Проповідь 85 - Про звершення нашого власного спасіння

1785

Проповіді Джона Веслі – Проповідь 85

Про звершення нашого власного спасіння

«Зо страхом і тремтінням виконуйте своє спасіння. Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (Фил. 2:12–13).__

1. Деякі великі істини, наприклад існування Бога, Його атрибути та різниця між моральним добром і злом, були певною мірою відомі навіть язичникам. Сліди цього знання можна побачити в усіх народів. Тому в певному значенні кожній людині можна сказати: «Він показав тобі, о людино, що є добро, а саме чинити справедливо, любити милосердя й ходити смиренно з твоїм Богом». Цією істиною Бог певною мірою «просвітив кожного, хто приходить у світ». Саме тому ті, що «не мають Закону», тобто не мають писаного Закону, «є Законом самим собі». Вони виявляють «діло Закону», тобто його суть, хоч і не його букву, «написану в їхніх серцях» тією самою рукою, яка написала заповіді на кам’яних таблицях. І їхнє сумління також свідчить їм, чи вони живуть згідно з цим, чи ні.

2. Але є дві великі частини вчення, які містять у собі найважливіші істини, і саме їх найосвіченіші язичники давнього світу зовсім не знали, так само як і найрозумніші язичники, що живуть на землі тепер. Я маю на увазі істини про вічного Сина Божого і про Духа Божого: про Сина, Який віддав Себе, щоб бути «умилостивленням за гріхи світу», і про Духа Божого, Який відновлює людину в тому образі Божому, в якому вона була створена. Попри всі зусилля розумних і вчених людей, які намагалися знайти хоча б якусь подібність до цих істин у великій масі язичницьких писань, ця подібність настільки слабка, що її можна побачити хіба що за дуже великого бажання. І навіть те небагато, що хоч трохи нагадує ці істини, трапляється лише в міркуваннях дуже небагатьох людей, причому тільки найосвіченіших і найглибших мислителів свого часу. А незліченні маси людей навколо них майже нічого не знали навіть із того, що говорили їхні філософи, і залишалися такими ж цілковито неосвіченими щодо цих головних істин, як і безсловесні створіння.

3. Безперечно, ці істини ніколи не були відомі простим людям, тобто більшості людства, звичайним людям у жодному народі, доки їх не відкрила Євангелія. Хоч деінде і спалахували поодинокі іскри знання, уся земля все ж була вкрита темрявою, доки не зійшло Сонце Праведності та не розігнало нічний морок. Відтоді, як з’явився цей світанок згори, велике світло засяяло для тих, хто раніше сидів у темряві й у тіні смерті. І в кожному віці тисячі людей пізнавали, «що Бог так полюбив світ, що дав Свого Єдинородного Сина, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне». І, маючи довірене їм Боже слово, вони також знали, що Бог дав нам Свого Святого Духа, Який «чинить у нас і хотіння, і діяння за Своїм благоволінням».

4. Які сильні слова стоять перед цим уривком. «Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі!» Він, «бувши в Божій подобі», тобто маючи від вічности саму Божу природу, «не вважав за захват», тобто не дивився на це як на чуже право, яке треба було б захопити, але як на Своє законне й безсумнівне право, «бути Богові рівним». Це слово виражає повноту і найвищу велич Божества. І саме цьому протиставляються слова: «Він умалив Себе» і «Він упокорив Себе». Він «умалив Себе», тобто приховав цю божественну повноту від очей людей і ангелів, «прийнявши вигляд раба» і тим самим ставши подібним до людей, справжньою людиною, як інші люди. «І подобою ставши, як людина», тобто звичайна людина, без особливої зовнішньої величі чи краси, «Він упокорив Себе» ще глибше, «бувши слухняним» Богові, хоч Сам був рівний Йому, «аж до смерти, і то смерти хресної». Це був найвищий приклад і смирення, і послуху (Фил. 2:5-11).

Поставивши перед ними приклад Христа, апостол закликає їх прийняти і здійснювати те спасіння, яке Христос здобув для них: «Зо страхом і тремтінням виконуйте своє спасіння. Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю».

У цих коротких, але глибоких словах можна побачити три головні думки:

I. Велику істину, яку ніколи не слід забувати: «то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю».

II. Практичний висновок для нас: «зо страхом і тремтінням виконуйте своє спасіння».

III. Їхній зв’язок між собою: саме тому, що «Бог викликає в вас», ви й повинні «виконувати своє спасіння».

I.1. По-перше, звернімо увагу на цю велику й важливу істину, яку ми ніколи не повинні забувати: «то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю». Зміст цих слів можна зробити ще яснішим, якщо трохи змінити порядок: «то Бог, за доброю волею Своєю, викликає в вас і хотіння, і чин». Такий порядок показує, що саме Бог є джерелом усього, і не залишає людині жодної підстави для самовихваляння, але всю славу віддає Богові за Його діло. Інакше людина могла би подумати, ніби в ній самій є якась заслуга, якась власна доброта або добре діло, що нібито спонукало Бога діяти. Але ці слова повністю відкидають такі думки і ясно показують, що причина Божої дії є тільки в Ньому Самому, у Його благодаті і в Його незаслуженому милосерді.

2. Лише це спонукає Бога пробуджувати в людині і хотіння, і чин. Ці слова можна зрозуміти двома способами, і обидва, без сумніву, правильні. По перше, слово «хотіння» може означати всю внутрішню релігію, а слово «чин» всю зовнішню. Якщо так, тоді зміст такий: саме Бог творить у нас і внутрішню, і зовнішню святість. По друге, слово «хотіння» може означати кожне добре бажання, а слово «чин» усе, що з цього бажання випливає. Тоді зміст буде такий: Бог вкладає в нас кожне добре бажання і приводить його до доброго виконання.

3. Оригінальні слова, to qelein і to energein, здається, більше підтримують друге розуміння. To qelein, яке ми перекладаємо як «хотіння», явно охоплює кожне добре бажання, чи воно стосується наших почуттів, слів або вчинків, внутрішньої чи зовнішньої святости. А to energein, яке ми перекладаємо як «чин», прямо означає всю ту силу згори, усю ту дієву Божу дію, яка творить у нас кожний правильний настрій і потім дає нам силу для кожного доброго слова і доброго діла.

4. Ніщо так не допомагає приборкати людську гордість, як глибоке й постійне усвідомлення цієї істини. Бо якщо ми справді розуміємо, що не маємо нічого, чого не одержали б, то як можемо хвалитися так, ніби це наше власне? Якщо ми знаємо і внутрішньо відчуваємо, що навіть найперший порух до добра приходить згори, так само як і сила довести його до кінця; якщо саме Бог не лише вкладає в нас кожне добре бажання, але й підтримує його та веде далі, бо без Нього воно зникло б, тоді цілком ясно, що «хто хвалиться», той повинен «хвалитися в Господі».

II. 1. Переходимо тепер до другого пункту: якщо Бог чинить у вас, то і ви повинні звершувати своє спасіння. Слово, перекладене як «виконуйте», означає робити щось ретельно й до кінця. «Своє», бо це маєте зробити саме ви, інакше воно так і залишиться незвершеним. «Своє спасіння», тобто те спасіння, яке починається з того, що зазвичай, і цілком правильно, називають запобіжною благодаттю. Вона включає перше бажання догодити Богові, перше світло щодо Його волі і перше легке, швидкоплинне усвідомлення того, що ви згрішили проти Нього. Усе це вже містить у собі початок життя, певну міру спасіння, початок визволення від сліпого й нечутливого серця, яке раніше було зовсім байдужим до Бога і до Божих речей. Потім спасіння продовжується через благодать, яка переконує і викриває, і яку Писання зазвичай називає покаянням. Через неї людина глибше пізнає себе і ще більше звільняється від кам’яного серця. Далі настає власне християнське спасіння, про яке сказано, що «благодаттю ви спасенні через віру». Воно має дві великі частини: виправдання і освячення. Через виправдання ми спасенні від вини гріха і знову прийняті в Божу прихильність. Через освячення ми спасенні від влади гріха і від самого його кореня та відновлюємося в Божому образі. І Писання, і досвід показують, що це спасіння буває водночас і миттєвим, і поступовим. Воно починається в ту саму мить, коли людина виправдовується, і в її серці народжується свята, смиренна, лагідна, терпелива любов до Бога і до людей. Відтоді це спасіння поступово зростає, як гірчичне зерно, яке спершу дуже мале, а потім розростається і стає великим деревом. Так триває, аж поки в іншу мить серце не буде очищене від усякого гріха і не наповниться чистою любов’ю до Бога і до людини. Але й тоді ця любов не перестає зростати, а дедалі більше збільшується, поки ми «зростаємо в усьому в Того, Хто є Голова наша», і не доходимо «до міри зросту повноти Христової».

2. Але як саме ми маємо звершувати це спасіння? Апостол відповідає: «зо страхом і тремтінням». Такий самий вислів Павло вживає і в іншому місці, і воно допомагає краще його зрозуміти: «Раби, слухайтеся тілесних панів », тобто в теперішніх обставинах, хоч і знаєте, що це тимчасово, «зо страхом і тремтінням». Але ці слова не слід розуміти буквально, ніби раб має стояти перед паном у фізичному страху і трястися. Наступні слова ясно показують інший зміст: «у простоті серця вашого», зосереджуючись на Божій волі та Його провидінні, «не працюйте тільки про людське око, немов чоловіковгодники, а як раби Христові, чиніть від душі волю Божу», тобто роблячи все як для Бога і вкладаючи в це всі свої сили (Еф. 6:5-6).

Отже, ці сильні слова апостола означають дві речі. По-перше, що все потрібно робити з великою ревністю, з уважністю і пильністю, що, здається, більше пов’язано зі словами «зо страхом». По-друге, що все потрібно робити старанно, швидко, точно і сумлінно, що більше стосується слів «з тремтінням».

3. Це дуже легко перенести на найважливішу справу нашого життя, тобто на те, як ми маємо дбати про своє спасіння! У тому самому дусі і в той самий спосіб, у який християнські раби служать своїм земним панам, нехай усі християни служать своєму небесному Господеві. Тобто, по- перше, з найбільшою ревністю, з усією можливою уважністю і пильністю. По-друге, з найбільшою старанністю, швидкістю, точністю і сумлінністю.

4. Але які саме кроки велить нам робити Писання, коли ми звершуємо своє спасіння? Пророк Ісая дає загальну відповідь про перші кроки, які ми маємо зробити: «Перестаньте чинити зло, навчіться чинити добро». Якщо ви справді бажаєте, щоб Бог учинив у вас ту віру, від якої залежить і теперішнє, і вічне спасіння, то тією благодаттю, яку вже одержали, утікайте від усякого гріха, як від змії. Старанно уникайте кожного злого слова і вчинку, і навіть утримуйтеся від усього, що має вигляд зла. І «навчіться чинити добро». Будьте ревні до добрих діл, і до діл побожності, і до діл милосердя. Моліться в родині й кличте до Бога на самоті. Майте піст таємно, і «Отець ваш, що бачить таємне, віддасть вам явно». «Досліджуйте Писання»: слухайте його в зібранні, читайте наодинці й роздумуйте над ним. За кожної нагоди беріть участь у Господній Вечері. «Це чиніть на спомин про Нього», і Він зустріне вас за Своїм столом. Нехай ваше спілкування буде з Божими дітьми, і пильнуйте, щоб воно «було в благодаті, приправлене сіллю». Коли маєте можливість, робіть добро всім людям, і для їхніх душ, і для їхніх тіл. І в цьому «будьте непохитні, непорушні, завжди рясні в ділі Господньому». Тоді залишається ще одне: зрікатися себе і щодня брати свій хрест. Відмовляйтеся від кожної втіхи, яка не допомагає вам знаходити втіху в Богові, і охоче приймайте все, що може наблизити вас до Нього, навіть якщо це важко для тіла і крові, навіть якщо це є хрест.

Так, коли ви матимете відкуплення в крові Христа, ви «підете до досконалості», аж поки, «ходячи в світлі, як Він у світлі», не зможете засвідчити, що «Він вірний і праведний» не тільки «простити» ваші «гріхи», але й «очистити» вас від «неправди всілякої» (1 Ів. 1:9).

III.1. «Але, — скажуть деякі, — який зв’язок між цими двома частинами? Чи немає тут суперечності? Якщо Бог чинить у нас і хотіння, і чин, то навіщо тоді нам самим щось робити? Хіба Його дія не робить нашу дію зайвою? І більше того, хіба вона не робить її неможливою? Бо якщо Бог робить усе, то що тоді лишається робити нам?»

2. Так міркує людська природа. І на перший погляд це звучить переконливо. Але якщо розглянути це уважніше, стане ясно, що це не так. Між цими словами немає жодної суперечності: те, що Бог діє в нас, не скасовує нашої дії, а навпаки, робить її можливою і необхідною. По-перше, якщо Бог чинить у вас, то ви маєте силу діяти. По-друге, якщо Бог чинить у вас, то ви зобов’язані діяти.

3. По перше, Бог чинить у вас, а тому ви можете діяти. Без цього це було би неможливо. Якби Бог не діяв у вас, ви не могли би звершувати своє спасіння. «Для людини це неможливо», каже наш Господь. І це правда не лише про багатого, але про кожну людину, народжену від жінки, якщо тільки Бог не діє в ній. Бо всі люди від природи не просто слабкі, а «мертві через провини та гріхи». Тому вони не можуть робити нічого справді доброго, доки Бог не оживить їх. Лазар не міг вийти з гробу, поки Господь не дав йому життя. Так само і ми не можемо вийти зі своїх гріхів і навіть зробити найменший крок у цьому напрямі, доки Той, Хто має всю владу на небі й на землі, не оживить наші мертві душі.

4. Але це аж ніяк не виправдовує тих, хто далі живе в гріху і хоче перекласти вину на свого Творця, кажучи: «Лише Бог може оживити нас, бо ми самі не можемо оживити свої душі». Бо хоча ми й визнаємо, що всі людські душі від природи мертві в гріху, це нікого не виправдовує, оскільки немає жодної людини, яка перебувала би лише в стані природи. Немає людини, якщо тільки вона сама не заглушила Духа, яка була би зовсім позбавлена Божої благодаті.

Ніхто з живих не позбавлений того, що зазвичай називають «природним сумлінням». Але насправді це не просто щось природне. Правильніше було би назвати це запобіжною благодаттю. Кожна людина має більшу чи меншу міру цієї благодаті, яка діє першою, ще до будь-якого людського кроку назустріч Богові. У кожного рано чи пізно з’являються добрі бажання, хоча більшість людей глушить їх ще до того, як вони встигнуть укорінитися або принести помітний плід. Кожен має хоч якусь міру світла, хоч слабкий промінь того світла, яке рано чи пізно, більшою чи меншою мірою, освітлює кожну людину, що приходить у світ. І кожен, якщо тільки не належить до тих небагатьох, чиє сумління «випалене, немов розпеченим залізом», більшою чи меншою мірою відчуває внутрішній неспокій, коли чинить проти світла свого сумління. Отже, людина грішить не тому, що не має благодаті, а тому, що не користується тією благодаттю, яку вже одержала.

5. Отже, оскільки Бог діє у вас, ви тепер можете звершувати своє спасіння. Оскільки Він, зі Свого доброго вподобання, без жодної вашої заслуги, чинить у вас і хотіння, і діяння, для вас тепер можливо виконувати всяку праведність. Для вас можливо «любити Бога, бо Він перше полюбив нас», і «ходити в любові» за прикладом нашого великого Вчителя. Ми, звичайно, знаємо, що Його слово цілком правдиве: «Без Мене ви не можете робити нічого». Але водночас ми знаємо, що кожен віруючий може сказати: «Усе можу в Христі, Який мене зміцнює».

6. І водночас пам’ятаймо, що Бог поєднав це в досвіді кожного віруючого, тому ми повинні пильнувати, щоб ніколи не думати, ніби це можна розділити. Стережіться тієї удаваної покори, яка, виправдовуючи свідому непокору, говорить: «О, я нічого не можу!», і на цьому зупиняється, навіть не згадуючи про Божу благодать. Зупиніться і добре подумайте, що ви говорите. Я сподіваюся, ви неправдиво судите про себе. Бо якщо справді було би так, що ви нічого не можете, тоді у вас немає віри. А якщо у вас немає віри, то ви в дуже жалюгідному стані, бо не перебуваєте в стані спасіння. Але я певен, що це не так. Ви можете щось, через Христа, Який зміцнює вас. Тож розпалюйте ту іскру благодаті, яка вже є у вас, і Він дасть вам ще більше благодаті.

7. По-друге, якщо Бог діє у вас, то й ви мусите діяти. Ви маєте співпрацювати з Ним, інакше Його дія у вас припиниться. Загальне правило Його благодатної дії таке: «Кому має, тому буде дано, а в того, хто не має», тобто хто не користується і не примножує вже дану благодать, «буде відібрано навіть те, що він має». Навіть святий Августин, якого часто вважають прихильником іншого погляду, слушно сказав: Qui fecit nos sine nobis, non salvabit nos sine nobis, тобто: «Той, Хто створив нас без нас, не спасе нас без нас». Це означає, що Бог не спасе нас без нашої участи. Ми самі маємо відвертатися від гріха, боротися у вірі, триматися вічного життя, прагнути ввійти тісними воротами, зрікатися себе, щодня брати свій хрест і старанно робити все, щоб утвердитися у своєму покликанні та обранні.

8. «Отже, браття, трудиться не за їжу, яка минає, а за ту, що веде до вічного життя». Говоріть разом з нашим благословенним Господом, хоч і в іншому значенні: «Отець Мій діє аж досі, і Я дію». Оскільки Бог і тепер чинить у вас, ніколи не занепадайте в здійсненні добра. Ідіть далі силою Божої благодаті, яка йде перед вами, перебуває з вами і супроводжує вас, у «ділі віри, у терпінні надії та в праці любови». «Будьте тверді й непохитні, завжди рясні в ділі Господньому». І «Бог миру, Який підняв із мертвих Великого Пастиря овець» (Ісуса), «нехай удосконалить вас у кожному доброму ділі для виконання Його волі, чинячи у вас те, що Йому до вподоби, через Ісуса Христа, Якому слава навіки вічні!»