Проповідь 63 - Загальне Поширення Євангелії

Ілюстрація до Sermon 63 - The General Spread Of The Gospel

22 квітня 1783

Проповіді Джона Веслі – Проповідь 63

Загальне Поширення Євангелії

«Бо земля буде повна пізнання Господнього так, як море вода покриває!» (Іс. 11:9).

  1. Світ нині в дуже тяжкому стані! Темрява, а саме розумова темрява та невігластво, разом із пороком і нещастям, що йдуть за ними, ніби вкривають лице всієї землі. Наш талановитий співвітчизник пан Бреревуд провів точне дослідження з невтомною працею (він сам об’їздив значну частину відомого світу, щоб зробити якнайточніший висновок). Якщо умовно поділити світ на тридцять частин, то дев’ятнадцять із них є відкритими язичниками, які так само не знають Христа, ніби Він ніколи не приходив у світ. Із решти частин шість є відкритими мусульманами. Отже, лише п’ять із тридцяти є хоча б номінально християнами!

  2. І слід пам’ятати, що від часу цього обчислення було відкрито багато нових народів, а також безліч островів, особливо в Південному морі, великих і густо заселених. Але ким вони заселені? Язичниками найнижчого ґатунку, і багато з них, як стверджується, нижчі від польових звірів. Чи їдять вони людей чи ні (у що я, щиро кажучи, не можу знайти достатньої підстави повірити), вони напевно вбивають усіх, хто потрапляє їм до рук. Отже, вони лютіші за левів, які не вбивають більше створінь, ніж потрібно, щоб угамувати теперішній голод. Подивіться, якою є справжня «гідність людської природи». Тут вона постає у своїй «чистоті», не заплямована ані тими «загальними розбещувачами, царями», ані навіть найменшим відтінком релігії. Що скаже про це абат Рейналь (цей рішучий ворог монархії та об’явлення)?

  3. Трохи, і справді лише трохи, вище від язичників у питаннях релігії стоять мусульмани. Але як далеко і як широко розійшлася ця жалюгідна омана по лицю землі. Так що мусульмани, за наведеним рахунком, значно численніші (як шість до п’яти), ніж християни. І за всіма повідомленнями, які мають бодай якусь претензію на достовірність, вони загалом так само цілковито чужі всякій правдивій релігії, як і їхні чотириногі брати, так само позбавлені милосердя, як леви та тигри, так само віддані тваринним пожадливостям, як бики або козли. Тож вони, по суті, є ганьбою для людської природи та пошестю для всіх, хто перебуває під їхнім залізним ярмом.

  4. Правда, одна відома письменниця (леді Мері Вортлі Монтегю) подає їм зовсім іншу характеристику. У вишуканому потоці слів і дуже елегантною мовою вона намагається «відмити ефіопа дочиста». Вона зображує їх набагато вищими за християн, як одних із найприємніших людей у світі, як таких, що мають усі суспільні чесноти, як одних із найдосконаліших людей. Але я ніяк не можу прийняти її свідчення, я не можу покладатися на її авторитет. Я вважаю, що ті, хто її оточував, мали стільки ж релігії, скільки мала їхня прихильниця, коли її допустили до внутрішніх частин сералю Великого Сеньйора. Отже, попри все, що такий свідок робить або може сказати на їхню користь, я вірю, що турки загалом мало, якщо взагалі, кращі за більшість язичників.

  5. І християни в турецьких володіннях, навіть найкращі з них, ті, що живуть у Мореї, або розсіяні по Азії, мало, якщо взагалі, кращі за турків. Більш численні громади грузинських, черкеських, мегрельських християн стали предметом ганьби навіть для самих турків, і не тільки через їхнє жалюгідне невігластво, але й через їхню повну, тупу, варварську безрелігійність.

  6. З найбільш достовірних повідомлень, які ми можемо отримати про південних християн, тих, що в Абіссінії, а також про північні Церкви під юрисдикцією Московського патріарха, маємо підставу боятися, що вони майже в такому самому стані, і щодо знання, і щодо релігії, як і ті, що в Туреччині. А якщо абіссінці є більш цивілізовані та мають більшу частку знання, то все ж не видно, щоб вони мали більше релігії, ніж мусульмани або язичники.

  7. Західні Церкви, здається, мають перевагу над усіма цими в багатьох відношеннях. Вони мають незрівнянно більше знання, а також більш біблійні й більш розумні способи богослужіння. Та все ж дві третини з них і досі втягнуті в розбещення Римської Церкви, а більшість із них цілковито не обізнана ні з теорією, ні з практикою релігії. А щодо тих, кого звуть протестантами, або реформованими, то яке знайомство з релігією мають вони? Якщо зібрати разом папістів і протестантів, французів і англійців, тобто більшість людей з обох народів, то які з них християни? Чи є вони «святі, як Святий Той, Хто їх покликав»? Чи вони наповнені «праведністю, і миром, і радістю в Дусі Святім»? Чи є «той розум у них, що був і в Христі Ісусі»? І чи вони «ходять, як і Христос ходив»? Ні, вони так само далекі від цього, як пекло від неба.

  8. Отакий нині стан людства в усіх частинах світу! Але як це дивує, якщо є Бог на небі і якщо Його очі над усією землею! Невже Він може зневажати діло Своїх власних рук? Це, певно, одна з найбільших таємниць під небом. Як узгодити це з Божою мудрістю або з Божою добротою? І що може принести полегшення вдумливому розумові, коли він бачить такий сумний стан? Лише думка про те, що так не буде завжди, що незабаром відкриється інша сцена. Бог не залишить Свою честь зневаженою, Він втрутиться і стане на захист Своєї справи. Він судитиме князя цього світу і позбавить його узурпованої влади. Він дасть Своєму Синові «язичників у спадщину, а кінці землі у володіння». «Бо земля буде повна пізнання Господнього так, як море вода покриває!» Пізнання Бога, сповнене любові, яке веде до постійної святості та щастя, пошириться по всій землі й наповнить душу кожної людини.

  9. «Неможливо», скажуть деякі люди, «так, це найбільша з усіх неможливостей, щоб ми побачили християнський світ, тобто християнський народ або місто. Як це може статися?» Якщо зробити одне припущення, то зникає не тільки «неможливо», але й будь-яка складність. Треба лише припустити, що Всемогутній діє непереможно, і тоді справа буде зроблена так само легко, як тоді, коли «Бог сказав: нехай буде світло, і стало світло». Але тоді людина вже не була би людиною, бо її найглибша природа була би змінена. Вона вже не була би моральним діячем, так само як сонце або вітер, бо не мала би свободи, сили вибору або самовизначення. Отже, вона вже не була би здатна ні до чесноти, ні до пороку, ні до нагороди, ні до покарання.

  10. Але якщо відкласти цей грубий спосіб розрубати вузол, який ми не можемо розв’язати, то як можуть усі люди стати святими й щасливими, залишаючись людьми? Як це можливо, якщо вони й далі мають розуміння, почуття та свободу, які є суттєвими для морального діяча? Здається, цю складність можна розв’язати просто й ясно, без того, щоб заглиблюватися в складні метафізичні міркування. Як Бог є Один, так і діло Боже є однакове в усі віки. Отже, чи не можемо ми уявити, як Він діятиме на душі людей у прийдешні часи, якщо подивимося, як Він діє тепер і як діяв у минулому?

  11. Візьміть один приклад, і такий, у якому вас важко буде ввести в оману. Ви знаєте, як Бог діяв у вашій власній душі, коли Він уперше дав вам змогу сказати: «А життя, яке тепер живу, живу вірою в Сина Божого, що полюбив мене та видав Себе за мене». Він не забрав у вас розуміння, а просвітив і зміцнив його. Він не знищив ваших почуттів, навпаки, вони стали сильнішими, ніж були раніше. Він зовсім не забрав у вас свободи, тобто здатності вибирати між добром і злом. Він не примушував вас, але, підтримані Його благодаттю, ви, як Марія, самі вибрали кращу частку. Так само Він допоміг п’ятьом людям в одному домі зробити цей щасливий вибір, п’ятдесятьом або п’ятистам в одному місті, і багатьом тисячам у цілому народі, не позбавляючи нікого з них тієї свободи, яка є суттєва для морального діяча.

  12. Я не заперечую, що бувають виняткові випадки, коли переважна сила спасительної благодаті діє на якийсь час так непереможно, як блискавка, що падає з неба. Але я говорю про звичайний спосіб Божої дії, про який я бачив незліченні приклади, можливо, за останні п’ятдесят років більше, ніж будь-хто в Англії або в Європі. І навіть у цих виняткових випадках, хоч Бог у той час і діє непереможно, я не вірю, що є бодай одна людська душа, в якій Бог діяв би непереможно завжди. Ні, я цілковито переконаний, що такої немає. Я певен, що немає живих людей, які би багато разів не «противилися Святому Духові» і не робили марною «пораду Божу щодо самих себе». Так, я переконаний, що кожній Божій дитині колись було «поставлено життя і смерть», тобто вічне життя і вічну смерть, і вона має в собі вирішальний голос. Тому правдивий той відомий вислів святого Августина (один із найшляхетніших, які він коли-небудь вимовив): Qui fecit nos sine nobis, non salvabit nos sine nobis, тобто «Хто створив нас без нас, не спасе нас без нас». Отже, так само як Бог навернув до Себе так багатьох, не знищивши їхньої свободи, Він безсумнівно може навернути цілі народи або навіть увесь світ, і Йому так само легко навернути світ, як одну окрему душу.

  13. Зауважмо, що Бог уже зробив. Між п’ятдесятьма й шістдесятьма роками тому Бог підняв кількох молодих людей в Оксфордському університеті, щоб вони свідчили про ті великі істини, на які тоді мало зважали. Вони наголошували, що без святости ніхто не побачить Господа, що ця святість є Божим ділом, бо Він чинить у нас і бажання, і чин. Вони навчали, що Бог робить це за доброю Своєю волею, лише через заслуги Христа. Вони свідчили, що ця святість є тим розумом, який був у Христі, і вона дає змогу ходити так, як Він ходив. Вони говорили також, що ніхто не може бути так освячений, доки не буде виправданий, і що виправдання приходить тільки вірою. Усі ці великі істини вони проголошували за кожної нагоди, приватно й публічно, не маючи іншого наміру, окрім як примножувати Божу славу, і не маючи іншого бажання, окрім як спасати душі від смерті.

  14. З Оксфорда, де це вперше з’явилося, ця мала закваска поширювалася дедалі ширше. Дедалі більше людей бачили істину, як вона є в Ісусі, і приймали її з любов’ю. Дедалі більше знаходили «відкуплення кров’ю Ісуса, а саме прощення гріхів». Вони народжувалися знову від Його Духа і наповнювалися праведністю, і миром, і радістю в Дусі Святім. Потім це дійшло до кожної частини краю, і мале стало тисячею. Далі воно поширилося на Північну Британію та Ірландію, а через кілька років і на Нью-Йорк, Пенсильванію та багато інших провінцій в Америці, аж до Ньюфаундленду й Нової Скотії. Так що хоча спочатку це «гірчичне зерно» було «найменше з усіх насінин», за кілька років воно виросло у «велике дерево» і «пустило великі гілки».

  15. Загалом, коли ці істини, а особливо виправдання вірою, проголошувалися в якомусь великому місті, то через кілька днів або тижнів на велике зібрання раптово сходила люта й стрімка сила. І це ставалося не десь у кутку, а в таких містах, як Лондон, Бристоль, Ньюкасл-апон-Тайн. Вона, немов могутній вітер або лютий потік, тоді зносила й захоплювала геть усіх противників. Таке часто тривало, з коротшими або довшими перервами, кілька тижнів або навіть місяців.

Але згодом це поступово вщухало, і тоді Боже діло провадилося вже тихими, лагідними кроками. Той самий Дух зрошував посіяне насіння, утверджував і зміцнював тих, що повірили, і Він давав відчути Свій вплив, непомітний, але освіжаючий, як тиха роса. Цю різницю в Його звичайному способі діяння можна було помітити не тільки у Великій Британії та Ірландії, але й по всій Америці, від Півдня до Півночі, всюди, де Слово Боже приходило з силою.

  1. Чи не дуже ймовірно, що Бог провадитиме Своє діло тим самим способом, яким Він його почав? Що Він провадитиме його, я не можу сумніватися, хоч би як Лютер твердив, що відродження релігії ніколи не триває довше одного покоління, тобто тридцяти років (тоді як теперішнє відродження триває вже понад п’ятдесят). Так само я не приймаю й того, що кажуть пророки лиха: «Усе скінчиться, коли перші знаряддя буде усунуто». Тоді, ймовірно, станеться велике потрясіння, але я не можу змусити себе думати, що Бог учинив таке славне діло для того, щоб за кілька років воно потонуло й умерло. Ні, я маю надію, що це лише початок значно більшого діла, світанок «слави останніх днів».

  2. І чи не ймовірно, кажу я, що Він провадитиме його тим самим способом, яким почав? На самому початку цього діла в тому чи іншому місці може бути сильний вилив благодаті, і так само в деякі інші особливі часи, які «Отець зберіг у Своїй владі». Але загалом, здається, Царство Боже не прийде помітно й раптово. Воно тихо зростатиме там, де вже є, і поступово ширитиметься від людини до людини, від дому до дому, від міста до міста, від одного царства до іншого. Хіба воно не може поширитися спершу на решту провінцій, потім на острови Північної Америки, і водночас з Англії до Голландії, де вже є благословенне діло в Утрехті, Гарлемі та багатьох інших містах? Ймовірно, воно піде звідти до протестантів у Франції, до тих у Німеччині й у Швейцарії, потім до Швеції, Данії, Росії та до всіх інших протестантських народів у Європі.

  3. Чи не можемо ми припустити, що та сама закваска чистої й непорочної релігії, тобто пізнання Бога, пережите на власному досвіді, і любови до Нього, внутрішньої та зовнішньої святості, згодом дійде й до римо-католиків у Великій Британії, Ірландії, Голландії, а також у Німеччині, Франції, Швейцарії та в усіх інших країнах, де католики та протестанти живуть упереміш і тісно спілкуються між собою? І чи не буде тоді Божій мудрості легко прокласти шлях, щоб жива й дієва релігія дійшла і до суто папських країн, таких як Італія, Іспанія та Португалія? А чи не може вона звідти поступово поширитися до всіх, хто називає ім’я Христа, у різних провінціях Туреччини, в Абіссінії, і навіть у найвіддаленіших частинах не тільки Європи, але й Азії, Африки та Америки?

  4. І в кожному народі під небом, можемо вірити, Бог триматиметься того самого порядку, якого Він тримався від початку християнства. «І всі вони пізнають Мене, говорить Господь», не від найбільшого до найменшого (це є мудрість світу, що є безумством у Бога), але «від найменшого до найбільшого», щоб похвала була не від людей, але від Бога. Перед кінцем навіть багаті ввійдуть у Царство Боже. Разом із ними ввійдуть і великі, і шляхетні, і почесні, так, правителі, князі, царі землі. А останніми з усіх мудрі й ученні, люди генія, філософи, визнають, що вони були нерозумні, будуть «навернені й стануть як малі діти», і тоді «ввійдуть у Царство Боже».

  5. Тоді для дому Ізраїля, тобто духовного Ізраїля, з якого би народу чи нації він не був, повністю здійсниться ця благодатна обітниця: «Я вложу Свої закони в їхні думки, і напишу їх на їхніх серцях, і буду їм Богом, а вони будуть Мені народом. І не навчатимуть кожен ближнього свого, і кожен брата свого, кажучи: пізнай Господа, бо всі пізнають Мене, від найменшого до найбільшого. Бо Я буду милостивий до їхньої неправедности, і гріхів їхніх та беззаконь їхніх більше не згадаю». Тоді прийдуть «часи» всезагального «відпочинку від присутности Господа». Велика «П’ятидесятниця» «цілковито настане», і «побожні люди з кожного народу під небом», хоч би як далеко вони були один від одного, «усі будуть наповнені Святим Духом». Вони «будуть пильно перебувати в науці апостолів, і в спільності, і в ламанні хліба, і в молитвах». Вони «їстимуть свою їжу» і робитимуть усе, що мають робити, «з радістю й простотою серця». «Велика благодать буде на них усіх», і вони будуть «усі одним серцем і однією душею». Природним і необхідним наслідком стане те саме, що було на початку Християнської Церкви: «Ніхто з них не скаже, що щось із того, що він має, його власне, але матимуть усе спільне. І не буде між ними жодного, хто має нестачу, бо всі, хто має землі або доми, продаватимуть їх, і розподіл буде чинитися кожному, як хто має потребу».

Усі їхні бажання, пристрасті й нахили будуть ніби приведені до однієї форми, бо всі чинитимуть волю Божу на землі, як вона чиниться на небі. Уся їхня «розмова буде приправлена сіллю» і «подаватиме благодать тим, хто слухає», бо говоритимуть не стільки вони, «як Дух їхнього Отця, що говорить у них». Не буде «кореня гіркоти», який виростає і через це або оскверняє їх, або приносить їм тривогу. Не буде Ананія чи Сапфіри, щоб повернути між ними прокляту любов до грошей. Не буде упередженості, не буде й «удів, занедбаних у щоденному служінні». Отже, не буде й спокуси до нарікання або до недоброго слова одного проти одного, тоді як усі вони будуть одним серцем і однією душею, і лише любов наповнюватиме все.

  1. Велика спокуса, що була каменем спотикання, таким чином буде щасливо усунута, а саме те, як живуть християни, мусульмани подивляться на них іншими очима і почнуть уважніше слухати їхні слова. А оскільки ці слова матимуть у собі божественну силу і супроводжуватимуться доказом Духа та сили, то ті з них, що бояться Бога, скоро розпізнають Духа, Яким говорять християни. Вони «приймуть з лагідністю прищеплене слово» і принесуть плід. Від них ця закваска швидко перейде й до тих, хто досі не мав страху Божого перед своїми очима. Бо вони побачать, що ті, кого вони звикли називати «християнськими псами», змінили свою природу, що вони тверезі, помірковані, справедливі й доброзичливі, і все це всупереч усім провокаціям робити протилежне. Вражені їхнім життям, вони, напевно, будуть приведені до того, щоб розглянути і прийняти їхнє вчення. І тоді Спаситель грішників скаже: «Прийшла година; Я прославлю Мого Отця. Я шукатиму й спасатиму овець, що блукали на темних горах. Тепер Я помщуся Своєму ворогові й вирву здобич із зубів лева. Я поверну Своє, на віки втрачене. Я заявлю право на куплене Моєю кров’ю». Так Він вийде у величі Своєї сили, і всі Його вороги втечуть перед Ним. Усі пророки неправди зникнуть, і всі народи, що йшли за ними, визнають великого Пророка Господнього, «сильного в слові й ділі», і «вшанують Сина, як шанують Отця».

  2. І тоді, коли й серед язичницьких народів буде усунено камінь спотикання, той самий Дух буде вилитий і на них, навіть на тих, що живуть у найвіддаленіших місцях. Бідний американський дикун уже не питатиме: «Чим християни кращі за нас?» коли побачить у них постійну практику загальної поміркованості, справедливості, милосердя та правди. Малабарський язичник уже не матиме підстав говорити: «Християнський чоловік забирає мою жінку: християнський чоловік дуже п’яний: християнський чоловік вбиває людину! Диявол-християнин! Я не християнин.». Навпаки, бачачи, як далеко християни перевищують своїх земляків у всьому, що є любе і що має добру славу, вони заговорять інакше та скажуть: «Християнин-ангел!» Святе життя християн стане для них доказом, якому вони не знатимуть, як опиратися. Коли вони побачать, що християни твердо чинять те, що згідне із законом, написаним у їхніх власних серцях, тоді їхні упередження швидко зникнуть, і вони охоче приймуть «істину, як вона є в Ісусі».

  3. У нас є розумні підстави вірити, що язичницькі народи, які живуть поруч із християнами або межують з християнськими народами та мають із ними постійне й близьке спілкування, будуть серед перших, хто навчиться поклонятися Богові в дусі й правді. Це можуть бути, наприклад, ті, хто живе на континенті Америки, або на островах, куди прийшли колонії з Європи. Так само це стосується всіх мешканців Східної Індії, які живуть біля будь-яких християнських поселень. До них можна додати численні племена татар, язичницькі частини Росій, а також мешканців Норвегії, Фінляндії та Лапландії. Імовірно, за ними підуть і більш віддалені народи, з якими християни торгують, і яким вони передадуть те, що є незрівнянно цінніше, ніж земні перлини, золото чи срібло. Тоді Бог любові приготує Своїх посланців і відкриє їм дорогу в полярні краї, у найглибші закутки Америки та у внутрішні частини Африки, так само і в саме серце Китаю та Японії, і в країни, що прилягають до них. І тоді «їхній голос» «піде по всіх землях, а їхні слова до кінців землі».

  4. Але одна велика проблема все ще залишається: у світі є багато язичницьких народів, які не мають жодного зв’язку з християнами, ні через торгівлю, ні будь-яким іншим способом. Такими є мешканці численних островів у Південному морі, і, ймовірно, в багатьох просторах океану. То що буде зроблено для цих бідних вигнанців людства?

«Як же вони повірять, — говорить апостол, — у Того, про Кого не чули? І як почують без проповідника?» Ви можете додати: «І як будуть проповідувати, коли не будуть послані?» Так, але хіба Бог не спроможний послати їх? Хіба Він не може підняти їх, так би мовити, з каміння? І чи може Йому колись забракнути засобів, щоб послати їх? Ні. Якби не було жодного іншого способу, Він може «підняти їх Своїм Духом», як зробив з Єзекіїлем (Єзек. 3:12), або послати Свого ангела, як зробив з Пилипом (Дії 8), і поставити їх там, де Йому буде завгодно. Так, Він може знайти тисячу шляхів, невідомих людині без розуму. І Він напевно це зробить, бо небо й земля проминуть, але Його слово не промине. Він дасть Своєму Синові «найвіддаленішу частину землі у володіння».

  1. І так увесь Ізраїль також буде спасений. Бо «жорстокість сталась Ізраїлеві», як зауважує великий апостол (Рим. 11:25 і далі), доки «не ввійде повне число поган». Тоді «Прийде з Сіону Спаситель, і відверне безбожність від Якова». «Бо замкнув Бог усіх у непослух, щоб помилувати всіх». Так, і Він так помилує ввесь Ізраїль, що дасть їм усі тимчасові благословення разом із усіма духовними. Бо така обітниця: «Поверне з неволі Господь, Бог твій, тебе, і змилосердиться над тобою, і знову позбирає тебе зо всіх народів, куди розпорошив тебе Господь, Бог твій. Якщо буде твій вигнанець на кінці неба, то й звідти позбирає тебе Господь, Бог твій, і звідти Він візьме тебе. І введе тебе Господь, Бог твій, до Краю, що посіли батьки твої, і ти посядеш його, і Він учинить добро тобі, і розмножить тебе більше за батьків твоїх. І обріже Господь, Бог твій, серце твоє та серце насіння твого, щоб ти любив Господа, Бога свого, усім своїм серцем та всією душею своєю» (Повт. Зак. 30:3-6). Знов: «Ось Я їх позбираю зо всіх тих країв, куди вигнав був їх Своїм гнівом та люттю Своєю й великим Своїм пересердям, і верну їх до місця цього, і посаджу їх безпечно, і вони Мені стануть народом, а Я буду їм Богом! І дам Я їм серце одне та дорогу одну, щоб боялись Мене по всі дні на добро собі й синам їхнім по них. І складу з ними вічного заповіта, що не відвернуся від них, щоб їм не чинити Свого добра, і дам їм у серце Свій страх, щоб не відступали від Мене! І буду Я тішитись ними, щоб чинити їм добро, і їх посаджу на землі цій у правді усім Своїм серцем та всією душею Своєю» (Єр. 32:37-41). Ще знов: «І візьму вас із тих народів, і позбираю вас зо всіх країв, і приведу вас до вашої землі. І покроплю вас чистою водою, і станете чисті; зо всіх ваших нечистот і зо всіх ваших бовванів очищу вас. І дам вам нове серце, і нового духа дам у ваше нутро, і викину камінне серце з вашого тіла, і дам вам серце із плоті. І духа Свого дам Я до вашого нутра, і зроблю Я те, що уставами Моїми будете ходити, а постанови Мої будете стерегти та виконувати. І ви будете сидіти в Краю, якого Я дав вашим батькам, і будете Мені народом, а Я буду вам Богом!» (Єзек. 36:24-28).

  2. Того часу здійсняться всі ті славні обітниці, дані Християнській Церкві. Вона вже не буде обмежена одним народом або кількома народами, а охопить усіх мешканців землі. «Не вчинять лихого та шкоди не зроблять на всій святій Моїй горі» (Ісая 11:9). «В твоїм краї не буде вже чуте насилля, руїна й спустошення в межах твоїх, і назвеш свої мури спасінням, а брами свої похвалою!» Тобто ви будете оточені спасінням з усіх сторін, і всі, хто проходитиме через ваші брами, будуть хвалити Бога. «Удень сонце не буде тобі вже за світло, і не буде світити тобі місяць за сяйво, бо буде тобі вічним світлом Господь, а твій Бог за окрасу твою!» Світло сонця й місяця ніби зникне поруч із світлом Його обличчя, що сяє на вас. «А народ твій усі справедливі вони…чин Моїх рук на прославлення!» «Бо так як земля та виводить рослинність свою, й як насіння своє родить сад, так Господь Бог учинить, що виросте правда й хвала перед усіма народами!» (Ісая 60:18-19, 21, і 61:11).

  3. Як я розумію, це і є відповідь, і навіть єдина повна та справді переконлива відповідь на заперечення проти Божої мудрості й доброти, які виникають через теперішній стан світу. Так не буде завжди. Усе це зло допущене лише на якийсь час великим Правителем світу, щоб Він міг вивести з цього тимчасового зла безмірне й вічне добро. Сам апостол дає нам ключ до цього у наведених вище словах: «Бо замкнув Бог усіх у непослух, щоб помилувати всіх». У світлі цієї славної події як добре можемо ми вигукнути: «О глибино багатства, і премудрости, і знання Божого!» хоча на якийсь час «присуди Його, і недосліджені дороги Його!» (Рим. 11:32-33). Нам досить бути певними в одному: усе це тимчасове зло обернеться на добро, завершиться щасливо, і «милість буде панувати від початку й до кінця». Усі неупереджені люди можуть бачити, що Бог уже оновлює лице землі. І ми маємо сильну підставу надіятися, що діло, яке Він почав, Він доведе до дня Господа Ісуса. Він не припинить цього благословенного діла Свого Духа, доки не сповнить усіх Своїх обітниць, доки не покладе край гріхові, нещастю, немочі та смерті, доки не відновить всезагальну святість і щастя, і не спонукає всіх мешканців землі співати разом: «Алілуя, Господь Бог Вседержитель царює!» «Благословення, і слава, і мудрість, і хвала, і честь, і сила, і міць нашому Богу на вічні віки!» (Об. 7:12).