Проповідь 96 - Про Послух Батькам

1784

Про Послух Батькам

«Діти, будьте слухняні в усьому батькам» (Колосян 3:20).

1. Протягом багатьох років люди сперечалися, чи є в людському розумі якісь принципи, закладені в ньому від народження. Але майже всі погоджуються з тим, що якщо такі природні практичні засади й існують, то одна з найперших серед них це: «ми повинні шанувати своїх батьків». Найдавніші автори зараховували це до загальних для всіх людей правил, і справді, воно помітне навіть серед диких і найбільш варварських народів. Ми бачимо його по всій Європі й Азії, серед нетрів Африки та в лісах Америки. І серед найбільш освічених народів воно не слабше, а навіть ще виразніше. Так було спочатку на Сході, який упродовж багатьох віків був осередком влади, науки, витонченості та релігії. Так було пізніше і серед грецьких народів, і по всій Римській імперії. У цьому особливо видно, що ті, хто «не мають писаного Закону, самі собі Закон», показують, що сама суть Закону «написана в їхніх серцях».

2. І де би тільки Бог не відкривав Свою волю людині, цей закон завжди входив до того об’явлення. Кожного разу його знову проголошували, ширше пояснювали і стверджували найсильнішими підставами. У юдейському об’явленні тих, хто відкрито його порушував, карали смертю. І це один із тих законів, які наш благословенний Господь прийшов не скасувати, а виконати. Тому Він суворо докоряв книжникам і фарисеям за те, що вони через свої передання послаблювали його силу, і тим самим чітко показав, що цей обов’язок залишається чинним у всі віки. Суть цього закону апостол Павло передає в посланні до ефесян (Ефесян 6:1): «Діти, слухайтеся своїх батьків у Господі», а також у словах до колосян: «Діти, будьте слухняні в усьому батькам» (Колосян 3:20).

3. Варто зауважити, що апостол підкріплює цей обов’язок потрійним заохоченням. По-перше, у посланні до ефесян він додає: «Бо це справедливе», тобто це є прояв праведності так само, як і милості. Це належна відплата батькам, адже саме від них ми отримали саме життя. По-друге: «Бо це Господеві приємне», тобто великому Отцю людей і ангелів особливо приємно, коли ми виявляємо шану й послух нашим тілесним батькам. По-третє: це «перша заповідь із обітницею», тобто перша, до якої додано особливу обітницю: «щоб тобі було добре і щоб ти був довголітнім на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі». Зазвичай розуміють, що ця обітниця охоплює і здоров’я, і земні блага, а також довге життя. І ми бачили безліч доказів того, що вона стосується християнського життя не менше, ніж юдейського, і й нині можна знайти багато разючих прикладів її здійснення.

Але що означають слова: «Діти, будьте слухняні в усьому батькам»? Я спробую, з Божою допомогою, спершу пояснити їх, а потім показати, як їх застосувати.

I. 1. Спершу я хочу пояснити ці слова, тим більше що, здається, дуже мало людей справді їх розуміє. Подивіться довкола, не на язичницький світ, а на християнський, навіть на ту його частину, яка має Писання рідною мовою. І хто ж справді знає про цей обов’язок? Декотрі діти слухаються батьків через страх або, можливо, з природної прихильності. Але скільки ви знайдете таких, що слухаються батька й матір саме тому, що вважають це своїм обов’язком перед Богом? І скільки знайдете батьків, які по-справжньому навчають цьому своїх дітей? Боюся, що більшість і батьків, і дітей майже нічого про це не знає. Саме заради них я постараюся пояснити це якомога простіше. Але добре розумію й інше: ті, хто не хоче прийняти правду, не зрозуміють мене більше, ніж якби я говорив грецькою чи єврейською.

2. Ви легко помітите, що під словом «батьки» апостол має на увазі і батька, і матір, бо посилається на п’яту заповідь, де названо їх обох. І хоч людські закони можуть робити між ними різницю, Божий закон цього не робить, а покладає на нас однаковий обов’язок слухатися і батька, і матір.

3. Але перш ніж говорити про те, як саме діти повинні слухатися батьків, варто спитати: як довго триває цей обов’язок? Чи тільки доти, доки дитина ще зовсім мала? Чи до того часу, поки вона ходить до школи? Чи поки навчиться читати й писати? Чи, може, доки виросте до зросту своїх батьків або досягне зрілого віку? Звісно, якщо дитина слухається лише тому, що боїться покарання, або тому, що інакше не матиме їжі чи одягу, то така слухняність мало чого варта. Справжню похвалу від Бога матимуть ті, хто слухається батьків навіть тоді, коли вже може жити без них і коли вже нічого від них ні не чекає, ні не боїться.

4. «Чи повинен уже дорослий чоловік, або заміжня жінка, і далі слухатися своїх батьків?» Щодо подружніх людей, то справді сказано, що чоловік має залишити батька й матір і пристати до своєї дружини, а так само і жінка має залишити батька й матір і пристати до свого чоловіка. З цього випливає, що в окремих випадках обов’язок перед чоловіком або дружиною може стати вищим за обов’язок перед батьками. Але ні зі Святого Письма, ні зі здорового глузду я не бачу, щоб сам шлюб скасовував або зменшував загальний обов’язок дитячої покори. Так само не видно, щоб цей обов’язок припинявся або слабшав лише тому, що людині виповнився двадцять один рік. Принаймні я сам ніколи не дивився на це інакше у власному житті. Коли мені було вже понад тридцять років, я все одно вважав себе перед батьком у такому самому становищі, як і тоді, коли мав десять. І коли мені було вже між сорока і п’ятдесятьма роками, я вважав, що так само зобов’язаний слухатися матері в усьому, що не суперечить Божому закону, як і в дитинстві.

5. Але що саме означають слова: «Діти, будьте слухняні в усьому батькам»? Безперечно, перший обов’язок послуху полягає в тому, щоб не робити нічого, що батько або мати забороняють, незалежно від того, велике це чи мале. Тут усе цілком ясно: заборона батьків зобов’язує кожну сумлінну дитину, хіба що йдеться про щось таке, чого прямо вимагає Бог. Але цим справа не обмежується. Можна піти й далі. Буває, що мудрий і уважний батько чогось явно не схвалює, хоча й не дає прямої заборони. Що тоді повинна робити дитина? Наскільки вона має зважати на таке несхвалення? Хоч це і не те саме, що пряма заборона, однак той, хто прагне мати чисте сумління, безперечно, вибере безпечніший шлях і утримається від того, що, можливо, є недобрим. І справді, кращий шлях полягає в тому, щоб не робити нічого, про що ти знаєш, що це не до вподоби батькам. Чинити інакше — це вже певний ступінь непослуху, якого людина з чутливим сумлінням волітиме уникнути.

6. Друге, що тут мається на увазі, таке: дитина повинна робити все, що наказує батько або мати, чи то велике, чи мале, якщо тільки це не суперечить жодній Божій заповіді. У цьому Бог дав батькам таку владу, якої не мають навіть найвищі земні правителі. Наприклад, король Англії є верховним володарем, але він не має права наказати мені навіть найменшої речі, якщо цього не вимагає закон країни, бо його влада полягає в тому, щоб виконувати закон. Особиста воля короля не є законом для підданого. Але воля батька для дитини є законом, і дитина зобов’язана в сумлінні їй коритися, якщо тільки це не суперечить Божому законові.

7. З великою мудрістю Отець духів установив такий порядок: як сила батьків заповнює брак сили в дітей, а розум батьків заповнює нестачу розуміння в дітей, доки ті самі не зміцніють і не подорослішають, так само й воля батьків має скеровувати волю дітей, доки ті не наберуться мудрості та досвіду, щоб керувати собою самі. Отже, це перше, чого треба навчити дитину: вона повинна слухатися батьків і в усьому підкорятися їхній волі. І до цього можна привчати її ще задовго до того, як вона зрозуміє причину такого послуху, ба навіть раніше, ніж вона стане здатною зрозуміти основи релігії. Саме тому святий Павло велить батькам виховувати дітей «в напоумленні та наставленні Господньому». Бо волю дитини можна підкорити належною дисципліною ще в ранньому віці, тоді як навчати її глибшим речам можна вже пізніше. Отже, ось перше правило: схиляйте її волю від самого першого пробудження розуму і, привчаючи до послуху вашій волі, готуйте її до послуху волі її Небесного Отця.

8. Але як рідко ми бачимо дітей навіть шести чи восьми років, які хоч трохи це розуміють. І справді, як їм це зрозуміти, якщо ніхто їх цього не навчає? Хіба їхні батьки, і батько, і мати, не так само не розуміють цього, як і самі діти? Кого ви знайдете, навіть серед побожних людей, хто мав би хоча би найменше уявлення про це? Хіба ви самі цього не бачили? Хіба не були свідками того, як батько або мати кажуть: «Дитино, зроби це», а дитина відразу відповідає: «Не хочу», і батьки спокійно залишають це без уваги? Хіба вони не розуміють, що такою м’якою поблажливістю самі виховують у дитині непослух, фактично навчаючи її бунту проти батьків, а згодом і проти Бога? Тим самим вони готують її до вічної загибелі, до того вогню, який приготовлений дияволові та його ангелам! Якби вони справді замислилися над цим, то не могли б спокійно ні їсти, ні пити, ні спати, доки не навчать дитину правильної поведінки і не зроблять так, щоб вона більше ніколи не наважувалася давати таку відповідь.

9. Дозвольте ще трохи зупинитися на цьому разом із вами, батьки, які бояться Бога. Якщо ви справді боїтеся Бога, то як можете спокійно терпіти, щоб дитина, якій уже більше року, говорила: «Я це зроблю», коли ви це заборонили, або: «Я цього не зроблю», коли ви це наказали, і при цьому залишалася без покарання? Чому ви не зупиняєте її одразу, щоб вона більше ніколи не сміла так відповідати? Невже у вас немає жалю до власної дитини? Невже ви зовсім не дбаєте про її спасіння чи загибель? Хіба ви стерпіли би, якби вона у вашій присутності лаялася чи клялася, і не звернули би на це уваги? А проте непослух так само певно веде до осуду, як і лайка чи прокльони. Тому зупиняйте це від самого початку, в ім’я Боже. Не щадіть різки так, щоб через це зіпсувати дитину. Якщо у вас не кам’яне серце, не віддавайте дитину її власній волі, тобто на поталу дияволові. Хоч це й буде боляче вам самим, усе ж виривайте свою дитину з пащі лева. Домагайтеся послуху, щоб вона не загинула. Ламайте її впертість, щоб урятувати її душу.

10. Не знаю, як ще сильніше наголосити на цій думці. Щоб вона глибше закарбувалася у вашій свідомості, дозвольте додати уривок із листа на цю тему, надрукованого кілька років тому:

«Щоб правильно сформувати розум дітей, найперше треба упокорити їхню волю. Навчати їхній розум — справа часу, і це має відбуватися поступово. Але підкорення волі — це те, що слід робити негайно, і чим раніше, тим краще. Бо через нашу недбалість у своєчасному виправленні діти набувають такої впертості, яку потім ледве можна подолати, а іноді й зовсім неможливо подолати без такої суворості, яка завдає болю не менше нам, ніж самим дітям. Тому я називаю жорстокими тих батьків, яких зазвичай вважають добрими і поблажливими, але які дозволяють дітям набувати звичок, що, як вони самі знають, доведеться потім ламати.

Я наполягаю на тому, щоб волю дітей підкоряти якомога раніше, бо це є єдиною основою для справжнього релігійного виховання. Коли це зроблено належно, тоді дитина може керуватися розумом батька чи матері доти, доки її власне розуміння не стане достатньо зрілим.

Я не можу ще залишити цю тему. Як егоїстична впертість є джерелом усякого гріха й нещастя, так усе, що зміцнює її в дітях, веде їх до майбутнього нещастя і віддалення від Бога. І навпаки, усе, що її стримує і приборкує, веде до їхнього майбутнього щастя і побожності. Це стає ще очевиднішим, якщо згадати, що релігія — це не що інше, як виконання Божої волі, а не нашої. І оскільки егоїстична впертість є головною перешкодою для нашого теперішнього й вічного щастя, то жодне потурання їй не є дрібницею, і жодна відмова від неї не буває марною. Від цього залежить небо або пекло. Отже, той батько чи мати, які старанно працюють над тим, щоб підкорити цю впертість в дітях, співдіють із Богом у спасінні їхньої душі. А ті, що її підтримують, фактично роблять диявольську справу, роблять релігію неможливою, спасіння недосяжним і роблять усе, що від них залежить, щоб погубити свою дитину і тілом, і душею навіки!

Тому я не можу не благати вас якнайщиріше: починайте ламати їхню впертість якомога раніше. Розпочинайте цю велику працю ще до того, як вони навчаться самі бігати, ще до того, як зможуть виразно говорити, а може, навіть і взагалі говорити. Якою би важкою не була ця праця, подолайте їхню впертість. Зламайте їхню волю, якщо не хочете погубити дитину. Дуже прошу вас: не занедбуйте цього і не відкладайте! Отже: (1) нехай дитина вже від одного року боїться різки і плаче тихо. Для цього (2) ніколи не давайте їй нічого з того, чого вона домагається плачем, зовсім нічого, ні великого, ні малого, бо інакше ви самі зруйнуєте всю свою працю. (3) І від цього самого віку, за будь-яких обставин, домагайтеся, щоб вона робила те, що їй наказано, навіть якщо для цього доведеться десять разів підряд її шмагати. Нехай ніхто не переконує вас, що це жорстокість. Жорстокість, навпаки, полягає в тому, щоб цього не робити. Зламайте її волю тепер, і тоді її душа житиме, і дуже можливо, що вона буде благословляти вас повіки.

11. Навпаки, які страшні наслідки має та хибна доброта, через яку дітям дозволяють жити по-своєму і не вчать їх покори змалку. Саме тому так багато побожних батьків вирощують дітей без побожності; дітей, які, подорослішавши, уже не шанують батьків, а навіть зневажають їх і готові завдати їм найбільшого болю. Чому так стається? Тому що їхню впертість не приборкали від самого початку; тому що їх не привчили з раннього дитинства слухатися батьків у всьому і коритися їхній волі як Божій; тому що від самого першого пробудження розуму їх не навчали, що воля батьків для них має бути як воля Божа, і що противитися їй означає бунтувати проти Бога і відчиняти двері до всякого беззаконня.

II. 1. Цього, мабуть, достатньо, щоб пояснити сам текст. Тепер перейду до його застосування. І дозвольте мені передусім звернутися до вас, батьки, адже саме ви покликані навчати своїх дітей. Чи самі ви знаєте ці речі? Чи справді глибоко переконані в цих важливих істинах? Чи прийняли їх до серця і чи втілили у вихованні власних дітей? Чи привчали ви їх до дисципліни ще тоді, коли вони були нездатні до навчання? Чи приборкували їхню впертість від самого раннього дитинства і чи продовжуєте це робити досі, навіть тоді, коли це суперечить природним почуттям і звичаям? Чи пояснювали ви їм, щойно їхній розум починав розкриватися, причини такої вашої поведінки? Чи показували їм, що воля Божа є єдиним законом для кожної розумної істоти, і що саме Божа воля полягає в тому, щоб вони слухалися вас у всьому? Чи повторюєте ви це знову і знову, поки вони не зрозуміють цього повністю? О, не втомлюйтеся в цій праці любові, і ваша праця не буде даремною.!

2. Принаймні, не навчайте їх непослуху, винагороджуючи його. Пам’ятайте: ви робите це щоразу, коли даєте їм щось за те, що вони випросили плачем. І в цьому вони навчаються дуже швидко: якщо ви винагороджуєте плач, вони неодмінно плакатимуть знову. Тому цьому не буде кінця, якщо тільки ви не зробите непорушним правилом не давати їм нічого, що вони випрошують плачем. А найкоротший шлях до цього — взагалі не дозволяти їм голосно кричати. Навчіть їх слухатися в цьому одному, і вам буде значно легше навчити їх слухняності й в усьому іншому. Чому би вам не почати вже сьогодні? Ви ж бачите, що це найкращий шлях — і для вашої дитини, і для вашої власної душі. Чому ж тоді ви не чините так? Тому що вам бракує рішучості. А для цього справді потрібна велика рішучість, щоб почати і наполегливо триматися цього шляху. Потрібне й значне терпіння, більше, ніж може дати сама природа. Але Божої благодаті для вас достатньо: ви можете все в Христі, Який зміцнює вас. Цієї благодаті досить, щоб дати вам і старанність разом із рішучістю, бо інакше лінь стане такою ж перешкодою, як і нерішучість. Без наполегливої праці ви не досягнете успіху: нічого не робиться легкою рукою. Трудіться, не здавайтеся, крок за кроком, доки терпіння не доведе справу до кінця.

3. Але є ще одна перешкода, і вона не менш важка для подолання, ніж лінощі або боягузтво. Її називають «ніжністю» або «пестощами», і її часто помилково приймають за любов. Але наскільки ж вона відрізняється від справжньої любові! Насправді це є справжня ненависть, і притому найстрашніша форма ненависті, бо вона веде до погибелі і тіла, і душі в пеклі! О, більше не піддавайтеся їй, ані на одну мить. Боріться проти неї всією силою, заради Божої любові, заради любові до ваших дітей і заради власної душі!

4. Маю ще одне слово до батьків, а особливо до матерів. Якщо ви, всупереч словам апостола, своїм прикладом спонукаєте дітей «прикрашати себе золотом, або перлами, або коштовним убранням», то і ви, і вони разом прямуєте до загибелі. А якщо діти роблять це навіть тоді, коли ви самі подаєте кращий приклад, то вина все одно лежить і на вас, і на них. Бо якби ви не вдягали на свою маленьку дитину жодної прикраси, якої не носите самі, а це було би повним безглуздям і ще менш виправданим, ніж прикрашати самих себе, то й тоді справа не була би виправдана. Це показувало би, що ви не привчили їх до послуху змалку і не навчили їхнього обов’язку принаймні від двох років. Інакше вони не наважилися би зробити нічого, ані малого, ані великого, всупереч вашій волі. Тому, коли я бачу доньку, одягнену пишно, при скромно одягненій матері, я відразу розумію, що матері бракує або знання, або побожності. Або вона не знає ні свого обов’язку, ні обов’язку своєї дитини, або ж не виконує того, що знає.

5. І я все ще не можу залишити цю тему. Мені постійно боляче бачити, як навіть побожні батьки дозволяють своїм дітям так нерозумно ставитися до одягу, ніби вони зовсім не знають Бога. Іменем Божим, навіщо ви дозволяєте їм бодай трохи відходити від вашого прикладу? Ви кажете: «Бо вони самі так хочуть». Але чия це вина? Чому ви не навчили їх послуху змалку? Якщо цього не було зроблено раніше, то зробіть це хоча б тепер. Краще пізно, ніж ніколи. Це потрібно було зробити до двох років; у вісім чи десять це ще можливо, хоча вже значно важче. Та все ж зробіть це тепер і прийміть цю трудність як справедливий наслідок давнього занедбання. Тепер бодай доведіть справу до кінця, чого би це вам не коштувало. Не будьте безсилими у словах; не говоріть, як нерішучий Ілій: «Ні, діти мої, недобра чутка доходить до мене про вас», замість того щоб твердо їх стримати. Скажіть спокійно, але твердо і рішуче: «Я хочу, щоб було так», і зробіть так, як сказали. Старанно прищеплюйте їм любов до простого одягу і відразу до пишноти. Пояснюйте їм, чому ви самі вдягаєтеся просто, і показуйте, що для них це так само правильно. Подолайте лінощі, боягузтво і хибну м’якість, і за будь-яку ціну досягніть свого. Якщо ви любите їхні душі, то зробіть так, щоб і вони були такими ж простими, як і ви самі, і залишалися такими. І вас, бабусі, також благаю перед Богом: не заважайте своїм донькам у цьому. Не смійте давати дитині того, що мати їй забороняє. Ніколи не ставайте на бік дітей проти їхньої матері. Ніколи не підривайте її авторитет у їхніх очах. Якщо ви не підтримуєте її так, як повинні, то принаймні не послаблюйте її впливу. А якщо у вас ще залишилося хоч трохи здорового глузду і побожності, тоді допомагайте їй у цій справі справжньої любові.

6. Тепер дозвольте звернутися до вас, діти, а особливо до тих, хто має побожних батьків. Якщо ж у вас «немає страху Божого перед очима», то зараз я не до вас звертаюся. Але якщо ви справді боїтеся Бога і прагнете Йому догодити, тоді ви, безперечно, хочете зрозуміти всі Його заповіді, і зокрема п’яту. Чи замислювалися ви коли-небудь над нею? Чи розумієте тепер, у чому полягає ваш обов’язок щодо батька й матері? Чи знаєте ви, або хоча б чи замислювалися над тим, що Бог постановив: для вас воля ваших батьків має бути законом? Чи розглядали ви колись, наскільки широкий цей обов’язок послуху, якого вимагає Бог: «Діти, будьте слухняні в усьому батькам»? Без жодних винятків, окрім того, що є явно неправильним. Чи виконували ви цей обов’язок у такому повному обсязі? Чи хоча би раз мали щире бажання жити саме так?

7. Будьте щирими перед власною душею. Чи справді ваше сумління чисте в цьому питанні? Чи не робите ви тепер чогось такого, що, як вам добре відомо, суперечить волі вашого батька або матері? Чи не дозволяєте собі робити чогось лише тому, що вам цього хочеться, хоча вони це забороняють? Чи утримуєтеся від усього, що їм не до вподоби, настільки, наскільки це дозволяє чисте сумління? І з другого боку, чи стараєтеся робити все, що вони вам наказують? Чи думаєте й шукаєте, як догодити їм, полегшити їхнє життя і зробити його для них приємнішим, наскільки це у ваших силах? Хто би ви не були, якщо до свого загального старання догоджати Богові в усьому додаєте ще й це, то ви справді благословенні від Господа. «Дні твої будуть довгими на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі».

8. А ви, які мало дбаєте про це, які не вважаєте повний послух батькам обов’язком перед Богом, а слухаєтеся їх лише час від часу, коли вам зручно, а коли ні, то не слухаєтеся; які часто робите те, що вони забороняють або не схвалюють, і не робите того, що вони вам велять, подумайте ось про що. Якщо ви раптом пробудитеся, відчуєте себе грішником і почнете благати Бога про милість, то чи дивно, що не отримаєте відповіді, доки залишаєтеся винними в нерозкаяному гріху? Як ви можете чекати милості від Бога, якщо самі не слухаєтеся своїх батьків? А якщо навіть якимось особливим чудом Божої милості ви вже скуштували Його прощення, то чи можна сподіватися, що, хоч і прагнете праведності та повної Божої любові, ви колись досягнете цього, поки свідомо живете в гріху, тобто порушуєте відомий вам Божий закон через непослух батькам? Хіба не диво вже те, що Бог досі не забрав від вас Свого Святого Духа, що Він і далі терпить вас, хоч ви постійно Його засмучуєте? Тому більше не засмучуйте Його. Божою благодаттю почніть слухатися вже від цієї миті! Щойно повернетеся додому, щойно переступите поріг, почніть жити по-новому. Подивіться на батька й матір інакше: бачте в них представників вашого Небесного Отця. Намагайтеся щиро, старанно і з радістю догоджати їм, допомагати їм і слухатися їх у всьому. Поводьтеся з ними не лише як діти, але й як слуги Христові. Тоді ви полюбите одне одного так, як досі не любили! Бог благословить вас для них, а їх для вас. Усі навколо побачать, що Бог справді з вами. Багато хто, побачивши це, прославить Бога. І плід цього залишиться назавжди, навіть тоді, коли і ви, і вони вже спочиватимете в лоні Авраамовому.