Проповідь 94 - Про сімейну релігію

26 травня 1783

Про сімейну релігію

«А я та мій дім будемо служити Господу» (Ісус Навин 24:15).**_

_**

1. У попередніх віршах сказано, що вже в старості, «зібрав Ісус усі Ізраїлеві племена до Сихему, і покликав Ізраїлевих старших, і голів його, і суддів його, і урядників його, і поставали вони перед Божим лицем» (Іс. Нав. 24:1). Потім Ісус Навин нагадав їм про великі діла, які Бог учинив для їхніх батьків (Іс. Нав. 24:2–13). Після цього він звернувся до них із сильним закликом: «А тепер бійтеся Господа й служіть Йому в невинності та в правді, і повідкидайте богів, яким служили ваші батьки на тому боці Річки та в Єгипті» (Іс. Нав. 24:14). Особливо вражає те, що ізраїльтяни, навіть у Єгипті, а згодом і в пустелі, де Бог щодня годував їх і чудесно провадив удень і вночі, все одно загалом поклонялися ідолам, відкрито бунтуючи проти Господа, свого Бога. Далі Ісус Навин каже: «А якщо зле в очах ваших служити Господеві, виберіть собі сьогодні, кому будете служити, чи богам, яким служили ваші батьки, що по тому боці Річки, та чи богам аморейським, що ви сидите в їхньому краї. А я та дім мій будемо служити Господеві».

2. Це постанова, гідна сивочолого святого, який від юності на власному досвіді пізнав доброту Господа, Якому присвятив себе, і побачив, яке благословенне Його служіння. Як же добре було би, якби всі, хто вже скуштував, що Господь благий, усі, кого Він вивів із духовного Єгипту, з неволі гріха, а особливо ті, хто з’єднаний у християнському братерстві, прийняли цю мудру постанову. Тоді діло Господнє справді процвітало б у нашій землі, тоді Його слово швидко поширювалося б і прославлялося. Тоді в кожному місці безліч грішників зверталися би до Бога, аж поки «слава Господня не покрила би землю, як води покривають море».

3. А що буде, якщо цієї постанови не приймуть, якщо сімейна релігія буде занедбана, і не подбають про дітей та молодше покоління? Чи не згасне тоді дуже скоро теперішнє відродження релігії? Чи не стане воно тим, що історик сказав про Римську державу в її ранні часи: res unius aetatis, тобто подією, що починається і закінчується в межах одного покоління? Чи не підтвердить воно того сумного спостереження Лютера, що «відродження релігії ніколи не триває довше, ніж одне покоління»? Під поколінням, як сам Лютер пояснює, він розумів тридцять років. Але нехай буде благословенний Бог: до теперішнього випадку це не підходить, бо це відродження, від свого початку в 1729 році, триває вже понад п’ятдесят років.

4. Хіба ми вже не бачимо сумних наслідків того, що навіть добрі люди не приймають цієї постанови? Хіба вже не виросло, навіть у наш час, покоління, у тому числі й у побожних сім’ях, яке не знає Господа, не має в серці Його любові та не живе в страху Божому? Скільки з них уже зневажають батька й матір і насміхаються з материнських настанов? Скільки з них зовсім не знають справжньої релігії, її життя і сили? І чимало з них зовсім відкинули всяку релігію та віддалися беззаконню! Щоправда, інколи таке буває і з дітьми, яких виховували побожно, але це трапляється рідко. Я знав деякі такі випадки, але їх було небагато. Здебільшого беззаконня дітей є наслідком провини або недбалості батьків. Бо загальне правило, хоч і не без винятків, залишається таким: «Навчи дитину дороги, якою має йти, і вона, коли постаріє, не відступить від неї».

5. Але що саме означає ця постанова: «Я та мій дім будемо служити Господу»? Щоб це правильно зрозуміти і застосувати, розгляньмо три речі: по-перше, що означає «служити Господу»; по-друге, хто входить у поняття «мій дім»; і, по-третє, що ми можемо зробити, щоб і ми, і наш дім справді служили Господу.

I. 1. Отже, по-перше, що означає «служити Господу» не як юдей, а як християнин? Це не лише зовнішнє служіння, а передусім внутрішнє, служіння серця, тобто поклоніння Богові «в дусі й істині». Першою і основною складовою такого служіння є віра, віра в Ім’я Сина Божого. Ми не можемо по-справжньому служити Богові, доки не повіримо в Ісуса Христа, Якого Він послав. Саме тут починається справжнє духовне поклоніння. І як тільки людина отримує внутрішнє свідчення і може сказати: «Життям, яким тепер живу, живу вірою в Сина Божого, Який полюбив мене і віддав Себе за мене», тоді вона справді здатна служити Господу.

2. Щойно людина увірує, вона починає любити Бога. І це також входить у те, що означає «служити Господу». «Ми любимо Його, бо Він перший полюбив нас», і саме віра відкриває це серцю. Любов до Бога, Який прощає, «виливається в наші серця Святим Духом, даним нам». Звичайно, ця любов може бути різною за силою і мати багато ступенів. Але кожен, хто справді вірує, може щиро сказати перед Богом: «Господи, Ти знаєш, що я люблю Тебе. Ти знаєш, що моє серце тягнеться до Тебе і хоче жити пам’яттю про Тебе».

3. А якщо людина по-справжньому любить Бога, вона не може не любити і свого брата. Вдячність Богові, нашому Творцеві, неминуче народжує любов до ближніх. Якщо ми любимо Бога, то не можемо не любити одне одного так, як Христос полюбив нас. Ми відчуваємо, як наше серце розширюється в любові до кожної людської душі. А до всіх Божих дітей ми ставимося з милосердям, добротою, лагідністю і довготерпінням, прощаючи одне одному, якщо маємо щось один проти одного, так само як і Бог заради Христа простив нас.

4. Ще одна важлива річ, яка входить у слова «служити Господу», це послух Йому, тобто постійно жити так, як Він хоче, і виконувати Його волю щиро, від серця. Так само, як Його слуги на небесах «виконують Його волю»: вони дотримуються Його заповідей, уважно уникають усього, що Він заборонив, і ревно роблять усе, що Він звелів, завжди стараючись жити з чистим сумлінням перед Богом і людьми.

II. Я та мій дім будемо служити Господу», може сказати кожен справжній християнин. Але хто саме входить у слова «мій дім»? Це і є наступне питання, яке треба розглянути.

1. Найперше у вашому домі, про кого ви повинні дбати найбільше, це ваша дружина. Бо ви маєте любити її так, як Христос полюбив Церкву: Він віддав Своє життя за неї, щоб очистити її і зробити святою, без жодної плями чи вади. Саме до цього має прагнути і кожен чоловік у своєму ставленні до дружини, використовуючи всі можливі засоби, щоб вона очистилась від усякого зла і жила в любові чисто та бездоганно.

2. Після дружини йдуть ваші діти, безсмертні душі, яких Бог на певний час довірив вашій турботі, щоб ви виховали їх у святості й приготували до вічної радості з Богом. Це високе й дуже відповідальне доручення, бо одна душа цінніша за цілий світ. Тому за кожною дитиною ви маєте пильнувати з найбільшою уважністю, щоб, коли настане час дати звіт за них перед Отцем духів, ви могли зробити це з радістю, а не з болем.

3. Ваших слуг, хоч би якими вони були, ви маєте вважати немовби своїми другими дітьми. Їх також Бог довірив вашій опіці, і за них ви теж дасте звіт. Бо кожен, хто живе під вашим дахом і має душу, що потребує спасіння, певною мірою перебуває під вашою відповідальністю. Це стосується не лише тих слуг, які за законом зобов’язані служити вам певний визначений час, і не лише тих, хто наймається до вас на довший або коротший термін, але й тих, хто працює у вас потижнево або поденно, бо й вони на якийсь час віддані у ваші руки. І воля вашого Небесного Владики полягає в тому, щоб ніхто з них не пішов від вас, не отримавши чогось ціннішого за золото чи срібло. Так само певною мірою ви відповідаєте і за чужинця, який перебуває у ваших воротах. Як ви особливо зобов’язані стежити, щоб він не працював у день Господній, поки знаходиться у вас, так само за тим самим правилом ви зобов’язані робити все, що можете, щоб стримати його від гріха і в будь-якій іншій справі.

III.Розгляньмо, по-третє, що ми можемо зробити, аби всі ці могли «служити Господу».

1. Чи не повинні ми, насамперед, намагатися стримувати тих, хто під нашою опікою, від усякого явного зовнішнього гріха: від лайки, від марного вживання Божого імені, від будь-якої непотрібної праці або від розваг у день Господній? Такий обов’язок любові ми маємо навіть щодо гостей, а тим більше щодо дружини, дітей і слуг. Тих, на кого ви маєте хоч якийсь вплив, спершу слід стримувати розумним словом і лагідним переконуванням. Але якщо ви бачите, що після неодноразових спроб вони не слухаються ні одного, ні другого, тоді ваш прямий обов’язок — відкласти всі церемонії й відпустити їх зі свого дому. Так само треба чинити і зі слугами, незалежно від того, працюють вони у вас поденно чи найняті на довший час. Якщо ви не можете допомогти їм змінитися ні власним прикладом і мудрим словом, ні лагідними, ні навіть суворими зауваженнями, хоч би ви повторювали це багато разів, тоді ви обов’язково маєте відпустити їх зі свого дому, хоч би як це було для вас незручно.

2. Але дружину ви не можете просто відпустити, хіба що через блуд, тобто перелюб. Що ж робити, якщо в неї є звичка до якогось іншого явного гріха? Я не знаходжу в Біблії підстави думати, що чоловік має право бити дружину з будь-якої причини, навіть якщо припустити, що вона вдарила його першою, хіба що його життю загрожує безпосередня небезпека. Я ще не бачив жодного випадку, щоб через це дружина справді виправилася. Щоправда, я чув про кілька таких історій, але, оскільки сам цього не бачив, не можу на них покластися. Мені здається, що в такому випадку все, що можна зробити, це діяти частково власним прикладом, а частково розсудливим і переконливим словом, уживаючи і те, і друге так, як підкаже християнська мудрість. Якщо це зло взагалі можна перемогти, то лише добром. Злом його не переможеш: ми не можемо боротися з дияволом його ж зброєю. Тому, якщо це зло не долається добром, тоді нам залишається його терпіти. Тоді слід сказати: «Це хрест, який Бог допустив для мене. Безперечно, Він має на це мудрі причини. Нехай чинить, як Йому завгодно. І коли Він побачить, що так буде найкраще, Сам відверне від мене цю чашу». А тим часом продовжуйте щиро молитися, знаючи, що для Бога немає нічого неможливого, і що Він або свого часу забере цю спокусу, або оберне її на благословення для вашої душі.

3. Поки ваші діти ще малі, ви можете стримувати їх від зла не тільки порадою, переконуванням і докором, але, коли потрібно, і покаранням. Проте пам’ятайте: до цього засобу слід вдаватися лише в останню чергу, коли всі інші вже були випробувані й не дали плоду. І навіть тоді ви маєте дуже уважно стежити за собою, щоб у вас не було ні найменшого гніву чи роздратування. Усе слід робити спокійно, лагідно і навіть із любов’ю. Інакше ви самі зазнаєте духовної шкоди, а дитині це принесе мало користі.

4. Але дехто скаже вам: «Усе це зайве: дитину взагалі не слід карати. Достатньо навчання, переконування і поради, а коли треба, ще й лагідного докору». Я відповідаю: в окремих випадках це справді може подіяти. Але ви ніяк не повинні робити з цього загальне правило, хіба що вважаєте себе мудрішими за Соломона, а точніше, мудрішими за самого Бога. Бо саме Бог, Який найкраще знає Свої створіння, прямо сказав: «Хто стримує різку свою, той ненавидить сина свого, хто ж кохає його, той шукає для нього картання» (Прип. 13:24). І на цьому стоїть чіткий наказ усім, хто боїться Бога: «Картай свого сина, коли є надія навчити, та забити його не піднось свою душу» (Прип. 19:18).

5. Чи не можемо ми, по-друге, навчати їх, тобто дбати, щоб кожен, хто живе під нашим дахом, мав усі знання, необхідні для спасіння, щоб наша дружина, слуги й діти були навчені всього, що стосується їхнього вічного добра? Для цього потрібно подбати, щоб не лише дружина, а й слуги мали можливість користуватися всіма публічними засобами навчання. Особливо в День Господній ви маєте завчасно впорядкувати все потрібне вдома, щоб вони могли бути на всіх Божих установах. Також слід дбати, щоб щодня вони мали окремий час на читання, роздуми і молитву, а ви маєте перевіряти, чи справді вони вживають цей час саме на це. І жоден день не повинен проходити без сімейної молитви, яка звершується серйозно й урочисто.

6. Особливо старайтесь навчати своїх дітей рано, просто, часто і терпляче. Починайте з раннього віку, щойно помічаєте перші ознаки пробудження розуму. Істина може відкриватися дитині значно раніше, ніж ми зазвичай думаємо. Той, хто уважно стежить за першими проявами розуміння, може поступово давати дитині належний матеріал для мислення і спрямовувати її увагу до доброго, а не до злого чи марного. Як тільки дитина починає говорити, можна бути впевненим, що її розум уже діє. Тому немає причини відкладати розмови про найважливіше, про Божі речі. І відтоді не слід втрачати жодної нагоди, щоб навчати її істини настільки, наскільки вона здатна їх сприйняти.

7. Але говорити їм рано ще не достатньо, якщо ви не говоритимете з ними також просто. Вживайте такі слова, які малі діти можуть зрозуміти, тобто саме ті, якими вони самі користуються. Уважно дивіться, які думки й уявлення вони вже мають, хоч їх і небагато, і намагайтеся пояснювати нове через них. Візьмімо простий приклад. Скажіть дитині подивитися вгору і спитайте: «Що ти там бачиш?» Вона відповість: «Сонце». Тоді скажіть: «Подивися, яке воно яскраве! Відчуй, як тепло воно гріє твою руку! Подивися, як через нього трава стає зеленою! Але Бог, хоч ти Його і не бачиш, є вище над небом, і Він незрівнянно славніший за сонце! Саме Бог дає траві й квітам рости, саме Він робить дерева зеленими і дає їм плоди! Подумай, що Він може! Він може зробити все, що захоче. Він міг би в одну мить уразити мене або тебе! Але Він любить тебе. Він хоче чинити тобі добро. Він хоче зробити тебе щасливим. Хіба ж ти не повинен любити Його? І Він Сам навчить тебе, як Його любити».

8. Поки ви говорите в цей або подібний спосіб, ви повинні безперестанку підносити своє серце до Бога і благати Його відкрити очі їхнього розуміння та вилити на них Своє світло. Лише Він один може зробити так, щоб у цьому вони відрізнялися від звірів, які гинуть. Лише Він один може прикласти ваші слова до їхніх сердець, а без цього вся ваша праця буде марною. Але де Дух Святий навчає, там немає зволікання в навчанні.

9. Але якщо ви хочете побачити плід своєї праці, ви повинні навчати їх не тільки рано і просто, але й часто. Було би мало користі, а може й зовсім жодної, якби ви робили це лише один або два рази на тиждень. Як часто ви годуєте їхні тіла? Не менше трьох разів на день. І хіба душа менш цінна, ніж тіло? Чи ж не будете ви тоді годувати її так само часто? Якщо ж вам це здається виснажливим обов’язком, то, безперечно, щось не так у вашому власному серці. Ви або недостатньо любите їх, або недостатньо любите Того, Хто є вашим Отцем і їхнім Отцем. Упокоріться перед Ним! Благайте Його, щоб Він дав вам більше любови, і тоді любов зробить цю працю легкою.

10. Але не допоможе навчати їх рано, просто і часто, якщо ви не будете робити це наполегливо. Не припиняйте і не залишайте цієї праці любові, доки не побачите її плоду. Для цього вам конче потрібна сила згори, бо без неї, я переконаний, ніхто не матиме достатнього терпіння для такої праці. Інакше повільність одних дітей, а також легковажність чи впертість інших можуть спонукати вас опустити руки і дозволити їм жити, як їм заманеться.

11. І навіть якщо після всього цього, після того як ви навчали своїх дітей від самого раннього віку, якомога простішим способом, не втрачаючи жодної нагоди і наполегливо продовжуючи, ви не побачите відразу плоду своєї праці, не робіть висновку, що його не буде зовсім. Можливо, той «хліб», який ви «пустили по водах», повернеться «через багато днів». Насіння, яке довго лежало в землі, з часом може дати щедрий урожай. Особливо якщо ви не перестаєте молитися до Бога і продовжуєте невідступно благати Його. А тим часом, незалежно від того, який буде результат для інших, ваша нагорода є у Всевишнього.

12. Багато батьків, навпаки, дуже швидко бачать плід того насіння, яке посіяли, і мають утіху спостерігати, як їхні діти зростають у благодаті разом із тим, як зростають у віці. Але й тоді їхня справа ще не завершена. На них і далі лежить інший обов’язок, інколи не без чималих труднощів. Їхні діти вже досить підросли, щоб ходити до школи. Але до якої саме школи варто їх віддавати?

13. Нехай буде ясно, що я говорю не до дикого, легковажного й бездумного світу, а до тих, хто боїться Бога. Тому я питаю: з якою метою ви посилаєте своїх дітей до школи? «Щоб вони були придатні до життя у світі». Але в якому світі ви маєте на увазі, в цьому чи в прийдешньому? Можливо, ви думали тільки про цей світ і забули, що є ще й прийдешній, і що він триватиме вічно! Прошу вас, візьміть це до серця і віддавайте їх до таких вчителів, які завжди триматимуть це перед їхніми очима. Інакше віддавати їх до школи, дозвольте сказати прямо, майже те саме, що віддавати їх дияволові. Тому, за будь-яких обставин, якщо ви хоч трохи дбаєте про душі своїх синів, не віддавайте їх до великих публічних шкіл, бо вони є розсадниками всякого нечестя, а віддавайте до приватної школи, яку тримає побожний чоловік і де невелику кількість дітей навчають і релігії, і наукам.

14. «Але що мені робити з моїми доньками?» У жодному разі не віддавайте їх до великої школи-пансіону. У таких закладах діти так само навчають одна одну гордості, марнославства, штучності, хитрощів, інтриг і, коротко кажучи, усього того, чого християнка не повинна вчитися. Навіть якщо дівчина була би добре налаштована, що вона робитиме серед великого гурту дітей, серед яких жодна не думає про спасіння своєї душі, особливо в такому товаристві, де вся розмова спрямована в інший бік і крутиться навколо речей, про які краще було би, щоб вона взагалі ніколи не думала? Я ще ніколи не знав побожної й розсудливої жінки, яка була би вихована у великій школі-пансіоні і при цьому не сказала би, що молоду дівчину можна з таким самим успіхом віддати на виховання на Друрі-Лейн.

15. «Але куди ж тоді мені віддати моїх доньок?» Якщо ви не можете виховати їх самі (як моя мати, яка виховала сімох дочок до зрілого віку), віддайте їх під опіку якоїсь наставниці, яка справді боїться Бога; такої, чиє життя є зразком для її вихованок і в якої є лише стільки учениць, що вона може наглядати за кожною, як та, що має дати за них звіт Богові. Сорок років тому я не знав в Англії жодної такої наставниці; але тепер ви можете знайти кількох. Ви можете знайти таку наставницю і таку школу в Гайґейті, у Дептфорді, поблизу Бристоля, у Честері або поблизу Лідса.

16. Можемо припустити, що ваші сини вже достатньо часу провели в школі, і ви починаєте думати, яку справу для них обрати. Перш ніж вирішувати це питання, подбайте, щоб ваше серце було щирим і правильним. Чи справді ваша мета — догодити Богові? Добре, якщо ви думаєте про Нього. Але якщо ви самі живете для Бога або боїтеся Його, то це має бути вашим головним питанням: «У якій справі мій син найімовірніше буде любити і служити Богові? У якому занятті він матиме найбільшу можливість збирати скарб на небі?» Мене дуже вражає, як мало навіть побожні батьки звертають на це увагу! Вони часто думають лише про те, як син може заробити більше грошей, а не про те, як він може зростати в святості! Навіть вони, керуючись таким мотивом, віддають його під керівництво людей, далеких від віри, у сім’ї, де немає не лише сили, але й навіть зовнішніх ознак релігії. Через це вони ставлять його в такі умови, де він постійно піддається спокусам, і де йому майже неможливо служити Богові. Яка це жорстокість, якщо ви справді вірите, що є вічність!

«Але що мені робити?» Поставте Бога на перше місце і робіть усе з наміром догодити Йому. Тоді ви знайдете наставника, незалежно від його професії, який або любить Бога, або принаймні боїться Його; і знайдете сім’ю, де є хоча би зовнішній порядок релігійного життя, а можливо і його жива сила. Ваш син, звісно, може піти неправильним шляхом, якщо сам цього захоче; але є велика ймовірність, що він цього не зробить. І не переживайте, якщо він заробить менше грошей, аби тільки здобув більше святості. Навіть якщо він матиме менше земного, цього достатньо, якщо він здобуде небесне.

17. Є ще одна обставина, у якій вам особливо потрібна мудрість згори. Ваш син або ваша дочка вже досягли шлюбного віку і просять вашої поради. І тут ви знаєте, що світ називає «доброю партією»: це такий шлюб, у якому можна здобути великі статки. І це справді було б так, якби гроші завжди приносили щастя. Але я сумніваюся, що це правда. Гроші рідко приносять щастя, ані в цьому світі, ані в майбутньому. Тож нехай ніхто не обманює вас порожніми словами: багатство і справжнє щастя дуже рідко йдуть разом. Тому, якщо ви мудрі, не шукайте для своїх дітей багатства через шлюб. І тут нехай ваше серце буде щирим і простим: шукайте тільки Божої слави і справжнього щастя ваших дітей, і в теперішньому житті, і у вічності. Сумно бачити, як християнські батьки радіють, віддаючи свого сина або дочку заможному язичникові. І ви справді називаєте це «доброю партією»? Нерозумний, з таким самим правом ти міг би назвати пекло добрим притулком, а диявола добрим господарем. Навчіться кращого від кращого Вчителя: «Шукайте найперше Царства Божого та праведності Його» і для себе, і для своїх дітей, «а все інше вам додасться»!

18. Безперечно, якщо ви твердо вирішили йти цим шляхом, тобто робити все можливе, щоб ви і ваш дім служили Господу, щоб кожен у вашій родині поклонявся Йому не лише зовнішньо, а «в дусі та в правді», вам знадобиться вся благодать, уся відвага і вся мудрість, яку дає Бог. Бо на цьому шляху ви зустрінете такі перешкоди, які можна подолати лише Його силою. Вам доведеться протистояти настрою цього світу, навіть серед тих, хто вважає себе побожним, які скажуть, що ви «заходите надто далеко». Проти вас повстануть сили темряви, використовуючи і відкритий тиск, і підступ. А найбільше — вам доведеться боротися з власним серцем, яке намагатиметься переконати вас бути трохи більш поблажливими до світу. Але як ви почали, так і продовжуйте в ім’я Господа і в силі Його могутності. Не зважайте ні на прихильність, ні на осуд світу разом із його князем. Тримайтеся розуму і Божого слова, а не людських звичаїв і моди. «Себе стережіть чистими». І що б не робили інші, нехай ви і ваш дім прикрашаєте своє життя вченням Бога, нашого Спасителя. Нехай ви, ваш чоловік або дружина, ваші діти і ваші слуги будете разом на боці Господа, у злагоді й однодумності, живучи за Його заповідями, аж поки кожен із вас не отримає свою нагороду відповідно до своїх діл!