Проповідь 93 - Про відкуплення часу

20 січня 1782

Про відкуплення часу

«Використовуючи час, дні бо лукаві!» (До Ефесян 5:16).

1. У попередньому вірші апостол каже: «Отож, уважайте, щоб поводитися обережно, не як немудрі, але як мудрі, використовуючи час», тобто старайтеся зберігати весь можливий час для найкращих цілей, виривати кожну швидкоплинну мить із рук гріха й сатани, із рук лінощів, зручності, задоволень і мирських турбот, і робити це тим більше, що теперішні «дні лихі», сповнені невігластва, морального занепаду й безбожності.

2. Це, здається, і є загальний зміст цих слів. Але тепер я хочу сказати лише про один конкретний спосіб правильно використовувати час, а саме про те, як не витрачати його надмірно на сон.

3. Здається, навіть побожні люди дуже мало замислювалися над цим. Багато хто був дуже сумлінний в інших речах, але не в цьому. Вони, схоже, вважали неважливим, сплять більше чи менше, і не дивилися на це так, як слід: як на важливу частину християнської стриманості.

Щоб ясніше це зрозуміти, я постараюся показати:

I. Що означає не витрачати час надмірно на сон?

II. Чому це є злом, коли ми цього не пильнуємо?

III. Який найкращий спосіб цього досягти?

I.1. Отже, по-перше: що означає не витрачати час надмірно на сон? Загалом це означає спати щоночі стільки, скільки справді потрібно природі, і не більше, тобто саме стільки, скільки найкраще підтримує здоров’я та бадьорість і тіла, і розуму.

2. Але тут можуть заперечити: «Не всім людям потрібна однакова кількість сну. Одним потрібно помітно більше, ніж іншим. І навіть одній і тій самій людині в різний час може бути потрібна різна міра сну. Коли людина хвора або ще не цілком відновилася після хвороби, їй, безперечно, потрібно більше цього природного відновлення, ніж тоді, коли вона цілком здорова. Так само більше сну може бути потрібно й тоді, коли її сили та дух виснажені тяжкою або довгою працею».

3. Усе це, безперечно, правда і підтверджується численними дослідженнми. Тому ті, хто намагався встановити одну норму сну для всіх людей, не враховували, наскільки різними є людські організми. Так само помилялися і ті, хто думав, що одна й та сама кількість сну підходить людині за будь-яких обставин. Через це можна дивуватися, що такий видатний чоловік, як єпископ Тейлор, дійшов до настільки незвичайного висновку, встановивши норму лише три години сну на добу. Не набагато ближче до істини був і поважний пан Бакстер, який вважав достатніми чотири години. Я знав також одного дуже розумного чоловіка, який був переконаний, що п’яти годин вистачить кожному. Але коли він перевірив це на собі, то швидко змінив свою думку.

А я, спираючись на спостереження протягом більш ніж п’ятдесяти років, переконаний у такому: хоч у виняткових випадках і деякі люди можуть певний час обходитися дуже малим сном, однак людське тіло не може довго залишатися здоровим і сильним без принаймні шести годин сну на добу. Я впевнений у цьому, бо ніколи не бачив жодної людини, ні чоловіка, ні жінки, яка би зберігала міцне здоров’я хоча би протягом одного року, якщо спала менше.

4. Я давно помітив, що жінкам зазвичай потрібно трохи більше сну, ніж чоловікам. Можливо, тому, що їхнє тіло, як правило, слабше. Тому, якщо вже говорити про загальну норму, хоч вона й не підходить однаково всім, я думаю, що вона приблизно така: здоровому чоловікові зазвичай потрібно трохи більше шести годин сну на добу, а здоровій жінці трохи більше семи. Мені самому потрібно шість з половиною годин, і навряд чи я можу спати менше без шкоди.

5. Якщо хтось хоче точно дізнатися, скільки сну потребує саме його організм, це можна легко перевірити. Я сам зробив такий дослід близько шістдесяти років тому. Тоді я щоночі прокидався близько опівночі або о першій годині й потім якийсь час не міг заснути. Я швидко зрозумів, що причина, мабуть, у тому, що я сплю довше, ніж потребує природа. Щоб це перевірити, я поставив будильник і наступного ранку встав о сьомій, майже на годину раніше, ніж звичайно. Але тієї ночі знову не міг спати. Другого ранку встав о шостій, але й після цього знову лежав уночі без сну. Третього ранку встав о п’ятій, однак і тоді те саме повторилося. Четвертого ранку встав о четвертій годині, як, з Божої благодаті, роблю відтоді постійно, і після цього вже більше не лежав уночі без сну. Тепер, якщо взяти рік загалом, я майже ніколи не лежу без сну навіть п’ятнадцять хвилин поспіль упродовж цілого місяця. Так само і кожна людина може, поступово встаючи щоранку трохи раніше, з’ясувати, скільки сну їй насправді потрібно.

II.1. «Але навіщо так себе обмежувати? Навіщо так прискіпливо до цього ставитися? Для чого жити не так, як усі? Хіба є щось погане в тому, щоб спати, як сплять інші, наприклад, з десятої до шостої чи сьомої влітку, а взимку до восьмої чи дев’ятої?»

2. Якщо ви хочете чесно розібратися в цьому питанні, вам знадобиться щирість і неупередженість. Бо те, про що піде мова далі, може бути для вас зовсім новим, відрізнятися від усього, що ви раніше чули, від того, як мислили або жили ваші батьки й близькі, а можливо, навіть від прикладу найбільш побожних людей, яких ви знали. Тому зверніться серцем до Духа істини і попросіть Його просвітити вас, щоб, не зважаючи на людей, ви могли побачити істину і піти за нею такою, якою вона є в Ісусі.

3. «Ви справді хочете знати, у чому шкода, коли ви спите більше, ніж цього насправді потребує ваш організм, наприклад щодня на одну годину довше? Передусім це шкодить вашому достатку. Ви втрачаєте шість годин на тиждень, які могли би принести якусь земну користь. Якщо ви здатні до якоїсь праці, то за цей час могли би щось заробити, нехай навіть зовсім небагато. І немає жодної потреби втрачати навіть це. Якщо ж вам самим цього не потрібно, віддайте це тим, кому воно потрібне. Ви знаєте таких людей, і вони поруч. А якщо ви не маєте ремесла, то все одно можете використати цей час так, щоб він приніс гроші або щось рівноцінне грошам вам чи іншим.

4. По-друге, якщо ви спите більше, ніж насправді потрібно вашому організмові, і не забираєте цей зайвий час у сну, це шкодить вашому здоров’ю. І це цілком певно, хоча зазвичай люди цього не помічають, бо зло приходить поволі й непомітно. Саме так, поступово й майже невидимо, воно закладає основу для багатьох хвороб. Особливо це є головною справжньою, хоч і не підозрюваною, причиною всіх нервових розладів. Часто запитують, чому нервові хвороби стали серед нас значно поширенішими, ніж були в наших предків. Інші причини теж можуть додаватися, але головна причина ось у чому: ми занадто довго лежимо в ліжку. Замість того, щоб вставати о четвертій, більшість із нас, якщо не мусить заробляти собі на хліб, лежить до сьомої, восьмої або дев’ятої години. І не потрібно шукати іншої причини. Цього самого досить, щоб пояснити, чому ці болісні недуги так поширилися».

5. Варто зауважити, що багато таких недуг з’являються не лише через надмірний сон, але навіть через те, що ми зазвичай вважаємо безпечним, а саме через надто довге лежання в ліжку. Коли людина занадто довго лежить у теплому ліжку, її тіло поступово стає млявим, розслабленим і втрачає бадьорість. Водночас нерви слабшають, і через це виникає цілий ряд тяжких станів: непритомність, тремтіння, пригнічений настрій, аж до того, що саме життя починає здаватися тягарем.

6. Один із частих наслідків або надто тривалого сну, або надто довгого лежання в ліжку, це ослаблення зору, особливо тоді, коли воно пов’язане з нервовою слабкістю. У молодості мій зір був дуже слабкий. Чому ж тепер він міцніший, ніж був сорок років тому? Насамперед я приписую це Божому благословенню, бо саме Бог дає нам силу робити те, до чого нас кличе. Але зовнішнім засобом, який Він, без сумніву, благословив, було раннє вставання.

7. Є ще важливіша причина, чому потрібно вставати рано і не віддавати сну більше часу, ніж потрібно: це шкодить не тільки тілу, але й душі.Це гріх проти Бога. І так воно неминуче є, вже хоча би з огляду на дві попередні причини. Бо ми не можемо марнувати, або, що те саме, не використовувати належно, жодної частини свого земного достатку, і так само не можемо підривати власне здоров’я, не грішачи проти Нього.

8. Але ця звичка до зайвого сну ще безпосередніше шкодить душі. Вона сіє в нас безглузді й шкідливі бажання, розпалює природні пожадання, яким людина, що ніжиться в ліжку, вже схильна потурати. Вона породжує і постійно примножує лінощі, які так часто закидають англійській нації. Вона відчиняє двері й готує душу до всякого іншого виду нестриманості. Вона породжує загальну м’якість і знемогу духу, робить нас полохливими перед найменшою незручністю, неохочими відмовитися від будь-якої втіхи, а також брати на себе чи нести будь-який хрест. І як же тоді ми зможемо, а без цього ми неминуче загинемо, «силою брати Царство Небесне»? Вона зовсім робить нас нездатними «терпіти труднощі як добрі воїни Ісуса Христа», а отже і «боротися добрим подвигом віри та вхопитися за вічне життя».

9. Ось як глибоко і влучно пан Вільям Лоу говорить про цю важливу тему, тобто про те, як не марнувати час на зайвий сон. Я не можу не навести частину його слів для користі кожного розсудливого читача.

«Я вважаю очевидним, що кожен здоровий християнин встає рано. Бо набагато природніше думати, що людина встає рано тому, що вона християнин, ніж лише тому, що вона робітник, ремісник чи слуга.

Нам неприємно дивитися на людину, яка лежить у ліжку тоді, коли вже мала би працювати. Ми не можемо добре думати про того, хто настільки піддався сонливості, що через неї занедбує свої справи.

Нехай це допоможе нам уявити, якими ми виглядаємо в Божих очах, якщо лежимо в ліжку й спимо тоді, коли мали б уже прославляти Бога, і настільки піддалися сну, що через нього занедбуємо свої духовні обов’язки.

Сон є таким притупленим і бездіяльним станом, що навіть серед тварин ми найбільше зневажаємо тих, які найбільш сонливі. Тому той, хто свідомо подовжує цю ліниву бездіяльність, замість того щоб рано звертатися до Бога, обирає найнижче тілесне підкріплення замість найвищих радощів душі. Він обирає те, що є навіть ганьбою для тварин, замість того, що є славою ангелів».

10. «Крім того, людина, яка не може відмовити собі в цій сонній поблажливості, після пробудження не стає більш готовою до справжньої молитви, ніж до посту чи будь-якого іншого вчинку самозречення. Так, їй, можливо, легше просто прочитати готову молитву, ніж постити або відмовлятися від себе, але це зовсім не означає, що її серце справді налаштоване на дух молитви. Бо зайвий сон робить наш внутрішній стан млявим і розслабленим, так що нам починає подобатися лише те, що пасує до такого лінивого настрою душі. Тому людина, яка звикла потурати собі в цьому, і після того, як уже встала, зберігає той самий внутрішній настрій. Її тягне до всього легкого, млявого і чуттєвого. А все, що потребує зусилля або самозречення, стає для неї неприємним з тієї самої причини, через яку їй важко було підвестися з ліжка».

11. «Неможливо, щоб людина, віддана чуттєвим утіхам, була по-справжньому побожною. Вона мусить спершу відмовитися від цієї чуттєвості, перш ніж зможе відчути радість богомислення. Отже, той, хто перетворює сон на ліниву поблажливість, так само псує свою душу і робить її рабою тілесних бажань, як і епікуреєць. Це не руйнує його життя так явно, як відкриті прояви нестриманості, але, як і кожен м’якший спосіб потурання собі, тихо й непомітно, малими кроками, підточує дух побожності та занурює душу в притупленість та чуттєвість.

Самозречення в усіх його видах є самим життям і самою душею благочестя. Але той, хто не має навіть стільки самозречення, щоб бути здатним рано вставати на молитву, не може думати, що він узяв свого хреста і йде за Христом.

Яку перемогу він здобув над собою? Яку правицю він відтяв? До яких випробувань він готовий? Яку жертву він готовий принести Богові, якщо не може бути настільки суворим до себе, щоб піднятися на молитву в той час, коли люди праці вже стають на свою роботу?»

12. «Дехто без вагань скаже вам, що дозволяє собі багато спати лише тому, що не має чим зайнятися, і що якби мав справу, заради якої треба було би вставати, то не витрачав би стільки часу на сон. Але таким людям треба сказати, що вони помиляються: у них є дуже багато справ. Їм треба змінити своє закам’яніле серце, їм треба набути справжнього духа релігії. Бо, безперечно, людина, яка думає, що їй нічого робити, оскільки її обов’язок нібито лише в тому, щоб помолитися, цілком справедливо може бути названа такою, що ще зовсім немає справжнього духа релігії.

Тому вам не слід міркувати так: яка ж це мала провина, пізно вставати. Краще подумайте, яка це велика біда, не мати духа релігії і жити в такій м’якості та лінощах, які роблять вас нездатними навіть до найосновніших обов’язків християнського життя.

Якби я просив вас не догоджати своєму смаку, то наполягав би не стільки на тому, що ви марнуєте свої гроші, хоч і це великий гріх, скільки на тому, щоб ви відмовилися від такого способу життя, бо він підтримує у вас такий стан чуттєвості, який робить вас нездатними цінувати найважливіші істини релігії.

Так само і тут: я не надто наполягаю на самому гріхові марнування часу на сон, хоч і це великий гріх, але благаю вас відмовитися від цього потурання собі, бо воно робить душу млявою, лінивою і зовсім не схожою на той живий, ревний, пильний і самозречений дух, який був духом Христа, Його апостолів і всіх святих та мучеників, що коли-небудь жили на землі, і який так само мусить бути духом усіх, хто не хоче потонути в загальній розбещеності світу».

13. «Отже, саме на це ми й маємо звернути головну увагу, коли оцінюємо цю звичку. Її слід засуджувати не лише через якесь одне окреме зло, а тому, що вона стає загальним способом життя, проникає в увесь внутрішній стан людини й підтримує в ній неправильний настрій душі.

Вона суперечить побожності не просто так, як окремі випадкові помилки чи зриви суперечать їй, а так, як хворобливий стан тіла суперечить здоров’ю.

А навпаки, якби ви щодня вставали рано і робили це як вправу в самозреченні, як відмову від поблажливості до себе, як спосіб не марнувати час і готувати своє серце до молитви, то дуже скоро побачили би від цього добрий плід. Хоч це й здається малою річчю, такий шлях міг би стати засобом до великої побожності. Він постійно нагадував би вам, що м’якість і лінощі гублять релігійне життя. Він навчив би вас володіти собою і відмовлятися й від інших утіх та бажань, які воюють проти душі. А те, що так посіяне й полите, Бог неодмінно дасть зростити».

III.1. Тепер залишається з’ясувати ще одне: як саме не марнувати час і як правильно поводитися в цій важливій справі. Яким способом найкраще практикувати цю важливу частину поміркованості?

Я раджу всім вам, хто справді глибоко переконаний, наскільки це важливо, не дати цьому переконанню згаснути, а відразу почати діяти згідно з ним. Але не покладайтеся на власні сили, бо якщо зробите так, то неодмінно зазнаєте поразки. Глибоко усвідомте, що ви самі від себе не можете зробити нічого доброго, і особливо тут: усі ваші власні сили й уся ваша рішучість самі по собі нічого не дадуть. Хто покладається на себе, той неодмінно буде осоромлений. Я не бачив винятків. Я не знав жодної людини, яка, спираючись лише на себе, змогла би дотриматися такого рішення протягом року.

2. По-друге, раджу вам: звертайтеся до Бога по силу. Кличте до Того, хто має всю владу на небі й на землі, і вірте, що Він відповість на щиру молитву. Як не варто покладатися на себе, так варто повністю довіритися Йому. Тоді дійте з вірою, і Його сила обов’язково проявиться у вашій слабкості.

3. По-третє, раджу вам діяти розсудливо: використовуйте найкращі й наймудріші засоби, щоб досягти цієї мети. Почніть із головного, інакше всі ваші зусилля будуть марні. Якщо хочете вставати рано, то обов’язково лягайте рано. Зробіть це незмінним правилом. Не піддавайтеся навіть найближчим людям, хоч би як вони просили, переконували, насміхалися чи дорікали. Чітко дотримуйтеся встановленого часу: вставайте вчасно і без вагань відходьте від усього. Дотримуйтеся цього навіть тоді, коли є важливі справи, відкладіть їх до ранку. Хай це буде важко, хай це вимагатиме самозречення, але тримайтеся цього правила, інакше все буде даремно.

4. По-четверте, раджу вам: будьте послідовні. Дотримуйтеся встановленого часу підйому без перерв. Не робіть так, щоб два дні вставати вчасно, а на третій знову залишатися в ліжку. Що одного разу постановили, того тримайтеся постійно. «Але в мене болить голова». Не піддавайтеся цьому. Невдовзі це мине. «Але мене дуже хилить на сон, очі просто злипаються». Саме тут не можна йти на поступки, бо інакше все буде зіпсовано. Треба відразу вставати. А якщо сонливість не мине, тоді можете лягти знову на годину чи дві пізніше. Але нехай ніщо не порушує цього правила: у визначений час встаньте й одягніться.

5. Можливо, ви скажете: «Порада добра, але вже запізно. Я порушив це правило. Раніше я якийсь час вставав постійно, і ніщо мені не заважало. Але потім поступово дав слабину і вже давно залишив це». Тоді в Ім’я Боже почніть знову. Почніть завтра, а ще краще — вже сьогодні ввечері, лігши спати рано, незважаючи ні на товариство, ні на справи. Почніть із меншою довірою до себе, ніж раніше, але з більшою довірою до Бога. Лише дотримуйтеся цих кількох правил, і я певен: Бог дасть вам перемогу. За короткий час труднощі минуть, а користь залишиться назавжди.

6. Якщо ви кажете: «Я вже не можу робити так, як раніше, бо я змінився: у мене з’явилися розлади, пригнічений стан, тремтять руки, я відчуваю слабкість», то я відповідаю: усе це нервові прояви, і значною мірою вони виникають саме через надмірний сон. І навряд чи вони зникнуть, поки ви не усунете причину. Тому саме з цієї причини, не лише щоб виправити свою нерозсудливість і невірність, але й щоб повернути собі здоров’я і силу, знову почніть вставати рано. У вас немає іншого надійного способу хоча би частково відновити здоров’я і тіла, і розуму. Не доводьте себе до повного виснаження. Не продовжуйте йти дорогою, яка веде до занепаду. Як я вже казав і повторю ще раз: в Ім’я Боже, почніть знову вже сьогодні. Так, це буде важче, ніж спочатку. Але витримайте цю труднощі, яку самі на себе наклали, і вона не триватиме довго. І незабаром Сонце Праведності знову зійде і принесе зцілення і вашій душі, і вашому тілу.

7. Але не думайте, що одного лише раннього підйому достатньо, щоб зробити вас християнином. Ні, хоча саме невміння вставати рано може залишати людину духовно мертвою і позбавленою справжнього християнського духу, хоч саме це може тримати вас холодними, формальними, байдужими та заважати вам рухатися вперед у живій святості, все ж сам по собі ранній підйом ще не робить людину справжнім християнином. Це лише один крок, хоч і важливий. Але, зробивши його, треба йти далі. Ідіть до повного самозречення, до стриманості в усьому, до твердого рішення щодня приймати кожний хрест, який Бог допускає у вашому житті. Ідіть далі, щиро прагнучи мати той самий розум, який був у Христі, спершу у внутрішній святості серця, а потім і в зовнішньому житті. І тоді ви будете не лише називатися християнином, а справді ним станете, і завершите своє життя з радістю: воскреснете в Його подобі й знайдете повне задоволення в Ньому.