Проповідь 119 - Про світську глупоту

19 лютого 1790

Про світську глупоту

«Бог же до нього прорік: Нерозумний» (Луки 12:20).

Але один із таких безумців зазвичай у власних очах мудріший, «ніж семеро, що дають слушну відповідь». Якби для християнина, для того, хто має в собі розум Христовий, було можливо когось зневажати, то він справді зневажав би тих, хто думає, що «вони є тими самими людьми, і з ними помре мудрість». Одного з таких людей ви можете побачити ніби живим у віршах, що передують нашому уривкові. «В одного багача гойно нива вродила була» (Луки 12:16-20). «І міркував він про себе й казав: Що робити, що не маю куди зібрати плодів своїх? І сказав: Оце я зроблю, порозвалюю клуні свої, і просторніші поставлю, і позбираю туди пашню свою всю та свій достаток.І скажу я душі своїй: Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися! Бог же до нього прорік: Нерозумний». З Божою допомогою я маю намір:

I. Пояснити зміст цих кількох глибоких слів; і

II. Застосувати їх до вашого сумління.

I. 1. Щоб пояснити їхній зміст. Трохи раніше наш Господь дав серйозне застереження тому, хто звернувся до Нього через поділ спадщини: «Глядіть, остерігайтеся всякої зажерливости, бо життя чоловіка», тобто її щастя, «не залежить від достатку маєтку його». Щоб підтвердити і прояснити цю важливу істину, наш Господь розповідає цю наочну історію. Цілком можливо, що йшлося про недавній випадок, який дехто з присутніх ще добре пам’ятав. «В одного багача гойно нива вродила була». Багатство людей у давнину складалося переважно з плодів землі. «І міркував він про себе й казав: Що робити, що не маю куди зібрати плодів своїх?» Це вже мова людини, яка поводиться так, ніби перебуває у скруті та біді. Це голос того, хто ніби страждає і знемагає під тягарем. Що тобі робити? Хіба біля твоїх дверей не стоять ті, кому Бог призначив отримати частину того, чим ти можеш поділитися? Що тобі робити? Щедро роздай і дай бідним. Нагодуй голодних. Одягни нагих. Стань батьком для сиріт і чоловіком для вдови. Даром отримав, даром давай. Але ні. Він «мудріший» за те, щоб так чинити. Він «знає» краще.

2. «І сказав: Оце я зроблю», не попросивши в Бога дозволу і не згадавши про Нього більше, ніж якби Бога не було ні на небі, ні на землі, «порозвалюю клуні свої, і просторніші поставлю, і позбираю туди пашню свою всю та свій достаток». Свій достаток! Вони належать тобі не більше, ніж хмари, що пливуть над твоєю головою. Не більше, ніж вітри, що віють навколо тебе, які ти так само міг би спробувати затиснути у своїх кулаках. «І скажу я душі своїй: Душе, маєш багато добра, на багато років складеного» «Душе, маєш багато добра!» Але хіба хліб, вино й олива є добром для безсмертного духу? «На багато років складеного». Хто тобі це сказав? Не вір йому, бо він брехун від початку. Він не може продовжити твого життя, навіть якби хотів, бо тільки Бог є Тим, Хто дає життя і смерть. І навіть якби він міг це зробити, то не захотів би, а одразу повів би вас до свого страшного місця перебування. «Спочивай, їж та пий, і веселися!» Скільки безумства і шаленства в кожній частині цього дивного монологу! «Їж та пий», але хіба твій дух буде їсти й пити? Так, але не земну поживу. Незабаром ти їстимеш синє полум’я і питимеш із озера вогню, що горить сіркою. Але чи будеш ти тоді пити і веселитися? Ні, у тих жахливих тінях не буде веселощів, ті печери не наповняться жодною музикою, а тільки «плачем, і риданням, і скреготом зубів!»

3. Але саме тоді, коли він вихваляв власну мудрість, «Бог же до нього прорік: Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготовив?»

4. Розгляньмо Його слова уважніше. Він сказав сам до себе: «Що робити?» Але хіба відповідь тут не очевидна? Робіть добро. Робіть усе добро, яке можете. Нехай ваш достаток служить потребам ближніх, і тоді вам ніколи не бракуватиме діла. Невже ви не знайдете нікого, хто потребує найнеобхіднішого для життя, хто тремтить від холоду або знемагає від голоду, нікого, кому немає що вдягнути або де прихилити голову, нікого, кого виснажує тривала хвороба, нікого, хто марніє у в’язниці? Якби ви належно прислухалися до слів Господа: «Убогих завжди маєте з собою», ви вже не запитували би: «Що робити?»

5. Яким же іншим було рішення цього жалюгідного безумця. «Порозвалюю клуні свої, і просторніші поставлю, і позбираю туди пашню свою всю». Але з таким самим успіхом ти міг би закопати їх у землю або вкинути в море. Це не гірше послужило би тій меті, заради якої Бог довірив їх тобі.

6. Але розгляньмо й решту його наміру. «І скажу я душі своїй: Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися!» Та хіба це є добром для духа, який ніколи не помре? Так само, як твоє тіло могло би живитися самим вітром, так і твоя душа може живитися плодами землі. Яка ж дивна порада для такого духа: їсти й пити. Для духа, створеного рівним ангелам, створеного за нетлінним образом Бога слави, щоб живитися не тлінним, а плодом дерева життя, яке росте серед Божого раю.

7. Не дивно, що Бог сказав йому: «Безумний!», уже хоча би з цієї страшної причини: «Ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе».

І чи ви народжені для того, щоб умерти,

Щоб це тіло зрештою покласти в могилу?

І ваша тремтяча душа має полинути

В невідомий, чужий край,

У землю глибоких тіней,

Куди не проникає людська думка;

У похмурі місця, де не чути

Нічого, крім згаслих споминів.

«І кому позостанеться те, що ти був наготовив?»

II. 1. Друге, що я маю намір зробити, це застосувати ці міркування, а вони, без сумніву, належать до найважливіших з усіх, що тільки можуть увійти в людське серце. У певному значенні вони вже були застосовані, бо все сказане до цього і було суцільним застосуванням. Але я хочу, щоб кожен, хто читає або слухає ці слова, прямо звернув їх до власної душі.

2. Хіба не повинен кожен, хто чує: «В одного багача гойно нива вродила була», запитати себе: «Чи бувало так колись і зі мною? Чи маю я тепер, або чи мав колись раніше, більше земних благ, ніж мені було потрібно? І які думки виникали в мене через це? Чи казав я у своєму серці: Що мені робити? Чи був я обтяжений своїм достатком? Чи думав я: “Маю багато добра на багато років”?» На багато років! О яке це лихо! Що таке ваше життя, навіть якщо простягнути його до найдальшої межі? Хіба не пара, яка на мить з’являється і зникає? Тому не кажіть: «Розберу мої клуні», а скажіть Богові в таємниці серця: «Господи, спаси, бо я гину! Ось зростають мої статки, не дай мені прив’язати до них серце! Ти бачиш, що я стою на слизькому шляху, візьми мене за руку!

Підтримай мене, Спасителю, бо я впаду! Простягни мені Свою благодатну руку! Лише на Твою допомогу я покладаю надію, і лише вірою в Тебе тримаюся.

Поглянь, Господи, як зростають мої маєтки! Ніщо, крім Твоєї всемогутньої сили, не може вберегти мене від того, щоб моє серце не прив’язалося до них і не впало ще нижче від гробу!»

3. «Запитую Тебе, Господи: “Що мені робити?”» Насамперед старайся глибоко усвідомити свою небезпеку і зроби це предметом ще пильнішої та постійнішої молитви, щоб ніколи не втратити цього відчуття. Молися, щоб ти завжди бачив себе як того, хто стоїть над самою прірвою. А тим часом нехай мова твого серця буде така: «Маючи більше засобів, я, з Божої благодаті, зроблю більше добра, ніж будь-коли раніше. Усі додаткові блага, які Бог зволив вкласти в мої руки, я твердо вирішую, з усією старанністю, уживати на ще більші діла милосердя. І цим я “збиру собі добру підставу на майбутнє, щоб осягнути вічне життя”.»

4. Ти вже не називаєш їх своїми «благами» чи своїм «достатком», бо знаєш, що вони не твої, а Божі. «Господня земля, і все, що наповнює її»: Він є Власником неба і землі. Він не може зректися Своєї слави, бо мусить бути Господом, Владикою всього, що існує. Лише деяку частину Своїх благ Він залишив у твоїх руках для того вжитку, який Сам визначив. Як довго Йому буде до вподоби довіряти їх тобі, ти не знаєш, можливо, лише до завтра або навіть тільки до цієї ночі. Тому не говори і не думай про «багато років». Хіба ти не знаєш, що ти створіння одного дня, яке ламається швидше за міль, що подих у твоїх ніздрях може бути забраний в одну мить, що Той, Хто його дав, може знову забрати його в годину, коли ти й не думаєш про це? Звідки ти знаєш, чи не почуєш наступного разу, коли ляжеш у своє ліжко: «Ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе»?

5. Хіба не є ваше життя таким непевним, як хмара, і таким швидкоплинним, як бульбашка на воді? Воно минає, мов тінь, і не затримується на одному місці. «Багато років!» Хто може бути певний бодай одного дня? І хіба не виявляється і мудрість, і доброта Бога в тому, що Він тримає ваш подих у Своїй руці та дає його вам мить за миттю, щоб ви завжди пам’ятали: «живіть кожен день так, ніби він останній». І після тих небагатьох днів, які ви проживете під сонцем, як швидко буде сказано:

«Купа пилу, ось усе, що від вас залишилося; ось усе, чим ви є, і чим стануть усі горді!»

6. Повернімося ще раз до цієї витонченої безглуздості: «Душе, маєш багато добра». Невже плоди землі можуть бути поживою для духа, народженого для неба? Чи може будь-яка земна речовина, навіть із домішкою повітря й вогню, нагодувати істот вищого порядку? Що спільного між цими небесними духами і цими грубими земними речами? Розгляньте далі цей нібито мудрий монолог і подивіться, як він стосується вас. «Спочивай». О яка марна надія! Хіба спокій для духа може вирости із землі? Навіть якби землю обробили якнайкраще, хіба вона могла би принести такий плід? «Їж та пий, і веселися!» Що ж, хіба ваша душа може їсти й пити? Так, душа може живитися лише небесною поживою, яка личить духові, але таке не знаходиться на землі, а тільки в Божому раю.

7. Але коли пролунає Голос, Якому підвладні життя і смерть: «Ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе», то чиїми тоді будуть усі ті речі, які ви приготуваи? Уже не вашими! Ви більше не матимете жодної частки ні в чому під сонцем. Ви вже не матимете жодної участі в земному, немов уся земля з усіма своїми ділами вже згоріла. Нагими ви вийшли з утроби своєї матері, і нагими повернетеся. Ви зібрали багато речей, але навіщо? Лише для того, щоб усе це залишити! Бідна тінь! Тепер ви позбавлені всього: не залишилося навіть надії.

8. Зверніть увагу на висновок, який наш Господь робить із усього цього випадку: «Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога». Така людина є настільки безумною, настільки очевидно нерозсудливою, що цього не передати словами. Якою би мудрою вона не здавалася у власних очах і, можливо, в очах інших, насправді це найбезглуздіша людина під небом, бо вона накопичує те, з чим незабаром мусить розлучитися назавжди. І кожен, хто шукає щастя в тлінних речах, саме для себе збирає скарби. Це цілком несумісне з тим, щоб «багатіти в Бога», тобто жити в послусі біблійній заповіді: «Сину мій, віддай Мені серце твоє». Дитя Боже може щиро сказати:

Всі мої скарби вгорі;

Усе, чого я прагну, це Твоя любов.

Воно може свідчити: «Усе моє прагнення до Тебе і до пам’яті Твого Імені!»

9. Нехай кожен, хто читає ці слова, уважно дослідить своє серце. Де ви досі складали свої скарби? Де складаєте їх тепер? Чи трудитеся ви, щоб багатіти в Бога, чи щоб нагромаджувати земні блага? Що займає більшу частину ваших думок? Ви, хто дбаєте про зовнішнє, хто ревні в добрих справах і сумлінні у зовнішніх обов’язках, стережіться користолюбства, цієї пристойної і шанованої любові до грошей та прагнення складати скарби на землі. Складайте собі скарб на небі! За кілька днів ви ввійдете в край темряви, де земні плоди нічого не варті, де ви не зможете ні їсти, ні пити, ні вдовольнити жодного зі своїх чуттів. Яку ж користь матимете ви тоді з усього, що зібрали в цьому світі? Яке задоволення дасте собі з усього, що нагромадили, з усього, що залишили тут? Залишили тут! Що ж, невже ви не можете взяти нічого з собою до вічних осель? Тоді складайте собі скарб, поки ще не відійшли звідси, скарб, що не в’яне.

Проповідано в Балгемі, 19 лютого 1790 року.