Проповідь 102 - Про давні часи

27 червня 1787

Про давні часи

27 червня 1787 року

«Не кажи: Що це сталось, що перші дні були кращі за ці? бо не з мудрости ти запитався про це» (Екклезіяст 7:10).

1. Не легко побачити якийсь зв’язок між цим текстом і його контекстом, між цими словами і тими, що стоять перед ними або після них. Це радше виглядає як окреме, завершене в собі речення, подібне до багатьох висловів у Приповістях Соломонових. І, як і вони, воно містить важливу істину, над якою варто серйозно замислитися. Чи не такий його зміст? Нерозумно шукати причину якогось твердження, якщо саме це твердження не лише не доведене, але навіть не показане ясно як істинне. Тому нерозумно досліджувати причину думки, ніби «перші дні були кращі за ці», бо, хоч її й повторюють дуже часто, вона досі ніколи не була доведена і, по суті, не може бути доведена.

2. Мабуть, небагато є таких уявлень, що поширилися у світі ширше, ніж думка, ніби минулі дні були кращими за теперішні, і притому в кількох різних значеннях. Зазвичай вважають, що тепер ми живемо вже ніби на останках часу, коли світ, образно кажучи, постарів, а тому все в ньому хилиться до занепаду. Зокрема, часто думають, що кілька століть тому люди були значно вищі на зріст, ніж тепер; що вони також мали набагато більші здібності та вирізнялися глибшим і сильнішим розумом. Через це й вважають, що їхні твори в різних галузях значно перевершують усе, що з’явилося в пізніші часи. А понад усе прийнято думати, що люди минулих поколінь перевершували сучасних чеснотою; що людство в кожному віці та в кожному народі дедалі більше вироджується, так що зрештою воно опустилося із золотого віку в залізний, і тепер правда вже втекла з землі.

3. Перш ніж судити, чи правдиві ці припущення, варто спершу подумати, звідки вони взялися. Щодо загальної думки, ніби колись світ був у значно досконалішому стані, то чи не легко припустити, що вона виникла, як і всі ті казкові розповіді про «золотий вік», із ледь збережених переказів про наших прабатьків та їхнє життя в раю? До цього, мабуть, належать і багато уривків із давніх писань, які вчені зібрали по частинах. Отже, можна визнати, що в цьому припущенні є певна частка правди, бо нам достеменно відомо: дні, які Адам і Єва прожили в Раю, були незрівнянно кращими за будь-які дні, прожиті їхніми нащадками, і за будь-які дні, що ще настануть, аж поки Христос не прийде царювати на землі.

4. А звідки взялося припущення, що колись люди були вищого зросту, ніж тепер? Це дуже поширена думка майже серед усіх народів і в усі часи. Саме тому ще майже дві тисячі років тому Вергілій написав:

Qualia nunc hominum producit corpora tellus.

У перекладі Пітта:

«Тепер уже й дванадцятьом чоловікам важко підняти це разом. Ось якими немічними стали наші часи».

Звідси, майже за тисячу років до нього, Гомер розповідає про одного зі своїх героїв, який кинув камінь, що його тепер ледве змогли б підняти десятеро людей. Звідси й його слова: oioi nun brotoi, тобто «які ж люди тепер». Звичайно, ми визнаємо, що велетні траплялися в усі віки й у різних частинах світу. Чи були такими люди до потопу, згадані в книзі Буття, як дехто вважає, ми не можемо сказати напевно. Але ми не сумніваємося, що такими були Ог, цар Васанський, і Голіаф із Ґату. Такими були й багато синів, тобто нащадків, Анака. Однак ніщо не показує, що в якусь епоху або в якомусь народі люди загалом були вищі на зріст, ніж тепер. Ми точно знаємо, що вже багато століть поспіль люди не були вищими за сучасних, бо про це свідчать знайдені гробниці й труни, розміри яких цілком відповідають теперішнім. Так само в римських катакомбах ніші для тіл, видовбані в скелі шістнадцять століть тому, жодна не досягає шести футів у довжину, а деякі навіть трохи коротші. Крім того, єгипетські піраміди, і зокрема піраміда царя Хеопса, без розумного сумніву, стоять уже щонайменше три тисячі років. Але жодна мумія, привезена звідти, не має зросту більш як п’ять футів десять дюймів.

5. Але як сталося, що ця думка так довго й так широко трималася у світі? Не знаю напевно, але, здається, це можна пояснити так: поняття «великий» і «малий» є відносними, і люди зазвичай оцінюють речі, порівнюючи їх із собою. Тому не дивно, що нам здається, ніби люди тепер нижчі на зріст, ніж були колись, коли ми самі були дітьми. Пам’ятаю один показовий випадок із власного життя. Через сім років після від’їзду мені дуже захотілося знову побачити школу, де я навчався. Коли я туди прийшов, то здивувався, що хлопці тепер ніби значно нижчі, ніж були колись, коли я сам там вчився. «Багато моїх товаришів десять років тому були на цілу голову вищі за мене, а з тих, хто тепер у школі, мало хто сягає мені навіть до плеча». І це було правдою. Але причина тут дуже проста: не в тому, що вони стали нижчими, а в тому, що за ці десять років виріс я сам.

Я щиро вважаю, що саме звідси в людей загалом і з’являється думка, ніби людський рід стає нижчим на зріст. Вони пам’ятають той час, коли більшість людей довкола здавалися їм і вищими, і сильнішими. Так було в кожному новому поколінні. Тож чи дивно, що люди знову й знову вірили в цю саму помилку, яка непомітно переходила від батька до сина і, мабуть, переходитиме так і надалі, аж до кінця часу?

6. Але також дуже поширена думка, ніби людський розум і всі душевні здібності в давні часи були, так би мовити, сильнішими, ніж тепер, і що давні люди мали значно більші обдарування, ніж сучасні. Цієї думки трималися й люди великої вченості та відстоювали її з особливою ревністю. Безперечно, серед давніх авторів, і філософів, і поетів, й істориків, є такі, яких важко перевершити, а може, й неможливо досягти. Прикладом тут можуть бути Гомер і Вергілій серед поетів, Фукідід і Лівій серед істориків. Але щодо більшості таких письменників варто зауважити ось що: кожен із них присвячував усе своє життя написанню і вдосконаленню однієї книги. Тож чи дивно, що ці твори вийшли надзвичайно довершеними, коли в них вкладено стільки праці? Я сумніваюся, що сьогодні хтось у Європі або й у світі вкладає стільки зусиль у відшліфування будь-якого твору. А якби вкладав, то, можливо, зрівнявся б із давніми авторами, а може, навіть перевершив би їх.

7. А втім, що більшість людей загалом не були ні трохи мудрішими в давнину, ніж тепер, ми легко можемо побачити з найнадійніших джерел. Один із найдавніших народів, про який ми маємо певні відомості, — це єгиптяни. І яке уявлення про їхній розум і знання можна скласти, якщо згадати, чому саме вони поклонялися? Вони поклонялися не лише таким простим тваринам, як собаки й коти, але навіть цибулі-порею та цибулі, які росли в їхніх городах. Щоправда, я знав одного «великого чоловіка», який мав звичку дуже грубо глузувати з кожного, хто насмілювався з ним не погодитися. І я маю на увазі не доктора Джонсона, бо той був би майже зразком чемності поруч із містером Гатчінсоном. Він різко ганьбив усіх людей, які, на його думку, були настільки позбавлені здорового глузду, що могли вірити такому про єгиптян. Він категорично стверджував, хоча й не подав жодного доказу, що давні мешканці Єгипту вкладали в усе це якийсь глибоко прихований зміст. Хай у це вірить той, хто може. Я не можу в це повірити лише тому, що хтось так сказав. Я вірю, що вони вкладали в поклоніння котам не більше глибини, ніж наші школярі вкладають у їхнє цькування. І думаю, що прості єгиптяни були три тисячі років тому рівно настільки ж мудрі, як і прості орачі в Англії та Уельсі сьогодні. Гадаю, їхній природний розум, як і їхній зріст, був приблизно на тому самому рівні, що й наш. А от їхня вченість, тобто набуті знання, стояла на багато щаблів нижче, ніж у людей того самого стану у Франції, Нідерландах чи Німеччині.

8. Але чи справді люди давніх часів перевершували нас у чесноті? Ось питання, яке має найбільше значення; все інше поруч із ним майже неважливе. Хіба не всюди прийнято вважати, що кожне нове покоління стає дедалі гіршим? Хіба не сказав про це ще давній язичницький поет майже дві тисячі років тому:

_Aetas parentum pejor avis tulit

Nos nequiores, mox daturos

Progeniem vitiosiorem._

А перекладено у прозі це так: «Покоління наших батьків було гірше за покоління наших дідів; наше покоління гірше за покоління наших батьків; ми гірші за них, а наші діти будуть ще гірші за нас».

9. Безперечно, такий голос лунає з покоління в покоління. Якщо ж це справді так, то звідки він береться? Як це пояснити? Можливо, нам допоможе інше спостереження того самого поета. Чи не пов’язане це з тією загальною рисою, яку він приписує старшим людям:

Difficilis, querulus, laudator temporis acti

Se puero, censor, castigatorque minorum.

[Ось переклад Боскавена цього місця з Горація:

«Вередливі, ремствують без упину,

Хвалять, що знали в літ юних давнину,

Та молотять різкою судів суворих

Дрібні провини молодих і скорих». — Ред.]

Хіба не властиво старшим людям хвалити минуле й нарікати на теперішнє? І, мабуть, це впливає набагато сильніше, ніж спершу може здаватися. Коли люди, які мають більше досвіду, а тому ми схильні вважати, що й більше мудрості, безупинно говорять про занепад світу; коли ті, хто змалку звик чути, що колись світ був набагато кращий, ніж тепер, а саме таким він і здавався їм у молоді роки, коли вони щойно входили в життя і юнацька бадьорість забарвлювала все довкола в світліші барви, тоді в таких людей цілком природно виникає думка, що світ дедалі більше псується. І так триває доти, доки й ми самі, дійшовши старшого віку, не станемо прискіпливими, дратівливими й невдоволеними та не почнемо зітхати в похмурих скаргах: «Як же зіпсувався цей світ. А колись, коли ми були молоді, як усе було краще, в ті золоті дні, які ми пам’ятаємо!»

10. Але спробуймо подивитися на все це без упередження і без наперед складених висновків. Тоді при спокійному й неупередженому розгляді стане ясно, що «перші дні були кращі за ці». Навпаки, у багатьох відношеннях теперішні часи значно кращі за них. Стане очевидно, що, як людський зріст від початку світу був приблизно однаковим, так само і людський розум, за подібних обставин, залишався більш-менш тим самим від часу потопу і донині. Немає підстав думати, що нецивілізовані народи Африки, Америки чи островів Південного моря колись мали кращий розум або жили менш варварським життям, ніж тепер. Але так само немає достатніх підстав вважати, що природний розум людей у найцивілізованіших країнах, у Вавилоні, Персії, Греції чи Італії, був сильнішим або розвиненішим, ніж у сучасних німців, французів чи англійців. Більше того, чи не маємо ми підстав визнати, що завдяки кращим засобам пізнання ми здобули такі знання про природу, яких мало хто з давніх людей, якщо взагалі хтось, досягав? Тож у цьому відношенні перевага, і притому значна, явно на нашому боці. І ми маємо з глибокою вдячністю до Подателя всякого доброго дару визнати, що давні дні не можуть зрівнятися з тими, в які живемо ми.

11. Але головне питання все ж таке: чи були давні часи кращими за теперішні в моральному й духовному сенсі, тобто щодо релігії? Саме це питання і треба уважно розглянути з усіх сторін.

Під релігією я маю на увазі любов до Бога і до людей, яка наповнює серце й керує всім життям. Її неминучим плодом є постійне життя в справедливості, милосерді й правді. У цьому й полягає сама сутність релігії. Вона не залежить від тієї чи іншої думки або від окремих форм богослужіння. І тому я спокійно запитую: «Які саме давні часи були кращими за теперішні в цьому розумінні, тобто в тій релігії, яку знали і якою жили архиєпископ Фенелон у Франції, єпископ Кен в Англії та єпископ Бедел в Ірландії?»

12. Нам не потрібно заглядати в цьому дослідженні далі того часу, коли через Євангеліє життя і безсмертя були відкриті людям. І всі визнають, що дні відразу після злиття Святого Духа в день П’ятидесятниці були кращими, навіть у цьому значенні, тобто щодо релігії, ніж будь-які часи після них.

Але якщо відкласти осторонь цей короткий час справді золотих днів, я знову ставлю те саме питання: які саме давні часи, у будь-якій відомій частині заселеного світу, були кращими за теперішні?

13. Чи була перша половина цього століття кращою, і на наших островах, і на материку? Я не бачу підстав так думати. Мені здається, що за правління королеви Анни вся Європа була не менш далека від справжньої релігії, ніж тепер. Так, розкіш тоді вже широко запанувала по всій Європі, а в Англії всюди поширилося те, що є її ганьбою, а саме богохульство. Але так само правдою є й те, що найпекельніший із усіх пороків, жорстокість, нині помітно слабшає. Те, що колись траплялося майже безперервно, тепер чути вже дуже рідко. Навіть у війні та звіряча жорстокість, яка колись була звичною майже всюди, уже багато років не чиниться.

14. Чи було попереднє століття більш релігійним за наше? У першій його половині справді було багато зовнішньої релігійності, і безперечно були люди, які знали її справжню силу. Але як швидко це «чисте золото» потьмяніло. Як швидко воно змішалося зі світськими прагненнями і з повним нехтуванням правдою, справедливістю та милосердям. Саме це навело на всю релігію таку ганьбу, наслідки якої й досі ще не до кінця усунено. Чи було більше справжньої релігії в столітті перед тим, за часів Реформації? Безперечно, у багатьох країнах відбулася помітна зміна релігійних поглядів. Так само й форма богослужіння в багатьох місцях значно покращилася, і в Німеччині, і в деяких інших країнах. Але добре відомо, що сам Лютер перед смертю скаржився: «Люди, які називаються моїм ім’ям, хоча мали би називатися лише Христовим, виправили свої погляди й форми богослужіння, але їхній характер і життя залишилися такими самими, як і раніше». Уже тоді і справедливість, і милосердя так відкрито зневажалися, що один визначний автор підрахував: кількість убитих під час тих «релігійних» суперечок досягла не менше сорока мільйонів за сорок років!

15. Можемо відступити й більш як на тисячу років назад і все одно не знайдемо кращого часу. Жоден історик не дає навіть натяку на такий період, аж поки ми не дійдемо до доби Костянтина Великого. Саме про цей час кілька авторів писали в надзвичайно піднесених тонах. Так, один видатний письменник, доктор Ньютон, покійний єпископ Бристолю, доклав чимало зусиль, щоб довести, ніби навернення Костянтина до християнства та щедрі дари, якими він обсипав Церкву, і є тією подією, яку в Об’явленні названо «новим Єрусалимом, що сходить із неба»!

16. Але я ніяк не можу погодитися з єпископом у цьому питанні. Навпаки, я давно переконаний на підставі загального ходу давньої історії, що саме ця подія, коли Костянтин назвав себе християнином і влив у Христову Церкву, особливо в духовенство, потік багатства, почестей і влади, завдала Церкві більше шкоди, ніж усі десять переслідувань разом узяті. Відтоді, як на християн з усіх боків посипалися влада, багатство і почесті, у духовенство та мирян, мов повінь, увійшло беззаконня всілякого роду. Відтоді, як Церкву і державу, Христове Царство і царство цього світу так дивно й неприродно змішали, християнство та язичництво так тісно сплелися, що навряд чи будуть розділені аж до того часу, коли Христос прийде царювати на землі. Тому замість уявляти, що тоді землю вкрила слава нового Єрусалима, ми маємо страшний доказ того, що відтоді і аж донині вона вкрита димом із безодні.

17. «Але чи не були часи перед тим, тобто третє століття, незрівнянно кращими за всі, що настали після нього?» Саме так думає майже кожен. Мало хто сумнівається, що за століття до Костянтина Христова Церква перебувала в особливій славі й поклонялася Богові в красі святості. Але чи справді це так? Що говорить святий Кипріян, який жив саме в середині того століття, тобто був безсумнівним свідком і зрештою запечатав правду власною кров’ю? Яке свідчення він залишив про те, що бачив на власні очі й чув на власні вуха? Таке, що можна було би подумати, ніби він описує не давню церкву Карфагена, а сучасну Римську Церкву. З його слів видно, що в той час серед людей усіх станів зло панувало настільки широко, що не дивно, що Бог вилив на них Свій гнів через криваві й тяжкі переслідування, які настали потім.

18. Так, і ще раніше, навіть у першому столітті, навіть за апостольських часів, яке свідчення залишає святий Іван про кілька церков в Азії, які він сам заснував? Чи були ті громади справді набагато кращими за багато європейських церков нашого часу? І ще раніше, лише через сорок або п’ятдесят років, тобто приблизно через тридцять років після зішестя Святого Духа, хіба не було в коринтській церкві таких мерзот, «яких і між поганами не чути»? Так рано «тайна беззаконня» почала діяти в Христовій Церкві. Тож як мало в нас підстав звертатися до «давніх часів» і твердити, ніби вони були «кращі за ці»!

19. Тож говорити так, хоч це й стало звичним, означає не лише суперечити правді, але й виявляти глибоку невдячність Богові та тяжко ображати Його благословенного Духа. Бо кожен, хто чесно й неупереджено розгляне це питання, легко побачить: справжня релігія не зменшилася, а навпаки, помітно зросла в нашому столітті. Наведу лише один важливий її вияв — любов до ближнього. Хіба переслідування майже не зникло з лиця землі? Коли ще християни різних віросповідань ставилися одне до одного з такою терпимістю? Коли ще правителі виявляли стільки лагідності до своїх підданих — не лише у Великій Британії та Ірландії, але й у Франції та Німеччині, так, по всій Європі? Нічого подібного не було видно від часів Костянтина, а радше навіть від часів апостолів.

20. Якщо хтось скаже: «Але це ж наслідок загального невірства, деїзму, який охопив усю Європу», я відповім: якою би не була причина, ми маємо вагому підставу радіти самому наслідкові. І якщо Всевишній Бог вивів таке велике й загальне добро з цього страшного зла, то маємо ще більше прославляти Його дивовижну силу, мудрість і добрість. Бо, наскільки ми можемо судити, саме так номінальні християни найприродніше могли бути підготовлені спершу до терпимості, а потім і до прийняття справжнього християнства. Поки самі правителі його не знали, ніщо інше не могло схилити їх до терпимості щодо нього. О, яка глибина Божої мудрості і знання: Він ужив загальну зневагу до будь-якої релігії, щоб приготувати шлях до відновлення єдиної релігії, гідної Бога! Не знаю напевно, чи так сталося у Франції та Німеччині, але щодо Північної Америки це поза сумнівом: повна байдужість тамтешнього уряду до того, чи є релігія, чи немає, відкриває шлях для поширення істинної, біблійної релігії без жодної перешкоди.

21. Але є й більше. Хоча з одного боку розкіш і богохульство зросли, з другого боку доброзичливість і співчуття до всіх видів людської біди зросли так, як світ не знав від найдавніших часів. Доказом цього є те, що лише в Лондоні та його околицях упродовж цього століття було збудовано більше шпиталів, лікарень та інших установ громадської доброчинності, ніж за попередні п’ять століть разом. І навіть якщо частково це було викликане марнославством, тобто бажанням людської слави, ми все одно маємо прославляти Бога за те, що навіть із такого недосконалого спонукання постало стільки добра.

22. Не можу не згадати ще один вияв Божої доброти до нас у теперішній час. Він підняв на наших островах Свій прапор проти розкоші, богохульства та всякого гріха. Майже п’ятдесят років тому Він, так би мовити, посіяв поблизу Лондона гірчичне зерно, і воно виросло та розкинуло великі галузки, простягнувшись від моря до моря. Двоє чи троє бідних людей зібралися разом, щоб допомагати одне одному бути справжніми християнами. Згодом їх стали сотні, потім тисячі, а далі й десятки тисяч, і всі вони незмінно трималися однієї мети: справжньої релігії, тобто любові до Бога і людини, яка керує всіма їхніми думками, словами й учинками. І я сміливо скажу: з огляду на всі обставини земля не бачила нічого подібного відтоді, як святий Іван відійшов у лоно Авраамове.

23. Тож чи будемо й далі казати: «Перші дні були кращі за ці»? Борони Боже, щоб ми були такими нерозумними й невдячними! Ні, краще прославляймо Його повсякчас, бо Він виявив нам велику доброту. Відтоді як апостоли відійшли з землі, не було часу кращого за теперішній. У деяких відношеннях жоден із минулих часів навіть не може з ним зрівнятися. Ми народилися не невчасно, а в день Його сили, у день славного спасіння, коли Він поспішає оновити весь людський рід у праведності та справжній святості. Як яскраво вже засяяло Сонце Праведності в різних частинах світу! І скільки щедрих дощів благодаті Він уже злив на Свою спадщину! Скільки дорогих душ Він уже зібрав до Своїх житниць, мов достиглі снопи! Тож нехай і ми завжди будемо готові йти слідом за ними, взиваючи в серцях: «Прийди, Господи Ісусе. Прийди швидко!»