Проповідь 108 - Про багатство

22 квітня 1788

Про багатство

«Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!» (Матвія 19:24).

1. У попередніх віршах подано розповідь про юнака, який підбіг до нашого Господа і, ставши перед Ним навколішки, не з удаваної побожности, а з глибокою щирістю серця сказав: «Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне? Це я виконав все (усі заповіді). Чого ще бракує мені?» Ймовірно, він справді дотримувався їх у буквальному значенні, але водночас любив світ. А Той, Хто знає, що є в людині, знав, що саме в його випадку, бо це аж ніяк не загальне правило, його не можна було зцілити від цієї смертельної хвороби інакше, як дуже болісним засобом. Тому Він відповів: «Піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною». Але коли юнак почув це, то відійшов засмучений, бо мав великі маєтки. Так усі ті прекрасні надії враз зів’яли, бо він не захотів за таку ціну здобути собі скарб на небі.

«І поглянув довкола Ісус, та й сказав Своїм учням: Як тяжко отим, хто має багатство, увійти в Царство Боже!…Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!» А вони «здивувалися дуже» і говорили між собою: «Хто ж тоді може спастися?» (Марка 10:23-26). Якщо вже так важко спастися багатим, які мають стільки великих переваг, вільні від багатьох життєвих клопотів і не зазнають тих численних труднощів, серед яких бідні живуть безперестанку.

2. Справді, дехто вважав, що цими словами, доданими в десятому розділі Євангелія від Марка, Господь ніби трохи пом’якшує або частково відступає від сказаного про те, як важко багатим спастися. Бо після слів (в. 23): «Як тяжко отим, хто має багатство, увійти в Царство Боже!», коли «учні жахнулись від слів Його», Ісус знову сказав їм: «Мої діти, як тяжко отим, хто надію кладе на багатство, увійти в Царство Боже!» (в. 24). Але зверніть увагу, по-перше, що Господь зовсім не збирався відмовлятися від того, що сказав раніше. Навпаки, Він відразу ж підтверджує це ще сильнішими словами: «Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Божеє Царство ввійти!» А по-друге, обидва ці вислови насправді говорять про те саме. Бо так само важко, як верблюдові пройти крізь вушко голки, людині, що має багатство, не покладатися на нього.

3. Розуміючи, як сильно їх вразили ці важкі слова, «Ісус же поглянув на них», безперечно, з невимовною ніжністю, щоб вони не подумали, ніби для багатих уже зовсім немає надії, сказав: «Неможливе це людям, а не Богові. Бо для Бога можливе все!»

4. Я вважаю, що під «багатою людиною» тут слід розуміти не лише того, хто має величезні скарби, хто назбирав золота, мов пороху, а срібла, мов морського піску, але кожного, хто має більше, ніж потрібно і достатньо для життя. Той, хто має їжу й одяг для себе та своєї сім’ї і ще щось понад це, уже є багатий. Під «Царством Божим» або «Царством Небесним» (а ці вислови означають те саме) я розумію не Царство слави, хоч воно, безперечно, буде потім, а Царство Небесне на землі, тобто справжню релігію. Отже, зміст слів нашого Господа такий: для багатої людини абсолютно неможливо, хіба що силою Того, для Кого все можливе, бути справжнім християнином, мати розум Христів і жити так, як жив Христос. Бо її звідусіль оточують такі перешкоди для святості і такі спокуси до гріха.

I. По-перше. Такі люди звідусіль оточені перешкодами для святости. Перелічити їх усі означало би написати цілий великий том, тому я торкнуся лише кількох.

1. Корінь усякої релігії — віра; без неї неможливо догодити Богові. І якщо брати віру в загальному значенні, як «доказ речей невидимих», тобто невидимого й вічного світу, Бога та Божих речей, то як природно багатство затемнює цей доказ, відвертає увагу від Бога й Божих речей, від речей невидимих і вічних. А якщо взяти віру в іншому значенні, як довіра, то яку силу мають багатства, щоб зруйнувати її, аби ви покладали надію на них, а не «на Бога Живого», і в щасті, і в безпеці! А якщо взяти віру у власне християнському значенні, як божественну довіру до Бога, Який прощає, то багатства стають майже непереборною перешкодою і для такої віри! Бо чи може заможна людина, а отже й шанована в очах світу, прийти до Бога як та, що не має чим заплатити? Чи здатна вона скласти всю свою велич і прийти як грішник, лише грішник, як один із найбільших грішників, і стати на один рівень із тими, хто пасе її собак, або з тим «жебраком, що лежить при її воротах, укритий струпами»? Це неможливо, якщо тільки не станеться силою Того, Хто створив небо і землю. А без цього людина в жодному значенні не «ввійде в Царство Боже».

2. Якою ж великою перешкодою є багатство навіть для найпершого плоду віри, тобто для любові до Бога. «Коли хто любить світ, — каже апостол, — у тому немає любові Отця». Але як людині, яку з усіх сторін оточують принади цього світу, не полюбити його? Як їй у такому становищі почути тихий і лагідний голос, що каже: «Сину Мій, віддай Мені своє серце»? І яка сила, крім всемогутньої, може вкласти в серце багатої людини таку молитву:

«Зроби мене мертвим до всього земного,

Щоб я прагнув знати одного Христа;

Зроби мене вільним, спокійним і твердим,

Щоб лише в Тобі шукав я всю свою втіху».

3. Багатство так само заважає любити ближнього, як самого себе, тобто любити всіх людей так, як Христос полюбив нас. Заможна людина, звичайно, може любити тих, хто належить до її кола або поділяє її погляди. Вона може любити тих, хто любить її. Але «чи ж не язичники» — хрещені чи нехрещені — «роблять те саме?» Проте мати чисту й безкорисливу доброзичливість до кожної людини вона не може. Така любов народжується тільки з любові до Бога, а великі статки витіснили цю любов із її душі.

4. Із любові до Бога, і ні з якого іншого джерела, походить і справжнє смирення. Тому настільки, наскільки багатство заважає любові до Бога, настільки ж воно заважає і смиренню. Воно шкодить смиренню в багатих ще й тим, що позбавляє їх вільного спілкування, через яке вони могли би краще побачити свої вади й прийти до справжнього пізнання самих себе. Але як рідко вони знаходять вірного друга, такого, який може і захоче говорити з ними щиро й прямо. А без цього дуже ймовірно, що ми доживемо до старості зі своїми вадами і помремо, так і не позбувшись їх.

5. Без смирення не може бути й лагідності, бо «з гордості» природно постає «сварка». Саме тому Господь водночас навчає нас від Нього бути «лагідними й покірними серцем». Отже, багатство так само заважає лагідності, як і смиренню. Воно не дає людині низько думати про себе, а тому перешкоджає і лагідності. Лагідність міцніє тоді, коли ми не звеличуємо себе, і слабшає тоді, коли починаємо надто високо себе оцінювати.

6. Є ще одна християнська риса, близька до лагідності й смирення, але для неї майже немає точного слова. Павло називає її epieikeia. Можливо, поки не знайдемо кращого відповідника, можна назвати її поступливістю, тобто готовністю уступити іншому, зректися своєї волі. Здається, саме цю рису Яків має на увазі, коли говорить про «мудрість згори» і називає її «лагідною, покірною», тобто такою, що легко приймає істину, легко дається переконати і легко йде на згоду. Але як рідко ця мила риса трапляється серед заможних. Не знаю, чи доводилося мені зустріти таке диво бодай десять разів за більш ніж сімдесят років!

7. І справді, терпеливість теж рідко побачиш у тих, хто має великі достатки. Виняток буває хіба тоді, коли Бог урівноважує їхнє багатство довгими й тяжкими скорботами, якими часто відвідує тих, кого любить, немов даючи їм ліки проти небезпеки, що йде від достатку. Це трапляється нерідко: Він часто посилає біль, хвороби й великі втрати тим, хто має великі маєтності. І через це «терпеливість має чин досконалий», аж доки вони не стануть «досконалі та цілі, що нічого їм не бракує».

II. Ось деякі з тих перешкод до святості, що оточують багатого звідусіль. Тепер, з іншої сторони, звернімо увагу, якою сильною спокусою є багатство до всяких нечистих нахилів.

1. Передусім багатство дуже сильно штовхає людину до безбожності, аж до повного забуття Бога, ніби Його взагалі не існує. Сьогодні це зазвичай називають «розвагами» — красивим словом, яким люди високого стану прикривають повне нехтування Богом і, по суті, всім невидимим світом. І скільки ж спокус до безперервних розваг оточує багатого. Так, серед багатих і знатних людей ціле мистецтво спрямоване на те, щоб постійно розважати себе. Як влучно сказав Прайор:

«Карти й кості вже на столі

Оце плоди людського вміння!

Щоб Альма й саму себе забула».

Та краще було би сказати: щоб люди забули свого Бога, щоб зовсім усунули Його зі своїх думок, Того, Хто, хоч і сидить «над кругом землі», усе ж «перебуває поруч у кожній вашій дорозі й знає всі ваші шляхи». Називайте це дотепністю, якщо хочете. Але чи є в цьому мудрість? Ні, зовсім ні! Це дуже далеко від мудрості. О нерозумний чоловіче, невже ви думаєте, що коли ви не бачите Бога, то й Бог не бачить вас? Смійтеся далі, грайте далі, співайте, танцюйте. Але пам’ятайте: «за все це Бог приведе вас на суд!»

2. Від безбожності до ідолопоклонства вже недалеко: від того, щоб не поклонятися жодному Богові, до того, щоб поклонятися фальшивим богам. І справді, людина, яка не любить Бога, а саме любов є тим поклонінням, яке належить Йому, неодмінно почне любити щось створене; вона любитиме творіння замість Творця. А скільком же видам такого ідолопоклонства піддається багата людина. Які незліченні й майже непереможні спокуси має вона, щоб полюбити «світ» у всіх його проявах: «пожадливість плоті, пожадливість очей і гордість життєву». І як багато спокус має вона, щоб потурати «пожадливості плоті». Ідеться тут не про щось одне, а про догоджання всім зовнішнім почуттям. Шукати щастя в задоволенні будь-якого з них, або й усіх разом, це теж ідолопоклонство. Але найбільша небезпека в тому, що людина починає шукати щастя в догоджанні своєму смакові, у витонченій чуттєвості, у впорядкованій формі епікурейства; не в обжерливості чи пияцтві, боронь Боже! Вона не руйнує тіло, але тримає душу мертвою, мертвою для Бога і для всякої справжньої побожності.

3. Багатих так само звідусіль оточують спокуси, пов’язані з «пожадливістю очей», тобто з прагненням знайти щастя в тому, що приємне для уяви, а найчастіше входить до неї через очі. Те, що тішить уяву, зазвичай буває або величним, або гарним, або новим. Щоправда, не всі багаті мають смак до величного. Але потяг до гарного й нового в них є, а особливо до нового. Бо любов до новизни така ж природна людині, як і бажання їсти та пити. І скільки ж спокус до такого ідолопоклонства природно дає багатство! Як сильно й безупинно воно підштовхує людину шукати щастя, якщо не у величному, то принаймні в гарних будинках, у дорогих меблях, у цікавих картинах, у розкішних садах! А може, навіть у найдрібнішій з усіх дрібниць, у дорогому або яскравому одязі! Так, у будь-якій новинці, великій чи малій, яку радить мода, ця пані безумців. А тих багатих, що мають вищі нахили, як сильно спокушає шукати щастя, відповідно до власного смаку, у поезії, історії, музиці, філософії або в витончених мистецтвах і науках. І хоч усе це, безперечно, має свою користь і тому саме по собі може бути невинним, однак шукати в будь-чому з цього щастя замість Бога, це вже явне ідолопоклонство. Тож уже хоча би тому, що багатство дає людині засоби задовольняти всі ці бажання, варто запитати: «Чи не є життя багатого, більше ніж будь-чиє, суцільною спокусою на землі?»

4. Якою ж сильною спокусою для багатої людини є також прагнення знайти щастя в «гордості життєвій». Я не думаю, що апостол тут передусім мав на увазі зовнішню пишність, розкіш чи дорогі виїзди, а радше людську пошану й високу думку людей, заслужену чи ні. Саме з цим багатий стикається неминуче: це пастка, якої йому майже неможливо уникнути. Увесь світ охоче ставить знак рівності між словами «багатий» і «добрий». Кажуть: «Авжеж, це добра людина, бо вона має сто тисяч фунтів». І так усюди: коли людина примножує свої статки, про неї починають добре говорити. Світ ніби одностайно твердить: якщо в тебе є гроші, то чесноти вже майже й не потрібні. Але хто може витримати таке загальне схвалення і не загордитися, не почати непомітно думати про себе вище, ніж належить?

5. Як же багатій може не впасти в гордість, якщо вже саме його становище постійно притягує до нього похвали з усіх сторін? А похвала зазвичай є отрутою для душі. І що вона приємніша, то небезпечніша, особливо коли людина її не заслуговує. Тому недарма поет каже:

«Мати зла, погибель добрих діл,

Згубні лестощі! Це насіння зла,

Що в лиху годину фатальна рука

Розсіяла по ниві чесноти.

І між колоссям виростає гордість,

Що нищить надію на врожай».

І не тільки похвала, заслужена чи ні, живить гордість. Майже все, що оточує багатого, штовхає його до неї й зміцнює її. Його просторий дім, його дорогі меблі, його вдало підібрані картини, його гарні коні, його екіпаж, його одяг, так, навіть найдрібніші прикраси на ньому, усе це для когось стає предметом захоплення. А отже, все це має майже непереможну силу схиляти його думати про себе краще, ніж про тих, хто таких переваг не має.

6. І, нарешті, як природно багатство живить і посилює самоволю, з якою народжується кожна людська дитина. Адже не лише домашні слуги й ті, хто безпосередньо від нього залежить, охоче коряться його волі, бачачи в цьому власну вигоду, але й більшість сусідів і знайомих стараються в усьому йому догодити. Через це його воля, яку безнастанно задовольняють, неминуче міцніє, аж поки йому стає дедалі важче коритися чи то волі Божій, чи людській.

7. Такою є сила багатства в тому, щоб породжувати й підживлювати кожну вдачу, протилежну любові до Бога. І не менше воно схильне підживлювати кожну пристрасть і вдачу, що суперечить любові до ближнього. Наприклад, зневагу, особливо до тих, хто нижчий за становищем, а мало що так суперечить любові. Далі, образливість через будь-яку дійсну або уявну кривду. А можливо, навіть мстивість, хоча Бог проголосив помсту Своїм особливим правом. Принаймні гнів. Бо в душі багатого він спалахує одразу: «Що? Так поводитися зі мною? Ні, він скоро дізнається краще! Тепер я сам можу добитися справедливості!»

8. Поруч із гнівом, а можливо, як один із його виявів, стоять дратівливість і вередливість. Але чи справді багаті люди більш схильні до цього, ніж бідні? Увесь досвід показує, що так. Багато років тому я сам бачив один дуже показовий випадок. Один заможний пан, поки ми серйозно розмовляли, звелів слузі підкинути вогню. З-під решітки відразу вирвався клуб диму. Тоді він відкинувся в кріслі й вигукнув: «О, містере Веслі, ось такі «хрести» я зустрічаю щодня!» Я не втримався й запитав: «Скажіть, будь ласка, сер Джоне, невже це і є найтяжчі «хрести», які вам трапляються?» І справді, такі «хрести» не дратували би його так сильно, якби він мав п’ятдесят, а не п’ять тисяч фунтів на рік!

9. Та й не дивно було би, якби багаті люди загалом майже не мали добрих нахилів і легко піддавалися всякому злу. Бо як мало хто з них справді зважає на це урочисте слово нашого Господа, без виконання якого неможливо бути Його учнем: «А до всіх Він промовив», тобто до всього народу, а не лише до апостолів: «Коли хто хоче йти вслід за Мною», тобто бути справжнім християнином, «хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста, та й за Мною йде» (Лк. 9:23). Яке ж це важке слово для тих, хто живе спокійно серед свого достатку! Але Святе Письмо не можна скасувати. Тому, якщо людина не зрікається кожної втіхи, яка не веде її до втіхи в Богові, і щодня не бере свого хреста, тобто не виконує кожної Божої заповіді, хоч би якою тяжкою вона була для плоті й крові, вона не може бути Христовим учнем і не може ввійти в Царство Боже.

10. Щодо цієї великої справи, зречення себе й щоденного носіння хреста, звернімося до самих фактів і до совісті кожного перед Богом. Скільки є заможних людей серед методистів, зауважте, що на початку серед них не було жодного багатого, які справді зрікаються себе й щодня беруть свого хреста? Скільки є таких, що рішуче відмовляються від кожної тілесної чи уявної втіхи, якщо не знають з досвіду, що вона допомагає їм шукати втіхи в Богові? Скільки є таких, що не ухиляються ні від якого хреста, ні від жодної праці чи болю, коли цього вимагає обов’язок? Хто з вас, тепер уже багатих, зрікається себе так само, як тоді, коли був бідним? Хто з вас так само охоче зносить втому чи біль, як тоді, коли не мав у кишені й п’яти фунтів? Скажімо конкретніше: чи постите ви тепер так само часто, як тоді? Чи встаєте так само рано? Чи так само охоче переносите холод і спеку, вітер і дощ, як колись? Ось одна з багатьох причин, чому так мало людей можуть зростати в достатку і при цьому не зменшуватися в благодаті: вони вже більше не зрікаються себе і не несуть свого щоденного хреста! На жаль, вони вже не зносять труднощів як добрі воїни Ісуса Христа!

11. «А тепер ви, багаті, плачте й ридайте через лиха, що насуваються на вас», лиха, які неодмінно спіткають вас уже незабаром, якщо їм не запобігти глибоким наверненням! «Іржа вашого золота й срібла» стане «свідченням проти вас» і «пожере вашу плоть, мов вогонь»! О, який же тяжкий ваш стан! І хто може вам допомогти? Вам потрібна більш пряма й сміливіша мова, ніж будь-кому іншому у світі, а водночас саме її ви чуєте найрідше. Бо як мало знайдеться тих, хто наважиться говорити з вами так відверто, як говорив би з одним із ваших слуг! Жодна людина, яка сподівається щось здобути вашою прихильністю або боїться щось утратити через вашу немилість, не скаже вам цього. О, якби Бог дав мені слова, здатні торкнутися вас, і звелів їм глибоко ввійти у ваші серця! Багато хто з вас знає мене давно, дехто ще з дитинства. Ви не раз допомагали мені, коли я мав потребу. Чи можу я сказати, що ви любили мене? Але час нашої розлуки вже близько. Мої ноги вже спотикаються об темні горби. Тому я хотів би залишити вам це слово, перш ніж відійду. Можливо, ви пригадаєте його тоді, коли мене вже не буде серед вас.

12. О, нехай ваше серце цілком належить Богові! Шукайте свого щастя в Ньому і тільки в Ньому. Стережіться, щоб не приліпитися до земного! «Ця земля не є вашою оселею». Користуйтеся речами цього світу, але не ставайте їхніми рабами. Уживайте те, що дає світ, а радість знаходьте в Богові. Живіть вільно від усього земного, наче бідний жебрак, якому нічого втрачати. Будьте добрими управителями багатьох Божих дарів, щоб коли настане час дати звіт за своє управління, Він сказав вам: «Гаразд, добрий і вірний рабе; увійди до радості Господа твого!»