, у ваше серце, щоб ви могли його уявити! Як же тепер «насичуються образом Його» всі ті, хто «пробуджується з Його подобою»! Тепер вони справді мають свою частку, дійсну, міцну, нетлінну, «яка не в’яне». А тим часом наскільки жахливо нещасні ті, хто, навіть не згадуючи про все інше, вибрав собі за частку ті швидкоплинні тіні, які тепер щезли й залишили їх у безодні справжніх мук, що триватимуть на віки вічні!

14. Тепер, якщо зважити, що кожна людина, яка ще живе на землі, рано чи пізно мусить прокинутися від цього сну і ввійти в справжнє життя, то для кожного з нас безмежно важливо замислитися над цим ще до того, як настане наша велика зміна! Яке ж це важливе діло, постійно пам’ятати, в якому становищі ми перебуваємо! Як доречно і розумно всіма можливими способами поєднувати в своїх думках час і вічність, так, щоб думка про одне ніколи не приходила без думки про друге! У цьому й полягає наша найвища мудрість: поєднувати думки про видимий і невидимий світи, про тимчасове і духовне, про смертне і безсмертне буття. Справді, у звичайних снах ми переважно не розуміємо, що спимо, доки перебуваємо в самому сні. Так само й у тому сні, який ми називаємо життям, ми цього не усвідомлюємо, поки ще в ньому. Але ви можете зрозуміти це вже тепер. Нехай Бог дасть вам це усвідомлення ще до того, як ви прокинетеся в савані з вогню!

15. Який же дивовижний і водночас досконалий ґрунт для такого поєднання думок про час і вічність, про видиме й невидиме, закладений у самій природі релігії! Бо що таке релігія? Я маю на увазі біблійну релігію, про яку говорить Святе Письмо, бо все інше є лише порожньою оманою. І що є самим коренем цієї релігії? Це Іммануїл, тобто Бог з нами! Бог у людині! Небо, поєднане із землею! Невимовний союз смертного з безсмертним. Бо «справді спільність наша» (так можуть сказати всі християни) «є з Отцем та з Сином Його, Ісусом Христом. І Бог дав нам життя вічне, і це життя в Його Сині». І що з цього випливає? «Хто має Сина, той має життя; а хто не має Сина Божого, той не має життя».

16. Але як зберегти це постійне усвідомлення? Я часто думав, коли прокидався: «Ось коли я знову засну і побачу те чи інше, то згадаю, що це лише сон». І все ж, доки сон тривав, я не міг цього зробити, і, мабуть, ніхто інший теж не може. Але з іншим сном, тобто зі сном життя, усе інакше: ми можемо пам’ятати, що це сон, навіть поки він триває. А якщо ми це забуваємо (а ми, правду кажучи, схильні забувати), то друг може нам про це нагадати. Дуже добре, коли такий друг завжди поруч, той, хто часто нагадував би нам словами: «Прокиньтеся, ви, що спите, і встаньте з мертвих!» Незабаром ви прокинетеся до справжнього життя. Ви станете, як оголений дух, у світі духів перед лицем великого Бога! Тож дивіться, щоб уже тепер міцно триматися того «вічного життя, яке Він дав вам у Своєму Синові»!

17. Яким дивним і прекрасним способом це Боже життя виявляється в усій повноті релігії, тобто релігії біблійної! Щойно Бог відкриває Свого Сина в серці грішника, він уже може сказати: «Життя, яким я тепер живу, я живу вірою в Сина Божого, Який полюбив мене і віддав Себе за мене». Тоді він «радіє надією слави Божої», і то радістю невимовною. І як плід цієї віри та цієї надії любов Божа виливається в його серце і, наповнюючи душу любов’ю до всього людства, «є виконанням Закону».

18. І як дивовижно віра, надія й любов поєднують Бога з людиною, а час із вічністю. Тому ми можемо сміливо сказати:

Тож щезай, о світе тіней,

Нехай усе попереднє мине.

Господи, явися нам уже тепер

І огорни нас Своїм безконечним сяйвом.

О, доведи до кінця цю земну історію,

Відкинь цей світ,

Царю слави, незмінний і вічний,

Зійди тепер і візьми Свою Наречену!

Серпень 1789 року