Проповідь 88 - Про одяг

30 грудня 1786

Проповіді Джона Веслі – Проповідь 88

Про одяг

«А окрасою їм нехай буде не зовнішнє, заплітання волосся та навішання золота або вбирання одеж, але захована людина серця в нетлінні лагідного й мовчазного духа, що дорогоцінне перед Богом» (1 Петра 3:3–4).

1. Апостол Павло закликає всіх, хто прагне «перемінитися відновою вашого розуму» та «щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість», не «стосуватися до віку цього». (Рим. 12:2) Звісно, цей заклик безпосередньо більше стосується мудрості світу, яка цілковито протилежна Його «доброї, приємної й досконалої волі». Але він також стосується і звичаїв та поведінки світу, що природно випливають з його мудрості й духу та цілком їм відповідають. І для Божої мудрості не було чимось нижчим дати нам точні настанови і в цьому питанні.

2. Деякі з них, зокрема та, що міститься в наведеному місці, сходять навіть до одягу християн. І це місце, як і паралельні слова апостола Павла, висловлені якнайвиразніше. Слова Павла такі: (1 Тим. 2:9, 10) «Так само й жінки, у скромнім убранні, з соромливістю та невинністю, нехай прикрашають себе не плетінням волосся, не коштовними шатами, але добрими вчинками, як то личить жінкам, що присвячуються на побожність».

3. «Але хіба не дивно, — кажуть деякі, — що всемудрий Дух Божий звертає увагу на такі дрібниці, на речі, які здаються зовсім неважливими? Бо яка різниця, чим укрите тіло, якщо тільки людина дбає про душу: шовком чи грубою тканиною? Яка шкода в тому, щоб носити золото, срібло, коштовне каміння або інші гарні речі, якими Бог так щедро нас забезпечив? І чи не можна сказати про це так, як святий Павло сказав в іншому випадку: “Кожне Боже творіння добре, і ніщо не слід відкидати”?»

4. Безперечно, багато людей, які щиро бояться Бога, прийняли таку думку всім серцем. І їхнє життя це показує: вони без вагання уподібнюються світові, носячи, коли є нагода, золото, перли або дороге вбрання. Більше того, їм часто не до вподоби ті, хто вважає своїм обов’язком відмовлятися від таких речей, бо самі вони сприймають це як частину християнської свободи. Дехто пішов ще далі. Вони навіть зробили для себе справою принципу повертати до цього тих, хто певний час утримувався від таких прикрас, переконуючи їх, що бачити в цьому зло, це просто забобон. І ще більше: одна дуже поважна людина прямо сказала: «Я не хочу, щоб у нашому товаристві був хтось, хто вдягається просто». Тому цю справу справді варто розглянути серйозно і докладно. Треба чесно з’ясувати, чи є зло в тому, щоб носити золото, коштовності або дороге вбрання.

5. Але перш ніж перейти до цього питання, зауважмо: неохайність не є частиною релігії. Жоден біблійний текст не засуджує охайності в одязі. Навпаки, це не гріх, а обов’язок. «Чистота, справді, поруч із побожністю». Тому добрий пан Герберт радить кожному, хто боїться Бога: «Нехай добрий стан вашого розуму відбивається у вашому вигляді, одязі й житлі».

І, без сумніву, кожен має дбати про це, якщо не хоче, щоб добро в ньому було зневажене або стало приводом до осуду.

6. Ще одна помилка щодо одягу була поширена серед релігійних людей. Дехто вважав, що в одязі між християнами взагалі не повинно бути жодної різниці. Але ні ці тексти, ні будь-які інші місця Святого Письма цього не навчають і не говорять, що одяг пана чи пані має бути таким самим, як у їхніх слуг. Безперечно, між людьми різного стану може бути помірна різниця в одязі. І коли серце щире, це легко впорядковується за правилами християнської розсудливості.

7. Ба більше, можна навіть сумніватися, чи хоч одне місце Писання забороняє (принаймні я такого не знаю) тим, хто в якій-небудь країні має найвищу владу, носити золото й дорогий одяг, а також так само вбирати своїх найближчих слуг, урядовців чи посадовців. Можливо, саме цей звичай наш благословенний Господь мав на увазі підтримати, коли без жодного осуду сказав: «Адже ті, хто одягається славно, і розкішно живе, по палатах царських» (Лк. 7:25).

8. Що ж означають ці місця Писання? Що саме вони забороняють? Очевидно, що вони застерігають звичайних християн, тобто тих, хто належить до нижчих або середніх верств, від прикрашання себе золотом, перлами чи дорогим одягом. Але чому? У чому тут шкода? Це питання потребує серйозного й уважного розгляду. Проте кожному, хто хоче розібратися в цьому з користю для себе, необхідно, наскільки можливо, звільнитися від будь-яких упереджень і бути готовим прийняти істину. І ще важливіше щиро молитися до Отця світла, щоб «Своїм святим натхненням Він навчив нас думати те, що праведне, а Своїм милосердним проводом допоміг це виконати». Тоді людина не скаже, навіть у серці, як це, на жаль, роблять багато: «Ти мене не переконаєш, навіть якщо переконаєш».

9. Питання таке: яку шкоду приносить те, що ми прикрашаємо себе золотом, перлами чи дорогим одягом, навіть якщо можемо це собі дозволити, тобто якщо це не шкодить нашій сім’ї? Перша шкода полягає в тому, що це породжує гордість або підсилює її там, де вона вже є. Той, хто уважно спостерігає за своїм серцем, легко це помітить. Адже дуже природно почати думати про себе краще лише тому, що ти краще одягнений. І майже неможливо носити дорогий одяг і водночас зовсім не надавати цьому значення для власної самооцінки. Один із давніх язичників добре це розумів, тому коли хотів нашкодити бідній людині, то дарував їй дорогий одяг:

_Eutrapelus, cuicunque nocere voiebat,

Vestimenta dabat pretiosa._

(Ось переклад Босковена цього місця з Горація:

«Еутрапел, кого хотів звести,

Того в розкішне вбрання одягав» — Ред.)

Тоді та людина не могла не уявляти, що вона настільки краща, наскільки її одяг дорожчий за одяг сусіда. І скільки тисяч, не лише лордів і джентльменів в Англії, але й чесних торговців міркують так само, роблячи висновок про вищу цінність своєї особи з вартості свого одягу!

10. «Але чи не може людина бути такою ж гордою в простому одязі, як інша в розкішному?» Це запитання часто повторюють і вважають переконливим, тому варто дати на нього чітку відповідь. Так, може. Людина і в простому одязі може бути такою ж гордою. У цьому немає сумніву. Але що з цього випливає? Розгляньмо подібний приклад. Одна людина, випивши чашу доброго вина, може почуватися так само зле, як інша, яка випила отруту. Але чи означає це, що отрута не є більш шкідливою за вино? Чи виправдовує це того, хто свідомо вживає те, що за своєю природою шкодить? Тепер застосуймо це до нашого питання. Досвід показує, що розкішний одяг має природну схильність породжувати гордість або посилювати її. Простий одяг такої схильності не має. Хоч і в простому одязі людина може бути гордою, але сам по собі він не спонукає до цього і не підсилює це. Тому ті, хто прагне жити в смиренні, уникають цього, як того, що легко веде до гордості.

11. По-друге, носіння яскравого або дорогого одягу природно веде до того, що в людині зростає марнославство. Під марнославством я маю на увазі бажання подобатися людям і прагнення, щоб вами захоплювалися та вас хвалили. Кожен, хто має пристрасть до вбрання, може побачити це у власному серці. Визнаєте ви це перед людьми чи ні, але перед Богом ви знаєте, що це правда. Ви відчуваєте, що прикрашаєте себе саме для того, щоб привертати увагу і викликати захоплення. Якби вас ніхто не бачив, окрім Бога та Його ангелів, ви не докладали би стільки зусиль. І що більше ви потураєте цьому бажанню, то сильнішим воно стає. Марнославства і так достатньо в людській природі, але коли ви його підживлюєте, воно зростає ще більше. Тому зупиніться! Шукайте лише того, щоб догодити Богові, і тоді ці зовнішні прикраси втратять для вас своє значення.

12. По-третє, яскравий і дорогий одяг природно підживлює гнів та інші бурхливі й неспокійні почуття. Саме тому апостол прямо протиставляє це «зовнішнє» прикрашання прикрашанні «лагідного й мовчазного духа». І недарма він додає, що саме це «дорогоцінне перед Богом».

_Воно незрівнянно дорожче за золото й перли

і ясніше від ранньої зорі._

Людина навряд чи зрозуміє це по-справжньому, доки сама не переконається на досвіді, наскільки важко поєднати любов до зовнішніх прикрас із внутрішнім спокоєм духа. Поки у вас є пристрасть до такого прикрашання, ви не зможете по справжньому мати цієї тихості всередині. Лише тоді, коли ви звільнитеся від прив’язаності до зовнішнього блиску, ви зможете зберігати спокій у своїй душі. Лише тоді, коли відмовитеся від пристрасті до вбрання, Божий мир запанує у вашому серці.

13. По-четверте, яскравий і дорогий одяг прямо сприяє тому, щоб пробуджувати й посилювати нечисті бажання. Я вагався, чи назвати це прямо, чи висловити м’якше, щоб не вразити слух. Але краще сказати відверто, бо що сильніше слово вражає слух, то сильніше може застерегти серце. Факт простий і безсумнівний: це діє і на того, хто носить такий одяг, і на того, хто на нього дивиться. Саме тому поет Кавлі так влучно пише:

_Прикрашання тебе з такою майстерністю —

лише варварське мистецтво;

воно, мов отрута на стрілі,

яка й без того була готова вбити._

Тобто, якщо сказати просто: таким прикрашанням ви ще сильніше розпалюєте в інших нечисті бажання, ніж це сталося би без нього. Хіба ви не знали, що це буде природним наслідком вашого вбрання? Скажу ще пряміше: хіба ви не хотіли цього, хіба не мали це на увазі? І при цьому ви весь час намагалися виглядати перед людьми так, ніби у вас є невинність і чеснота.

Але, розставляючи сітку для інших, ви й самі не уникаєте її. Стріла повертається назад, і ви самі заражаєтеся тією ж отрутою, якою заразили інших. Ви розпалюєте вогонь, який палить і вас, і тих, хто вами захоплюється. І добре, якщо він не приведе і вас, і їх до вічного вогню!

14. По-п’яте, носіння дорогого одягу прямо суперечить прикрашанню себе добрими ділами. Це цілком очевидно. Чим більше ви витрачаєте на власне вбрання, тим менше у вас залишається, щоб одягнути нагого, нагодувати голодного, прийняти подорожнього, допомогти хворому або ув’язненому і полегшити численні страждання, з якими люди стикаються в цьому житті.

І тут уже не допоможе попереднє виправдання: «Я можу бути таким самим смиренним у дорогому вбранні, як і в простому». Навіть якби це й було так, а я цього не визнаю, ви все одно не могли би бути такими ж щедрими і такими ж багатими на добрі діла. Кожен шилінг, який ви заощадите на своєму одязі, можна витратити на те, щоб одягнути нагого або допомогти бідним у їхніх потребах, бо вони завжди поруч із вами. Тому кожен шилінг, витрачений без потреби на вбрання, по суті, забраний у Бога і в бідних!

Подумайте, скільки нагод робити добро ви самі в себе відняли. Як часто ви позбавляли себе можливости допомогти, купуючи те, без чого могли обійтися. Для чого ви придбали ці прикраси? Щоб догодити Богові? Ні. Щоб догодити собі або викликати захоплення й похвалу людей, які самі не мудріші за вас. А скільки добра можна було би зробити за ті самі гроші. І якої великої втрати ви зазнали, не зробивши цього, якщо правда, що наближається день, коли «кожен одержить свою нагороду за своєю працею»!

15. Прошу вас, добре над цим задумайтеся. Можливо, раніше ви не бачили цього так чітко. Коли ви витрачаєте гроші на дороге вбрання, хоча могли б ужити їх для допомоги бідним, ви тим самим забираєте в них те, що Бог, Власник усього, довірив вам саме для їхнього добра. Якщо це так, то те, що ви надягаєте на себе, ви, по суті, знімаєте зі спини нагого. Так само й вишукану їжу, яку ви споживаєте, ви немов забираєте з уст голодного. З милосердя, зі співчуття, заради Христа і заради честі Його Євангелії, зупиніться! Не марнуйте цих грошей! Не витрачайте на те, що не приносить користі, а то й приносить шкоду, те, чим можна було б одягнути вашого бідного, нагого, змерзлого ближнього!

16. Багато років тому, коли я був в Оксфорді, до мене в один холодний зимовий день прийшла молода дівчина, одна з тих, кого ми навчали в школі. Я сказав їй: «Ви, здається, зовсім змерзли. Невже у вас немає нічого, крім цієї тонкої лляної сукні, щоб укритися?» Вона відповіла: «Пане, це все, що я маю». Я засунув руку до кишені, але знайшов там майже нічого, бо щойно роздав усе, що мав. І тоді мене відразу вразила думка: «Чи скаже твій Господь: “Добре, добрий і вірний управителю”? Ти прикрасив свої стіни тими грошима, які могли би захистити цю бідну дівчину від холоду! О справедливосте! О милосердя! Чи не є ці картини кров’ю цієї бідної дитини?» Так само дивіться і на своє дороге вбрання, на свою сукню, капелюх, головний убір. Усе, що на вас коштувало більше, ніж вимагав християнський обов’язок, це, по суті, належить бідним! Тож будьте мудрими надалі! Будьте милосерднішими! Будьте вірнішими Богові й людям! І прикрашайте себе більше, як належить чоловікам і жінкам, що визнають побожність, добрими ділами!

17. Щоправда, треба з поблажливістю ставитися до тих, кого ніколи не застерігали про це і хто, можливо, навіть не знає, що в Біблії є слово проти дорогого вбрання. Але яке це має відношення до вас? Вас застерігали про це не раз, і то цілком ясно. І що це змінило? Хіба ви не вдягаєтесь так само, як інші люди з таким самим достатком? Хіба ваш одяг не такий самий яскравий і дорогий, як у тих, хто ніколи не чув такого застереження? Хіба він не був би таким самим, навіть якби ви взагалі ніколи про це не чули? О, що ви скажете тоді, коли ми разом станемо перед судним престолом Христа? Ба більше, хіба багато хто з вас не ставав дедалі вишуканішим у міру того, як багатшав? Коли зростав ваш достаток, хіба не ставав розкішнішим і ваш одяг? Про це ясно свідчать усі ті зайві стрічки, прикраси й оздоби на ваших головах. То яку ж користь ви мали з того, що зазнавали Христової наруги, коли вас називали методистами? Хіба ви не вдягаєтесь так само за модою, як і люди вашого стану, які не є методистами? Ви питаєте: «Хіба ми не можемо купувати модні речі так само, як і немодні?» Відповідаю: не можете, якщо вони надають вам зухвалого або нескромного вигляду, як ті великі капелюхи, бонети й інші головні убори. І не можете, якщо вони коштують дорожче. Ви кажете: «Але я можу собі це дозволити». О, відкиньте назавжди ці порожні й безглузді слова! Жоден християнин не може дозволити собі марнувати бодай частину того достатку, який Бог довірив йому. Скільки ще ви пробудете тут? Хіба вас не можуть уже завтра, а може, ще цієї ночі, покликати звідси, щоб ви дали звіт Судді живих і мертвих за цей і за всі інші таланти?

18. Чому ж, попри стільки застережень, ви вперто тримаєтеся тієї самої нерозсудливості? Хіба не тому, що серед вас є люди, які самі не приймають почутого і не хочуть, щоб це приймали інші? Варто комусь із вас майже вирішити вдягатися по-християнськи, як вони починають переконувати, насміхатися і відмовляти, поки не зіб’ють з цього наміру. О ви, що легковажно граєтеся з цим, благаю вас, не робіть більше діла, яке веде до зла! Що би ви не робили самі, не ожорсточуйте серця інших. А ви, хто має кращий намір, остерігайтеся таких людей. Якщо опинитеся поруч із ними, або попросіть їх не говорити про це, або відійдіть від них.

19. По-шосте, носіння дорогого одягу прямо суперечить тому, що апостол називає «прихованою людиною серця», тобто всьому Божому образу в людині, який відновлюється в серці віруючого, розумові Христа і всій внутрішній святості. Поки ви дбаєте про зовнішнє прикрашання, внутрішня дія Божого Духа слабшає або навіть відступає, хоч це й відбувається майже непомітно. Замість того щоб ставати більш небесними в думках, ви стаєте більш прив’язаними до земного. Якщо ви колись мали живу спільність із Богом, вона поступово слабне, і ви непомітно занурюєтеся в дух цього світу, у нерозумні й шкідливі бажання та приземлені прагнення. Усе це, і ще багато іншого, виростає з одного джерела: з потурання собі в любові до дорогого одягу.

20. То чому ж кожен, хто любить Бога або хоча би боїться Його, не уникає цього, як великої небезпеки? Чому ви й далі наслідуєте нерозумні й гріховні звичаї безумного світу? Чому й далі нехтуєте такою ясною Божою заповіддю, висловленою цілком простими словами? Ви бачите світло, то чому не йдете за тим, що самі розумієте як правильне? Ваше сумління говорить вам правду, то чому ви не слухаєтеся його голосу?

21. Ви відповідаєте: «Бо весь загальний звичай іде проти мене, і я не знаю, як зупинитися перед таким сильним потоком». Не лише безбожний світ, але й релігійний йде в інший бік. Подивіться не на театри, а на церкви, навіть на зібрання майже кожного віросповідання, окрім хіба що кількох старомодних квакерів або тих, кого називають моравами. Подивіться на громади в Лондоні чи деінде, де служать так звані євангельські проповідники. Загляньте до Нортгемптон-Чепел, до Табернаклу або до каплиці на Тоттенгем-Корт-Роуд, до каплиці на Вест-Стріт або до тієї, що на Сіті-Роуд. Подивіться на самих людей, які сидять перед кафедрою або біля неї. Хіба ті, хто може собі це дозволити, не прикрашають себе так само модно, як і люди такого самого стану в інших місцях?

22. Це сумна правда. Мені за це соромно. Але я не знаю, як цьому зарадити. Закликаю сьогодні небо й землю бути свідками, що це не моя провина. Уже майже п’ятдесят років звучить ясне й певне застереження. О Боже, Ти знаєш, що я говорив прямо і вірно! І в друці, і в проповідях, і на зібраннях я не уникав проголошувати всю Божу волю. Тому я не відповідальний за тих, хто не хоче слухати. Відповідальність за це лежить на них самих.

23. І знову застерігаю вас перед Богом: те, що більшість людей чинить зло, не є виправданням для жодного з них. Бог ясно сказав: «Не йдіть за більшістю, якщо вона чинить зло». Про одного праведного чоловіка сказали, що він не боявся піти проти всіх і залишитися сам, аби тільки чинити добро. Хто з вас бажає мати таку відвагу і стати проти світу? Навіть якщо мільйони вас осудять, вам достатньо буде того, що вас виправдовують Бог і ваше сумління.

24. «Ні, — кажуть дехто, — я, мабуть, зміг би витерпіти зневагу й докори від усього світу, але не від своїх найближчих. Мені байдуже, що скажуть інші, але коли мене постійно дошкуляють рідні, батько, мати, брати, сестри, а може, хтось іще ближчий, це для мене надто тяжко». Так, це справді тяжке випробування, і по-справжньому зрозуміти його може лише той, хто сам його несе. Ви кажете: «У мене немає сили це витримати». Своїми силами ви справді цього не зможете. Але сила є в Тому, Хто сильний. Його благодаті досить для вас. Він уже бачить ваш стан і готовий просто тепер дати вам потрібну силу. А поки пам’ятайте Його суворі слова про тих, хто більше зважає на людину, ніж на Бога: «Хто любить батька чи матір, брата чи сестру, чоловіка чи дружину більше, ніж Мене, той Мене недостойний».

25. Але чи немає серед вас таких, хто колись уже відмовився від цього наслідування світу і почав одягатися охайно та просто, як личить вашому християнському визнанню? Чому ж ви не втрималися? Чому зійшли з доброго шляху? Чи не сталося так, що ви зблизилися, а може й подружилися, з кимось, хто й далі любив пишне вбрання? Тоді не дивно, що рано чи пізно ви самі похитнулися і знову повернулися до земного. І цього слід було сподіватися, бо один гріх повів вас до іншого. Гріхом було вже те, що ви увійшли в близькі стосунки з тими, хто не живе для Бога, адже «дружба зі світом є ворожнеча проти Бога». А це й привело вас назад до ще одного гріха, до тієї самої світської пристосованості, від якої ви колись щиро відвернулися.

Що ж вам робити тепер? Якщо ви мудрі, рятуйтеся від цього негайно, як від смертельної небезпеки. Не зволікайте і не озирайтеся назад! Без жодної затримки відмовтеся і від причини, і від наслідку! Саме сьогодні, поки ваше серце ще не закам’яніло через обман гріха, одним рішучим кроком розірвіть і цю гріховну дружбу з безбожними, і цю гріховну подібність до світу! Вирішіть це сьогодні! Не відкладайте до завтра, щоб не відкласти назавжди. Заради Бога і заради власної душі утвердьте це рішення вже тепер!

26. Благаю всіх вас, хто має до мене хоч трохи поваги: дайте мені ще перед моїм відходом побачити, що я майже п’ятдесят років трудився в цьому не даремно. Дайте мені перед смертю побачити методистську громаду, таку ж просту в одязі, як громаду квакерів. Але будьте в цьому послідовнішими. Нехай ваш одяг буде не тільки простим, але й недорогим. Інакше ви лише обманюєте самих себе, граєтеся з Богом, зі мною і з власними душами. Прошу вас, нехай серед вас не буде дорогих шовків, хоч би якими поважними вони здавалися. Нехай не буде й того тонкого полотна, яке звично пов’язують із квакерами. Нехай не буде брюссельських мережив, ні великих вишуканих капелюхів, що суперечать жіночій скромності. Будьте цілісними в цьому. Нехай увесь ваш одяг, від голови до ніг, показує, що ви люди, які визнають побожність і хочуть у всьому, і в малому, і у великому, догоджати Богові.

27. Нехай ніхто з вас, хто має достаток у цьому світі, не виправдовує себе порожніми словами. Казати: «Я можу собі це дозволити», це очевидна нісенітниця. Якщо у вас є бодай трохи здорового глузду, нехай ці слова більше не сходять з ваших уст. Ніхто не може дозволити собі марнувати навіть найменшу частину того, що Бог довірив йому. Ніхто не може дозволити собі викидати те, що було дано, щоб годувати голодних і вдягати нагих. І ще гірше, ніж просто марнувати, витрачати це на яскравий або дорогий одяг. Бо це означає перетворювати те, що мало би приносити користь, на те, що шкодить. Це означає витрачати гроші так, що вони шкодять і вам, і іншим, на кого впливає ваш приклад, розпалюючи гордість, марнославство, гнів, пожадливість, любов до світу та безліч нерозумних і шкідливих бажань, які приносять багато страждання. І невже в усьому цьому немає шкоди? О Боже, піднімися і захисти Свою справу! Нехай ні люди, ні злі сили більше не засліплюють нас і не ведуть у погибель!

28. Благаю кожного з вас, кожного чоловіка, кожну жінку, молоду чи старшу, одружену чи неодружену, і кожну дитину, яка вже розуміє, що є добро, а що зло, прийміть це особисто для себе перед Богом. Нехай кожен із вас прийме цю апостольську настанову. А якщо сам не хоче її приймати, то хай бодай не заважає іншому. Благаю вас, батьки, не заважайте своїм дітям йти за тим, у чому вони переконані, навіть якщо вам здається, що вони виглядали би красивіше, якби були прикрашені так само, як інші діти. Благаю вас, чоловіки, не заважайте своїм дружинам. І вас, дружини, благаю не заважати своїм чоловікам ані словом, ані вчинком робити те, що вони вважають правильним перед Богом. А надто благаю вас, ті, хто стоїть ніби посередині між нами і світом, хто часто або й постійно слухає наші проповіді, але не має з нами близького єднання. Так само благаю і вас, хто колись був з нами в повній єдності, а тепер уже ні. Що би ви самі не робили, не кажіть нічого такого, що могло би завадити іншим прийняти і виконати цю пораду. Ще трохи, і ці земні покривала вже не будуть нам потрібні, бо це тлінне тіло зодягнеться в нетління. Ще кілька днів, і смертне зодягнеться в безсмертя. А поки нехай наша єдина турбота буде про те, щоб скинути із себе стару людину, нашу давню зіпсуту природу, і зодягнутися в нову людину, створену за Божою подобою в праведності та справжній святості. Тому, зокрема, «зодягніться, як Божі вибрані, у щире милосердя, доброту, лагідність і довготерпіння». А якщо сказати все одним словом, то «зодягніться в Христа», щоб, коли Він з’явиться, і ви з’явилися з Ним у славі.