Проповідь 97 - Про послух пастирям

18 березня 1785

Про послух пастирям

«Слухайтесь ваших наставників та коріться їм, вони бо пильнують душ ваших, як ті, хто має здати справу. Нехай вони роблять це з радістю, а не зідхаючи, бо це для вас не корисне» (Євреїв 13:17).

1. Дуже небагато людей, і не лише серед номінальних християн, а навіть серед справді побожних, мають ясне розуміння тієї важливої науки, яку тут викладає апостол. Багато хто майже не замислюється над нею і ледве знає, що в Біблії є таке повеління. А більшість тих, хто знає про нього і вважає, що його виконує, насправді не розуміє його належним чином і впадає в крайнощі, або в один бік, або в інший. Загальновідомо, до яких крайнощів доводять це повеління римо-католики: багато з них вважають, що проповідям їхніх наставників слід вірити беззастережно, а їхнім наказам коритися без будь-якого сумніву. І майже так само на цьому наполягали деякі видатні діячі Англіканської церкви. Водночас правда й те, що більшість протестантів схильні впадати в протилежну крайність, зовсім не визнаючи влади своїх пастирів і фактично ставлячи їх у залежність від громади, яка їх обирає і якій вони служать. І навіть у нашій власній Церкві є чимало тих, хто погоджується з таким підходом, вважаючи, що пастирі повністю залежать від людей, які мають право не тільки обирати їх, але й визначати напрям їхнього служіння.

2. Але хіба справді неможливо знайти правильний шлях між цими двома крайнощами? Невже ми мусимо впасти або в одну, або в другу? Якщо відкласти людські закони і просто уважно прислухатися до Божого Слова, то, без сумніву, можна знайти середній і правильний шлях у цій важливій справі. Для цього уважно розгляньмо наведені вище слова апостола. Подумаймо:

І. Хто саме ті люди, про яких ідеться в тексті як про «пильнують душі».;

ІІ. Хто ті, кому апостол наказує «слухатися і коритися» їм;

ІІІ. Що саме означає це повеління, тобто в якому значенні вони мають «слухатися і коритися». Потім я спробую належно застосувати все сказане.

І. 1. Розгляньмо спершу, хто ті особи, про яких у тексті сказано: «вони бо пильнують душ ваших» (англ. переклад: «have the rule over you» — «панують над вами»). Я не вважаю, що слова апостола перекладено цілком належно; бо в такому перекладі речення стає мало не тавтологією: якщо вони «панують над вами», то ви вже підпорядковані їм; отже, виходить, що вам наказують робити те, що ви й так робите. Але є інше значення грецького слова, яке видається значно доречним: воно означає не лише «правити», а й «провадити». І саме так, здається, його слід розуміти тут. Тоді настанова, застосована до наших духовних провідників, є чіткою та доречною.

2. Таке розуміння підтверджується й сьомим віршем, який пояснює зміст сказаного. «Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже». У другій частині цього вірша апостол прямо пояснює, кого він має на увазі: це саме ті люди, які проповідували їм Боже слово. Тобто йдеться про їхніх пастирів, тих, хто провадив і духовно живив цю частину Христової отари.

3. Але ким саме мають бути поставлені ці провідники? І що вони повинні робити, щоб справді мати право на той послух, про який тут ідеться?

Про складне питання, ким мають бути поставлені пастирі, написано безліч книг. Я ж не маю наміру входити в ці суперечки про церковний устрій чи обговорювати, чи було корисним або шкідливим для істинної віри те, що церква і держава були поєднані разом від часів Константина в усьому християнському світі. Відкинувши всі ці питання, які можуть займати людей із надлишком часу, я під тими, що «пильнують душі ваші» розумію тих, хто справді веде вас, навіть якщо вони й не були обрані вами особисто, але принаймні прийняті вами добровільно; тих, кого ви самі визнаєте своїми провідниками на шляху до неба.

4.А що саме вони повинні робити, щоб мати підставу вимагати такого послуху?

Вони мають іти попереду Божого народу і вести його дорогою істини та святості. Вони мають духовно годувати його словами вічного життя, постійно навчати чистого Божого слова і застосовувати його для всього потрібного: щоб навчати основних істин, які воно містить; щоб застерігати, коли хтось збивається з правильного шляху; щоб допомагати виправляти помилки і знову повертати на дорогу миру; і щоб виховувати людей у праведності, допомагаючи їм зростати у внутрішній і зовнішній святості, аж поки всі не досягнуть духовної зрілості, тобто повноти зросту в Христі.

5. Вони мають пильнувати за вашими душами так, як люди, які знають, що колись дадуть за це звіт. Які ж це сильні й страшні слова! Нехай Бог закарбує їх у серці кожного душпастиря!

«Вони пильнують», тобто не дрімають тоді, коли інші сплять, а стоять на сторожі за Христовою отарою, за душами, які Він викупив дорогою ціною, Своєю власною кров’ю. Вони носять турботу про них у серці вдень і вночі, не забуваючи про них ні під час відпочинку, ні під час щоденних справ. Навіть коли вони сплять, їхнє серце немов не спить, бо в ньому живе постійна турбота про цих улюблених дітей. Вони пильнують із глибокою і наполегливою ревністю, з невпинною серйозністю, з невтомною дбайливістю, терпінням і старанністю, як люди, які знають, що дадуть звіт за кожну душу перед Тим, Хто вже стоїть при дверях, перед Суддею живих і мертвих.

ІІ. 1. По-друге, нам слід розглянути, хто саме є тими людьми, яким апостол наказує слухатися своїх провідників. І щоб зрозуміти це ясно і безпомилково, ми не будемо звертатися до людських установ, а, як і раніше, звернемося безпосередньо до Божого Слова, де й знаходимо відповідь на це питання. Власне, нам майже й не потрібно виходити за межі самого тексту. Хіба що спершу варто відкинути деякі поширені уявлення, які часто приймаються без роздумів, хоча їх ніяк не можна довести.

2. Зазвичай вважають, по-перше, що апостол тут наказує парафіянам коритися священнику своєї парафії. Але чи може хтось навести хоча би найменший доказ цього зі Святого Письма? Де написано, що ми повинні слухатися будь-якого священника лише тому, що живемо на території, яка називається його парафією? Ви скажете: «Ми ж маємо коритися кожній людській установі заради Господа». Це правда, але лише в тому, що саме по собі не є суттєвим. А тут мова йде про дуже важливу справу. Для мене зовсім не все одно, хто є провідником моєї душі. Я не можу прийняти за свого провідника до неба того, хто сам іде широкою дорогою до погибелі. Я не можу визнати пастирем того, хто є вовком, який навіть не намагається виглядати як вівця, хто відкрито живе в гріхах, як-от постійно лихословить, зловживає алкоголем або явно зневажає День Господній. І, на жаль, треба визнати, що сьогодні чимало парафіяльних служителів є саме такими.

3. «А чи не є ви, по суті, членами тієї самої громади, до якої належать ваші батьки?» Я так не вважаю, бо не знаю жодного місця в Писанні, яке би зобов’язувало мене так думати. Я шаную волю своїх батьків і охоче слухаюся їх у всьому, що є законним. Але сліпо приймати їхню думку і безумовно їй коритися я не можу. Кожна людина сама відповідатиме перед Богом за себе. Тому кожен повинен судити сам, особливо в такій надзвичайно важливій справі, як вибір того, кому довірити провід своєї душі.

4. Але цю справу можна коротко підсумувати, звернувшись до самих слів тексту. Якщо людина добровільно поєднала себе з таким пастирем, який справді відповідає цьому описові, тобто щиро пильнує за її душею, як той, хто має дати за неї звіт; якщо він живить її словами вічного життя, годує її чистим словом Божим і постійно застосовує його для навчання, для викриття, для виправлення і для виховання в праведності, то всі, хто знайшов і свідомо обрав собі таких провідників, безперечно зобов’язані, згідно зі словом апостола, «слухатися і коритися» їм.

ІІІ. 1. Але що саме означає це повеління? Це і залишається з’ясувати. У якому значенні і до якої міри апостол велить «слухатися і коритися» духовним провідникам?

Якщо звернути увагу на самі слова, які він уживає, то побачимо: перше слово пов’язане з переконанням і стосується розуміння; друге — з підкоренням і стосується волі та зовнішньої поведінки. Почнемо з першого. Який вплив повинні мати духовні провідники на наше мислення? Ми не маємо права називати наших духовних наставників «Раббі» більше, ніж наших тілесних батьків. Ми не можемо сліпо вірити першим так само, як не можемо сліпо довіряти другим. У цьому значенні «один у нас Учитель — Той, що на небі». Але ту міру довіри і відкритості, яка не суперечить цьому принципу, ми можемо і навіть повинні виявляти їм, у тому числі й щодо нашого розуміння.

2. Поясню це ще трохи. Святий Яків уживає слово, дуже близьке до першого з тих, що ми щойно розглянули: «Мудрість, що згори, — eupeiqhs», тобто «легка до вмовляння», «така, що легко дається переконати». Якщо ми покликані мати й виявляти таку мудрість щодо всіх людей, то тим більше це стосується тих, хто «пильнує за нашими душами». Саме щодо них, більше ніж щодо будь-кого іншого, ми повинні бути «легкими до вмовляння», тобто готовими легко приймати переконання в усякій істині і охоче схилятися до всього, що не є гріхом.

3. Слово майже з таким самим значенням часто вживає і святий Павло — epieikhs. У нашому перекладі його нерідко передають словом «лагідний». Але, можливо, ще точніше було би передати його як «поступливий», «готовий уступити», тобто такий, хто готовий відмовитися від своєї волі в усьому, що не стосується прямого обов’язку. Саме такий любий дух має кожен справжній християнин і виявляє його у ставленні до всіх людей. Але особливо він повинен виявляти це щодо тих, хто пильнує за його душею. Така людина не лише охоче приймає від них науку, готова переконатися в тому, чого раніше не розуміла, відкрита до їхньої поради і рада прийняти зауваження чи докір, але й готова поступитися власною волею, коли може це зробити без гріха. Якщо вони чогось від нього бажають, він це робить, якщо це не суперечить Божому Слову. Якщо ж вони хочуть, щоб він від чогось утримався, він утримується, якщо цього не вимагає Боже Слово. Саме це й означають слова апостола: «Коріться їм», тобто поступайтеся їм, відмовляйтеся від своєї волі. Це справедливо, правильно і є вашим прямим обов’язком, якщо вони справді пильнують за вашими душами як ті, що мають дати звіт. Якщо ж ви так «слухаєтеся і коритеся» їм, вони дадуть за вас звіт «із радістю, а не зі стогнанням», як мусили б інакше. Бо хоч вони й можуть бути чисті від вашої крові, однак «це буде вам не на користь», більше того, стане початком вічної погибелі.

4. Яким же приємним Богові був приклад послуху, подібного до цього! Ви маєте докладну його оповідь у тридцять п’ятому розділі пророка Єремії. «Слово, що було до Єремії від Господа за днів Єгоякима, сина Йосії, царя Юди, говорячи: Іди до дому Рехавітів…і напоїш їх вином. І взяв я…ввесь дім Рехавітів. І поставив я перед синами дому Рехавітів келіхи, повні вина, та чаші, та й сказав до них: Пийте вино! А вони відказали: Не будемо пити вина, бо наш батько Йонадав, син Рехавів, наказав нам, говорячи: Не пийте вина ані ви, ані ваші сини аж навіки!…І послухалися ми голосу нашого батька Єгонадава, Рехавового сина, про все, що він наказав був нам». Ми не знаємо жодної особливої причини, чому Йонадав дав цю настанову своїм нащадкам. Але, позаяк у цьому не було гріха, вони подали сильний приклад вдячності своєму великому добродієві. І як же це було любе Отцеві духів, ми дізнаємося зі слів, які йдуть далі: «А до дому Рехавітів Єремія сказав: Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: За те, що ви слухалися наказа вашого батька Єгонадава, та держитеся всіх наказів його, і зробили те все, що Я заповів вам, тому так промовляє Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Нема переводу в Йонадава, Рехавового сина, мужеві, що стоятиме перед лицем Моїм по всі дні!» (Єр. 35).

5. Отже, безперечно, християни винні не меншу вдячність і послух тим, хто пильнує за їхніми душами, ніж дім Рехавітів був винний Йонадавові, синові Рехава. І ми не маємо підстав сумніватися, що Бог так само прихильно приймає наш послух їм, як колись прийняв послух Рехавітів Йонадаву. Якщо Йому була така приємна вдячність і покора цього народу своєму земному доброчинцеві, то чи не маємо ми ще більше підстав вірити, що Йому приємна вдячність і покора християн тим, хто приносить їм незрівнянно більші благословення, ніж будь-коли Йонадав дав своїм нащадкам?

6. Варто ще раз уважно розглянути, в яких саме випадках християни повинні слухатися і коритися тим, хто пильнує за їхніми душами. Те, що вони наказують, може бути або тим, що Бог уже наказав, або тим, що Бог заборонив, або ж тим, що саме по собі є нейтральним. У тому, що Бог заборонив, ми не сміємо їм коритися, бо повинні більше слухатися Бога, ніж людей. У тому, що Бог уже наказав, ми, по суті, коримося не їм, а нашому спільному Небесному Отцеві. Отже, якщо взагалі йдеться про особливий послух їм, то він стосується саме справ нейтральних. Тому підсумок такий: особистий обов’язок кожного християнина полягає в тому, щоб слухатися свого духовного пастиря, роблячи або не роблячи все те, що саме по собі є байдужим, тобто все те, що прямо не визначене у Божому Слові.

7. Як мало це розуміють у протестантському світі, принаймні в Англії та Ірландії. Хто, навіть серед тих, кого вважають добрими християнами, бодай усвідомлює, що існує такий обов’язок? І водночас немає заповіді чіткішої, ані в Старому, ані в Новому Завіті. Жодні слова не можуть бути більш зрозумілими, жоден наказ не може бути більш прямим і рішучим. Тому очевидно, що ніхто, хто визнає Писання Словом Божим, не може постійно порушувати це і при цьому вважати себе невинним. Такий приклад свідомої, або хоча би недбалої непокори неминуче засмучує Святого Духа Божого. Він обов’язково перешкоджає Божій благодаті звершити в серці свою повну дію. І дуже ймовірно, що саме ця непокора є однією з причин духовної млявості багатьох душ, однією з причин того, що вони не отримують тих благословень, яких шукають, хоча й з певною щирістю.

8. Залишається лише коротко застосувати все сказане.

Ти, хто читаєш це, чи застосовуєш це до себе? Чи перевіряєш себе цим? Чи не заважаєте ви самі своєму зростанню в благодаті, якщо не свідомим непослухом цій заповіді, то хоча би тим, що ставитеся до неї недбало і не замислюєтеся над нею так серйозно, як вона того варта? Якщо це так, то ти позбавляєш себе багатьох благословень, які міг би отримати. А може, ти маєш кращий настрій, більш благородний дух? Чи є твоїм твердим рішенням і постійним наміром слухатися своїх наставників у Господі, коритися своїм духовним батькам так само охоче, як і тілесним? «У чому ж саме я маю їм коритися?» Відповідь уже була дана: не в тому, що Бог уже наказав, і не в тому, що Він заборонив, а в речах нейтральних, у всьому, що прямо не визначене Божим Словом. Правда, це не завжди можливо без самозречення, особливо коли вони радять відмовитися від того, що подобається нашій природі. В інших випадках це означає прийняти труднощі або незручності, які нам не до вподоби. Бо тут діє те саме серйозне слово нашого Господа, як і в багатьох інших випадках: «Коли хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, щодня бере свій хрест і йде за Мною». Але це не злякає тебе, якщо ти вирішив бути не майже, а повністю християнином, якщо ти справді хочеш вести добру боротьбу віри і здобути життя вічне.

9. Тепер я хочу звернутися особливо до вас, хто бажає, щоб я дбав про ваші душі. Чи справді ви вважаєте своїм обов’язком перед Богом слухатися мене в тих речах, які самі по собі не є ні гріхом, ні прямим Божим наказом, тобто в усьому, що Писання прямо не наказує і не забороняє? Чи готові ви приймати переконання, як загалом від людей, так і особливо від мене: чи готові легко приймати істину, навіть коли вона суперечить вашим давнім уявленням, і чи готові на моє прохання робити або не робити щось таке, що саме по собі є байдужим? Ви не можете не бачити, що саме це прямо міститься в словах цього тексту. І не можете не визнати, що так чинити було би цілком правильно, якщо я справді віддаю весь свій час, увесь достаток і всі сили, тілесні й душевні, не для власної слави чи вигоди, а заради вашого теперішнього і вічного спасіння; якщо я справді пильную за вашими душами як той, хто має дати за них звіт.

10. Отже, скажіть чесно, перед Богом і людьми: чи приймаєте ви мою пораду щодо одягу? Я говорю про це вже понад тридцять років і не раз повторював це знову й знову. Я закликав вас не наслідувати світ у цьому, відкласти всі зайві прикраси, уникати непотрібних витрат і бути прикладом простоти для всіх довкола. Чи ви це прийняли? Чи всі ви, чоловіки та жінки, молоді та старі, багаті та бідні, справді відмовилися від тих прикрас, проти яких я застерігав? Чи стали ви прикладом простоти в одязі, подібно до тих, кого називають квакерами або моравами? Якщо ні, якщо ви й далі вдягаєтеся так само, як більшість людей вашого становища, то ви фактично заявляєте всьому світові, що не хочете коритися тим, хто поставлений над вами в Господі. Ви відкрито показуєте перед Богом і людьми, що не бажаєте бути покірними. Багато з вас носять свій гріх відкрито, немов виставляють його на видноті. Ви робите своє серце нечутливим до застереження і докору. Ви підтримуєте одне одного в цьому, особливо ті, хто колись був переконаний, але згодом заглушив це переконання. Ви допомагаєте одне одному не слухати правду і не бачити світла, щоб не помітити, що насправді противитеся Богові і шкодите власним душам. І якби мені довелося зараз дати за вас звіт, я робив би це зі скорботою, а не з радістю. І це, без сумніву, обернулося би не на вашу користь: наслідки цього впали би на вас самих.

11. Я говорю все це навіть за такого припущення, яке насправді неможливе, ніби Біблія взагалі нічого не казала би про одяг і цілковито залишала це на особистий розсуд кожного. Але навіть якби всі інші місця Писання про це мовчали, уже одного цього слова було б досить: «Коріться тим, хто над вами в Господі». Я покладаю це на ваше сумління перед Божим лицем. Уже через сам обов’язок послуху цій настанові ви не можете бути чистими перед Богом, якщо не відкинете всіх зайвих прикрас, свідомо виступивши проти того тирана над нерозумними людьми, якого звуть модою, і якщо не будете шукати прикрашати себе тільки добрими ділами, як личить чоловікам і жінкам, що визнають благочестя.

12. Можливо, ви скажете: «Це дрібниця, це неважливо». Я відповім так: якщо це справді дрібниця, то тим менше у вас виправдання перед Богом і людьми. Невже через таку річ ви не хочете послухатися ясного Божого повеління? Хай Бог боронить! Хіба гріх проти Бога і зневага до Його влади можуть бути чимось малим? Ні! Пам’ятайте: «малого гріха» не буває, доки не існує «малого Бога»! Але в одному можете бути певні: чим уважніше ви будете слухатися своїх духовних провідників, тим сильніше Сам Бог діятиме через слово, яке вони говорять вам у Його Ім’я. Тим щедріше Він зрошуватиме це слово благодаттю, і тим ясніше ви бачитимете, що через них говорить не лише людина, але й «Дух Отця вашого, що промовляє в них».