Проповідь 82 - Про спокусу

7 жовтня 1786

Про спокусу

«Досягла вас спроба не інша, тільки людська; але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її» (1 до Коринтян 10:13).

1. У попередній частині розділу апостол, з одного боку, нагадує про незрівнянні Божі милості до ізраїльтян, а з другого, показує їхню так само незрівнянну невдячність як непокірного й упертого народу. (1 Кор. 10:1–10.) Усе це, як він сам зауважує, «написане нам на науку» (1 Кор. 10:11), щоб ми прийняли це як застереження, уникнули їхніх тяжких гріхів і не прийшли під те саме страшне покарання. Тому він і додає урочистий висновок: «Тому то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!» (1 Кор. 10:12). Якщо хочете ще простіше, одним реченням: апостол каже, що історія Ізраїля це попередження для нас, і найбільше воно стосується тих, хто почувається впевнено.

2. Але якщо ми уважно розглянемо ці слова, то чи не є вони складними для розуміння? «Тому то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!» Якщо людина лише думає, що стоїть, то вона не в небезпеці впасти. Неможливо, щоб хтось упав, якщо він лише думає, що стоїть. Та сама складність виникає, за нашим перекладом, у тих відомих словах нашого Господа (важливість яких легко побачити з того, що вони повторюються в Євангелії щонайменше вісім разів): «Тому, хто має, буде дано; а від того, хто не має, буде взято навіть те, що він, здається, має». «Те, що він, здається, має». Коли людина має щось тільки в уяві, то втратити їй нічого, бо реального надбання тут немає. Ніхто не може взяти в іншого того, що він лише, здається, має. Те, що людина лише, здається, має, вона не може втратити. Ця складність спершу може видатися нездоланною. Вона справді така: її не можна усунути, якщо прийняти звичайний переклад. Але якщо зауважити справжнє значення оригінального слова, складність зникає. Можна допустити, що слово dokei (принаймні інколи, у деяких авторів) означає не більше, ніж «здаватися». Але я дуже сумніваюся, чи воно коли-небудь має таке значення у будь-якій частині натхненних писань. Пильно розглянувши кожен текст у Новому Заповіті, де трапляється це слово, я цілком переконаний, що воно ніде не послаблює, але всюди підсилює значення слова, з яким поєднане.

Тому o dokei ecein означає не «те, що він, здається, має», а, навпаки, «те, що він напевно має». Так само o dokvn estanai означає не «той, хто, здається, стоїть», або «той, хто думає, що стоїть», але «той, хто напевно стоїть», той, хто стоїть так твердо, що, здається, не має жодної небезпеки впасти, той, хто каже, як Давид: «Я не захитаюсь навіки! Господи, в ласці Своїй Ти поставив мене на горі моїх сил» (Пс. 30:6-7). Та саме в той час Господь говорить так: «Не величайся, але бійся. Бо коли Бог природних галузок не пожалував, то Він і тебе не пожалує!» (Рим. 11:20-21). Інакше й ти будеш зрушений із твоєї стійкості. Сила, яку ти напевно маєш, буде забрана. Як твердо ти справді стояв, так ти впадеш у гріх, якщо не в пекло.

3. Але щоб ніхто не занепав духом, думаючи про тих, хто колись добре біг, а потім був переможений спокусою, щоб боязкі серцем не були зовсім пригнічені, вважаючи, що їм неможливо встояти, Апостол додає до цього серйозного напоумлення такі втішні слова: «Досягла вас спроба не інша, тільки людська; але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її» (1 Кор. 10:13).

I. 1. Почнімо із застереження, яке вводить цю втішну обітницю: «Досягла вас спроба не інша, тільки людська». Здається, наші перекладачі розуміли, що вислів «людської» не передає всієї сили оригінального слова. Тому на полях вони подають інше слово, «помірної». Але воно видається менш влучним, ніж перше, і ще далі від справжнього значення. Справді, в англійській мові нелегко знайти слово, яке відповідало би слову anqrvpinos. Думаю, його зміст можна передати лише приблизно таким описом: «такої, що відповідає природі й становищу людини, такої, якої кожна людина може розумно очікувати, якщо зважить природу свого тіла і душі та своє становище в теперішньому світі». Якщо ми належно це зрозуміємо, то не будемо дивуватися жодній спокусі, яка нас спіткає, бо це саме те, чого така істота в такому становищі має всі підстави очікувати.

2. Розгляньмо спершу природу тіла, з яким поєднана ваша душа. Скільком стражданням воно підлягає щодня і щогодини. Слабкість, хвороби й різні недуги є його природними супутниками. Подумайте про ті надзвичайно дрібні волокна й нитки, незрівнянно тонші за волосину, з яких складається кожна його частина. Саме тому їх називають капілярними судинами. Подумайте також про незліченну кількість таких самих тонких трубочок і проціджувачів, які всі наповнені соком, що перебуває в русі. І хіба розрив кількох таких волокон або закупорення кількох таких трубочок, особливо в мозку, серці чи легенях, не може порушити наш спокій, здоров’я і силу, а інколи й саме життя? Тож якщо ми визнаємо, що всякий біль уже є спокусою, то якими ж незліченними мають бути спокуси, що більшою чи меншою мірою оточуватимуть кожну людину, рано чи пізно, доки вона живе в цьому тлінному тілі!

3. Розгляньмо тепер, по друге, теперішній стан душі, поки вона живе в цій глиняній оселі. Я не маю на увазі її невідродженого стану, коли вона лежить у темряві й тіні смерти, під владою князя темряви, без надії і без Бога у світі. Ні, подивіться на тих, хто вже піднятий над цим жалюгідним станом. Подивіться на тих, хто скуштував, що Господь благий. Але й тоді яким слабким залишається їхнє розуміння. Яким вузьким є його обсяг. Якими неясними й неточними бувають наші уявлення навіть про те, що нас оточує. Як легко навіть наймудріші люди впадають у помилку, роблять хибні висновки, приймають неправду за правду, а правду за неправду, зло за добро, а добро за зло! Яким раптовим порухам і яким блуканням уяви ми безупинно підлягаємо! І скількох спокус ми маємо чекати навіть через ці невинні немочі!

4. Розгляньмо, по третє, яке теперішнє становище навіть у тих, хто боїться Бога. Вони живуть серед руїн розладнаного світу, серед людей, які не знають Бога, не дбають про Нього, і чиє серце повністю схиляється до зла. Через це багато хто змушений вигукувати: «Горе мені, що я оселився в Мешеху, що живу серед наметів Кедару», серед ворогів Бога і людини. Наскільки ж чисельно переважають тих, хто хотів би чинити добро, ті, хто не боїться Бога і не зважає на людину. І наскільки влучною є думка Ковлія: «Якби людину, озброєну з голови до ніг, оточила тисяча голих індіян, сама їхня кількість дала б їм таку перевагу, що йому навряд чи вдалося б урятуватися. То яка ж надія була б у голої, беззбройної людини врятуватися, якби її оточила тисяча озброєних людей?» Таким є становище кожної доброї людини. Вона не озброєна ні силою, ні хитрістю, і в такому стані, якою вона є, беззахисною, її вкинуто серед тисяч тих, хто озброєний усією зброєю сатани і має всі засоби, які князь цього світу може подати зі зброярні пекла. Отже, якщо добра людина і не загине, то яким сильним спокусам вона мусить піддаватися серед цього злого світу!

5. Але чи спокуси для тих, хто боїться Бога, походять лише від злих людей? Так думати дуже природно, і майже всі саме так і думають. Тому багато хто з нас говорив у своєму серці: «О якби моя доля була серед добрих людей, серед тих, хто любить Бога або принаймні боїться Його, я був би вільний від усіх цих спокус». Можливо, це й було би так. Імовірно, ви не мали би саме тих спокус, з якими тепер змушені боротися. Але напевно зустріли б інші спокуси, які були би для вас не менш тяжкими. Бо навіть добрі люди загалом, хоча гріх уже не панує над ними, все ж не звільнені від його залишків. У них і далі є залишки злого серця, яке завжди схильне «відступити від Бога живого». У них є насіння гордості, гніву, нерозсудливих бажань, а насправді й усякої нечистої вдачі. І кожне з них, якщо вони не пильнують і не моляться безперестанку, може, і цілком природно буде, проростати й завдавати тривоги не лише їм самим, але й усім навколо них. Тому не слід думати, що від тих, хто боїться Бога, і певною мірою любить Його, не буде жодної спокуси. А тим паче не слід дивуватися, якщо дехто з тих, хто колись щиро любив Бога, стане для нас джерелом більших спокус, ніж багато хто з тих, хто ніколи Його не знав.

6. «Але чи можемо ми сподіватися зустріти якусь спокусу від тих, хто досконалий у любові?» Це важливе питання, і воно заслуговує на особливий розгляд. Я відповідаю так. По-перше, ви можете зустріти будь-який вид спокуси від тих, хто вважає себе досконалим, хоча насправді такими не є. По-друге, так само і від тих, хто колись справді був таким, але тепер зійшов зі своєї твердості. І якщо ви цього не знаєте, якщо думаєте, що вони й досі залишаються такими, якими були колись, тоді цю спокусу буде ще важче перенести. Так, по-третє, навіть ті, кого «1 Христос для волі визволив» (Гал. 5:1), ті, що тепер справді досконалі в любові, усе ж можуть стати для вас причиною спокуси, бо вони й далі оточені немочами. Вони можуть бути повільними в розумінні, можуть мати природну неуважність або ненадійну пам’ять, можуть мати надто жваву уяву. І кожне з цього може спричинити невеликі недоречності в словах або в поведінці, які, хоча самі по собі не є гріховними, можуть випробувати всю благодать, яку ви маєте. Особливо тоді, коли ви вважаєте, що людина свідомо чинить неправильно, хоча насправді це стається через слабку пам’ять або недостатнє розуміння, і коли вам здається, що її помилки були навмисні, хоча вони були ненавмисні. Саме тому такою доречною була відповідь однієї святої Божої (яка тепер в Авраамовому лоні), сказана мені кілька років тому, коли я мовив: «Дженні, напевно тепер ваша пані й ви вже не можете бути випробуванням одна для одної, бо Бог спас вас обох від гріха!» «О, пане, сказала вона, якщо ми спасені від гріха, то все ж маємо досить немочей, щоб випробувати всю благодать, яку Бог дав нам!»

7. Але хіба нас безперестанку з усіх боків не оточують не лише злі люди, але й злі духи? Хіба сатана і його ангели не ходять постійно, шукаючи, кого б поглинути? Хто може бути недосяжним для їхньої злоби й хитрості? Ні наймудріші, ні найкращі з людей. «Слуга не більший за свого Пана». Якщо вони спокушали Його, то хіба не спокушатимуть і нас? Так, і, можливо, більшою або меншою мірою, якщо Бог дозволить, аж до кінця нашого життя. Отже, «жодна спокуса не спіткала нас», якої ми не мали б підстав чекати або від тіла, або від душі, або від злих духів, або від злих людей, і навіть від добрих людей, доки наші духи не повернуться до Бога, Який їх дав.

II. 1. Яка ж це втіха, знати з повною певністю, що «Бог вірний, і не допустить, щоб ми були спокушувані понад те, що можемо». Він знає нашу силу і не може помилитися. Він точно знає «створення наше, пам’ятає, що ми порох» (Пс. 103:14). Тому Він не допустить, щоб нас спіткала будь-яка спокуса, яка була би понад нашу силу. Цього вимагає не лише Його справедливість, бо Він не міг би карати нас за те, що ми не встояли проти спокуси, яка була настільки невідповідна нашій силі, що ми не могли їй опиратися. Цього вимагає не лише Його милість, та ніжна милість, яка простягається над нами, як і над усіма Його ділами, але передусім Його вірність. Адже всі Його слова вірні й правдиві, і весь порядок Його обітниць цілком узгоджується з цими словами: «А сила твоя як усі твої дні» (Повт. 33:25).

2. У тій проклятій катівні, римській інквізиції (яку, на превеликий жаль, називали «Домом милосердя»), у тих «святих» катів був такий звичай: коли вони катували людину на дибі, поруч стояв лікар цього дому. Його обов’язок час від часу дивитися на очі, пульс та інші ознаки страждальця і повідомляти, коли катування тривало вже стільки, скільки людина може витримати, щоб не спричинити негайної смерті, і щоб зберегти її живою достатньо довго для решти тортур. Проте навіть за всієї пильності лікар іноді помиляється, і смерть припиняє страждання людини ще перед тим, як кати це помітять. Ми можемо побачити щось подібне і в нашому житті. У яких би стражданнях або спокусах ви не перебували, ваш Великий Лікар ніколи не відходить від вас. Він поруч біля вашого ложа і на вашій дорозі. Він уважно спостерігає кожну ознаку вашого горя, щоб воно не перевищило вашої сили. І Він не може помилитися щодо вас. Він точно знає, скільки ви можете витримати з тією силою, яку маєте тепер. А якщо цього недостатньо, Він може збільшити її настільки, наскільки Йому буде угодно. Тому немає нічого певнішого, ніж те, що за Його мудрістю, так само як за Його справедливістю, милістю і вірністю, Він ніколи не допустить і не може допустити, щоб ви були спокушувані понад те, що можете витримати, понад ту силу, яку Він або вже дав вам, або дасть у той момент, коли вона вам буде потрібна.

III. 1. Він «при спробі» (це третє, що ми маємо розглянути) «й полегшення дасть, щоб знести могли ви її».

Слово ekbasin, яке ми перекладаємо як «полегшення», має дуже глибокий зміст. Його значення майже передає англійське слово out-let, але ще точніше його передає давнє слово out-gate, яке шотландські письменники й досі часто вживають. Буквально воно означає «шлях для виходу». І цей шлях Бог або знайде, або сам створить, бо Той, Хто має всю мудрість і всю силу на небі та на землі, ніколи не буває безпорадним у тому, як це зробити.

2. Або Бог робить вихід зі спокуси, усуваючи її причину, або дає вихід у самій спокусі. Тобто причина залишається тією самою, але вона вже не стає спокусою. По-перше, Він робить вихід зі спокуси, забираючи її причину. Історія людства, а особливо історія Церкви, дає нам незліченні приклади цього. Багато таких випадків сталося і на нашій пам’яті, і серед людей, яких ми добре знаємо. Один із багатьох випадків варто навести як пам’ятний приклад Божої вірности, коли Він дає вихід зі спокуси. Елізабет Чедзі, яка тоді жила в Лондоні (її дочка живе й тепер і не є ганьбою для своєї матері), радили звернутися по допомогу через її чоловіка, бо думали, що він залишить після себе чималий маєток. Але коли уважно дослідили його справи, виявилося, що це припущення було зовсім безпідставне. Він не тільки нічого не залишив, але ще й мав значні борги. Невдовзі після його похорону до її дому прийшла людина і сказала: «Пані Чедзі, ви багато винні вашому домовласникові, і він послав мене вимагати сплату боргу». Вона відповіла: «Пане, у мене немає стільки грошей. Насправді я не маю нічого». «Але, — сказав він, — хіба у вас немає чогось, що можна продати за гроші?» Вона відповіла: «Пане, ви бачите все, що я маю. У моєму домі немає нічого, крім цих шістьох малих дітей». «Тоді, — сказав він, — я мушу виконати наказ і відвести вас до Ньюгейту. Але це тяжко для мене. Я залишу вас тут до завтра і спробую переконати вашого домовласника дати вам трохи часу». Він повернувся наступного ранку і сказав: «Я зробив усе, що міг. Я навів усі доводи, які тільки зміг придумати, але вашого домовласника неможливо переконати. Він присягнувся, що якщо я негайно не відведу вас до в’язниці, то сам опинюся там». Вона відповіла: «Ви зробили свою частину. Нехай буде воля Господня». Він сказав: «Я спробую ще раз і прийду завтра вранці». Наступного ранку він прийшов і сказав: «Пані Чедзі, Бог Сам взявся за вашу справу. Тепер ніхто не може завдати вам клопоту, бо ваш домовласник помер учора вночі. Але він не залишив заповіту, і ніхто не знає, хто є спадкоємцем маєтку».

3. Так Бог може визволяти від спокус, усуваючи їхню причину. Але чи не буває таких спокус, причину яких неможливо усунути? Чи не маємо ми яскравого прикладу такого випадку в одному недавньому виданні? Автор листа каже: «Одного тихого, приємного вечора я гуляв над дуврськими скелями з жінкою, яку щиро любив і з якою мав одружитися вже за кілька днів. Поки ми щиро розмовляли, її нога посковзнулася, вона впала вниз, і я побачив, як її тіло розбилося об берег. Я підняв руки і скрикнув: «Це лихо неможливо виправити. Я тепер мушу носити жалобу всі свої дні. Моя рана невиліковна. Неможливо, щоб я колись знайшов іншу таку жінку, таку в усякому відношенні відповідну для мене». У своєму горі я додав: «Це таке лихо, яке навіть сам Бог не може виправити». І щойно я вимовив ці слова, я прокинувся, бо це був сон». Так само Бог може усунути будь-яку можливу спокусу, зробивши її подібною до сну, який зникає, коли людина прокидається!

4. Так Бог може визволити зі спокуси, усуваючи її причину. Але Він може визволити і посеред самої спокуси, і, можливо, це найвище визволення. Я маю на увазі ось що: причина залишається, як і була, але Бог забирає її гіркоту, тож вона вже не стає спокусою, а перетворюється на привід для подяки. Діти Божі мають багато доказів цього у своєму щоденному досвіді. Як часто вони бувають оточені турботами або переживають біль чи хворобу. І коли вони кличуть до Господа, інколи Він забирає від них цю чашу. Він усуває турботу, хворобу або біль, і це минає так, ніби нічого й не було. А інколи Він не змінює зовнішніх обставин. Турбота, біль або хвороба залишаються. Але втіха від Святого Духа так зростає, що перевершує все це, і тоді вони можуть сміливо сказати:

«Праця стає спочинком, а біль солодким, коли Ти, мій Боже, поруч».

5. Визначний приклад такого визволення бачимо в житті того відомого мужа, маркіза де Ранті. Коли його сильно мучив ревматизм, один приятель запитав: «Пане, вам дуже болить?» Він відповів: «Мої болі надзвичайно сильні. Але з Божої милости я віддаю себе не їм, а Йому». У такому самому дусі відповів і мій власний батько, коли був виснажений тяжкою хворобою (виразкою всередині тіла, яка майже не давала йому спокою ні вдень ні вночі понад сім місяців). Коли я запитав: «Пане, вам тепер болить?» він відповів сильним і гучним голосом: «Бог справді карає мене болем, так, усі мої кості терплять сильний біль. Але я дякую Йому за все, я благословляю Його за все, я люблю Його за все».

6. Ще один подібний приклад можна побачити в житті маркіза де Ранті. Коли його дружина, яку він дуже ніжно любив, тяжко занедужала і всі думали, що вона близька до смерті, один приятель наважився запитати, що він відчуває в такій ситуації. Він відповів: «Я не можу заперечити, що це випробування торкається найніжнішого місця мого серця. Я дуже гостро відчуваю свою втрату. Я відчуваю більше, ніж можна висловити словами. І все ж я настільки задоволений тим, що звершується воля Божа, а не воля нікчемного грішника, що, якби не боявся спокусити інших, я міг би танцювати і співати». Так милосердний, справедливий і вірний Бог, так чи інакше, «при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ми її».

7. Увесь цей уривок містить багато повчання. Ось деякі уроки, яких ми можемо з нього навчитися.

По-перше: «Нехай той, хто найпевніше стоїть, пильнує, щоб не впасти» в нарікання і не сказати у своєму серці: «Нічиє становище не таке тяжке, як моє. Ніхто ніколи не був випробуваний так, як я». Але це не так. Десять тисяч людей пережили подібне. «Вас не спіткала спокуса» не така, яка виходить за межі звичайного людського досвіду. Це така спокуса, якої можна було чекати, якщо пам’ятати, хто ви: смертна людина, що живе в слабкому тілі й неминуче стикається з багатьма внутрішніми та зовнішніми труднощами. І зважте, де ви живете: у зруйнованому і розладнаному світі, серед злих людей і злих духів. Коли ви це зрозумієте, то не будете нарікати на спільну долю і загальний стан людства.

8. По-друге: «Нехай той, хто стоїть, пильнує, щоб не впасти» і не спокушати Бога, думаючи або кажучи: «Це нестерпно, це надто тяжко. Я ніколи не зможу пройти через це. Мій тягар важчий, ніж я можу знести». Ні, якщо тільки щось не є надто тяжким для Бога. Бо Він не допустить, щоб ви були «спокушувані понад вашу силу». Він співміряє тягар з вашою силою. Якщо ж вам бракує більшої сили, «просіть, і буде дано вам».

9. По-третє: «Нехай той, хто стоїть, пильнує, щоб не впасти», щоб не спокушати Бога своїм невір’ям, тобто недовірою до Його вірності. Якщо Він сказав: «При спробі й полегшення дасть», то хіба ж Він цього не зробить? Так, безперечно:

І понад усе, що ви можете уявити,

Його намір стане явним,

коли Він до кінця звершить те,

через що ваш страх був даремний.

10. Отож приймаймо кожне випробування зі спокійним упокоренням і з покірною певністю, що Той, Хто має всю силу, всю мудрість, усе милосердя і всю вірність, спершу підтримає нас у кожній спокусі, а потім порятує з усіх: так що зрештою «усе буде співдіяти на добро», і ми благословенно відчуємо, що все те було нам на користь, «щоб ми стали учасниками Його святості».