Проповідь 66 - Ознаки часів

27 серпня 1777

Проповіді Джона Веслі – Проповідь 66

Ознаки часів

«Розпізнати небесне обличчя ви вмієте, ознак часу ж не можете!» (Матвія 16:3).

1. Увесь уривок звучить так: «І підійшли фарисеї та саддукеї, і, випробовуючи, просили Його показати ознаку їм із неба. А Він відповів і промовив до них: Ви звечора кажете: Буде погода, червоніє бо небо. А ранком: Сьогодні негода, червоніє бо небо похмуре. Розпізнати небесне обличчя ви вмієте, ознак часу ж не можете!» (Матв. 16:1-3).

2. «І підійшли фарисеї та саддукеї». Зазвичай вони були цілком протилежні одні одним, але часто буває, що діти світу відкладають свою взаємну ворожнечу (хоч би на якийсь час) і щиро об’єднуються проти дітей Божих. «І випробовуючи», чи Він справді посланий від Бога, «просили Його показати ознаку їм із неба», бо вважали, що жоден лжепророк не може цього зробити. Цілком можливо, що вони думали, ніби така ознака справді переконає їх, що Він від Бога. «А Він відповів і промовив до них: Ви звечора кажете: Буде погода, червоніє бо небо. А ранком: Сьогодні негода, червоніє бо небо похмуре». Можливо, в їхньому краї ознаки доброї і поганої погоди були ясніші, ніж у нас. «Розпізнати небесне обличчя ви вмієте» і за ним судити, яка буде погода, «ознак часу ж не можете», навіть тоді, коли Бог вводить у світ Свого первородного Сина.

3. Розгляньмо це докладніше. По-перше, які саме це були часи, про які говорить тут наш Господь, і які ознаки мали відрізняти їх від усіх інших часів. Потім, по-друге, розгляньмо, які це часи, що, як ми маємо підстави вірити, тепер наблизилися, і чому всі, кого називають християнами, не розпізнають ознак цих часів.

I. 1. Розгляньмо, по-перше, які саме це були часи, про які говорить наш Господь. Відповідь проста: це були часи Месії, часи, визначені ще перед заснуванням світу, коли Богові зволило дати Свого Єдинородного Сина, щоб Він прийняв на Себе нашу природу, щоб був «подібним до людини», прожив життя смутку й болю і, нарешті, був слухняний до самого кінця, аж до смерті, до смерті на хресті, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав вічне життя. Саме це був той великий час, ознак якого фарисеї й саддукеї не змогли розпізнати. Хоч ці ознаки були самі по собі зрозумілі, для них вони залишилися закритими через густий покрив на їхньому серці. Тому вони не впізнали знаків Його приходу, хоча про них було провіщено ще задовго до того.

2. Але які ж це були ознаки приходу Того Праведного, що були так давно і так виразно передвіщені, і за якими вони могли б легко розпізнати ті часи, якби на їхньому серці не було покривала? Таких ознак багато, але досить згадати кілька. Одна з перших ознак та, на яку вказано в урочистих словах Якова, сказаних незадовго до його смерти (Бут. 49:10): «Не відійметься берло від Юди, ані з його стегон законодавець, аж прийде Примиритель». Усі юдеї, і давні, і сучасні, погоджуються, що під Примирителем слід розуміти Месію. Отже, за цим пророцтвом, Месія мав прийти перш ніж «відійметься берло», тобто верховна влада, «від Юди». А вона, безперечно, відійшла від Юди саме в той час. Це була безпомилкова ознака того, що саме тоді Примиритель, тобто Месія, прийшов.

3. Друга визначна ознака тих часів, тобто часу приходу Месії, дана нам у третьому розділі пророцтва Малахії: «Ось Я посилаю Свого Ангола, і він перед обличчям Моїм приготує дорогу. І нагло прибуде до храму Свого Господь, Якого шукаєте ви» (Мал. 3:1). Як виразно це сповнилося, спершу в приході Івана Хрестителя, а потім у приході Самого нашого благословенного Господа, Який «нагло прибуде до храму Свого»! І яка ознака могла бути ще очевиднішою для тих, хто без упередження розглядав слова пророка Ісаї (Іс. 40:3): «Голос кличе: На пустині вготуйте дорогу Господню, в степу вирівняйте битий шлях Богу нашому!»

4. Але ще чіткішими ознаками, ніж ці (якщо щось узагалі могло бути чіткішим), були могутні діла, які Він чинив. Тому Він Сам каже: «Діла, які Я роблю, вони свідчать про Мене». Саме на них Він прямо вказує у відповіді на запитання Івана Хрестителя. Це запитання, як дехто дивно уявляв, було поставлене не через сумнів самого Івана, а щоб утвердити його учнів, які могли похитнутися, коли їхнього вчителя мали забрати від них: «Чи Ти Той, Хто має прийти», тобто Месія, «чи чекати нам іншого?»

Жодна проста словесна відповідь не могла бути такою переконливою, як те, що вони бачили на власні очі. Тому Ісус і вказав їм на це свідчення: «Ісус же промовив у відповідь їм: Ідіть, і перекажіть Іванові, що ви чуєте й бачите: Сліпі прозрівають, і криві ходять, стають чистими прокажені, і чують глухі, і померлі встають, а вбогим звіщається Добра Новина» (Матв. 11:4-5).

5. Але чому ж тоді сталося так, що люди, які були такими проникливими в інших справах і вміли «розпізнавати вигляд неба», не змогли розпізнати ознаки приходу Месії? Причина була не в нестачі доказів, бо доказів було досить, і вони були переконливі. Причина була в них самих, у браку щирості й цілісності, бо вони були «лукавим і перелюбним родом». Через зіпсутість їхнього серця їхній розум ніби вкрився хмарою. Тому, хоч Сонце Праведності світило над ними, вони лишилися до цього нечутливими. Вони не хотіли прийняти переконання, тому й залишилися в незнанні. Світла було достатньо, але вони самі заплющили очі, щоб його не бачити. Через це вони залишилися без виправдання, аж доки суд не прийшов на них у повній мірі.

II. 1. Ми маємо, по-друге, розглянути, які це часи, що, як ми маємо підстави вірити, тепер наблизилися, і чому всі, кого називають християнами, не розпізнають ознак цих часів.

Часи, які, як ми маємо підстави вірити, вже близькі (якщо вони вже не настали), це те, що багато побожних людей називали часом «слави останніх днів». Вони мали на увазі той час, коли Бог славно виявить Свою силу й любов, сповнюючи Свою благодатну обітницю, що «пізнання Господа покриє землю, як води покривають море».

2. «Але чи є в Англії, або в будь-якій іншій частині світу, якісь ознаки наближення такого часу?» Не так багато років тому одна дуже вчена людина, яка також мала високе становище в Церкві (тоді це був єпископ Лондону), у своєму пастирському посланні написала приблизно таке: «Я не можу зрозуміти, що люди мають на увазі, коли говорять про велике Боже діло в цей час. Я не бачу тепер жодного Божого діла більшого, ніж у будь-який інший час». Вірю. Вірю, що той великий муж не бачив жодного надзвичайного Божого діла. Ні він, ні більшість так званих християн не бачили ознак того славного дня, що наближається. Але як це пояснити? Чому так сталося, що ті, хто тепер вміє «розпізнавати вигляд неба», хто є не тільки великими філософами, але й великими богословами, такими ж визначними, як колись саддукеї, а може й фарисеї, не розпізнають ознак тих славних часів, які, якщо ще не настали, то вже дуже близько, просто при дверях?

3. Ми, звичайно, визнаємо, що в кожному віці Церкви «Царство Боже не приходило помітно», тобто не з зовнішнім блиском, пишнотою чи тими ознаками, які зазвичай супроводжують царства цього світу. Ми визнаємо, що це «Царство Боже всередині нас». Тому, коли воно починається або в окремій людині, або в цілому народі, воно подібне до «зерна гірчичного», яке спершу є «найменше з усіх зерен», але потім поступово виростає, аж поки «стає великим деревом». Або, за іншим порівнянням нашого Господа, воно подібне до «закваски, яку жінка взяла й сховала в трьох мірах борошна, аж доки все вкисло».

4. Але хіба не можна запитати: «Чи є тепер якісь ознаки того, що наближається день Божої сили?» Я звертаюся до кожної щирої й неупередженої людини: хіба ми не можемо вже тепер побачити всі ті ознаки (якщо розуміти їх у духовному значенні), на які наш Господь вказав учням Івана? «Сліпі прозрівають». Ті, хто були сліпі від народження, не бачили свого жалюгідного стану, а тим більше не могли бачити Бога і ліків, які Він приготував для них у Сині Своєї любови, тепер бачать і самих себе, і «світло Божої слави в обличчі Ісуса Христа». Тепер, коли «очі їхнього розуміння відкриті», вони бачать це чітко. «Глухі чують». Ті, хто раніше були зовсім глухі до всіх зовнішніх і внутрішніх Божих покликів, тепер чують не тільки Його голос у провидінні, але й тихий голос Його благодаті. «Криві ходять». Ті, хто раніше не піднімався від землі і не робив жодного кроку до неба, тепер ходять усіма Божими шляхами, і і навіть «біжать у призначеному їм бігу». «Прокажені очищаються». Смертельна проказа гріха, яку вони принесли з собою у світ, і яку ніяке людське мистецтво не могло зцілити, тепер повністю відступила від них. І, певно, після часу апостолів у жодному віці і в жодному народі слова «Убогим звіщається Євангелія» не сповнювалися так виразно, як тепер. Сьогодні євангельська закваска, віра, що діє любов’ю, внутрішня і зовнішня святість, або, словами святого Павла, «праведність, і мир, і радість у Святому Дусі», так поширилися в різних частинах Європи, особливо в Англії, Шотландії та Ірландії, а також на островах і в землях на півночі та півдні, від Джорджії до Нової Англії й Ньюфаундленду, що грішники справді наверталися до Бога і були ґрунтовно змінені і в серці, і в житті, не десятками і не лише сотнями, але тисячами, навіть десятками тисяч. Цього не можна заперечити. Ми можемо вказати на самих людей, назвати їхні імена і місця проживання. І все ж мудрі люди цього світу, видатні, вчені й славні, «не можуть уявити, що ми маємо на увазі, коли говоримо про якесь надзвичайне Боже діло». Вони не розпізнають ознак цих часів. Вони зовсім не бачать жодної ознаки того, що Бог повстає, щоб обстоювати Свою справу і встановити Своє Царство на землі!

5. Але як це пояснити? Чому вони не розпізнають ознак цих часів? Цю їхню нерозсудливість можна пояснити тим самим, чим ми пояснювали нерозсудливість фарисеїв і саддукеїв. Причина в тому, що вони так само є «перелюбним і грішним родом». Якби їхнє око було чисте, то все їхнє єство було б сповнене світла. Але коли око лукаве, то все єство наповнюється темрявою. Кожна зла риса затемнює душу, і кожна гріховна пристрасть затьмарює розуміння. Тож як можна чекати, що ознаки часів розпізнають ті, хто сповнений невпорядкованих пристрастей і став рабом злих нахилів? А саме так воно і є. Вони сповнені гордості, думають про себе значно вище, ніж належить. Вони марнославні, бо «шукають слави один від одного, а не слави, що приходить тільки від Бога». Вони носять у серці ненависть і злобу, дають місце гніву, заздрості та помсті, віддають злом за зло і лайкою за лайку. Замість перемагати зло добром, вони без вагання хочуть «ока за око і зуб за зуб». Вони «не думають про Боже, але про людське». Їхні почуття спрямовані не до небесного, а до земного. Вони «люблять творіння більше, ніж Творця», і «більше люблять розкоші, ніж Бога».

Тож як вони можуть розпізнати ознаки часів? Бог цього світу, якому вони служать, засліпив їхні серця і вкрив їхній розум густою темрявою. Ох, що мають ці «люди плоті та крові» (як хтось сказав) спільного з Богом або з Божими речами?

6. Святий Іван називає саме цю причину, чому юдеї не розуміли Божих речей. Причина, каже він, у тому, що через свої попередні гріхи і свідоме відкинення світла вони були видані Богом сатані, а він засліпив їх без надії на одужання. Знову і знову, коли вони могли бачити, вони не хотіли. Вони самі заплющували очі перед світлом. І тепер уже не можуть бачити, бо Бог видав їх нерозсудливому розумові. Тому вони не вірять, бо так сказав Ісая, тобто з тієї причини, про яку сказано в словах Ісаї: «Він засліпив їхні очі, і закам’янив їхні серця, щоб вони не бачили очима, не розуміли серцем, і не навернулися, щоб Я їх уздоровив». Простий зміст тут не в тому, що Бог зробив це Своєю безпосередньою силою. Було би відвертим богохульством казати, що Бог у такому значенні когось закам’янює. Йдеться про те, що Його Дух більше не бореться з ними, і тоді сатана дієво закам’янює їх.

7. І як було з ними в давні часи, так є і з теперішнім поколінням. Тисячі тих, хто носить ім’я Христа, тепер віддані нерозсудливому розумові. Бог цього світу так засліпив їхні очі, що світло не може засяяти на них. Тому вони так само не здатні розпізнати ознаки часів, як колись фарисеї й саддукеї. Вражаючий приклад цієї духовної сліпоти, цієї повної нездатності розпізнати ознаки часів, про які говорить Писання, маємо в дуже відомій праці одного недавнього видатного автора. Він припускає, що Новий Єрусалим зійшов з неба тоді, коли Костянтин Великий назвав себе християнином. Кажу «назвав себе християнином», бо я не наважуюся стверджувати, що він справді був християнином, так само як і Петро Великий. Мені здається, що він був би ближче до істини, якби сказав, що то був час, коли з безодні піднялася велика хмара пекельної сірки й диму. Бо, напевно, ніколи не було часу, коли сатана здобув би над Церквою Христовою таку згубну перевагу, як тоді, коли на неї ринула така повінь багатства, чести й влади, особливо на духовенство!

8. За тією ж логікою, яких ознак очікував би цей автор щодо наближення навернення язичників? Він, певно, чекав би на героя на зразок Карла Шведського або Фрідріха Прусського, який проніс би вогонь, меч і християнство одразу через цілі народи. І справді, від часу Костянтина багато народів наверталися саме так. Але чи можна про такі навернення сказати: «Царство небесне не приходить помітно»? Адже кожен помітить воїна, що мчить через край на чолі п’ятдесяти чи шістдесяти тисяч людей. Але чи такий спосіб поширення християнства обрав Його Автор, Князь миру? Ні. Це не схоже на те, як зерно гірчичне виростає у велике дерево. Це не схоже на те, як трохи закваски поступово заквашує все тісто. Навпаки, істинна релігія поширюється поволі, дедалі ширше, доки все не буде просякнуте нею. Про те, що буде далі, можна судити з того, що ми вже бачили. Саме так правдива християнська релігія, віра, що чинна любов’ю, поширювалася, особливо по Великій Британії та її володіннях, упродовж півстоліття.

9. Так само ця справа продовжує поширюватися і тепер. Це легко можуть помітити всі, чиї очі не засліплені. Усі, хто відчуває у власному серці Божу силу, що веде до спасіння, охоче бачать, як та сама релігія, якою вони тішаться, далі переходить від серця до серця. Вони впізнають ту саму благодать Божу, що з усіх боків діє сильно і водночас лагідно. Вони радіють, коли знов і знов бачать грішника, який спершу питає: «Що мені робити, щоб спастися?» а потім свідчить: «Величає душа моя Господа, і зрадів дух мій у Бозі, Спасителеві моїм». Якщо дивитися на це справедливо й щиро, то видно дедалі більше людей, і не тільки з тих, хто мав бодай якусь форму релігії, але й з тих, хто не мав її зовсім. Той, хто був розпусним і занедбаним грішником, тепер цілковито змінений, справді боїться Бога і чинить праведність. Вони бачать дедалі більше навіть з цих бідних відкинутих людей, які внутрішньо та зовнішньо змінилися, люблять Бога та ближнього, живуть у постійній практиці справедливості, милосердя й правди. Вони, доки мають час, роблять добро всім людям, живуть легко й щасливо, і вмирають з тріумфом.

10. Отже, яке виправдання мають ті, хто вірить, що Писання є Слово Боже, коли вони не розпізнають ознак цих часів як підготовчих до загального покликання язичників? Що міг би Бог зробити, чого Він не зробив, щоб переконати вас, що день наближається, що час близький, коли Він сповнить Свої славні обітниці, коли Він повстане, щоб обстоювати Свою справу і встановити Своє Царство над усією землею? Що ж іще залишалося б, як не те, щоб Він примусив вас вірити? Але цього Він не міг зробити, не знищивши тієї природи, яку вам дав. Бо Він створив вас вільними діячами, наділивши внутрішньою силою самовизначення, яка є суттєва для вашої природи. І Він поводиться з вами як з вільними діячами від початку до кінця. Тому ви можете заплющувати або відкривати очі, як вам завгодно. Світла навколо вас достатньо, але ви не побачите його, якщо не захочете. Та будьте певні, Богові не до вподоби, коли ви заплющуєте очі, а потім кажете: «Я не бачу». Я раджу вам неупереджено дослідити всю цю справу. Після щирого розгляду фактів глибоко обміркуйте: «Що Бог учинив» «Хто бачив таке? Хто чув таке?» Чи не «народився народ» ніби «в один день»? Якою швидкою була ця праця в наш час, і водночас якою глибокою та якою масштабною! І, безперечно, «не силою, і не міццю, але Духом Господнім». Бо подивіться, які, з людського погляду, невідповідні були засоби і які слабкі були знаряддя, щоб досягти такого результату, принаймні ті, якими Бог захотів скористатися у британських володіннях і в Америці! Якими, на перший погляд, непридатними знаряддями Бог почав діяти! «Кілька молодих і недосвідчених людей, — сказав єпископ Лондону, — невже вони думають, що можуть щось зробити?» Вони лише твердили, що є в руці Бога тим, чим є перо в руці людини. Вони твердили (і твердять це й сьогодні), що роблять діло, на яке їх послано, і роблять саме те, що Господеві завгодно. І якщо Йому завгодно зруйнувати мури Єрихону, твердині сатани, не воєнними машинами, а звуками баранячих рогів, хто скаже Йому: «Що Ти робиш?»

11. Тим часом, «блаженні очі ваші, що бачать»: багато пророків і праведників бажали бачити те, що ви бачите, і не бачили, і чути те, що ви чуєте, і не чули. Ви бачите й визнаєте день вашого відвідин; такі відвідини, яких ні ви, ні ваші батьки не знали. Ви можете справедливо сказати: «Це день, що його створив Господь; будемо радіти і веселитися в ньому». Ви бачите світанок того славного дня, про який говорили всі пророки. І як же вам найкраще використати цей день вашого відвідин?

12. По-перше, подбайте, щоб ви самі не прийняли Божого благословення намарно. Якщо ви ще не почали, почніть від самого кореня. Покайтеся тепер і повірте в Євангелію. А якщо ви вже повірили, то «пильнуйте себе, щоб не втратити того, що ви зробили, але щоб одержати повну нагороду». Розпалюйте дар Божий, що є у вас. Ходіть у світлі, як Він у світлі. І, міцно тримаючись того, що вже здобули, ідіть далі до досконалості.

Так, і коли ви «станете досконалими в любові», все одно, «забуваючи те, що позаду, і простуючи до того, що попереду, біжіть до мети — до нагороди високого поклику Божого в Христі Ісусі».

13. Вам належить, по-друге, допомагати вашим ближнім. «Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого, що на небі». Поки маєте час, робіть добро всім людям, а найбільше тим, що з дому віри. Звіщайте радісну звістку про спасіння, яке готове відкритися, не тільки тим, хто у вашому домі, не тільки вашим родичам, друзям і знайомим, але й усім, кого Бог у Своєму провидінні приводить у ваші руки. «Ви», що вже знаєте, в Кого повірили, є «сіль землі». Старайтеся, щоб знання й любов до Бога проникали в усіх, з ким ви маєте будь-яке спілкування! «Ви як місто, поставлене на горі», отже ви не можете і не повинні бути сховані. «Ви світло світу». Люди не запалюють свічки, щоб сховати її «під посудину», тим більше так не робить Всевишній Бог! Ні, нехай вона світить усім, хто в домі, усім, хто бачить ваше життя і чує ваші слова. Над усе ж невпинно перебувайте в молитві і за себе, і за всю Церкву Божу, і за всіх дітей людських, щоб вони схаменулися і навернулися до нашого Бога, щоб і вони тішилися євангельським благословенням на землі і славою Божою на небі!

Редагування: Емі Джонстон, із виправленнями Райана Данкіра та Джорджа Лайонса для Центру прикладного богослов’я Веслі при Університеті Назарянина в Намп, Айдахо.

Авторські права: 1999 Центр прикладного богослов’я Веслі. Текст може вільно використовуватися для особистих або наукових цілей чи розміщуватися на інших вебсайтах за умови збереження цього повідомлення. Будь-яке використання цього матеріалу для комерційних цілей будь-якого виду суворо заборонене без прямої згоди Центру Веслі при Університеті Назарянина, Намп, Айдахо 83686. Для отримання дозволу звертайтеся до адміністратора сайту.