Проповідь 79 - Про розсіяння

1783

Проповіді Джона Веслі – Проповідь 79

Про розсіяння

«А я хочу, щоб ви безклопітні були…але щоб пристойно й горливо держались ви Господа» (1 Кор. 7:32, 35).

1. Майже в кожній частині нашої нації, особливо у великих і багатолюдних містах, ми чуємо загальну скаргу серед розсудливих людей на все більше зростання розсіяння. Зауважено, що воно дедалі більше поширюється і в дворі, і в місті, і на селі. Із постійних згадок про це та безперервних промов проти нього можна було би природно уявити, що слово, так поширено вживане, є цілком зрозумілим. Та все ж можна сумніватися, чи так воно є. Більше того, ми можемо з цілковитою впевненістю ствердити, що мало хто з тих, хто часто вживає цей термін, розуміє, що він означає. Одна з причин цього полягає в тому, що хоча сама річ уже давно є серед нас, особливо з часів короля Карла Другого (одного з найбільш розсіяних смертних, які будь-коли жили), однак саме слово не має давньої історії. Про нього майже не чули п’ятдесят років тому; і не набагато раніше від теперішнього правління. Воно було завезене зовсім недавно; і все ж настільки на вустах у кожного, що вже зужите до дірок, ставши одним із модних слів сьогодення.

2. Ще одна причина, чому це так мало зрозуміле, може бути в тому, що серед безлічі письменників, які нас оточують, немає жодного (принаймні з тих, кого я бачив), хто видав би про це бодай маленьку дешеву брошуру. Щоправда, є один короткий нарис на цю тему. Але його майже ніхто не бачив, бо він захований серед інших нарисів автора, який мало кому відомий. Та й цей нарис не доходить до суті: він лише побіжно торкається питання і від початку до кінця не дає навіть одного означення «розсіяння», хоча я уважно шукав його.

3. Ми звикли говорити про розсіяння, маючи на увазі в основному, якщо не виключно, зовнішню поведінку, спосіб життя. Але воно існує всередині ще раніше, ніж виявиться назовні; воно в серці, перш ніж його видно у зовнішній розмові. Повинен бути розсіяний дух, перш ніж постане розсіяний спосіб життя. Але що таке розсіяння духу? Це перше й головне питання.

4. Бог створив усе для Себе; особливо всі розумні духи. (І справді здається, що розумність у певному виді чи мірі є невіддільною від духовних істот; що розумність так само суттєва для духів, як протяжність для матерії). Він створив їх більш безпосередньо для Себе, щоб вони пізнавали, любили й насолоджувались Ним. Як сонце є центром сонячної системи, так (наскільки можна порівняти матеріальні речі з духовними) ми без вагань можемо ствердити, що Бог є центром духів. І доки вони з’єднані з Ним, створені духи перебувають у спокої; вони у спокої доти й лише доти, доки «перебувають при Господі без відриву».

5. Цей вислів апостола (не зупиняючись тепер на конкретній нагоді, з якої він це сказав) дуже промовистий: Pros to euprosedron tv kuriv. Слово, яке ми перекладаємо як «пильно слухати», дослівно означає «сидіти так, щоб було зручно слухати». І святий Павло, без сумніву, натякає тут на Марію, яка сиділа біля ніг Учителя (Лк. 10:39). А Марта тим часом була зайнята багатьма клопотами, була заклопотана й розсіяна, periespato. Це те саме слово, від якого святий Павло утворює вислів, що ми перекладаємо як «безклопітні».

6. Як надмірна заклопотаність відволікла Марту і не дала їй слухати слова Господа, так само і тисяча щоденних справ схильні відволікати і нас. Вони розсіюють наші думки і відводять від слухання Його голосу, який безперервно промовляє до серця, тобто до серця тих, хто справді Його слухає. Ми з усіх боків оточені людьми й речами, які тягнуть нас убік і відводять від нашого осереддя. Справді, якщо не стояти на сторожі, майже кожне створіння відводитиме нас від Творця. Увесь видимий світ, усе, що ми бачимо, чуємо або до чого торкаємося, усе, що займає наші чуття і думки, має схильність розсіювати нас, відвертати від невидимого світу і від слухання Того, Хто є і Джерелом, і Метою нашого буття.

7. Це відбувається так легко, бо всі ми від природи живемо так, ніби Бога немає. І ця внутрішня схильність така сильна, що потрібна не менша, ніж всемогутня сила, щоб протистояти розсіянню, яке є в кожному людському дусі, і відновити здатність бути уважним до Бога та утверджувати себе в Ньому. Бо цього не може статись, доки ми не станемо новим творінням; доки ми не будемо створені наново в Христі Ісусі; доки та ж сила, що створила світ, не створить у нас «чисте серце й не оновить праведного духа всередині нас».

8. Хто ж є той, хто так оновлений? Той, хто вірить в ім’я Сина Божого. Лише той, хто вірує в Господа Ісуса Христа, є так «народжений від Бога». Саме через цю віру він «створений наново в» чи «через» Христа Ісуса; саме так він відновлений на образ Божий, на який був створений, і знову зосереджений у Бозі; або, як каже апостол, «з’єднаний із Господом в один дух». Та навіть тоді віруючий може знаходити в собі залишки того тілесного розуму, тієї природної схильності заспокоюватися в створених благах, вдовольнятися видимими речами, що без постійної пильності буде тиснути його душу й відривати від Творця. У цьому світ, люди, які не знають Бога, завжди охоче братимуть участь: часом свідомо, а часом, можливо, й несвідомо. Бо сам їхній дух є заразним і непомітно перетворює наш на власний образ. І ми можемо бути певні, що князь цього світу, диявол, допомагатиме їм усією своєю силою. Він працюватиме всією своєю потугою і, що набагато небезпечніше, всією своєю хитрістю, аби будь-яким способом відтягнути нас від простоти в Христі; від нашого простого тримання за Нього; від нашої єдності з Ним, через Кого ми також з’єднані в один дух із Отцем.

9. Але одне можна сказати напевно: він може підкидати спокуси навіть найсильнішому віруючому, щоб відвести його від простої відданості Христові і відволікти думки та бажання на речі цього світу. Та все ж він не здатен примусити до цього нікого, навіть найслабшого. Бо Божої благодаті й далі вистачає людині, щоб вистояти. Та ж сама благодать, яка вперше з’єднала його з Богом, спроможна зберегти це блаженне єднання попри всю лють, усю силу й усю хитрість ворога. Бог ніколи не залишав Себе без свідчення того, що має силу визволяти тих, хто покладається на Нього, як від кожного спокушання, що може їх осягнути, так і зокрема від цього. Він і досі має малу отару, яка справді «перебуває при Ньому без розсіяння», яка тримається Його з твердим наміром і не відхиляється від Нього ні на мить, але «завжди радіє, безперестанку молиться і за все дякує».

10. І навпаки, наскільки людина піддається цій спокусі, настільки вона стає розсіяною. Первісне слово означає «розкидати», «розпорошувати». Так сонце розганяє хмари, вітер розвіює порох. Так само говорять про думки, що вони «розсіяні», коли вони без ладу бігають туди й сюди. Так само розсіюються й бажання, коли вони відриваються від Бога, свого належного осереддя, і розкидаються між убогими, тлінними і такими, що не можуть наситити, речами цього світу. І справді, про кожну людину, яка ще не пізнала Божої благодаті, можна сказати, що всі її пристрасті розсіяні, —

_Розкидані по всій землі,

Безмежно далекі від Бога._

11. «Розсіяння» у святого Павла дуже близьке до «розпорошення», а по суті це те саме. Тому «перебувати при Господі без розсіяння» означає перебувати при Господі так, щоб не бути внутрішньо розірваними на різні речі. А щойно розум відходить від Бога, він уже стає розпорошеним і розсіяним. Отже, розпорошення загалом можна визначити так: це коли душа зсувається зі свого осереддя в Богові. І все, що відводить наш розум від цього осереддя, насправді розпорошує нас.

12. Звідси ми легко можемо зрозуміти, що є правильним, прямим значенням поширеного виразу «розпорошена людина». Це людина, яка відокремлена від Бога; яка роз’єднана зі своїм центром, чи то через поспіх у справах, чи через пошук слави або підвищення, чи через захоплення розвагами, так званими нікчемними втіхами, чи будь-якою дрібницею під сонцем. Простий люд зазвичай називає «розпорошеними» тих, хто надмірно прив’язаний до жінок, до гри, до пиття, до танців, балів, перегонів, або до дитячої забави «ганяти лисиць і зайців до знемоги». Але це слово стосується також і поважної людини, яка забуває Бога через надмірну зайнятість світською працею, навіть якщо вона дуже витончена або дуже важлива. Людина може бути так само віддалена від Бога через математику чи астрономію, як і через карти або собак. Хто звик жити без уваги до Божої присутності і волі, той і є розпорошена людина.

13. Звідси ми також можемо зрозуміти, що розсіяне життя — це не лише життя напудреного денді, маленького франта, азартного гравця, ловця жінок, театрального завсідника, мисливця на лисиць чи легковажної голови будь-якого виду; але й життя поважного державного діяча, джентльмена чи купця, який є «без Бога у світі». Відповідно до цього, розсіяна епоха (така, як теперішня, можливо, перевершує всі, що будь-коли були, принаймні ті, які занотовані в історії) — це епоха, в якій Бога загалом забуто. А розсіяна нація (така, як нині Англія у найвищому ступені) — це нація, переважна більшість якої не має Бога «в усіх своїх думках».

14. Простим наслідком цих спостережень є те (що деякі можуть вважати парадоксом), що розсіяння, у повному, загальному значенні цього слова, є тим самим, що й безбожність. Назва нова; але річ, безсумнівно, майже така ж давня, як і саме створіння. І це є нині особливою славою Англії, у чому вона не має рівних серед жодної нації під небом. Отже, я кажу правду, коли стверджую: на землі немає іншої нації (принаймні з тих, про які ми коли-небудь чули), яка була би такою розсіяною й безбожною. Не лише такою, що живе «без Бога у світі», але й такою, що відкрито зневажає Бога і кидає Йому виклик. Я не знаходжу в історії жодного часу, від днів Юлія Цезаря, від Ноя, навіть від Адама, коли б таке розсіяння, тобто така безбожність, так широко панували серед усіх станів, серед високих і низьких, багатих і бідних.

15. Але все ж, будь благословений Боже! —

_Ще не всі загинули: є ті, що вірі

Віддають перевагу, і побожність Богові!_

Є деякі (і я вірю, що більше ніж сім тисяч, так, у десять разів більше) в Англії, які ще не схилили ні коліна, ні серця перед богом цього світу; які, тримаючись близько за Бога Небесного, не зносяться хвилею, загальним, майже всезагальним потоком розсіяння чи безбожності. Вони не є однодумцями м’якого Кріспа, —

_Qui nunquam direxit brachia contra

Torrentem,_ —

«який ніколи не намагався плисти проти течії». Вони сміють плисти проти течії. Кожен із них може щиро сказати:

_Nec me, qui caetera, vincit

Impetus, et rapido contrarius evehor orbi._

[Ось переклад Еддісона цього уривку з Овідія:

«Я керую проти їхніх рухів; і несуся не назад за всією течією неба». — Ред.]

І якщо вони не можуть зупинити цей потік і повернути його назад, то принаймні можуть відкрито засвідчити, що він є злом. Тоді вони не нестимуть вини за безбожність своїх співвітчизників, і відповідальність за це ляже на самих винних.

16. Але яким чином ми можемо уникнути того, щоб нас не понесла переповнена течія розсіяння? Для тих, хто вірить Писанню, відповісти на це питання нескладно. Адже я справді вірю, що Біблія є Слово Боже; і з цього виходячи, я відповідаю: радикальне лікування від усякого розсіяння — це «віра, яка діє любов’ю». Отже, якщо ви хочете звільнитися від цієї злої недуги, по-перше, «перебувайте твердими у вірі»; у тій вірі, яка приносить «Духа усиновлення, що в серці вашому взиває: Авва, Отче»; завдяки якій ви можете свідчити: «Життям, яким я тепер живу в тілі, я живу вірою в Сина Божого, який полюбив мене й віддав Себе за мене». Завдяки цій вірі ви «бачите Невидимого і завжди ставите Господа перед собою». Далі, «будуючи себе у найсвятішій вірі, перебувайте в любові Божій, очікуючи милості Господа нашого Ісуса Христа на вічне життя». І доки ви ходите цим правилом, ви будете вищими за всяке розсіяння.

17. Наскільки точно це узгоджується (хоча й відрізняється за висловом) із тим спостереженням побожного Кемпіса! «Простота і чистота — це два крила, які підносять душу до неба. Простота — в намірі, чистота — в почутті». Бо що це інше, як (мовою апостола) проста «віра, що діє любов’ю»? Завдяки простоті ви завжди бачите Бога, а завдяки чистоті ви любите Його. Що це є, як не мати, як сказав один із давніх, «люблячий погляд душі, звернений до Бога»? І доки ваша душа перебуває в такому стані, розсіяння не може вкорінитися в ній.

18. Отже, недарма той великий і добрий єпископ Тейлор у своїх «Правилах святого життя і смерті» ставить на перше місце, вище від усього іншого, правила про чистоту наміру. Про нього єпископ Варбертон, людина не надто схильна хвалити, звик казати: «Я не знаю більшого генія на землі, ніж доктор Джеремі Тейлор». І чи не має він на це підставу в самому нашому Господі, Який подає це як загальне правило: «Коли твоє око буде чисте, то все твоє тіло буде світле»? Нехай єдиною метою для вас буде Бог. У кожному кроці дивіться тільки на Нього. Прагніть одного: щастя в пізнанні Бога, в любові до Нього і в служінні Йому. Тоді ваша душа буде повна світла, повна світла Божої слави, Його любови, що сяє на вас з лиця Ісуса Христа.

19. Чи може щось бути більшою допомогою до всезагальної святості, ніж постійне бачення світла Його слави? Не дивно, отже, що так багато мудрих і добрих людей радили всім, хто прагне бути по-справжньому релігійним, вправлятися у відчутті присутності Божої. Але роблячи це, деякі з тих святих мужів, здається, впали в одну помилку (зокрема, один чудовий письменник нашої країни у своїх листах про «Дух молитви»): вони ставили людей, які цілком непробуджені, непереконані в гріху, до цієї вправи ще на самому початку їхнього шляху в релігії; тоді як це, безперечно, не повинно бути першим, а радше одним з останніх кроків. Вони повинні починати з покаяння; з пізнання самих себе, своєї гріховності, вини й безпорадності. Потім їх слід учити шукати миру з Богом через Господа нашого Ісуса Христа. Тоді нехай їх навчають зберігати те, що вони отримали; «ходити у світлі Його обличчя»; так, «ходити у світлі, як Він у світлі», без жодної темряви; доки «кров Ісуса Христа очищає» їх «від усякого гріха».

20. Саме з повного переконання в абсолютній необхідності того, щоб християнин завжди ставив Господа перед собою, група молодих джентльменів в Оксфорді, які багато років тому звикли проводити більшість вечорів разом, щоб допомагати один одному у здобуванні свого спасіння, поставили це питання першим у своїй схемі щоденного самодослідження: «Чи був я простим і зосередженим у всьому, що казав чи робив?» Чи був я простим, тобто завжди ставив Господа перед собою й робив усе з єдиною метою догодити Йому. Чи був я зосередженим, тобто чи швидко я збирав назад свої розсіяні думки; відновлював свою простоту, якщо в якийсь спосіб був відвернений від неї людьми, чи демонами, чи власним злим серцем.Саме таким чином вони були збережені від розсіяння й спроможні були сказати кожен: «Благодаттю Божою я роблю одне: (принаймні, це моє постійне прагнення:) я бачу Бога, я люблю Бога, я служу Богові. Я прославляю Його тілом і духом своїм».

21. Те саме, здається, мається на увазі у двох незвичайних словах, які часто зустрічаються в писаннях тих побожних мужів, яких зазвичай називають містиками. Я маю на увазі інтроверсію та екстроверсію. «Випробовуйте самих себе, — каже святий Павло до коринтян, а через них і до християн усіх віків, — хіба не знаєте, що Христос у вас, якщо тільки ви не недостойні», тобто невіруючі, нездатні витримати випробування Божим словом. Тепер, прислухання до голосу Христа всередині вас — це те, що вони називають інтроверсією. Відвертання ж ока розуму від Нього до зовнішніх речей вони називають екстроверсією. Через це ваші думки відходять від Бога, і ви по-справжньому стаєте розсіяними. Тоді як через інтроверсію ви можете завжди відчувати Його люблячу присутність; ви безперервно слухаєте все, що ваш Господь бажає сказати вашому серцю. І якщо ви постійно слухаєте Його внутрішній голос, ви будете збережені від усякого розсіяння.

22. Ми можемо, нарешті, з цього зрозуміти, як оцінювати те, що часто кажуть на захист англійської нації та теперішнього віку. Кажуть так: в усьому іншому Англія нібито не гірша за інші нації, а теперішній вік нібито не гірший за попередні, тільки визнають, що ми більш розсіяні, ніж наші сусіди, і що цей вік більш розсіяний, ніж давніші віки. Ні, якщо це справді визнають, то фактично визнають усе. Бо тим самим визнають, що ця нація гірша за сусідні, а цей вік гірший, істотно гірший, ніж попередні віки. Адже розсіяння, тобто безбожність, є джерелом усякого гріха: усякої неправедності, немилосердя, несправедливості, обману, зради, кожної злої вдачі, кожного злого слова і кожного злого вчинку. Воно, по суті, вміщує все це в собі. Усе нечисте, усе ганебне, усе, що не є святим, усякий гріх, якщо є який гріх, міститься в цій безбожності, яку зазвичай називають розсіянням. Тому нехай жоден, хто любить чесноту й правду, не скаже на користь цього чудовиська жодного слова. Нехай жоден, хто любить людство, не намагається зменшити його провину. Ненавидьте його так, як ненавиділи би диявола, чиїм породженням і подобою воно є! Ненавидьте його так, як ненавиділи би згасання всякої чесноти і всезагальне панування земного, чуттєвого, диявольського духа! І тікайте від нього так, як тікали б, якби бачили його перед собою, від озера вогню, що горить сіркою!