Проповідь 109 - Що таке людина

2 травня 1788

Що таке людина

_ «Що є людина…» (Пс. 8:4)._

1. Отже, що ж таке я? З Божою поміччю хочу розглянути самого себе. Я бачу перед собою дивовижну істоту, «дивно і премудро створену». Це мала частка земного пороху, чиї дрібні частинки, якимось незбагненним для мене способом з’єднуючись між собою, витягуються в незліченні волокна, у тисячу разів тонші за волосину. Ці волокна, перехрещуючись у всіх напрямках, дивовижно сплітаються в оболонки; а з цих оболонок так само дивовижно утворюються артерії, вени, нерви й залози. Усе це наповнене різними рідинами, які безперервно рухаються й циркулюють по всій цій складній будові.

2. Щоб цей безперервний рух усередині тіла тривав, людині потрібна чимала кількість повітря. Воно постійно входить до організму через особливий устрій, створений саме для цього. Але оскільки з кожною частинкою повітря пов’язані також частинка тонкого вогню і частинка води, то в легені разом входять повітря, вода і вогонь. У легенях вогонь відділяється від повітря і води, а повітря й вода потім виводяться з тіла. Тим часом цей вогонь входить у кров і змішується з нею. Отже, людське тіло складається з усіх чотирьох стихій, правильно з’єднаних і врівноважених; а остання з них, вогонь, і є тим життєвим вогнем, від якого походить тепло живого тіла.

3. Погляньмо на це ще трохи уважніше. Хіба головне призначення легень не в тому, щоб постачати тілу вогонь, який безперервно добувається з повітря цією дивовижною «вогняною помпою»? Коли людина вдихає, легені приймають разом повітря, воду і вогонь. У своїх численних маленьких порожнинах, які звичайно називають повітряними мішечками, вони відділяють вогонь від повітря і води. Потім цей вогонь змішується з кров’ю, бо до кожного такого мішечка прилягає кровоносна судина. А щойно вогонь відділено, повітря і вода виводяться з тіла під час видиху.

4. Без цієї життєвої сили, цього внутрішнього вогню, кров не могла би рухатися по тілу. А якби не було її руху, то не рухалися б і жодні інші рідини, зокрема й нервова рідина, якщо, як цілком можливо, це не той самий вогонь, про який ідеться. Тоді не було би ні відчуття, ні жодного руху м’язів. Я кажу, що не було би кровообігу, бо те пояснення, яке зазвичай дають, а саме сила серця, зовсім недостатнє для такого наслідку. Ніхто не думає, що сила серця навіть у дуже міцної людини перевищує вагу трьох тисяч фунтів. А проте, щоб проштовхувати кров від серця через усі артерії, потрібна сила, що дорівнює вазі ста тисяч фунтів. Отже, це може відбуватися тільки завдяки тому тонкому вогню, що міститься в самій крові, разом із пружною силою артерій, якими вона проходить.

5. Але крім цього дивовижного поєднання чотирьох стихій, землі, води, повітря й вогню, я знаходжу в собі ще щось зовсім іншої природи, не схоже ні на одну з них і не споріднене з жодною. Я знаходжу в собі щось, що мислить. Ані земля, ані вода, ані повітря, ані вогонь, ані будь-яке їхнє поєднання мислити не можуть. А в мені є щось, що бачить, чує, відчуває запах, смакує й торкається, а все це лише різні способи мислення. І цим воно не обмежується. Прийнявши щось через одне з чуттів, воно створює в собі внутрішній образ цього предмета. Потім воно судить про нього, бачить, чи узгоджується він з іншим, чи відрізняється від нього. Воно міркує про це, тобто виводить одне з іншого. Воно звертається думкою на власні дії. Воно має уяву й пам’ять. І кожна з його дій, зокрема й судження, може ще ділитися на багато інших.

6. Але як дізнатися, в якій саме частині мого тіла перебуває цей мислячий початок? Деякі видатні люди стверджували, що він «увесь у всьому і весь у кожній частині». Але це нічого мені не пояснює, бо такі слова для мене не мають ясного змісту. Тому звернімося, наскільки можемо, до власного досвіду. Із нього я бачу, що цей мислячий початок не перебуває ні в моїх руках, ні в ногах, ні в литках, ні в передпліччях. Він не міститься і в тулубі. Кожен може це відчути, якщо трохи замислиться. Я також не можу уявити, що він перебуває в кістках або в будь-якій іншій частині тіла. Наскільки я можу судити, він міститься в якійсь частині голови. Але чи саме в шишкоподібній залозі, чи в якійсь ділянці мозку, цього я визначити не можу.

7. Далі: цей внутрішній початок, де би він не перебував, уміє не лише мислити, але й любити, ненавидіти, радіти, сумувати, бажати, боятися, надіятися і переживати багато інших внутрішніх порухів, які зазвичай називають пристрастями або почуттями. Усе це разом зазвичай відносять до волі. Вони поєднуються і виявляються в незліченних відтінках. І, здається, саме вони є тією внутрішньою силою, що спонукає до дії цей внутрішній принцип, який я називаю душею.

8. Але що ж таке моя душа? Це велике питання, і відповісти на нього нелегко.

Чи хочете ви сказати, що вона є лише тонкими частинками матерії, найдрібнішими часточками земного, звичайним наслідком природного руху, що неминуче виникає від зіткнення атомів?

Я ніяк не можу в це повірити. Увесь мій розум противиться такій думці. Я не можу погодитися, що душа є землею, або водою, або вогнем, або навіть поєднанням усього цього. І вже хоча б із цієї простої причини: усі ці елементи, окремо чи разом, залишаються суто пасивними. Жоден із них не має в собі власної сили рухатися сам; жоден не може рушити сам від себе. «Але, — скаже хтось, — хіба корабель не рухається?» Так, але не сам по собі: його рухає вода, по якій він пливе. «Але ж вода рухається». Правда, але воду рухає вітер, тобто потік повітря. «Але повітря теж рухається». Його рухає тонкий вогонь, пов’язаний із кожною його частинкою; а цей вогонь уже рухається всемогутнім Духом, Який є джерелом усякого руху у всесвіті. Але моя душа має від Нього внутрішній початок руху, завдяки якому вона за власною волею керує кожною частиною тіла.

9. Вона керує кожним рухом тіла, крім одного винятку, який сам по собі є дивовижним доказом мудрої й милостивої турботи великого Творця. Є такі рухи тіла, без яких життя не могло би тривати, наприклад розширення і звуження легень, скорочення і розслаблення серця, биття артерій і рух крові по тілу. Цими рухами я не керую своєю волею; вони не залежать від мого наказу. І добре, що це так. Надзвичайно мудро влаштовано, що всі життєво необхідні рухи відбуваються самі собою, незалежно від нашої уваги. Інакше виникли би великі небезпеки: людина могла би коли завгодно покласти край власному життю, просто зупинивши роботу серця чи легень; або ж могла би померти лише через неуважність, просто не згадавши про те, що кров має безупинно рухатися у її тілі. Але, крім цих життєво необхідних рухів, я керую рухом усього свого тіла. Одним лише актом волі я можу поворухнути головою, очима, руками, будь-якою частиною тіла, хоча я анітрохи краще не розумію, як саме це роблю, ніж можу збагнути, як «Бо троє свідкують на небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє Одно».

10. Але що ж таке я? Безперечно, я є щось інше, ніж моє тіло. Виглядає очевидним, що моє тіло не є необхідною складовою мене. Бо коли моє тіло помре, я не помру: я існуватиму так само дійсно, як і раніше. І я не можу не вірити, що цей саморухомий, мислячий внутрішній початок з усіма своїми почуттями й порухами продовжить існувати, навіть коли тіло повернеться в порох. Щоправда, нині тіло так тісно з’єднане з душею, що я сприймаю себе як єдність їх обох. У теперішньому стані свого буття я, безперечно, складаюся з душі й тіла; і так само буде знову після воскресіння, навіки.

11. Я усвідомлюю в собі ще одну властивість, яку зазвичай називають свободою. Її дуже часто плутають із волею, але це не те саме. Це не властивість самої волі, а окрема здатність душі. Вона стосується всіх душевних сил, так само як і всіх рухів тіла. Це сила самовизначення, яка, хоч і не поширюється на всі наші думки чи уявлення, однак загалом поширюється на наші слова та вчинки, за небагатьма винятками. Я так само певен того, що в цих речах я вільний, тобто можу говорити чи мовчати, діяти чи не діяти, чинити так чи інакше, як певен самого свого існування. Я маю не лише те, що називають «свободою вибору між робити і не робити», тобто силу щось зробити або не зробити, але й «свободу вибору між протилежними діями», тобто силу вчинити так або зовсім інакше. Заперечувати це означало би заперечувати постійний досвід усього людства. Кожен відчуває, що має в собі природну силу рухати будь-якою частиною тіла, рухати нею або ні, і робити це так чи по-іншому, як йому хочеться. Я можу, коли захочу, і так само кожна людина, розплющити або заплющити очі, говорити або мовчати, встати або сісти, простягнути руку або відвести її назад і користуватися будь-якою частиною тіла так, як хочу, так само як і всім тілом загалом. І хоча через зіпсутість моєї природи я не маю повної влади над власним розумом, однак за допомогою Божої благодаті я маю силу обрати і чинити добро так само, як можу обрати і чинити зло. Я вільний вибрати, кому служити. І якщо оберу кращу частку, то можу триматися її аж до смерти.

12. Але скажи мені, нажахана природо, що таке смерть? Це лише зупинка крові, припинення дихання, кінець того короткого проміжку життя, а разом із ним і руху, що почався з самим життям.

Смерть, власне кажучи, це відокремлення душі від тіла. У цьому ми певні. Але ми не можемо з упевненістю сказати, в який саме момент це відокремлення настає, принаймні у багатьох випадках. Чи стається воно тоді, коли припиняється дихання, згідно з відомим висловом: Nullus spiritus, nulla vita, тобто «де немає дихання, там немає життя»? Ні, цього не можна твердити беззастережно. Відомо чимало випадків, коли дихання цілком зникало, а життя все ж поверталося. Чи відокремлюється душа від тіла тоді, коли перестає битися серце або коли припиняється кровообіг? І цього ми не можемо ствердити напевно. Бо серце може знову почати битися, а кровообіг, після того як повністю зупинився, може відновитися. Чи відбувається це тоді, коли все тіло стає жорстким і холодним, мов крига? Але й тут не можна говорити з повною упевненістю. Останнім часом було кілька випадків, коли люди, чиї тіла були такими холодними й закляклими і в яких не видно було жодної ознаки життя, проте, після належного лікування, знову поверталися до життя і здоров’я. Отже, ми можемо певно сказати лише одне: смерть — це відокремлення душі від тіла. Але в багатьох випадках лише Бог може точно визначити мить цього відокремлення.

13. Але те, що нам особливо потрібно знати й глибоко обдумати, — це для чого нам дане життя. З якою метою воно дароване людям? Для чого ми послані у цей світ? Лише для однієї мети, і ні для якої іншої: щоб готуватися до вічності. Саме для цього ми живемо. Саме для цього, і ні для чого іншого, нам дане й продовжене життя. Всемудрий Бог у той час, який Сам визнав найкращим, постав у величі Своєї сили й створив небо й землю та все, що в них. А коли все було приготоване, Він «створив людину на Свій образ і подобу». І з якою метою? Лише з однією, і ні з якою іншою: щоб людина вічно пізнавала, любила, насолоджувалася Ним і служила своєму великому Творцеві.

14. Але людина не зберегла тієї честі, яку мала, і стала нижчою навіть за тварин, що гинуть. Вона свідомо й відкрито повстала проти Бога та відмовилася від вірності Небесному Цареві. Через це вона відразу втратила і Божу прихильність, і Божий образ, у якому була створена. І оскільки через старий завіт уже не могла прийти до блаженства, Бог уклав із нею новий Завіт. Тепер його умова вже не така: «Роби це і будеш жити», а така: «Віруй і будеш спасенний». Однак мета людського життя лишилася тією самою, змінилася лише основа, на якій вона тепер стоїть. Зміст цього такий: «Віруй у Господа Ісуса Христа, Якого Бог дав як жертву примирення за твої гріхи, і спасешся». Спершу ти будеш спасенний від вини за гріх через відкуплення Його кров’ю, потім від влади гріха, щоб він уже не панував над тобою, а далі і від самого кореня гріха, аж до повного відновлення в Божому образі. І, відновлений і в Божій любові, і в Божому образі, ти вічно пізнаватимеш, любитимеш і служитимеш Йому. Отже, і тепер мета життя людини, кожного, хто народжується у світ, та сама: пізнавати, любити й служити своєму великому Творцеві.

15. І зауважте: якщо саме в цьому полягає мета життя, то це і є єдина й повна мета, заради якої кожна людина на землі, а отже і кожен із вас, була приведена у світ і наділена живою душею. Пам’ятайте це! Ви народилися не заради чогось іншого. Ви живете не заради чогось іншого. Ваше життя триває на землі лише з однієї причини: щоб ви пізнавали, любили й служили Богові тут, на землі, а потім вічно насолоджувалися Ним. Тож добре зрозумійте: ви створені не для того, щоб догоджати своїм почуттям, тішити уяву, збирати гроші чи шукати людської похвали, не для того, щоб знаходити щастя в будь-чому створеному, в усьому, що є під сонцем. Усе це лише марнота і тінь, це життя в тривозі й порожнечі заради жалюгідного кінця. Навпаки, ви створені тільки для одного: щоб, знаходячи своє щастя в Богові вже тут, на землі, увійти в Його славу на небі. Тому нехай ваше серце безперестанку говорить: «Одне тільки чиню». Нехай у вас перед очима завжди буде одне: для чого ви народилися і для чого вам далі дане життя. «Я прямую до мети». Я йду до єдиної мети свого життя, до Бога, до «Бога в Христі, що примиряє світ із Собою». Він буде моїм Богом повіки і моїм Поводирем аж до смерті!