Проповідь 75 - Про поділення

30 березня 1786

Проповіді Джона Веслі – Проповідь 75

Про поділення

«Щоб поділення в тілі не було» (1 Кор. 12:25).

1. Якщо в англійській мові існує якесь слово, таке ж неоднозначне й невизначене за змістом, як слово «Церква», то це слово, яке тісно з ним пов’язане — «поділення». Воно стало предметом незліченних суперечок протягом кількох сотень років; і майже незліченна кількість книжок була написана про нього в усіх частинах християнського світу. Дуже значна частка з них була опублікована в нашій країні, особливо протягом минулого століття та початку теперішнього. І люди з найсильнішим розумом та найглибшою вченістю вичерпали всі свої сили в дискусіях щодо цього питання, як в усних суперечках, так і в письмових працях. Це здавалося особливо необхідним після великого відділення Реформованих від Римо-католицької Церкви. Це звинувачення, яке члени тієї Церкви ніколи не забувають висунути проти всіх, хто від неї відокремлюється; і яке, відповідно, зайняло думки й пера найздібніших диспутантів по обидва боки. І кожна сторона, коли вступала в суперечку, зазвичай була впевнена у перемозі, вважаючи, що сила їхніх аргументів настільки велика, що жодна розумна людина не зможе їм опиратись.

2. Але варто зауважити, що всі ці суперечки принесли дуже мало користі. Дуже мало з найпалкіших і найздібніших захисників змогли переконати своїх опонентів. Після всіх доводів, папісти залишаються папістами, а протестанти — протестантами. І така ж доля спіткала тих, хто так завзято сперечався про відокремлення від Англіканської Церкви. Тих, хто відокремився від неї, наполегливо звинувачували в поділенні. Вони так само наполегливо це заперечували. І майже ніхто не міг переконати іншу сторону, ані ті, ані ці.

3. Однією з головних причин, чому ця суперечка була такою безрезультатною, чому так мало з обох боків були переконані, є така: вони рідко погоджувались щодо значення слова, про яке сперечалися; і якщо вони не визначали його значення, не давали визначення терміну перед початком суперечки, то могли би продовжувати її до кінця свого життя, не наблизившись один до одного ні на крок.

4. Проте, без сумніву, це питання має велике значення, інакше апостол Павло не говорив би про нього так серйозно. Тому надзвичайно важливо, щоб ми розглянули:

I. Природу, і

II. Зло поділення.

I. 1. Це ще необхідніше зробити тому, що серед незліченної кількості книг, написаних з цього приводу як римо-католиками, так і протестантами, важко знайти таку, що дає біблійне визначення цього поняття. Вся спільнота римо-католиків визначає поділення як відділення від Римо-католицької Церкви; і майже всі наші власні автори визначають його як відділення від Церкви Англії. Таким чином, і ті, й інші одразу виходять із хибної позиції та спотикаються вже на порозі. Це стане очевидним кожному, хто спокійно розгляне кілька текстів, у яких зустрічається слово «поділення»: з усього змісту яких випливає, що це не відокремлення від якоїсь Церкви (загальної чи конкретної, Католицької чи національної), а поділ всередині Церкви.

2. Почнемо з першого вірша, де апостол Павло вживає це слово. Це — десятий вірш першого розділу Першого послання до Коринтян. Слова такі: «Тож благаю вас, браття, Ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі говорили те саме, і щоб не було поміж вами поділення» (грецьке слово — σχίσματα, «схізмата»). Чи може щось бути очевиднішим, ніж те, що поділення , про які тут йдеться, не були відокремленням від Церкви, а поділами всередині Церкви в Коринті? Далі він додає: «але щоб були ви поєднані в однім розумінні та в думці одній». Ви бачите, що єдність у думках і судженнях є прямою протилежністю коринтському поділенню. Отже, це не було відокремлення від Церкви або християнської спільноти в Коринті, а роз’єднання в Церкві; розбіжність у думках і судженнях (можливо, також і в почуттях) між тими, хто, попри це, зберігали зовнішню єдність, як і раніше.

3. Якою ж була природа цього поділення в Коринті, ще чіткіше видно (якщо взагалі може бути ще чіткіше) із наступних слів: «А кажу я про те» — ось поділення, про яке я говорю: ви поділилися на окремі партії; одні підтримують одного, інші — іншого проповідника: «що кожен із вас говорить» (вірш 12): «я ж Павлів, а я Аполлосів, а я Кифин» (тобто Петровий). Хто ж не бачить, що поділення, за яке апостол докоряє коринтянам, це ніщо інше, як поділ на партії відповідно до уподобань певного проповідника. І саме цього виду поділення слід остерігатись у кожній релігійній громаді.

4. Друге місце, де апостол вживає це слово, — вісімнадцятий вірш одинадцятого розділу цього ж Послання: «Як сходитесь ви на збори», християнську громаду, «то між вами бувають поділення» (грецьке слово знову σχίσματα). Але що це були за поділення? Апостол одразу ж пояснює (вірші 20-21): «Коли ви збираєтесь разом, то не на те, щоб їсти Господню Вечерю. Бо кожен спішить з’їсти власну вечерю», наче це звичайна трапеза. У чому ж тоді полягало поділення? Вочевидь, у тому, що під час цього вони поділялися на невеликі групи, які підтримували образу та гнів одна на одну, навіть у таку урочисту мить.

5. Чи не варто зауважити (зроблю тут короткий відступ для тих, кого турбують зайві сумніви), що гріх, який апостол докоряє причасникам у Коринті в цьому розділі, часто розуміють зовсім неправильно? Їхній гріх був саме в цьому і ні в чому іншому: «кожен спішить з’їсти власну вечерю». І робили це так ганебно, що «один голодує, а другий впивається». Бо, як каже апостол: «Хто їсть і п’є негідно, не розважаючи про тіло, той суд собі їсть і п’є». Тобто йдеться не про «осуд», а про суд, про тимчасове Боже покарання, яке людина накликає на себе. Іноді воно навіть скорочувало їхнє життя. «Через це», саме через такий гріх, «поміж вами багато недужих та хворих». Тут важливо побачити дві речі. По-перше, який був їхній гріх: кожен поспішав узяти свою вечерю раніше за інших, так що один лишався голодним, а інший упивався. По-друге, яке було покарання: тілесна неміч і хвороба, яка без покаяння могла закінчитися смертю. Але що це до вас? Ви не можете повторити їхній гріх у такому вигляді, отже, не можете накликати на себе й те саме покарання.

6. Але повернімося до теми. Варто серйозно відзначити, що в цьому розділі апостол вживає слово «єресі» як точний синонім до слова «поділення». «Бо найперше, я чую, що як сходитесь ви на збори, то між вами бувають поділення, у що почасти я й вірю» (вірш 18). А потім додає (вірш 19): «Бо мусять між вами й поділи бути, щоб відкрились між вами й досвідчені». Наче він каже: «Так Божа мудрість допускає, щоб це сталося, — для виявлення тих, чиї серця щирі перед Ним». Це слово «єресь», яке впродовж багатьох століть було так неймовірно перекручене, ніби воно означає хибні погляди, переконання, які суперечать «вірі, переданій святим», яке стало приводом для знищення міст, спустошення країн і пролиття невинної крові, не має жодного відношення до поглядів, правильних чи помилкових. У Писанні воно означає поділи або партії всередині релігійної громади.

7. Третє і єдине місце, що лишається в цьому посланні, де Апостол уживає це слово, це 25 вірш 12 розділу. Там, говорячи про Церкву, він, здається, має на увазі вселенську Церкву, ціле тіло Христа, і каже, що Бог «змішав тіло», і честь більшу дав нижчому членові, щоб поділення в тілі не було, а щоб члени однаково дбали один про одного» (вірші 24, 25). І відразу він пояснює, що має на увазі: «коли терпить один член, то всі члени з ним терплять; і коли один член пошанований, то всі члени з ним тішаться». Отже, тут «поділення» означає саме брак такого ніжного піклування одне про одного. Воно означає, що в когось холоне любов до братів, з’являється відчуження, серце ділиться, виникають партії. І це може статися навіть тоді, коли люди зовні залишаються разом і далі належать до тієї самої зовнішньої спільноти.

8. Але існує, здається, одне суттєве заперечення проти думки, що єресь і поділення означають одне й те саме. Кажуть, що апостол Петро у другому розділі свого другого послання вживає слово «єресі» в зовсім іншому значенні. Його слова (вірш 1): «А між людом були й неправдиві пророки, як і будуть між вас учителі неправдиві, що впровадять згубні єресі, відречуться від Владики, що викупив їх». Однак зовсім не очевидно, що апостол Петро тут розуміє під словом «єресі» щось інше, ніж апостол Павло. Навіть у цьому уривку воно, здається, не має жодного відношення до поглядів добрих чи поганих. Швидше, йдеться про те, що вони «впровадять» або спричиняють згубні партії або секти (так це перекладено у французькій Біблії), які «відречуться від Владики, що викупив їх». Такі секти й тепер кишать по всьому християнському світу.

9. Я буду вдячний кожному, хто вкаже мені інше місце в натхненних Писаннях, де зустрічається слово «поділення». Я пам’ятаю лише ці три. І для кожного неупередженого читача очевидно, що в жодному з них воно не означає відокремлення від якоїсь Церкви чи спільноти християн — з причини чи без. Отже, величезні зусилля, яких доклали як папісти, так і протестанти, пишучи цілі томи проти поділення як відокремлення, чи то від Римо-католицької Церкви, чи від Церкви Англії, задіявши всі свої сили та знання, були витрачені майже даремно. Вони билися з тінями, які самі створили; завзято боролися з гріхом, що не існував поза їхньою уявою; гріхом, який ніде в Писанні не засуджується, ані разу не згадується ні в Старому, ні в Новому Завіті.

10. «Але хіба не існує гріха, що нагадує той, який стільки вчених і побожних авторів називали поділенням, і якого всі члени релігійних громад повинні пильно остерігатися?» Без сумніву, існує; і я не виключаю, що й цей гріх, у віддаленому значенні, може бути названий поділенням. Я маю на увазі «безпідставне відокремлення від спільноти живих християн». У вживанні слова в такому значенні немає нічого абсурдного, хоча воно й не є строго біблійним. І очевидно, що всі члени християнських громад повинні пильно його уникати. Бо як би не здавалося це незначним, як би невинно воно не виглядало, поділення навіть у цьому розумінні є і злом сам по собі, і породжує численні лиха.

11. Це зло саме по собі. Відокремитися від спільноти живих християн, з якою ми раніше були об’єднані, це тяжке порушення закону любові. Справжня любов за своєю природою єднає; і чим сильніша любов, тим тісніший зв’язок. І поки вона залишається сильною, ніщо не може роз’єднати тих, кого об’єднала любов. Лише тоді, коли наша любов холоне, ми можемо навіть подумати про розрив зі своїми братами. І це безсумнівно так з тими, хто свідомо відокремлюється від своїх християнських братів. Приводів для такого розриву може бути безліч, але справжня причина завжди одна — брак любові; інакше вони б і далі «зберігали єдність Духа в союзі миру». Отже, це суперечить усім Божим заповідям, у яких наказується братня любов: заповіді апостола Павла: «Нехай перебуває братня любов»; заповіді святого Івана: «Діти мої, любіть один одного»; і, зокрема, заповіді нашого благословенного Господа: «Це моя заповідь: любіть один одного, як Я вас полюбив». Так, «по тому всі пізнають, що ви Мої учні, якщо будете мати любов одне до одного».

12. І як таке відокремлення є злом само по собі, як порушення братньої любові, так воно й приносить погані плоди; воно природно веде до найшкідливіших наслідків. Воно відкриває двері до всіляких недобрих почуттів як у нас самих, так і в інших. Воно веде прямо до цілого ряду лихих підозр, до суворих і нещадних суджень одне про одного. Воно породжує образи, гнів, роздратування, можливо, як у нас, так і в наших братів; що, якщо не буде негайно зупинене, може перерости в гіркоту, злість і стале ненависть; створюючи справжнє пекло в душі, яке є передвісником вічного пекла.

13. Але погані наслідки навіть такого різновиду поділення не обмежуються лише внутрішнім. Лихі почуття не можуть довго залишатися прихованими, перш ніж породити зовнішні вчинки. «Від надлишку серця говорять уста». Так, той, чиє серце сповнене любові, відкриває уста з мудрістю, і «на устах його закон милості»; а той, чиє серце сповнене упереджень, гніву, підозри або іншого злого почуття, неодмінно говоритиме відповідно до настрою свого серця. І з цього неминуче випливуть, якщо не відверта брехня і наклеп (яких важко уникнути), то різкі слова, плітки, обмови і всіляке лихослів’я.

14. Злі слова, плітки й лихослів’я так легко стають початком злих учинків! Гнів, заздрість, ревнощі, і всяке інше хибне почуття не обмежуються словами, а постійно штовхають людину до всіляких безбожних і неправедних учинків. Щедрий урожай усіх діл темряви можна очікувати від цього джерела; внаслідок чого, зрештою, тисячі душ, і не лише тих, що були байдужими, а й багатьох, хто колись ходив у світлі Божого лиця, можуть зійти з дороги миру і загинути вічно.

15. Недарма наш благословенний Господь сказав: «Горе світові через спокуси!» Та «неминуче мають прийти спокуси». Так, їх багато з’явиться, коли станеться поділення такого роду в будь-якій релігійній громаді; коли ті, що залишають її, намагатимуться виправдати себе, засуджуючи тих, від кого вони відокремились; а ці, своєю чергою, відповідатимуть обвинуваченням і намагатимуться перекласти вину на них. Але яке страшне засмучення це приносить Святому Духові Божому! Як сильно це заважає Його лагідній і ніжній дії в душах і тих, і інших! Єресі та поділення (у біблійному значенні цих слів) неминуче постануть унаслідок цього; утворюються партії з обох боків, через що любов багатьох охолоне. Спрага й голод за праведністю, як за Божою прихильністю, так і за Його повним образом, разом із щирими прагненнями, якими було переповнено багато сердець для сприяння Божій справі в душах братів, почнуть в’янути, і в міру зростання спокус поступово зникнуть. А коли «плід Духа» зів’яне, тоді «діла плоті» знову візьмуть гору, аж до повного знищення спочатку сили, а згодом і самої форми благочестя. Ці наслідки — не вигадка, не домисел, а прості факти. Це траплялося знову й знову протягом останніх тридцяти чи сорока років: саме такі плоди ми бачили як прямий наслідок подібного відокремлення.

16. І яким же страшним спотиканням усе це стає для тих, хто «зовні», для тих, хто не знайомий з істинною релігією, хто не має ні форми, ні сили благочестя! Як вони зловтішатимуться, споглядаючи того, хто колись здавався прикладом християнського життя! Як сміливо вигукуватимуть: «Чим вони кращі за нас?» Як більше й більше зачерствітимуть свої серця проти істини і самовдоволено тішитимуться в своїй безбожност, від якої, можливо, приклад християн міг би їх відвернути, якби ті залишалися бездоганними у своїй поведінці. Ось яку велику шкоду завдають ті, хто відокремлюється від християнської Церкви або громади. Вони шкодять не лише собі, а й усій спільноті та навіть усьому світові.

17. Але, можливо, такі люди скажуть: «Ми не робили цього добровільно; нас змусили відокремитися від тієї громади, бо ми не могли залишатися в ній із чистим сумлінням; ми не могли залишатися, не грішачи. Нам не дозволялося перебувати в ній, не порушуючи Божу заповідь». Якщо це справді так, то вас не можна звинувачувати за те, що ви залишили цю спільноту. Наприклад, якщо ви були членом Римо-католицької Церкви, і не могли залишатися в ній, не вдаючись до ідолопоклонства, не поклоняючись ідолам, образам, святим чи ангелам, тоді це було би вашим святим обов’язком залишити ту спільноту, повністю відокремитись від неї. Або ж, якби ви не могли залишатися в Церкві Англії, не вчиняючи того, що Слово Боже забороняє, чи не занедбуючи того, що Слово Боже чітко наказує, тоді, якби це справді було так (але, слава Богові, це не так), ви мали б обов’язок відокремитися від Англіканської Церкви. Я візьму цей приклад на себе: я зараз є і з юності був членом і служителем Церкви Англії. І не маю ані найменшого бажання, ані наміру відокремлюватися від неї доти, доки душа моя не залишить тіло. Але якби мені не дозволяли залишатися в ній, не занедбуючи того, що Бог вимагає від мене, тоді це було би правильним і обов’язковим — негайно відокремитися. Щоб бути більш конкретним: я знаю, що Бог доручив мені служіння Євангелії; і навіть моє власне спасіння залежить від того, чи буду я його проповідувати: «Горе мені, коли не проповідую Євангелія!» Якщо б я не міг залишатись у Церкві, не занедбуючи цього, не припиняючи проповідувати Євангеліє, я був би змушений або залишити її, або втратити свою душу. Так само, якби я не міг залишатися єднаним з якою-небудь меншою спільнотою, Церквою чи християнською громадою, не чинячи гріха, не лицемірячи, не проповідуючи іншим доктрин, у які сам не вірю, я був би змушений відокремитися від такої громади. І в усіх цих випадках гріх відокремлення, з усіма його наслідками, не лежав би на мені, а на тих, хто змусив мене зробити цей крок, вимагаючи таких умов єдності, з якими я не міг з’єднатись із чистим сумлінням. Але, відклавши цей випадок убік, якщо спільнота, до якої я належу, не вимагає від мене нічого, що Слово Боже забороняє, і не забороняє нічого, що воно наказує, тоді моїм беззаперечним обов’язком є залишатись у ній. І якщо я відокремлююсь без жодної такої потреби, то повністю відповідаю (чи передбачив я це, чи ні) за всі лиха, що можуть виникнути з того відокремлення.

18. Я говорив так відверто про це, бо це питання настільки мало зрозуміле; бо багато з тих, хто виявляє ревність у вірі, ба навіть тих, хто справді має певну міру благодаті, не мають жодного уявлення про цей предмет і зовсім не вважають таке відокремлення гріхом. Вони покидають християнську громаду з такою ж легкістю, як переходять із однієї кімнати до іншої. Вони спричиняють усю цу елику шкоду, витирають уста й кажуть: «Я ж нічого поганого не зробив!» Але насправді вони справедливо винні перед Богом і людьми, як у вчинку, що є злом сам по собі, так і в усіх злих наслідках, які неминуче випливають із нього: для них самих, для їхніх братів і для світу.

19. Отож, благаю вас, брати мої — усіх, хто боїться Бога й прагне Йому догодити, усіх, хто бажає мати сумління бездоганне перед Богом і людьми — не ставтесь легковажно до цього питання, але розсудіть його спокійно. Не розривайте поспішно священні узи, що поєднують вас з будь-якою християнською громадою. Це справді не так важливо для вас, якщо ви — лише номінальний християнин. Адже ви ще не поєднані духовно з жодним із членів Христових. Хоча й називаєтесь християнином, ви не є насправді членом жодної християнської Церкви. Але якщо ви живий член, якщо ви живете життям, захованим із Христом у Бозі, тоді бережіться, щоб не розривати Тіло Христове, відокремлюючись від братів. Це зло саме по собі. Це тяжке зло у своїх наслідках. О, змилуйтеся над собою! Змилуйтеся над братами своїми! Змилуйтеся навіть над світом безбожних! Не кладіть нових спотикань на дорозі тих, за кого Христос помер!

20. Але якщо ви боїтесь поділення у його звичному, хоча й хибному розумінні, то наскільки більше маєте ви боятися поділення у його істинному, біблійному сенсі, якщо ваше сумління справді чутливе! О, стережіться — не кажу навіть «утворювати», а й лише «сприяти» або «підтримувати» будь-яку партійність у християнській громаді! Ніколи не заохочуйте, а тим більше, не спричиняйте ні словом, ні ділом, жодного поділу в ній. За самою природою речей «мають бути єресі» (поділення) «між вами», але тримай себе в чистоті. Уникай суперечок, перш ніж у них втягнешся; уникай навіть початку ворожнечі. Не май справи з тими, що люблять сперечатися, з тими, хто шукає конфлікту. Я ніколи не бачив, щоб це спростовувалось: «Хто любить суперечки — не любить Бога». Шукай миру з усіма людьми, бо без цього не зможеш ефективно шукати святості. Не лише «шукай миру», а «переслідуй його»: якщо він, здається, тікає від тебе, то все одно женись за ним. «Не будь переможений злом, але перемагай зло добром».

21. Блаженний той, хто здобуде ім’я миротворця в Церкві Божій. А чому б і вам не прагнути цього? Не задовольняйтеся лише тим, щоб не розпалювати ворожнечі; але робіть все, що у ваших силах, щоб запобігти або загасити найменшу її іскру. Насправді набагато легше не дати полум’ю спалахнути, ніж загасити його пізніше. Але все ж не бійтеся й цієї справи: Бог миру на вашому боці. Він дасть вам прийнятні слова й пошле їх до сердець слухачів. «Noli diffidere: Noli discedere, — каже один побожний чоловік, — Fac quod in te est; et Deus aderit bonae tuae voluntati». («Не сумнівайся в Тому, Хто має всю владу, Хто тримає серця людей у Своїй руці. Зроби, що від тебе залежить, і Бог буде з тобою, і приведе твої добрі прагнення до доброго завершення»). Ніколи не втомлюйтеся чинити добро. Свого часу ви пожнете, якщо не ослабнете.

Редакція: Скотт Дербін. Виправлення: Раян Данкер і Джордж Лайонс (Університет Назарянина Північного Заходу, Нампа, Айдахо) для Центру прикладної теології Веслі.

_Авторські права © 1999 Центр прикладної теології Веслі. Текст дозволено використовувати в особистих і наукових цілях або розміщувати на інших сайтах за умови збереження цього повідомлення. Будь-яке використання з комерційною метою заборонено без письмового дозволу Центру Веслі (Northwest Nazarene _University, Nampa, ID 83686).