Проповідь 118 - Про Здорове Око

29 листопада 1761

Про Здорове Око

«Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне. Отож, коли світло, що в тобі, є темрява, то яка ж то велика та темрява!» (Матвія 6:22-23).****__

1. «Простота й чистота, як каже побожна людина, це два крила, що підносять душу до неба: простота в намірі, а чистота в бажаннях. Першу з цих чеснот той великий і добрий муж, єпископ Тейлор, дуже наполегливо радить на початку своєї дивовижної книги «Правила святого життя т смерті». Він починає саме з цього, наголошуючи, що це перший і головний пункт правдивої релігії, та застерігає нас, що без цього всі наші зусилля в релігії будуть марними й безплідними. Цю саму істину настійливо підкреслює і той сильний та витончений письменник, містер Ло, у своїй праці «Серйозний заклик до благочестивого життя», трактаті, який англійською мовою навряд чи хтось перевершить або навіть зрівняє і за красою вислову, і за точністю та глибиною думки. І хто стане осуджувати будь-якого послідовника Христа за те, що він надає цій темі найбільшої ваги, якщо лише зважити, як саме наш Учитель радить її в наведених вище словах?»

2. Уважно розгляньмо весь цей уривок у його дослівному значенні. «Око то світильник для тіла», і чим око є для тіла, тим намір є для душі. Можна зауважити, з якою точністю наш Господь ставить простоту наміру між світськими бажаннями та світськими турботами, бо і одне, і друге прямо її руйнує. Далі: «Тож як око твоє буде здорове», тобто звернене тільки до Бога, «то й усе тіло твоє буде світле», тобто вся твоя душа буде наповнена святістю і блаженством. «А коли б твоє око лихе було», тобто не єдине, а звернене на щось інше, шукаючи чогось нижчого, «то й усе тіло твоє буде темне. Отож, коли світло, що в тобі, є темрява, то яка ж то велика та темрява!» Тоді як далеко ви перебуваєте від усякого справжнього пізнання і водночас від усякої істинної святості та щастя!

3. З огляду на це ми можемо справедливо вигукнути: «Яка ж це велика річ, бути християнином, справжнім, внутрішнім, біблійним християнином, уподібненим серцем і життям до Божої волі! Хто на таке спроможний?» Ніхто, якщо не народжений від Бога. Не дивно, що один із найрозумніших деїстів сказав: «Я вважаю Біблію найкращою книгою з усіх, які я коли-небудь читав, і все ж маю проти неї одне нездоланне заперечення: вона надто добра. Вона пропонує такий лад життя, таку систему віровчення й практики, що вона занадто досконала для слабких і нікчемних людей, аби вони наважилися до неї прагнути або намагалися її наслідувати». Усе це цілком правда, якщо не приймати біблійної передумови. Але якщо її прийняти, тоді вся складність розвіюється, немов дим. Бо якщо «Богові все можливе», то «все можливе тому, хто вірує».

4. Проте розгляньмо, по-перше, першу частину заяви нашого Господа: «Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле»; по-друге, другу частину: «А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне»; і, по-третє, жахливий стан тих, у кого око не здорове: «Отож, коли світло, що в тобі, є темрява, то яка ж то велика та темрява!»

I. 1. Отже, по-перше: «Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле». Якщо ваше око здорове, якщо Бог є в усіх ваших думках, якщо ви безперестанку спрямовуєтеся до Невидимого, якщо ваш намір у всьому, і в малому, і у великому, у всій вашій поведінці, полягає в тому, щоб догодити Богові, чинити не власну волю, а волю Того, Хто послав вас у світ, якщо ви можете сказати не будь-якому створінню, а Тому, Хто створив вас для Себе: «Тебе споглядаю, Господи, і Тебе, кінець моїх бажань», тоді обітниця неодмінно сповниться: «Усе тіло твоє буде світле», уся ваша душа буде наповнена світлом небес, славою Господньою, що спочиває на вас. У всіх ваших вчинках і в усій вашій поведінці ви матимете не лише свідчення доброї совісті перед Богом, але й свідчення Його Духа, Який свідчить разом із вашим духом, що всі ваші шляхи Йому до вподоби.

2. Коли вся ваша душа наповниться цим світлом, ви зможете, за настановою святого Павла до солунян, «радіти завжди, молитися безперестанку і за все дякувати» (1 Сол. 5:16-18). Бо хто може безперервно відчувати люблячу присутність Бога і при цьому не «радіти завжди»? Хто може постійно спрямовувати люблячий погляд своєї душі до Бога і при цьому не «молитися безперестанку»? Адже його «серце без слів звернене до Бога, і його мовчання промовляє до Нього». Хто ж відчуває, що цей люблячий Отець уподобав усе, що він робить і терпить, той неминуче буде «за все дякувати», знаючи, що все «сприяє на добро».

3. Так «усе тіло його буде світле». Світло пізнання, безперечно, є однією з речей, про які тут ідеться. Воно походить від «помазання від Святого», яке перебуває в ньому і «навчає його всього», тобто всього, що йому тепер потрібно знати, щоб догодити Богові. Завдяки цьому він матиме ясне розуміння Божої волі в кожній життєвій обставині. Не без засобів, а через уживання всіх тих засобів, якими Бог його наділив. І, ходячи в цьому світлі, він неминуче «зростатиме в благодаті та в пізнанні Господа нашого Ісуса Христа». Він безперестанку зростатиме в усякій святості та в усьому Божому образі.

II. 1. Далі наш Господь говорить: «А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне». Якщо воно лихе, тобто не здорове (бо око, яке не здорове, є лихим), тоді «усе тіло твоє буде темне». Безперечно, тут немає жодного проміжного стану між єдиним оком і лихим оком. Бо коли ми не спрямовані до Бога, тоді шукаємо щастя в якомусь створінні. А це, яким би не було те створіння, є не чим іншим, як ідолослужінням. Немає різниці, чи ми шукаємо чуттєвих насолод, утіх уяви, людської похвали чи багатства. Усе це апостол Іван охоплює загальним висловом «любов світу». Око є лихим тоді, коли ми прагнемо чогось із цього, або взагалі будь-чого під сонцем. Наскільки ви прагнете чогось такого, тобто чогось нижчого за Бога, настільки вся ваша душа і весь перебіг вашого життя будуть наповнені темрявою. Незнання самих себе, незнання своєї справжньої користі, незнання свого відношення до Бога, усе це огорне вас непрохідними хмарами, темрявою, яку можна відчути. І доки погляд вашої душі буде зосереджений на чомусь із цього, доти ця темрява огортатиме вашу душу і вкриватиме її цілковитою пітьмою.

2. Скільки прикладів цієї сумної істини оточує нас звідусіль, а саме що ті, у кого око не єдине, зовсім не розуміють природи істинної релігії. Скільки є навіть «пристойних людей», людей із бездоганним життям, які так само не знають ні себе, ні Бога, ні того, як поклонятися Йому в дусі та правді, як і мусульмани або язичники. І при цьому вони зовсім не позбавлені природного розуму. Дехто з них ще й розвинув свої природні здібності доброю освітою, завдяки якій набув чималого запасу глибоких і різноманітних знань. І все ж наскільки вони не знають Бога і Божих речей. Як мало їм відомо про невидимий і вічний світ! Чому ж вони перебувають у такому жалюгідному невіданні? Це прямий наслідок того, що їхнє око не єдине. Вони не спрямовані до Бога, Його немає в усіх їхніх думках. Вони не бажають неба і не думають про нього, а тому занурюються глибоко, аж до аду.

3. Через це вони так само далекі від справжньої святості, як і від дорогоцінного пізнання. Саме тому, що їхнє око не єдине, вони залишаються такими чужими живій релігії. Хто б вони не були і чим би не вирізнялися, хай навіть будуть дуже освіченими, добре обізнаними в усіх галузях витонченої словесності, тактовними, ввічливими й людяними, але якщо їхнє око не звернене до Бога, вони не можуть знати нічого про біблійну релігію. Вони навіть не знають, що таке християнська святість, що таке її початок, нове народження, разом з усіма його супровідними обставинами. Вони знають про це не більше, ніж польові звірі. Чи вони каються і чи вірують у Євангеліє? Що вже говорити про те, щоб бути «оновленими духом свого розуму» за образом Того, Хто їх створив! Так само, як вони не мають ані найменшого досвіду цього, так само не мають і найменшого уявлення про це. Якби ви лише заговорили про це, то могли би почути у відповідь: «Надто велика релігійність звела тебе з розуму!» Настільки вони, попри всі свої інші чесноти, позбавлені тієї єдиної релігії, яка має вагу перед Богом.

4. І доки їхнє око не стане єдиним, вони так само залишатимуться далекими від щастя, як і від святости. Іноді їм можуть ввижатися приємні мрії про багатство, славу, насолоду чи щось інше, що дає цей швидкоплинний світ, але ніщо з цього не може наситити прагнення безсмертної душі. Навіть усе це разом не здатне дати спокою, а це лише найнижчий ступінь щастя, безсмертному духові, якого Бог створив для того, щоб він знаходив насолоду в Ньому Самому. Голодна душа, немов працьовита бджола, перелітає від квітки до квітки, але щоразу відходить із нездійсненою надією та ошуканим сподіванням. Кожне створіння промовляє, одні голосно, інші тихо: «Щастя не в мені». І висота, і глибина говорять уважному вуху: «Творець не дав мені сили дарувати щастя, тож при всій вашій майстерності та всіх ваших зусиллях ви не зможете його з мене добути». І справді, що більше хтось із людських синів намагається здобути щастя з будь-якої земної речі, то більшою буде його прикрість і то неминучішим буде його розчарування.

5. «Але якщо звичайні люди не можуть знайти щастя, якщо його немає у порожніх світських розвагах, то, може, його можна знайти в науці, навіть коли око людини не єдине? Авжеж, вважають, що спокій душі приходить через знання, бо пізнання і дія мають у собі щось богоподібне».

Зовсім ні. Навпаки, досвід усіх віків показує, що люди, які мали найбільше знання, були серед усіх людей найбільш незадоволеними. Саме це спонукало одну вельми вчену людину сказати: «Дурень, можливо, знайде на землі щось подібне до раю» (хоч і це велика помилка), «але мудрий не знайде нічого». Саме вони є найменш задоволеними і найбільш нетерплячими з людей. І справді, знання природно веде до цього: «знання надимає», як каже апостол. А де є гордість, там немає щастя, бо вони цілком несумісні. Тому й має підставу той сумний роздум, коли немає правдивої релігії:

«Чи ж користь, Розуме, від мудрості твоєї,

Коли від сумних видінь твоїх гостріше болять очі;

Докладніше нарікати, хіба це означає жити мрією,

А глибше відчувати біль від вищого розуміння своїх?»

III. 1. Залишається розглянути, по-третє, важливе Господнє запитання: «Отож, коли світло, що в тобі, є темрява, то яка ж то велика та темрява!» Проста думка тут така: якщо той принцип, який має просвічувати всю вашу душу, як око просвічує тіло, керувати вашим розумом, пристрастями, прихильностями, нахилами, усіма вашими думками, словами та вчинками, якщо сам цей принцип потьмарився, зіпсувався і почав видавати темряву за світло, то якою ж великою мусить бути та темрява. Якими страшними мають бути її наслідки!

2. Щоб ясніше це побачити, розгляньмо кілька конкретних прикладів. Почнемо з одного дуже важливого випадку. Ось батько вибирає фах для свого сина. Якщо його око не здорове, якщо його єдиною метою не є Божа слава через спасіння душі його дитини, якщо він не керується тільки тим, яке покликання найімовірніше допоможе їй посісти найвище місце на небі, а не здобути найбільше земне багатство чи найвищу церковну посаду, тоді світло, що в ньому, безперечно є темрявою. О, якою ж великою є та темрява! Помилка, у якій він перебуває, не мала, а невимовно велика. Що ж, невже ви не вважаєте кращим, щоб він був шевцем на землі і славним святим на небі, ніж паном на землі і засудженою душею в пеклі? Якщо ні, то якою великою, невимовно великою є темрява, що вкриває вашу душу! Як же це нерозумно, яке безумство, яка сліпота, коли людина вважає земний палац кращим за престол на небі! Якою невимовно затьмареною є її свідомість, якщо вона, бажаючи здобути для свого сина людську честь, прирікає його на вічну ганьбу в товаристві диявола і його ангелів!

3. Не можу ще залишити цю тему, бо вона має надзвичайну вагу. Якою ж великою є темрява того мерзеного негідника (я не можу назвати його інакше, байдуже, багатий він чи бідний), який продає власну дитину дияволові, який промінює її вічне щастя на гроші! Яким чудовиськом ми назвали би людину, що пожирає тіло власної дитини! І хіба не таким самим чудовиськом є той, хто власною рукою віддає її на поживу тому рикаючому левові? Саме це, безперечно, і робить, наскільки це в його владі, той, хто віддає свою дочку за безбожного чоловіка. «Але ж він багатий, у нього десять тисяч фунтів!» А хоч би й сто тисяч. Тим гірше, бо тим менше надії, що вона уникне пекельного осуду. Як ви зможете дивитися їй у вічі, коли вона скаже вам у підземному царстві: «Це ви кинули мене в це місце муки. Якби ви віддали мене за доброго чоловіка, нехай і бідного, я тепер могла би бути на лоні Авраамовому. Але, що дало мені те багатство? Воно потягло до пекла і мене, і вас!»

4. Чи є хтось із вас, хто називає себе методистом, настільки «милосердним» до своїх дітей? Чи хочете ви «добре влаштувати їх у шлюбі» (як лицемірно кажуть), тобто віддати їх тому, хто має багато грошей, але мало або й зовсім не має релігії? Невже і світло, що у вас, є темрявою? Невже і ви шануєте Бога менше, ніж мамону? І ви теж стали такими нерозважними? Невже все, що ви чули в настановах, так мало вам дало? Чоловіче, жінко, зупиніться та подумайте, що ви робите! Невже і ви наважитеся віддати свою дитину дияволові? Саме це ви й робите (настільки, наскільки це у ваших силах), коли віддаєте сина чи дочку дитині диявола, хай навіть тій, що потопає в золоті й сріблі. О, прийміть це застереження вчасно! Стережіться золотої принадності! Під нею смерть і пекло. Вибирайте благодать, а не золото й дорогоцінне каміння; славу небесну, а не земне багатство! Інакше ви гірші навіть за хананеїв: ті лише проводили своїх дітей «через вогонь» Молохові, а ви проводите своїх у вогонь, який не згасає, і залишаєте їх там навіки! О, якою великою є темрява, що змушує вас після цього «витерти уста свої й сказати: я нічого злого не зробив»!

5. Розглянемо ще один випадок, подібний до попереднього. Уявімо, що молодий чоловік, закінчивши університет, бажає служити у святих справах і тому приймає священичий сан. Який його намір у цьому? Яку мету він перед собою ставить? Якщо його око здорове, то його єдина мета полягає в тому, щоб спасти власну душу і душі тих, хто його слухає, допомогти якомога більшій кількості грішників перейти з темряви до дивовижного світла. Але якщо його око не здорове, якщо він шукає спокою, почестей, грошей або підвищення, тоді світ може вважати його мудрим, але Бог каже йому: «Нерозумний!» І доки світло, що в ньому, є темрявою, «яка ж велика та темрява!» Яке безглуздя може зрівнятися з його безглуздям, коли людина, особливо посвячена Богові небес, починає «думати про земне»! Священнослужитель, поглинутий світом, це найгірший із дурнів, найбезумніший із безумців! Саме ці підлі й ганебні негідники і є справжньою «підставою для зневаги до духовенства». Ліниві священики, священики, що люблять розваги, грошолюбні священики, марнославні священики, священики, які шукають кар’єри, ось хто робить увесь чин зневаженим. Вони є пошестю християнського світу, великою суспільною заразою, смородом у Божих ніздрях! Саме про таких святий Золотоустий і сказав: «Пекло вимощене душами християнських священиків».

6. Ще один приклад. Припустимо, що молоду жінку з незалежним статком одночасно сватають багатий чоловік без релігії і побожний чоловік без багатства, тобто багатий син диявола і бідний син Божий. Що скажемо, якщо за інших рівних обставин вона вибере багатого замість доброго? Очевидно, її око не здорове, тому її нерозумне серце потемніло, і якою ж великою є та темрява, що змушує її вважати золото й срібло більшою перевагою, ніж святість! Яка робить для неї дитину диявола, що має гроші, привабливішою за дитину Божу, що їх не має. Якими словами можна гідно передати невиправдане безумство такого вибору! Яким посміховиськом (якщо вона щиро не покається) стане вона для всіх бісів у пеклі, коли її багатий супутник потягне її вниз, у власне місце муки!

7. Чи є серед вас хтось, хто тепер стоїть перед Богом і має справу з чимось подібним? Дозвольте мені з «великою відвертістю мови» звернутися до вашого сумління «перед Божим лицем». Ви, кому Бог довірив синів чи дочок, чи справді маєте здорове око, коли вибираєте для них подружжя? На що ви найбільше зважаєте в майбутніх зятях і невістках: на релігію чи на гроші? Що для вас стоїть на першому місці? Чи не поділяєте ви думки давнього язичника:

_Quaerenda pecunia primum,

Virtus post nummos —_

«Спершу треба шукати грошей,

А чеснота після грошей»?

Поставмо питання прямо. Кому ви віддасте перевагу: багатому язичникові чи побожному християнинові? Дитині диявола з маєтком чи дитині Божій без нього? Лордові або джентльменові, у серці якого диявол (і він цього навіть не приховує, бо його мова його викриває), чи ремісникові, в серці якого, як ви маєте підстави вірити, живе Христос? О якою великою є та темрява, що змушує вас віддавати перевагу дитині диявола перед дитиною Божою! Що примушує вас ставити вище жалюгідні тлінні скарби цього світу, які щезають, немов тінь, ніж багатства вічної слави!

8. Звертаюся особливо до вас, хто називає себе методистами. Перед великим Богом я служу вам уже понад п’ятдесят років, був вашим слугою ради Христа. За цей час я не раз урочисто застерігав вас щодо цього. Тепер даю вам ще одне застереження, можливо, останнє. Чи наважиться хтось із вас, вибираючи собі покликання або становище, більше зважати на земне, ніж на небесне? Коли ви обираєте для себе фах або супутника життя для своєї дитини, на що ви дивитеся: на землю чи на небо? І чи можете ви свідомо надати перевагу, для себе чи для своїх дітей, дитині диявола з грошима перед дитиною Божою без них? Адже навіть язичники вигукували:

O cunae in terras animae, et caelestium inanes! —

«О душі, прихилені до землі й порожні небесного!»

Покайтеся, покайтеся у своїй жалюгідній прив’язаності до земного! Або відмовтеся від імені християн, або віднині віддавайте перевагу, і для себе, і для своїх дітей, благодаті перед грішми, небові перед землею! Принаймні відтепер «нехай твоє око буде здорове», щоб «усе тіло твоє буде світле»!