Проповідь 80 - Про дружбу зі світом

1 травня 1786

Проповіді Джона Веслі – Проповідь 80

Про дружбу зі світом

«Перелюбники та перелюбниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається» (Якова 4:4).

1. Є уривок у посланні святого Павла до римлян, який часто вважали таким самим за змістом, як і цей: «Не уподібнюйтеся до цього світу» (Рим. 12:2). Але він має до цього мало, а може й зовсім не має стосунку, бо говорить про інше. Видима подібність з’являється лише тому, що в обох місцях ужито слово «світ». Через це легко подумати, що святий Павло під «уподібненням до світу» має на увазі те саме, що святий Яків під «дружбою зі світом». Але це різні речі, бо в оригіналі стоять різні слова: у святого Павла це aivn, а у святого Якова це kosmos. Та все ж слова святого Павла містять важливу настанову для дітей Божих. Ніби він сказав: «Не беріть за взірець ані мудрість, ані дух, ані звичаї теперішнього віку, ні серед навернених юдеїв, ні серед язичників, поміж яких ви живете. Вас покликано показати всім своїм життям і поведінкою, що ви оновлені «духом вашого розуму» за образом Того, Хто вас створив, і що вашим правилом є не людський приклад або людська воля, а «добра, приємна і досконала воля Божа»».

2. Тому й не дивно, що застереження святого Якова проти дружби зі світом так погано розуміють навіть християни. Бо я так і не зміг знайти жодного автора, ні давнього, ні сучасного, який би спеціально писав про це як про окрему тему, принаймні з того, що мені доводилося бачити, за останні шістнадцять або сімнадцять століть. Навіть той видатний письменник, пан Лоу, який так добре розглянув багато інших питань, у своїх практичних творах не присвятив цьому жодного розділу. Ба навіть, як мені пригадується, не сказав про це й одного виразного застереження. Я також ніколи не чув, щоб про це виголошували бодай одну проповідь, чи то в університеті, чи деінде. І я не пам’ятаю жодного товариства, де би розмова прямо й серйозно зосередилася на цьому хоча би на годину.

3. Та все ж є небагато тем настільки важливих. Є небагато таких, що так близько торкаються самої суті релігії, Божого життя в душі, того, як воно тримається й зростає, або ж як занепадає і зрештою гасне. Через брак навчання в цьому питанні сталися дуже сумні речі. Це, щоправда, майже не зачепило тих, хто й далі був мертвий у провинах і гріхах. Зате тяжко вдарило по багатьох, хто справді був живий для Бога. Особливо це стосувалося багатьох із тих, кого називали методистами, можливо, більше, ніж інших. Через нерозуміння цієї апостольської поради (я сподіваюся, радше через нерозуміння, ніж через свідому зневагу) багато з них стали духовно слабкими, духовно хворими. Багато з тих, хто колись був повністю пробуджений, тепер ніби заснув. І добре, якщо вони ще прокинуться, поки їхні душі не будуть забрані. Мені часто було важко пояснити те, що я бачив. Багато людей, які колись були дуже живі для Бога, чиє життя було спрямоване до неба, чиї думки трималися речей вгорі, а не земних, хоч і далі сумлінно ходили в Божих постановах, хоч і далі рясніли в добрих ділах та сторонилися кожного відомого гріха, навіть вигляду зла, усе ж поступово й непомітно слабнули. Це було подібне до рицинового куща Йони, коли черв’як підточив його корінь. Унаслідок цього тепер вони менш живі для Бога, ніж були десять, двадцять або тридцять років тому. Але це легко зрозуміти, якщо зауважити ось що: у міру того, як вони ставали заможнішими, вони дедалі більше входили в дружбу зі світом. І так майже неминуче буває, якщо тільки не втрутиться могутня Божа сила. А в тій самій мірі, як зростала ця дружба зі світом, Боже життя в їхній душі слабшало.

4. Чи ж дивно, що воно зменшувалося, якщо ті слова справді є в Божому об’явленні: «Перелюбники та перелюбниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом то ворожнеча супроти Бога?» Що означають ці слова? Розгляньмо їх серйозно. І нехай Бог відкриє очі нашого розуміння, щоб, попри всі тумани, якими мудрість світу намагається нас огорнути, ми могли розпізнати, що є доброю й приємною волею Божою!

5. Розгляньмо, по-перше, що апостол тут розуміє під словом «світ». Він говорить не про зовнішній устрій речей, який Писання називає небом і землею, а про мешканців землі, про синів людських, принаймні про більшу їхню частину. Але про яку саме частину? Це визначає і сам наш Господь, і Його улюблений учень. Спершу сам наш Господь каже: «Коли вас світ ненавидить, знайте, що Мене він зненавидів перше, як вас. Коли б ви зо світу були, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але Я вас зо світу обрав, тому світ вас ненавидить…Як Мене переслідували, то й вас переслідувати будуть…Але все це робитимуть вам за Ім’я Моє, бо не знають Того, хто послав Мене» (Ів. 15:18-21). Отже, тут «світ» стоїть з одного боку, а ті, що «не зі світу», з другого. Ті, кого Бог «вибрав зі світу», тобто покликав «в освяченні Духа і вірі істини», протиставлені тим, кого Він так не покликав. І далі наш Господь прямо уточнює: «ті, що не знають Того, Хто послав Мене», тобто ті, що не знають Бога, і є «світ».

6. Так само промовляє і улюблений учень: «Не дивуйтеся, браття мої, коли світ вас ненавидить! Ми знаємо, що ми перейшли від смерти в життя, бо любимо братів» (1 Ів. 3:13, 14). Ніби він каже: «Не чекайте любови від інших, крім тих, хто також перейшов від смерті до життя». Отже, ті, хто ще не перейшов від смерті до життя, хто не є живий для Бога, і є «світ». Це саме видно і зі слів у п’ятому розділі: «Ми знаємо, що ми від Бога, і що ввесь світ лежить у злі» (1 Ів. 5:19). Тут «світ» прямо означає тих, хто не від Бога, а тому перебуває під владою лукавого.

7. Натомість «від Бога» є ті, хто любить Бога, або принаймні боїться Його і береже Його заповіді. Це найнижча ознака людей, що «від Бога»: вони ще можуть бути не синами, а лише слугами, проте відступають від зла, стараються чинити добро і ходять у Божих постановах, бо мають у серці страх Божий і щире бажання догодити Йому. Закріпіть у своєму серці це просте значення слова «світ»: це ті, хто так Бога не боїться. Нехай ніхто не вводить вас в оману порожніми словами. Тут мається на увазі саме це, не більше і не менше.

8. Але якщо розуміти слово «світ» у такому значенні, то яку «дружбу зі світом» ми можемо мати? Ми можемо, і навіть повинні, любити таких людей, як самих себе (бо й вони входять у слово «ближній»). Тобто мати до них щиру доброзичливість і бажати їм щастя так само щиро, як бажаємо його власній душі. Також у певному значенні ми маємо шанувати їх. Апостол велить «шанувати всіх людей». Тож ми шануємо їх як Божі створіння, як безсмертні духи, здатні пізнавати Бога, любити Його і тішитися Ним навіки. Ми шануємо їх як викуплених кров’ю Того, Хто «скуштував смерти за кожну людину». Ми маємо співчувати їм, коли бачимо, що вони відкидають свої милості, сходять зі стежки життя і поспішають до вічної погибелі. Ми не повинні навмисно засмучувати їх або завдавати їм болю. Навпаки, треба давати їм усяку приємність, яку можна дати невинно, бо ми покликані «догождати всім людям на добро». І ми не повинні перебільшувати їхніх провин. Навпаки, слід охоче визнавати все добре, що є в них.

9. Ми можемо і повинні говорити з ними в усяких обставинах якомога добріше й прихильніше, наскільки це можливо. Ми не повинні говорити про них нічого злого, коли їх немає, хіба що це справді необхідно, хіба що це єдиний відомий нам спосіб не допустити, щоб вони завдали шкоди. В іншому разі ми маємо говорити про них з усією можливою пошаною, не виходячи за межі правди. Коли вони поруч, ми маємо поводитися з ними ввічливо, виявляти їм усю увагу, яку можемо, але не потурати їм у гріхові. Ми повинні робити їм усе добро, яке в нашій силі, усе, що вони готові прийняти від нас. У цьому ми наслідуємо приклад вселенського Друга, Отця нашого, що на небі. Поки вони не готові прийняти більші благословення, Він дає їм ті, які вони здатні прийняти, «велить Своєму сонцю сходити над злими й добрими і посилає» Свій «дощ на праведних і неправедних».

10. «Але яку дружбу зі світом ми не можемо мати? Невже ми взагалі не можемо спілкуватися з безбожними людьми? Чи треба нам повністю уникати їхнього товариства?» Зовсім ні. Навпаки, це вже було визнано: якби ми зовсім не мали з ними жодного спілкування, то «нам довелося б вийти зі світу». А тоді ми не змогли б робити для них тих учинків доброти, про які вже йшлося. Отже, ми справді можемо спілкуватися з ними. По-перше, у справах і звичайних потребах цього життя, відповідно до того становища, в яке Боже провидіння поставило нас. По-друге, коли цього вимагає ввічливість. Але тут треба пильнувати, щоб не зайти надто далеко. По-третє, коли є розумна надія принести їм користь. Та й у цьому випадку нам особливо потрібні обережність і багато молитви. Інакше легко обпектися, коли намагаєтеся витягти інших, з палаючого вогню.

11. Ми легко можемо зашкодити власній душі, якщо непомітно перейдемо до тісної прив’язаності з кимось із тих, хто не знає Бога. Саме така близькість і є тією «дружбою», яка стає «ворожнечею з Богом».

Тому нам треба дуже пильно наглядати за собою, щоб не впасти в цю смертельну пастку, щоб непомітно не перейнятися до них прихильністю, яка тримається на вподобанні або на насолоді їхнім товариством. Лише тоді ми стоїмо на певному ґрунті, коли можемо сказати разом із псалмоспівцем: «Уся моя втіха в святих, що на землі, і в тих, що визначаються чеснотою». Ми не повинні мати з ними зайвих розмов. Наш обов’язок і наша мудрість бути з ними не частіше й не довше, ніж це справді потрібно. І весь час слід пам’ятати, та наслідувати приклад того, хто сказав: «Я тримав уста мої, мов уздою, доки безбожний був переді мною». Так само не слід входити з ними в жодні зв’язки далі, ніж це справді необхідно. Коли Йосафат забув про це і зав’язав союз з Ахавом, що сталося? Спершу він утратив майно: «кораблі», які вони послали, «розбилися в Еціон-Ґевері». А коли він не зупинився на цьому застереженні, не зважив і на попередження пророка Михея, та пішов з Ахавом на Рамот-Ґілеад, він ледь не втратив життя.

12. Над усе ми маємо тремтіти від самої думки вступати в шлюбний завіт, найтісніший з усіх зв’язків, з будь-ким, хто не любить Бога або принаймні не боїться Його. Для Божої дитини це найстрашніша легковажність і найгірше безумство, на яке вона може зважитися, бо такий крок містить у собі саме той зв’язок із безбожними, якого християнин за сумлінням має уникати. Тож не дивно, що Бог так прямо це заборонив, і що заборона така рішуча: «Не впрягайтеся в нерівне ярмо з невіруючим». Тут важко помилитися в змісті. Особливо якщо під «невіруючим» розуміти не того, хто просто називає себе християнином, а того, хто настільки далекий від євангельської віри, що не може сказати: «Життя, яким я тепер живу, живу вірою в Сина Божого, Який полюбив мене і видав Себе за мене», і не має навіть віри слуги, тобто не «боїться Бога і чинить праведність».

13. А чому дружба зі світом так рішуче заборонена? Чому нам так суворо наказано берегтися її? Причини дві. По-перше, це гріх сам по собі, і не легкий. За Божим словом, дружба зі світом це духовний перелюб. Тому Святим Духом винні в цьому названі: «Перелюбники й перелюбниці». Бо це означає зламати наш союз із Богом, коли ми любимо творіння більше, ніж Творця, всупереч Його ласкавому наказу: «Сину мій, дай Мені серце твоє». По-друге, цей гріх тягне за собою наслідки, від яких треба здригатися.

14. Це гріх надзвичайно тяжкий, бо означає не лише незнання Бога, забуття Його або неуважність до Нього, але й відверту «ворожнечу проти Бога». Сам апостол говорить про це як про річ очевидну: «Чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом то ворожнеча супроти Бога?» І він робить із цього страшний висновок: «Бо хто хоче бути світові приятелем», тобто зблизитися з людьми, що не знають Бога, той уже самим цим бажанням стає ворогом Бога. Не має значення, здійсниться це бажання чи ні, сам намір робить його таким.

15. Бо так само, як це є гріх, і то тяжкий гріх сам по собі, так само він тягне за собою найстрашніші наслідки. Часто він знову заплутує людину в ті гріхи, від яких вона вже «чисто втекла». Зазвичай він робить її «учасницею чужих гріхів», навіть якщо вона не чинить їх власноруч. Він потроху притлумлює відразу й страх перед гріхом загалом, і тим готує людину впасти легкою здобиччю першій сильній спокусі. Він привчає її до тих гріхів упущення, які є звичними для її світських знайомих. Він непомітно послаблює пильність: у приватній молитві, у родинному обов’язку, у пості, у відвідуванні публічного богослужіння та в причасті Господньої вечері. Байдужість тих, хто поруч, крок за кроком переходить і на неї. Навіть якщо вони не скажуть ані слова (що навряд чи можливо), їхній приклад промовляє, і часто сильніше, ніж будь-які слова. І цим прикладом вони неминуче зраджуються й майже безперервно втягнуті в неплідні, навіть недоброзичливі розмови; аж поки вони вже не «ставлять сторожу своїм устам і замка на свої губи»; аж поки вони можуть брати участь у пересудах, плітках і злослів’ї без жодного докору сумління; бо вони так часто засмучували Духа Святого Божого, що Він більше не докоряє їм за це: настільки, що їхня мова тепер уже не є, як раніше, «приправлена сіллю, щоб приносити благодать слухачам».

16. Але це ще не всі смертельні наслідки, які випливають із тісного спілкування з нечестивими людьми. Воно не лише заважає їм правильно впорядковувати своє життя, а й безпосередньо схиляє серце до розтління. Воно схильне породжувати або збільшувати в нас усю гордість і самовпевненість, усю дратівливість, мстивість, так, кожну невпорядковану пристрасть і неправильний нахил, які дозволяють собі їхні товариші. Воно тихо веде їх до звички балувати себе, небажання відмовляти собі, небажання нести чи брати на себе будь-який хрест; до м’якості та надмірної делікатності; до ганебного сорому й страху людського, що приносить безліч пасток. Воно знову втягує їх у любов до світу, у безглузді й шкідливі бажання, у пожадливість плоті, пожадливість очей і гордість життєву, аж поки вони не потонуть у всьому цьому. І врешті стан таких людей стає набагато гіршим, ніж був спочатку.

17. Якщо Божі діти тісно сходяться з людьми світу, то навіть тоді, коли ті й не мають наміру робити їх подібними до себе, вплив усе одно відбудеться. Хай вони цього не планують і навіть не бажають, все ж їхній дух справді діє, як зараза: поруч із ними ви мимоволі переймаєте їхній настрій і їхні звички. Я не вмію це точно пояснити, але досвід показує, що так воно є. Лікарі давно помічали, що заразними бувають не тільки чума чи тяжкі гарячки, але й багато інших недуг, кожна по-своєму і з різною швидкістю. Так само, і духовні хвороби мають «заразність», тільки вона проявляється по-різному. Людина, що хвора, не обов’язково хоче заразити інших. Той, хто має небезпечну недугу, може не мати жодного наміру передати її вам. Але від цього ви не стаєте в безпеці. Тому наймудріше триматися на віддалі, інакше ризик заразитися дуже великий. Те саме видно й у «хворобах характеру». Навіть якщо гордий, марнославний, запальний або розпусний не ставить собі мети вплинути на вас, усе одно безпечніше не зближуватися. Бо коли ви підходите надто близько, ви швидко відчуєте, що й сам їхній «подих» має вплив. Кажуть, що довкола тіла є своєрідна «атмосфера», яка діє на тих, хто поруч. Чи не подібно діє і людський дух. Якщо довго перебувати в такій «атмосфері», уникнути впливу майже неможливо. Зараза переходить від душі до душі так само, як від тіла до тіла, навіть без наміру з боку того, хто «хворий».

Але чи можна взагалі думати, що люди світу не хочуть впливати. Досвід радше показує протилежне: більшість із них дуже прагне зробити інших подібними до себе і нерідко докладає до цього зусиль, інколи майстерно й наполегливо. Тому пильнуйте себе так, наче це питання вашого життя! Не грайтеся з вогнем. Рятуйтеся, доки полум’я ще не торкнулося вас.

18. Але скільки є виправдань для дружби зі світом. І які сильні до цього спокуси. Розгляньмо ті з них, що водночас найнебезпечніші й найпоширеніші.

Почнімо з однієї, найнебезпечнішої з усіх, і водночас зовсім не рідкісної. «Я визнаю, — каже один, — людина, з якою я хочу одружитися, не є релігійна. Вона цього й не приховує. Вона мало про це думає. Але це гарне створіння. Вона надзвичайно приємна, і, як я гадаю, буде мені любою супутницею».

Це справжня пастка, мабуть, одна з найбільших, на які здатна людська природа. Це така спокуса, яку людськими силами не здолати. Лише могутня Божа сила може вирвати вас із неї. І ця сила справді може дати повне визволення. Його благодаті досить для вас. Але не тоді, коли ви не йдете з Ним разом, не тоді, коли ви не зрікаєтеся себе і не берете свого хреста. І що би ви не робили, ви маєте зробити це негайно. Тут не вийде діяти потроху. У цій справі потрібне рішення без зволікання. Якщо ви взагалі маєте це зробити, ви маєте відразу відсікти «правицю» і відкинути її від себе! Тут немає часу радитися з тілом і кров’ю. Або негайна перемога, або загибель!

19. Змінимо тепер ролі. Припустимо, що до жінки, яка любить Бога, залицяється приємний чоловік: чемний, жвавий, цікавий, у всьому іншому він їй цілком прийнятний, хоча й не релігійний. Що робити в такому разі? Що їй слід робити, якщо вона вірить Біблії, загалом зрозуміло. Але що вона здатна зробити? Хіба це не надто суворе випробування для людської слабкості? Хто витримає таке випробування? Хто встоїть перед такою спокусою? Ніхто, крім тієї, що міцно тримає щит віри і щиро кличе до Сильного по силу. Ніхто, крім тієї, що віддає себе пильнуванню й молитві і витривало перебуває в цьому. Якщо вона так чинитиме, то стане щасливим свідком серед невіруючого світу: як «усе можливе Богові», так «усе можливе тій, що вірує».

20. Але і чоловік, і жінка можуть запитати: «А що, коли особа, яка шукає моєї дружби, має сильний природний розум, освічений різноманітними знаннями? Хіба я не можу здобути багато корисного знання завдяки тісному спілкуванню з нею? Хіба я не можу навчитися від неї багатьох речей і значно покращити власний розум?» Безперечно, ви можете покращити свій розум і здобути багато знань. Але все ж таки, якщо вона не має принаймні страху Божого, то ваша втрата буде значно більшою, ніж здобуток. Бо ви навряд чи уникнете того, щоб у тій самій мірі, як будете зростати у знанні, ви будете зменшуватися у святості. І якщо ви втратите хоч одну міру внутрішньої чи зовнішньої святості, то всі знання, які ви здобули, не компенсують цієї втрати.

21. «Але його гарний і сильний розум, загартований освітою, не є головною підставою цінувати його. У ньому є риси, ще важливіші за це. Він надзвичайно доброзичливий. Він має співчутливий, людяний дух і багато щедрости у своїй вдачі». Саме тому, якщо він не боїться Бога, він стає незмірно небезпечнішим. Якщо ви близько спілкуєтеся з людиною такого складу, ви напевно переймете її дух. Вам майже неможливо не зупинитися там, де зупиняється він. Я не знаходив у своєму житті нічого такого важкого, як розмовляти з людьми цього типу (з «добрими людьми», як їх зазвичай називають) і не зазнавати від цього шкоди. О, стережіться їх! Спілкуйтеся з ними рівно настільки, наскільки цього вимагає справа, і не більше. Інакше, навіть якщо ви не помітите шкоди відразу, все ж повільно й непомітно вони знов прив’яжуть вас до земного і приглушать у вашій душі життя Боже.

22. Можливо, ті люди, які прагнуть твоєї дружби, хоча й не мають досвіду в релігії, проте добре її розуміють, тож їхня розмова нерідко буває для вас корисною. Якщо це справді так (а я знав кілька таких випадків), то, здається, ви можете з ними спілкуватися, але дуже рідко і з великою обережністю. Інакше ви втратите більше духовного життя, ніж варте все знання, яке від них здобудете.

23. «Але ці люди допомагають мені вести мої земні справи. У багатьох випадках вони мені необхідні, так що без них я не міг би належно з цим впоратися». Такі випадки справді часто трапляються. І це, без сумніву, є достатня причина мати певне спілкування, можливо, й доволі часте, з людьми, які не бояться Бога. Але навіть це аж ніяк не є підставою заводити з ними тісну близькість. І тут вам потрібна найбільша пильність, «щоб навіть через те спілкування, яке є необхідне, коли ваш статок у світі зростає, благодать Божа у вашій душі не зменшувалася».

24. Може бути ще одна, на перший погляд переконлива, причина для певної близькості з нечестивою людиною. Ви можете сказати: «Я був корисний йому. Я допоміг йому в біді. Він це пам’ятає і вдячний. Він шанує й любить мене, хоч Бога не любить. То чи не повинен я любити його у відповідь? Хіба не так роблять і язичники, і митарі?» Я відповідаю: так, ви справді повинні відплатити любов’ю за любов. Але з цього не випливає, що ви маєте зближуватися з ним. Це могло би поставити під загрозу вашу душу. Нехай ваша любов до нього виявляється в постійній, гарячій молитві. Боріться з Богом за нього. Але не дозволяйте цій любові зайти так далеко, щоб послабити, а тим більше зруйнувати, ваше власне духовне життя.

25. «Але хіба я не повинен бути близьким зі своїми родичами, незалежно від того, чи вони бояться Бога? Хіба Боже провидіння не довірило мені їх?» Так, довірило. Але родичі бувають ближчі й дальші. Найближчі це чоловік і жінка. Оскільки вони взяли одне одного «і на добре, і на зле», вони мають старатися жити якнайкраще разом. Адже коли Бог їх з’єднав, ніхто не має права розлучити їх, хіба що в разі перелюбу або коли життя одного чи другого під прямою загрозою. Майже так само тісно батьки пов’язані з дітьми. Ви не можете віддалити їх від себе, доки вони малі; бо вашим обов’язком є «виховати їх у наставленні та науці Господній». А як часто спілкуватися з ними, коли вони подорослішають, має визначати християнська розсудливість. Вона ж підкаже і те, як довго дітям, якщо це залежить від їхнього вибору, варто залишатися з батьками. Загалом, якщо вони не бояться Бога, вам слід відійти від них так рано, як це буде можливо без зайвих труднощів. Але де би ви не були, дбайте (наскільки це у вашій силі), щоб вони не мали нестачі в необхідному або в звичних зручностях життя. А щодо всіх інших родичів, навіть братів і сестер, якщо вони живуть як люди світу, ви не зобов’язані підтримувати з ними тісну близькість. Можна залишатися чемними й доброзичливими, але тримати належну дистанцію.

26. Навіть якщо визнати, що «дружба зі світом є ворожнеча проти Бога» і що, отже, найкращий, а по суті єдиний шлях до неба це уникати будь-якої близькості зі світськими людьми, то хто має рішучість справді ним іти, навіть серед тих, хто любить Бога або принаймні боїться Його? Адже саме про них тут ідеться. Я знав небагатьох, хто був у цьому немов світильник у темній землі. Вони не хотіли і не захотіли би ні заводити, ні підтримувати знайомства навіть з людьми найвишуканішого й найрозвиненішого розуму та найприємнішого характеру, тільки через те, що ті «зі світу», що вони не живуть для Бога. Такі люди трималися цього навіть тоді, коли могли би дістати від них користь, збагатитися знанням або мати від них поміч у справах. Ба навіть тоді, коли ті світські люди з повагою ставилися до тієї самої релігії, якої самі не знали з досвіду (хоч це здається малоймовірним, але таких прикладів нині чимало). І все ж вони твердо відмовлялися від тісного спілкування навіть із такими людьми, з огляду на сумління.

27. Іди й роби так само, ким би ви не були, якщо ви є Божою дитиною через віру. Хай би чого це коштувало, тікайте від духовного перелюбу. Не заводьте дружби зі світом. Хай би як вас до цього спокушали вигода або приємність, не зближуйтеся зі світськи мислячими людьми. А якщо ви вже маєте таку близькість, розірвіть її без зволікання. Так, навіть якщо ваш безбожний приятель дорогий вам, як праве око, або потрібний вам, як права рука, не радьтеся з тілесними міркуваннями, але відріжте цю прив’язаність так рішуче, як виривають око або відтинають руку, і відкиньте її від себе. Це не дрібниця. На кону ваше життя: або вічне життя, або вічна смерть. Хіба не краще ввійти в життя з одним оком або з однією рукою, ніж, маючи обидва, бути вкиненим у пекельний вогонь? Коли ви не знали краще, Бог терпів часи незнання. Але тепер ваші очі відкриті, тепер прийшло світло, тож ходіть у світлі. Не торкайтеся смоли, щоб не забруднитися. За будь-яких обставин «бережіть себе чистим».

28. Але хоч би що робили інші, послухають чи ні, вислухайте це всі ви, кого називають методистами. Хай би як вас умовляли або спокушали, не заводьте дружби зі світом. Озирніться довкола і побачте сумні наслідки, які це вже принесло серед ваших братів. Скільки сильних упало. Скільки впало саме через це. Вони не хотіли прийняти застереження. Вони прагнули спілкування, і то тісного, із земномислячими людьми, аж поки «повернули свої кроки назад до землі». Тож «вийдіть з поміж них», з поміж усіх нечистих людей, хоч би якими безпечними вони здавалися, «і відлучіться», принаймні настільки, щоб не мати з ними близькости. Нехай ваше «спілкування з Отцем і з Його Сином Ісусом Христом» буде таким самим і щодо людей: тримайтеся тих, і тільки тих, хто принаймні щиро шукає Господа Ісуса Христа. Тоді «будете», в особливому значенні, «Моїми синами і Моїми дочками, говорить Господь Вседержитель».