Проповідь 83 - Про терпеливість

13 липня 1761

Проповіді Джона Веслі – Проповідь 83

Про терпеливість

«А терпеливість нехай має чин досконалий, щоб ви досконалі та бездоганні були, і недостачі ні в чому не мали» (Якова 1:4).

1. «Браття мої, — каже апостол у попередньому вірші, — майте повну радість, коли впадаєте в усілякі випробовування». На перший погляд це може видатися дивною настановою, бо більшість спокус «тепер не радісні, а прикрі». Однак ви знаєте з власного досвіду, що «досвідчення вашої віри дає терпеливість». А якщо «терпеливість нехай має чин досконалий, щоб ви досконалі та бездоганні були, і недостачі ні в чому не мали».

2. Цю настанову апостол дає не якійсь одній людині чи окремій церкві, а всім, хто має ту саму дорогоцінну віру і шукає спільного спасіння. Бо поки ми живемо на землі, ми перебуваємо в краї спокуси. Той, Хто прийшов у світ, щоб спасти Свій народ від їхніх гріхів, не прийшов, щоб визволити їх від спокус. Він Сам «гріха не знав», але поки був у цій долині сліз, «страждав, будучи спокушуваний», і цим «залишив нам приклад, щоб ми йшли Його слідами». Ми підлягаємо тисячам спокус через тлінне тіло, яке різними способами впливає на душу. Сама душа, оточена немочами, приносить нам ще більше спокус. Чимало спокус приходить і від людей, які загалом добрі, але з якими ми щодня спілкуємося. А що сказати про спокуси, які походять від злого світу, коли всі ми, по суті, «живемо з Мешехом і маємо оселю в наметах Кедару». Додайте до цього, що найнебезпечніші наші вороги не ті, які нападають відкрито. Ні:

Ангели наш шлях стримують,

які завжди мають більшу силу.

Наші таємні, присяжні, вічні вороги,

незліченні й невидимі.

Бо чи не наш «противник диявол, як лев рикаючий», разом з усіма своїми пекельними легіонами, і далі ходить «шукаючи, кого б пожерти». Так буває з усіма людьми, і з усіма дітьми Божими, доки вони мандрують у цій чужій землі. Тому, навіть якщо ми не шукаємо спокус навмисно і не впадаємо в них через недбалість, ми все ж неминуче «впадатимемо в різні спокуси», численні, як зорі на небі, і різноманітні у безліч способів.

Але замість того, щоб вважати це втратою, як зробили би невіруючі, «майте повну радість, коли впадаєте в усілякі випробовування, знаючи, що досвідчення вашої віри», навіть коли вона «випробовується, мов огнем», «дає терпеливість». «А терпеливість нехай має чин досконалий, щоб ви досконалі та бездоганні були, і недостачі ні в чому не мали».

3. Але що таке терпеливість? Ми говоримо не про язичницьку чесноту і не про природну байдужість, а про благодатний настрій серця, який Святий Дух чинить у віруючому. Це готовність переносити все, що Бог допускає, так, як Йому угодно, і стільки часу, скільки Йому угодно. Так ми тримаємося середньої дороги, не зневажаючи своїх страждань, не применшуючи їх і не проходячи повз них легковажно, ніби вони походять від випадку або від інших причин. І водночас ми не впадаємо в іншу крайність, не даємо стражданням надмірно зворушити нас, знесилити або зламати. Можемо зауважити, що справжнім предметом терпеливості є страждання, тілесне або душевне. Терпеливість не означає не відчувати болю. Це не апатія і не нечутливість. Вона дуже далека від стоїчної безчутливості, так само як і від дратівливості або пригнічення. Терплячого віруючого зберігає від цих крайностей те, що він роздумує, хто є Автором усіх його страждань. Це Бог, його Отець. Він також пам’ятає, чому Бог допускає страждання. Причиною є не стільки Його справедливість, скільки Його любов. І він знає, яка мета цього, а саме наша користь, «щоб ми стали учасниками Його святості».

4. Дуже близькою до терпеливості є лагідність, або, можливо, вона є одним із її різновидів. Чи не можна визначити її як терпеливість у ставленні до кривд, особливо до образ, докорів або несправедливого осуду? Вона вчить не відплачувати злом за зло і лайкою за лайку, а навпаки благословляти. Сам наш благословенний Господь, здається, надає цьому настрою особливої цінности. Саме цього Він особливо закликає нас навчитися від Нього, якщо ми хочемо знайти спокій для наших душ.

5. Але що означає діло терпеливості? «Нехай терпеливість має своє досконале діло». Це, здається, означає, що вона має принести повний плід і повний результат. Який же плід Дух Божий зазвичай виробляє цим у серці віруючого? Один безпосередній плід терпеливості є мир, тиха й солодка спокійність розуму, ясність духа, яких неможливо знайти там, де немає терпеливості. І цей мир часто переходить у радість. Навіть посеред різних спокус ті, кому дано «в терпеливості володіти своїми душами», можуть свідчити не лише тишу духа, але й внутрішнє торжество і піднесення. Вона згладжує все різке й неспокійне в нашій природі та приносить у серце мир, подібний до неба.

6. Який яскравий опис дає апостол Петро не лише миру й радості, але також надії та любові, які Бог творить у тих терпеливих страждальцях, «що зберігаються силою Божою через віру на спасіння». Схоже, що тут він має на увазі саме цей уривок зі святого Якова: «Тіштеся з того, засмучені трохи тепер, якщо треба, всілякими випробовуваннями» (те саме слово poikilois peirasmois), «щоб досвідчення вашої віри» (той самий вислів, який уживає святий Яків) «було дорогоцінніше за золото, яке гине, хоч і огнем випробовується, на похвалу, і честь, і славу при з’явленні Ісуса Христа. Ви Його любите, не бачивши, і віруєте в Нього, хоч тепер не бачите, а вірувавши, радієте невимовною й славною радістю». Тут ви бачите мир, радість і любов, які силою Божою стають плодом, або «ділом терпеливості».

7. І як мир, надія, радість і любов є плодами терпеливості, народжуються з неї та нею зміцнюються, так само і розсудлива, справжня відвага, яка насправді не може існувати без терпеливості. Звіряча відвага, або радше лютість лева, можливо, і виникає з нетерпеливості, але правдива мужність, відвага людини, походить із цілком протилежного настрою. Християнська ревність також зміцнюється і зростає через терпеливість, так само як і старанність у всякому доброму ділі. Той самий Дух учить нас і терпляче зносити страждання, і не втомлюватися робити добро, роблячи нас однаково готовими і діяти, і терпеливо приймати все, чого хоче від нас Бог.

8. Але що таке досконале діло терпеливості? Чи не є це нічим меншим, ніж «досконала любов Божа», яка спонукає нас любити кожну людину «так, як Христос полюбив нас»? Хіба це не вся суть релігії, увесь «розум, що був і в Христі Ісусі»? Хіба це не відновлення нашої душі в Божому образі, за подобою Того, Хто нас створив? І чи не є плодом цього постійне підкорення себе, тіла й духа, Богові, повне віддання всього, ким ми є, усього, що маємо, і всього, що любимо, як святої жертви, приємної Богові через Сина Його любови? Здається, саме це і є «досконале діло терпеливості», яке постає як наслідок випробування нашої віри.

9. Але чим це діло відрізняється від того благодатного діла, яке відбувається в кожному віруючому, коли він уперше знаходить відкуплення в крові Ісуса, тобто відпущення своїх гріхів? Багато людей, не лише щирих серцем, але й тих, хто боїться Бога і любить Його, говорили про це необережно, не за Божими словами. Вони говорили про діло освячення, беручи це слово в повному значенні, так, ніби воно є чимось зовсім іншим, ніби воно повністю відрізняється від того, що відбувається під час виправдання. Але це велика і небезпечна помилка, яка природно веде до того, що ми починаємо недооцінювати те славне діло Бога, яке було звершене в нас, коли ми були виправдані. Адже в ту саму мить, коли ми виправдані даром Його благодаттю, коли ми прийняті в Улюбленому, ми народжуємося знов, народжуємося згори, народжуємося від Духа. І така сама велика зміна відбувається в наших душах, коли ми народжуємося від Духа, як відбулася в наших тілах, коли ми народилися від жінки. У ту саму годину відбувається загальна переміна від внутрішнього гріха до внутрішньої святості. Любов до творіння змінюється на любов до Творця, любов до світу на любов до Бога. Земні бажання, бажання тіла, бажання очей і гордість життя в ту ж мить силою Божою змінюються на небесні бажання. Бурхливий порив нашої волі зупиняється і підкоряється волі Божій. Пиха і гордість поступаються місцем покорі серця. Так само і гнів з усіма бурхливими та непокірними пристрастями змінюється на спокій, лагідність і ніжність. Одним словом, земний, тілесний, диявольський розум відходить, а на його місце приходить «розум, що був і в Христі Ісусі».

10. «Добре, але що більше за це міститься в повному освяченні?» Воно не означає якогось нового виду святості. Нехай ніхто так не думає. Від тієї миті, коли ми виправдані, і аж доки віддамо наш дух Богові, любов є виконанням закону, усього євангельського закону, який зайняв місце адамового закону, коли була дана перша обітниця про «насіння жінки». Любов є суттю християнського освячення. Це одна й та сама святість у всіх віруючих, тільки в різному ступені. Саме тому святий Іван розрізняє «діток», «юнаків» і «батьків». Різниця між ними полягає саме в ступені любові. І так само, як у природному житті, між немовлятами, юнаками і батьками є велика різниця, так і в духовному житті.

Кожен, хто народився від Бога, навіть якщо він лише «немовля у Христі», має в серці любов до Бога і до ближнього, разом з покорою, лагідністю і смиренням. Але все це є в невеликій мірі, відповідно до сили його віри. Віра немовляти у Христі слабка і часто змішана з сумнівами або страхами. Він може сумніватися, чи не обманув сам себе, або боятися, що не витримає до кінця. І якщо, щоб позбутися цих сумнівів або страхів, він починає триматися думки, що справжній віруючий не може втратити віру, досвід рано чи пізно покаже, що це лише зламана опора, яка не підтримає його, а ще й поранить. Але повернімося до головного. У тій самій мірі, як людина зростає у вірі, вона зростає і в святості. Вона зростає в любові, у покорі, у лагідності і в кожній рисі Божого образу. Так триває, доки Богові не буде угодно, після того як людина глибоко усвідомить вроджений гріх і повну зіпсованість своєї природи, забрати це все, очистити її серце і омити її від усякої неправедності. Так Бог виконує обітницю, яку дав колись Своєму народові, а в ньому всьому Божому Ізраїлеві в усі віки: «Я обріжу твоє серце і серце твого насіння, щоб ти любив Господа Бога твого всім своїм серцем і всією своєю душею».

Важко навіть уявити, наскільки великим є тепер цей досвід порівняно з тим, що було раніше. Поки ця повна переміна ще не сталася в його душі, уся його святість була змішаною. Він був покірний, але не цілком, бо його покора ще була змішана з гордістю. Він був лагідний, але його лагідність часто порушувалася гнівом або якоюсь тривожною і бурхливою пристрастю. Його любов до Бога часто послаблювалася любов’ю до якогось творіння, а любов до ближнього затьмарювалася недобрими підозрами або якоюсь думкою, а іноді й настроєм, що суперечив любові. Його воля ще не була цілком підкорена волі Божій. Хоч загалом він і міг сказати: «Я прийшов не творити волю мою, але волю Того, Хто послав мене», все ж час від часу природа повставала, і він не міг ясно сказати: «Господи, не як я хочу, але як Ти». Тепер же вся його душа перебуває в згоді сама з собою, у ній немає нічого фальшивого чи роздвоєного. Усі його почуття безперервно і рівно спрямовані до Бога. Тому про того, хто ввійшов у цей спокій, справді можна сказати:

_Ти завжди тихий усередині,

увесь спокійний, увесь ясний._

У ньому більше немає змішання суперечливих почуттів, усе стало миром і гармонією. Будучи наповнений любов’ю, він уже не знає в ній більшого переривання, ніж у битті свого серця. І ця безперервна любов, приносячи безперервну радість у Господі, робить так, що він радіє завжди. Він безперестанку спілкується з Богом, Якого любить, і за все Йому дякує. І як тепер він любить Бога всім своїм серцем, усією душею, усім розумом і всією силою, так тепер Ісус царює один у його серці і є Господом кожного поруху в ньому.

11. Але можна запитати, яким чином Бог чинить цю повну і всезагальну переміну в душі віруючого, це дивне діло, у яке багато людей не хочуть вірити, хоча ми звіщаємо його їм. Чи Бог чинить це поступово, малими кроками, чи миттєво, в одну мить? Скільки суперечок існує про це навіть між дітьми Божими. І так буде й надалі, незважаючи на все, що вже було або ще може бути сказано про це. Бо багато хто й далі говоритиме, як той відомий юдей: Non persuadebis, etiamsi persuaseris. Тобто: «Ти мене не переконаєш, навіть якщо переконаєш». Вони ще більше триматимуться цієї думки, тому що Писання прямо не говорить про це питання. Воно не визначене чітко і прямо в жодному місці Божих оракулів. Тому кожен може залишатися при своєму розумінні, якщо тільки він дозволить таку саму свободу і своєму ближньому, не буде сердитися на тих, хто думає інакше, і не буде мати про них поганих думок. Дозвольте додати ще одне: чи ця переміна відбувається миттєво, чи поступово, пильнуйте, щоб ви не заспокоїлися, доки вона не станеться у вашій власній душі, якщо ви справді бажаєте жити з Богом у славі.

12. Щоб пролити на це важливе питання стільки світла, скільки можу, я просто розповім те, що сам бачив упродовж багатьох років. Сорок або сорок п’ять років тому, коли я ще не мав ясного розуміння того, що апостол мав на увазі, закликаючи нас «залишити початки науки Христової та йти до досконалості», двоє чи троє людей у Лондоні, яких я знав як щирих, захотіли розповісти мені про свій духовний досвід. Це здалося мені дуже дивним, бо відрізнялося від усього, що я чув раніше. Проте їхні слова повністю відповідали тому опису цілковитого освячення, який був поданий раніше. Наступного року двоє чи троє людей у Бристолі і двоє чи троє в Кінґсвуді, приходячи до мене окремо, розповіли про свій досвід так само. Через кілька років я попросив усіх у Лондоні, хто робив таке саме свідчення, зібратися разом у Фаундері, щоб я міг переконатися ще точніше. Я попросив Божого мужа Томаса Волша провести там зібрання. Коли ми зібралися, спочатку один із нас, потім інший ставили їм найпроникливіші запитання, які тільки могли придумати. Вони відповідали на кожне без вагання і з великою простотою, так що ми переконалися, що вони не обманюють самих себе. У роках 1759, 1760, 1761 і 1762 їхня кількість значно зросла не лише в Лондоні та Бристолі, але й у різних частинах Ірландії, так само як і в Англії. Я не покладався лише на свідчення інших, а ретельно дослідив більшість із них сам. Лише в Лондоні я знайшов шістсот п’ятдесят двох членів нашого товариства, які дуже ясно говорили про свій досвід і в чиїх свідченнях я не бачив підстав сумніватися. Я вірю, що відтоді не минуло жодного року, коли Бог не звершував би такого самого діла в багатьох інших людях. Інколи це відбувалося в одній частині Англії чи Ірландії, інколи в іншій, «як вітер віє, де хоче». І кожен із них (після найретельнішого дослідження я не знайшов жодного винятку ні у Великій Британії, ні в Ірландії) свідчив, що його визволення від гріха сталося миттєво, що переміна відбулася в одну мить. Якби половина з них, або третина, або хоча б один із двадцяти сказав, що це сталося поступово, я повірив би цьому і подумав би, що одні освячуються поступово, а інші миттєво. Але оскільки за такий довгий час я не знайшов жодної людини, яка би говорила так, і оскільки всі, хто вірить, що вони освячені, одностайно свідчать, що переміна сталася в одну мить, я не можу не вірити, що освячення зазвичай, якщо не завжди, є миттєвим ділом.

13. Але хоч би як ми відповідали на це питання, чи освячення в повному значенні слова відбувається миттєво чи поступово, як нам його осягнути? «Що нам робити, сказали юдеї до нашого Господа, щоб чинити Божі діла?» Його відповідь підходить і до тих, хто запитує, що робити, щоб це Боже діло сталося в нас. «Оце Боже діло, щоб ви вірували в Того, Кого Він послав». Від цього одного залежить усе інше. Віруйте в Господа Ісуса Христа, і тоді вся Його мудрість, сила і вірність стануть на вашому боці. У цьому, як і в усьому іншому, «благодаттю ви спасені через віру». Освячення також «не від діл, щоб ніхто не хвалився». «Це дар Божий», і його потрібно прийняти простою і щирою вірою. Припустимо, що ви вже стараєтеся «утримуватися від усякого виду зла», що ви «ревні до добрих діл» і уважно та обережно ходите в усіх Божих постановах. Тоді залишається лише одне. Божий голос до вашої душі говорить: «Віруй, і будеш спасений». (Див. проповідь «Біблійний шлях спасіння»). По-перше, вірте, що Бог пообіцяв визволити вас від усякого гріха і наповнити вас усією святістю. По-друге, вірте, що Він може так «спасти до кінця всіх, хто приходить до Бога через Нього». По-третє, вірте, що Він не тільки може, але й хоче спасти вас до кінця, очистити вас від усякого гріха і наповнити все ваше серце любов’ю. По четверте, вірте, що Він не тільки може і хоче це зробити, але що Він хоче зробити це тепер. Не тоді, коли ви будете помирати, не колись у далекому майбутньому, не завтра, а сьогодні. Тоді Він дасть вам вірувати, що це сталося за Його словом. І тоді «терпеливість звершить своє діло, щоб ви були досконалі й цілісні, не маючи нестачі ні в чому».

14. Тоді ви будете досконалі. Апостол, здається, має на увазі під цим словом teleioi, що ви будете повністю визволені від усякого злого діла, від усякого злого слова, від усякої гріховної думки, так, від усякого злого бажання, пристрасті чи настрою, від усього вродженого зіпсуття, від усіх залишків тілесного розуму, від самого тіла гріха. Натомість ви будете відновлені в дусі вашого розуму, у всіх правдивих настроях, за образом Того, Хто створив вас, у праведності й істинній святості. Ви будете цілісні, oloklhroi (те саме слово, яке апостол уживає до християн у Солуні (1 Сол. 5:23)). Це, здається, стосується не так виду святості, як її ступеня, ніби він говорить: «Ви матимете такий ступінь святості, який можливий у вашому теперішньому стані земного життя». І ви не матимете нестачі ні в чому. Господь, будучи вашим Пастирем, вашим Отцем, вашим Викупителем, вашим Освятителем, вашим Богом і вашим усім, годуватиме вас небесним хлібом і дасть вам усе потрібне. Він поведе вас біля вод утіхи і берегтиме вас кожної миті. Тому, люблячи Його всім своїм серцем (а це є суттю всієї досконалості), ви «радітимете завжди, молитиметеся безперестанку і за все дякуватимете», аж доки вам «щедро відкриється вхід до Його вічного царства»!