Проповідь 81 - Що означає покинути світ

17 липня 1784

Проповіді Джона Веслі – Проповідь 81

Що означає покинути світ

«Вийдіть тому з-поміж них та й відлучіться, каже Господь, і не торкайтесь нечистого, і Я вас прийму, і буду Я вам за Отця, а ви за синів і дочок Мені будете, говорить Господь Вседержитель!» (2 Кор. 6:17–18).

1. Як мало людей у церковному середовищі по справжньому замислилися над цими урочистими словами. Ми перечитували їх знову й знову, але не прийняли їх близько до серця і не помітили, що тут звучить така ж пряма заповідь, як будь-яка в усій Біблії. І є підстава боятися, що ще менше людей розуміє, що саме ця настанова означає. Дуже багато людей в Англії витлумачили її так, ніби Бог наказує вийти з державної церкви. Так само тисячі людей у сусідніх королівствах розуміли її в цьому самому сенсі. На цій підставі виголошено безліч проповідей і написано чимало книжок. Ба навіть багато побожних людей в основному через цей текст відокремилися від Церкви. «Сам Бог, — кажуть вони, — наказує нам: «Вийдіть тому з-поміж них і відлучіться». І лише за цієї умови Він прийме нас, і ми «будемо синами й дочками Господа Вседержителя»».

2. Але таке тлумачення зовсім чуже задумові апостола, який тут говорить не про ту чи іншу церкву, а про щось зовсім інше. Ані сам апостол, ані хтось з його братів не робили з цих слів такого висновку. Якби вони це зробили, то це було би явним протиріччям і прикладу, і заповіді їхнього Вчителя. Бо хоча тодішня юдейська церква була внутрішньо і зовнішньо така сама нечиста й нечестива, як будь-яка християнська церква нині на землі, наш Господь постійно відвідував її богослужіння. І Він спрямовував Своїх послідовників, як і в усьому іншому, йти Його слідами. Це ясно мається на увазі у тому примітному місці: «На сидінні Мойсеєвім усілися книжники та фарисеї. Тож усе, що вони скажуть вам, робіть і виконуйте; та за вчинками їхніми не робіть, бо говорять вони та не роблять того!» (Мт. 23:2–3). Хоча вони самі говорять і не роблять, хоча їхнє життя суперечить їхнім наукам, хоча вони були безбожні люди, усе ж тут наш Господь не лише дозволяє, а й вимагає від Своїх учнів слухати їх. Бо Він вимагає, щоб вони «робіть і виконуйте, що вони скажуть вас». А це було би неможливо, якби вони їх не слухали. Відповідно апостоли, доки перебували в Єрусалимі, постійно відвідували публічне богослужіння. Тому безсумнівно, що ці слова не мають жодного відношення до відокремлення від державної церкви.

3. Вони також не мають жодного стосунку до настанови, яку апостол дає у своєму першому посланні до коринтян. Уривок звучить так: «Я писав вам у листі не єднатися з перелюбниками, але не взагалі з цьогосвітніми перелюбниками, чи з користолюбцями, чи з хижаками, чи з ідолянами, бо ви мусіли були б відійти від світу. А тепер я писав вам не єднатися з тим, хто зветься братом, та є перелюбник, чи користолюбець, чи ідолянин, чи злоріка, чи п’яниця, чи хижак, із такими навіть не їсти!» (1 Кор. 5:9-11). Це прямо стосується тих, хто належить до тієї самої християнської громади. Апостол виразно пояснює, що говорить не про язичників чи людей загалом, і додає зрозумілу причину: «Бо ви мусіли були б відійти від світу», тобто ви не могли б у ньому жити і вести жодної справи. Але «хто зветься братом», тобто пов’язаний з вами в одному релігійному товаристві, «та є перелюбник, чи користолюбець, чи ідолянин, чи злоріка, чи п’яниця, чи хижак, із такими навіть не їсти!» Яке це вагоме застереження. Та як мало його дотримуються навіть ті, хто в інших питаннях є сумлінні християни. І справді, деякі частини цієї настанови виконати нелегко з простої причини: їх не так легко правильно зрозуміти на практиці, тобто не завжди легко визначити, до кого саме належать ці означення. Дуже складно, наприклад, знати (крім деяких очевидних випадків), хто справді є здирником або зажерливою людиною. Ми майже не можемо знати цього чи того, не виглядаючи принаймні людьми, що надто втручаються в чужі справи. А проте заборона спілкуватися з такими сформульована так само рішуче, як і щодо розпусників або перелюбників. Тому ми можемо діяти лише в простоті серця, не ставлячи себе безпомилковими суддями, але водночас охочі бути краще поінформованими, і чинити відповідно до найкращого розуміння, яке маємо.

4. Хоч та настанова справді стосується лише наших християнських братів (принаймні за зовнішнім визнанням), ця, наведена в тексті, має значно ширший обсяг і, безперечно, стосується всього людства. Вона вимагає, щоб ми, наскільки це можливо, трималися осторонь усіх безбожних людей. Справді, слово, яке ми перекладаємо як «нечистий» (tou akaqartou), доречніше було би передати як «нечиста особа», ймовірно, з натяком на обрядовий закон, що забороняв торкатися того, хто був законно нечистий. Але навіть якщо взяти ці слова буквально і в найсуворішому значенні, наслідок був би той самий, тобто очевидно нерозумний. Нам довелося б, як каже апостол, «вийти зі світу». Ми не змогли би залишатися в тих покликаннях, у які Боже провидіння поставило нас. Якби ми зовсім не мали жодного спілкування з людьми такого характеру, стало б неможливо вести наші тимчасові справи. Тоді сумлінному християнинові не лишалося би нічого іншого, як тікати в пустелю. І навіть цього було би замало. Не досить було би стати відлюдниками або замкнутися в монастирях чи жіночих обителях, бо й тоді довелося би бодай інколи мати справу з безбожними людьми, щоб здобути найнеобхідніше для життя.

5. Отже, ці слова обов’язково треба розуміти з певним уточненням. Вони не забороняють нам мати справи з будь-якими людьми, добрими чи злими, коли йдеться про буденні справи цього життя. Буде безліч випадків, коли нам доведеться говорити з ними, щоб виконати те, що без їхньої участі зробити неможливо. Для декого їхнє становище може означати, що вони часто матимуть справу навіть з п’яницями чи розпусниками. Так, інколи може виникнути потреба провести в їхньому товаристві чимало часу. Інакше ми просто не змогли б виконувати обов’язки, пов’язані з нашим покликанням. Отже, така необхідна розмова з людьми, святими чи нечистими, сама по собі зовсім не суперечить пораді апостола.

6. Отже, що саме апостол забороняє? По-перше, спілкування з безбожними людьми тоді, коли в цьому немає потреби, немає Божого провидіння, немає справи, яка цього вимагає. По-друге, спілкування з ними частіше, ніж це справді необхідно. По-третє, перебування в їхньому товаристві довше, ніж потрібно, щоб завершити справу. А над усе, по-четверте, обирати безбожних людей, хоч би якими розумними чи приємними вони були, як постійних товаришів або близьких друзів. І якщо якийсь випадок такого роду допускає ще менше виправдання, ніж інші, то це той, який апостол прямо забороняє в іншому місці, а саме «впрягатися в нерівне ярмо з невіруючим» у шлюбі, з тим, у чиєму серці немає любові Божої або принаймні немає страху Божого. Я не бачу, що могло би це виправдати: ні розум, ні дотепність, ні врода такої людини, ні тимчасова вигода, ні страх перед убозтвом, ні навіть вимога батька. Бо коли батько наказує щось, що суперечить Божому слову, тоді дитина має слухатися Бога більше, ніж людини.

7. Підстава цієї заборони докладно пояснена в попередніх віршах. «Бо що спільного між праведністю та беззаконням, або яка спільність у світла з темрявою? Яка згода в Христа з белійяаром? Або яка частка вірного з невірним?» тобто з тим, у чиєму серці немає ні любові, ні страху Божого. «Бо ви храм Бога Живого, як Бог прорік: Поселюсь серед них і ходитиму, і буду їм Богом, а вони будуть народом Моїм!». Звідси й висновок: «Вийдіть з-поміж них», тобто не з’єднуйтеся тісно з неправедними, з тими, хто живе в темряві й не належить Христові, «та й відлучіться, каже Господь, і не торкайтесь нечистого», тобто не входьте з ними в близький зв’язок, який вас занечищує, «і Я вас прийму».

8. Ось стислий зміст цієї заборони: з нечестивими людьми не слід мати ближчого спілкування, ніж це справді потрібно.

Між праведним і неправедним не може бути корисної спільності, так само як не може бути спільности між світлом і темрявою (чи ви розумієте це буквально, чи духовно). Як Христос не має нічого спільного з белійяаром, так віруючий не може мати справжньої згоди з невіруючим. Безглуздо думати, що між двома людьми можлива глибока єдність, доки один живе в темряві, а другий ходить у світлі. Вони належать до двох різних, ба навіть протилежних царств. Вони керуються різними засадами й прямують до різних цілей. Тому часто, а то й майже завжди, вони підуть різними дорогами. Як же їм іти разом, доки вони не стануть однодумними, тобто доки обоє не служитимуть одному господареві: або Христові, або белійяарові.

9. Які наслідки того, що ми не слухаємося цієї настанови, що не виходимо з-поміж нечистих людей, не відокремлюємося від них, а заводимо або продовжуємо з ними близьке спілкування? Найімовірніше, це не матиме негайних, помітних наслідків. Навряд чи варто чекати, що це відразу штовхне нас до якогось зовнішнього гріха. Може статися, що воно не призведе одразу й до занедбання якогось зовнішнього обов’язку. Але спершу воно підточує саму основу релігійного життя. Потроху приглушує ревність до Бога, тихо охолоджує ту гарячість духа, яка супроводжувала першу любов. Навіть якщо ці люди відкрито не перечать тому, що ми говоримо або робимо, сам їхній дух непомітно впливатиме на наш і передаватиме нам ту саму теплохолодність і байдужість до Бога та Божих речей. Унаслідок цього слабшають усі внутрішні сили душі, втрачається духовна міцність, і ми дедалі більше сповільнюємося в нашому бігу на тій дорозі, яку нам визначено пройти.

10. Так само, крок за кроком, усяке непотрібне спілкування з нечистими людьми послаблює наше Божественне свідчення і внутрішню певність щодо невидимого. Воно затьмарює духовний зір, яким ми споглядаємо Невидимого, і підточує нашу довіру до Нього. Потроху слабшає наш «смак сил майбутнього віку» і притуплюється надія, що раніше ніби підносила нас, даючи вже тепер «сидіти в небесних місцях з Христом Ісусом». Непомітно холоне полум’я любові, яке колись давало нам сказати: «Кого маю на небі, крім Тебе? І на землі нікого не бажаю, крім Тебе». Так воно б’є в корінь живої релігії, у саме наше спілкування з Отцем і з Сином.

11. Тим самим, крок за кроком, у таємний і непомітний спосіб, це готує нас «повернути свої кроки назад до землі». Воно тихо підводить до того, щоб знову впасти в любов до світу, від якої ми колись чисто втекли, щоб знов схилитися до пожадливості тіла, шукати щастя в чуттєвих утіхах, до пожадливість очей, шукати його в утіхах уяви, і до гордості життєвої, шукати його в пишноті, у багатстві або в людській похвалі. І все це може статися під дією духа, який «обманув Єву своєю хитрістю», ще раніше, ніж ми відчуємо напад або усвідомимо, що вже щось втратили.

12. Не лише любов до світу в усіх її проявах неминуче підкрадається до нас, коли ми спілкуємося з людьми світського духа більше, ніж цього вимагає обов’язок. Разом із нею в нас починають входити й інші злі пристрасті та вади, на які здатна людська душа, зокрема гордість, марнославство, осудливість, лихі підозри та схильність до помсти. А з другого боку так само підкрадаються легковажність, пусті веселощі й розсіяння, і вони дедалі більше зміцнюються. Ми знаємо, що все це рясніє в людях, які не знають Бога. І коли хтось часто та без остороги перебуває з ними, неможливо, щоб цей дух не почав на нього впливати. Найгірше те, що це діє найсильніше саме тоді, коли людина не бачить небезпеки. А найбільша небезпека там, де з’являється особлива прихильність, коли до тих, хто не любить Бога, виникає не просто належна доброзичливість, а більша прив’язаність, ніж дозволяє обов’язок, і з ними підтримують тісне спілкування.

13. Досі я виходив із того, що люди, з якими ви спілкуєтеся, належать до тих, кого зазвичай називають «людьми доброго товариства», тобто, за теперішнім модним висловом, «людьми достойного характеру». А це одне з найбільш безглуздих і порожніх слів, що тільки ввійшли в ужиток. Я припускав, що такі люди вільні від прокльонів, лайки й блюзнірства, від порушення дня Господнього й пияцтва, від розпусти і в слові, і в ділі, від нечесності, брехні та наклепу. Коротко кажучи, що вони не мають жодної явної, відкритої вади. Бо інакше кожен, хто має бодай страх Божий, у будь-якому разі мусить триматися від них осторонь. Але я боюся, що це припущення занадто сміливе. Я боюся, що дехто з людей, із якими ви спілкуєтеся більше, ніж справді потрібно, навіть не заслуговує назви «люди доброго товариства», а радше вартий лише сорому й зневаги. Хіба не є серед них такі, що живуть у відкритому гріхові, у прокльонах і лайці, у пияцтві або нечистоті? Ви не можете довго цього не помічати, бо вони й не надто намагаються це приховати. Отже, хіба не очевидно, що всяка вада заразна? Бо хто може торкатися смоли і не заплямитися. Тому від таких людей ви, безперечно, маєте втікати, як від лиця змія. Інакше дуже швидко справдиться сказане: «Лихі розмови псують добрі звичаї».

14. Я також припускав, що ті нечестиві люди, з якими ви часто спілкуєтеся, не мають бажання передати вам свого духу або схилити вас до наслідування їхнього прикладу. Але це також припущення, яке важко прийняти. У багатьох випадках їхні інтереси можуть просунутися тим, що ви станете співучасником їхніх гріхів. Але навіть якщо інтерес тут ні до чого, хіба кожна людина не бажає природно і бодай до певної міри не намагається привести своїх знайомих до своєї думки або партії? Тож як усі добрі люди бажають і намагаються зробити інших добрими, подібними до себе, так само всі злі люди бажають і намагаються зробити своїх товаришів настільки ж злими, як і самі.

15. Навіть якщо вони цього не роблять, якщо припустити (хоч це майже неймовірно), що вони ні не хочуть, ні не намагаються схилити вас до свого способу життя, все одно спілкуватися з ними небезпечно. Я маю на увазі не лише людей, що живуть у явному пороці, але й усіх, хто не любить Бога або принаймні не боїться Його і щиро не «шукає Божого Царства та Його праведності». Припустимо, такі люди й не прагнуть зробити вас подібними до себе. Але чи означає це, що від них немає загрози. Подивіться на людину, хвору на чуму. Вона не хоче і не докладає жодних зусиль, щоб заразити вас. Та все ж остерігайтеся. Не торкайтеся її. Навіть не підходьте близько, бо ви не знаєте, як швидко можете опинитися в такому самому стані. Так само і тут. Навіть якщо людина світу не бажає, не задумує і не намагається «передати» вам свою хворобу, усе одно не торкайтеся її, не зближуйтеся надто. Бо небезпека може прийти не лише через її доводи чи вмовляння, але й через сам її дух, який непомітно впливає, особливо на тих, хто не відчуває загрози.

16. Якщо вільне спілкування зі світськи мислячими людьми не спричинить вам жодної іншої шкоди, воно все одно непомітно зробить вас менш спрямованими до неба. Воно надасть вашому мисленню такого нахилу, що з дня у день тягнутиме душу вниз, до земних речей. І ви, самі того не помічаючи, замість повного оновлення розуму, почнете знову уподібнюватися цьому світові: перейматимете його дух, його погляди і його марну балаканину. Так ви поступово повернетеся до легковажності й розсіяності, від яких колись уже щиро відмовилися, до надмірної уваги до одягу і до тієї порожньої, безглуздої, непотрібної розмови, що колись була вам огидна, коли душа була жива для Бога. І так день за днем ви все менше зберігатимете ту колишню простоту і в словах, і в поведінці, якою раніше показували красу вчення Бога, нашого Спасителя.

17. Якщо ви зайдете так далеко в уподібненні до світу, навряд чи ви зможете на цьому спинитися. Незабаром ви підете ще далі. Бо коли ви вже втратили опору і почали сповзати вниз, то майже напевно не зупинитеся, доки не дійдете до самого низу, аж поки й самі не впадете в якісь із тих зовнішніх гріхів, які ваші товариші роблять у вас на очах або при вас. Спершу це лякає, але з часом страх слабшає, і зрештою вас схиляють робити так само. Але навіть якщо вони не доведуть вас до явного гріха, і цього буде досить: коли їхній дух заразить вас гордістю, гнівом або любов’ю до світу. Без глибокого покаяння цього досить, щоб погубити душу навіки. Бо навіть коли людина уникає зовнішніх гріхів, «думка тілесна смерть».

18. Близько спілкуватися з людьми, що не знають Бога, і так небезпечно. Але для чоловіків ще ризикованіше зближуватися з жінками такого характеру, бо зазвичай вони більш улесливі, ніж чоловіки, і сильніше впливають на інших, особливо якщо приємні зовні або милі в розмові. Треба бути понад звичайну людську силу, щоб мати таке спілкування і нічого від нього не втратити. І навіть якщо у вас не виникне жодного нерозумного або нечистого бажання (а хто може бути в цьому цілком певний), майже неможливо, щоб ви не перейняли хоча би частково цієї непристойної м’якості. Вона робить людину менш готовою і менш здатною жити в самозреченні та щодня брати свій хрест, як личить доброму воїнові Ісуса Христа. І ми знаємо, що до Царства Христа і Бога не ввійдуть не лише розпусники й перелюбники, але й ті, хто живе в розбещеності та звик до надмірного комфорту.

19. Такі наслідки, можливо, настають не одразу, але неминуче з’являються, коли діти Божі надто тісно зближуються з людьми світу. Саме цим шляхом, більше, ніж будь-яким іншим (а може, й більше, ніж усіма іншими разом), люди, яких звуть методистами, найпевніше втратять свою силу і стануть такими, як решта. Правда, багато хто з них вступає в близькі розмови з тими, хто не знає Бога, з добрим наміром і щирим бажанням послужити Божій славі. Ви сподіваєтеся розбудити їх, струснути їхню байдужість і спонукати шукати того, що дає мир. Але якщо, давши цьому досить часу, ви не бачите жодного плоду і не можете на них вплинути, мудріше буде віддати їх Богові. Інакше швидше вони зашкодять вам, ніж ви допоможете їм. Бо якщо ви не піднесете їхніх сердець до неба, вони потягнуть ваше до землі. Тому відступіть вчасно і «вийдіть з-поміж них та відлучіться».

20. Але як це зробити? Який найпростіший і найдієвіший спосіб відмежуватися від нечистих людей? Можливо, кілька порад прояснять це для тих, хто хоче знати й виконувати Божу волю.

По-перше: не запрошуйте до свого дому жодної нечистої людини, хіба що з якоїсь справді виняткової нагоди. Ви можете заперечити: «Але цього вимагає ввічливість, а релігія, певно, не ворог ввічливості. Та й сам апостол велить нам бути чемними, як і милосердними». Я відповідаю: ви можете бути ввічливі, цілком достатньо ввічливі, і водночас тримати належну відстань. Ви можете поводитися чемно в різних ситуаціях і все ж не зближуватися з ними. Також апостол не міг мати на увазі таку чемність, яка неминуче стає пасткою для душі.

21. По-друге: за жодних обставин не приймайте запрошення від нечистої людини. Ніколи не дозволяйте умовити себе завітати з візитом, якщо ви не бажаєте, щоб його було відплачено. Можливо, людина, яка прагне вашого знайомства, відвідає вас двічі чи тричі. Але якщо ви твердо утримаєтесь від візиту у відповідь, відвідувачеві невдовзі набридне. Цілком ймовірно, він образиться; і, можливо, виявить ознаки образи. Заздалегідь розраховуйте на це, щоб, коли щось подібне станеться, ви не були ні здивовані, ні засмучені. Краще догодити Богові і не догодити людям, ніж догодити людям і не догодити Богові.

22. По-третє, ви, ймовірно, були знайомі з людьми світу ще до того, як самі пізнали Бога. Що робити з такими знайомствами найкраще, і як найпростіше їх припинити? Спершу дайте достатньо часу, щоб перевірити, чи не зможете ви, доречними словами в слушну годину, схилити їх обрати кращу частку. Не шкодуйте зусиль. Уживайте всю вашу віру й любов, і щиро моліться за них. Але якщо, попри все, ви не бачите жодних ознак, що це впливає на них, тоді ваш обов’язок лагідно відступити, щоб самим не заплутатися. Це можна зробити швидко, без сварок і без гучних пояснень: просто перестати підтримувати візити й поступово не відповідати на їхні запрошення. Будьте готові до того, що вас звинуватять у гордості й холодності, якщо не в обличчя, то за спиною. Та це можна витерпіти заради чистого сумління. По суті, це докір не вам, а Христові.

23. Коли Бог дав мені твердий намір бути не тільки християнином за назвою, а християнином насправді (мені тоді було приблизно двадцять два роки), моє коло знайомих було так само далеке від пізнання Бога, як і я. Різниця була в одному: я вже бачив власне невігластво, а вони свого не помічали. Я намагався їм допомогти, але без успіху. І з гіркого досвіду я зрозумів, що навіть їхня, на перший погляд, «невинна» розмова гасить у мені добрі наміри. Тоді я знов і знов думав, як від цього відмежуватися, і не бачив іншого виходу, окрім того, щоб Бог перевів мене до іншого коледжу. Так і сталося, причому так, як я би ніколи не міг передбачити. Мене обрали членом у коледжі, де я не знав нікого. Я розумів, що до мене приходитимуть із дружби, ввічливості або цікавості, і що з’являться пропозиції нових знайомств, а також спроби відновити старі. Але я вже мав план. Опинившись, так би мовити, в «новому світі», я постановив не заводити випадкових знайомств, а лише вибрані, і вибирати тільки таких людей, щодо яких мав підставу думати, що вони допоможуть мені йти дорогою до неба. Тому я уважно придивлявся до вдачі й поведінки кожного, хто мене відвідував. Якщо я не бачив підстав думати, що ця людина справді любить Бога або принаймні боїться Його, я не шукав із нею близькості, бо не сподівався від такого знайомства духовної користі. Коли такі люди приходили до мене, я поводився якнайчемніше. Але на запитання «коли ви прийдете до мене» — я не призначав відвідин у відповідь. Якщо вони приходили ще раз або двічі і бачили, що я не маю наміру робити зустріч «взаємною», то згодом переставали приходити, і я їх більше не бачив. Я дякую Богові, що це було моїм сталим правилом майже шістдесят років. Я знав, що це викличе плітки, але це мене не похитнуло, бо я добре розумів, бо я усвідомлював, що маю служити Богові незалежно від людської думки: чи мене шанують, чи зневажають.

24. Я щиро раджу всім вам, хто постановив бути не майже, а повністю християнами, діяти так само, хоч би як це було важко для вашої людської природи. Уважно придивляйтеся, хто з людей, яких ви зустрічаєте, має такий самий настрій, як і ви. Думайте, про кого з них ви маєте підставу сказати, що ця людина боїться Бога і чинить праведність. Саме таких вважайте гідними вашого ближчого знайомства. Охоче й вільно спілкуйтеся з ними, коли тільки є нагода. А з тими, хто цьому не відповідає, лагідно й непомітно розходьтеся. Хоч би якими розумними й доброзичливими вони були, вони не принесуть вам справжньої користі. Навіть якщо вони й не довели би вас до явного гріха, вони все одно стали би для вашої душі тягарем і потроху відбирали б у вас силу та радість, з якими ви йдете своїм шляхом. А якщо хтось із ваших друзів, хто колись добре тримався, почне відступати від святого повеління, яке колись прийняв, то спершу використовуйте всі розумні способи, щоб повернути його на добру дорогу. Але якщо переконати не вдається, тоді відпустіть його, і водночас не переставайте поручати його Богові в молитві. Припиніть близькість і бережіть власну душу.

25. Я раджу вам, по четверте, бути особливо обачними у стосунках із родичами. З батьками, чи вони побожні, чи ні, ви, звісно, маєте спілкуватися, якщо вони цього хочуть, так само і з братами та сестрами, особливо коли їм потрібна ваша допомога. Але я не певен, що ви маєте такий самий обов’язок щодо дальших родичів. Ввічливість і природна прихильність можуть спонукати вас інколи навідатися до них. Та якщо вони ні не знають Бога, ні не шукають Його, робіть це якнайрідше. І коли ви з ними, не затримуйтеся довше, ніж цього вимагає пристойність. І ще: з ким би ви не були, пам’ятайте урочисте застереження апостола: «Нехай жадне слово гниле» (жодна гнила розмова) «не виходить із уст ваших, але тільки таке, що добре на потрібне збудування, щоб воно подало благодать тим, хто чує» (Ефесян 4:29). Ви не маєте права відступати від цього правила, інакше «засмучуєте Святого Духа Божого». А якщо строго будете дотримуватися цього правила, то ті, хто не має релігії, скоро самі перестануть шукати вашого товариства.

26. Так і є: ті, хто боїться Бога або любить Його, мають «вийти з-поміж» тих, хто Його не боїться. Тобто, у біблійному значенні, ви маєте «відлучитися» від них, принаймні настільки, щоб не мати з ними зайвого спілкування. «Каже Господь, і не торкайтесь нечистого», тобто не зближуйтеся з такою людиною більше, ніж цього вимагає потреба, «і Я вас прийму» до Божої родини. «І буду Я вам за Отця», обійму вас батьківською любов’ю, «а ви за синів і дочок Мені будете, говорить Господь Вседержитель». Ця обітниця стосується всіх, хто відмовляється від близького товариства безбожних людей, за умови, що в інших речах їхній дух і поведінка також відповідають їхньому покликанню. Бог тут бере на Себе обов’язок дати їм усі благословення, приготовані для Його любих дітей, і в цьому житті, і у вічності. Тому нехай кожен, хто має бодай якусь повагу до Божої ласки та благословення, по-перше, остерігається заводити будь-які знайомства чи зв’язки з безбожними людьми понад те, чого вимагає необхідна справа або якийсь інший обов’язок, який вимагає Боже провидіння. По-друге, якнайшвидше, наскільки дозволяють обставини, розірвіть всяке таке вже заведене знайомство і всякі такі зв’язки. Нехай ні приємність від такого спілкування, ні вигода, яку вже мають або сподіваються мати, не переважить, коли це ставлять поруч із Божою прямою заповіддю. Отож у таких випадках «вирви праве око», тобто відмовся навіть від найприємнішого знайомства і більше не плекай думок повертатися до нього. «Відрубай праву руку», тобто повністю зречися навіть найвигіднішого зв’язку і припини його. «Краще тобі ввійти в життя з одним оком», або з однією рукою, «ніж маючи дві бути вкиненим у пекельний вогонь».