Проповідь 60 - Загальне Визволення

30 листопада 1781

Проповіді Джона Веслі – Проповідь 60

Загальне Визволення

«Бо чекання створіння очікує з’явлення синів Божих, бо створіння покорилось марноті не добровільно, але через того, хто скорив його, в надії, що й саме створіння визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих. Бо знаємо, що все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі» (Рим. 8:19-22).

1. Правда в тому, що Господь добрий до кожної людини, і що Його милість охоплює все, що Він створив, усіх живих істот, які здатні відчувати радість або страждання, щастя або нещастя. Тому Він «розкриває Свою руку» і щедро насичує все живе. Він дає поживу худобі так само, як і «траву для синів людських». Він дбає про птахів небесних, годує навіть молодих круків, коли вони кличуть до Нього. Він посилає джерела в долини між горами, щоб напоїти кожну польову тварину, і навіть дикі осли там втамовують спрагу. Відповідно, Він навчає і нас бути милосердними навіть до нижчих створінь, виявляти милість і до них. Звідси заповідь: «Не зав’язуй рота волові, що молотить збіжжя» (звичай, який і досі зберігається на Сході). І цьому не суперечить запитання апостола Павла: «Хіба Бог піклується про волів?» Звісно, піклується, інакше ми би прямо заперечили Боже слово. Сенс апостольських слів радше такий: чи лише про це йдеться в тому місці Писання, чи воно має ще ширший зміст? Чи не навчає воно нас також дбати про тілесні потреби тих, кому ми прагнемо послужити духовно? Але як би там не було, істина лишається: Бог дає поживу худобі так само, як і «зеленину на користь людині».

2. Але як узгодити ці місця Писання з тим, що є тепер? Як це може поєднуватися з тим, що ми щодня бачимо довкола себе в усьому творінні? Якщо Творець і Отець усього живого сповнений милості до всіх, якщо Він не нехтує і не зневажає жодного з діл Своїх рук, якщо Він бажає, щоб навіть найменші з них були щасливими мірою, яка їм доступна, то чому їх гнітить, так, майже роздавлює така маса лиха? Чому нещастя всякого роду розливається по всій землі? Це питання в усі віки тривожило наймудріших мислителів, і на нього не можна відповісти, не звертаючись до Божого Слова. Але, маючи його за провідника, ми можемо поставити три запитання:

I. Яким був початковий стан тваринного світу?

II. Який він тепер?

III. Яким стане тваринний світ, коли Божі діти будуть явлені у славі?

I. 1. Ми можемо спитати насамперед: яким був первісний стан тваринного творіння. І хіба про це не можна здогадатися вже з того місця, яке їм було призначене, а саме з Божого саду? Усі польові звірі й усе птаство небесне були з Адамом у раю. І немає сумніву, що їхній стан відповідав їхньому місцю: він був райським, тобто цілком щасливим. Безперечно, він мав близьку подібність до стану самої людини. Тож, кинувши короткий погляд на одне, ми можемо уявити і друге. А людину «створено на образ Божий». Але «Бог є Дух», отже, і людина була духовною істотою (лише цей дух, призначений жити на землі, перебував у земному тілі). Як така, вона мала вроджену здатність діяти сама по собі. І так, здається, має кожен дух у всесвіті, бо це і є власна ознака духа на противагу матерії, яка за своєю природою пасивна й бездіяльна, як показують численні досліди. Людина, за подобою свого Творця, була наділена розумінням: здатністю сприймати те, що постає перед нею, і робити про це висновки. Вона була наділена волею, яка виявляється в різних почуттях і пристрастях. І, нарешті, свободою вибору, без якої все інше не мало би сенсу: без неї людина не могла би служити Творцеві більше, ніж шматок землі чи мармуру, і була би так само нездатною ні до чесноти, ні до пороку, як будь-яка частина неживого творіння. Саме в цій здатності діяти, у розумінні, волі та свободі вибору і полягав природний образ Бога.

2. Як далеко тоді сягала його здатність діяти самостійно, нам неможливо визначити. Ймовірно, ця здатність діяти була значно сильнішою й швидшою, ніж у будь кого з його нащадків, а тим паче ніж у будь-яких інших, нижчих створінь. Певно, він мав таку силу розуміння, якої відтоді не мав жоден чоловік. Його розум був досконалим у своєму роді: він умів ясно бачити речі такими, як вони є, і судити про них правдиво, без жодної помилки. Його воля не мала жодних хибних нахилів, а всі його почуття і пристрасті були впорядковані: його почуття були під проводом ясного розуму: вони не приймали нічого, окрім добра, і приймали добро рівно настільки, наскільки воно справді заслуговує на прийняття. Його свобода також була під владою розуму: він обирав або відкидав те, що розум визнавав правильним. Найголовніше (і це була його найбільша досконалість, цінніша за все інше) він був істотою, що могла мати стосунок із Богом: могла пізнавати Його, любити Його і слухатися свого Творця. І насправді він знав Бога, щиро любив Його і постійно корився Йому. У цьому і полягала найвища досконалість людини (як і всіх розумних істот): безперервно бачити, любити й слухатися Отця духів. Із цього правильного стану і правильного вжитку всіх його здібностей природно випливало його щастя. У цьому була сама сутність його щастя, але воно ще й примножувалося всім, що його оточувало. Він із невимовною насолодою бачив лад, красу й гармонію всього створеного, усієї живої й неживої природи: ясність неба, сонце в його сяйві, різнобарвний одяг землі, дерева, плоди, квіти і плавний, тихий біг дзюркотливих струмків.

І ця радість не затьмарювалася жодним злом. У ній не було жодного смутку чи болю, ні тілесного, ні душевного. Бо доки він був невинний, він не знав страждання і не міг страждати. Ніщо не могло порушити чистоти його радості. І, щоб завершити все, він був безсмертний.

3. Бог звернувся до цієї істоти, так щедро обдарованої здібностями й приготовленої до свого високого призначення, і сказав: «Пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!» (Бут. 1:28). Те саме підтверджує і псалмоспівець: «Учинив Ти його володарем творива рук Своїх, все під ноги йому вмістив: худобу дрібну та биків, їх усіх, а також степових звірів диких, птаство небесне та риби морські, і все, що морськими дорогами ходить! » (Пс. 8:6-8). Отже, людина була Божим представником на землі, керівником цього нижчого світу. Через неї Божі дари доходили до нижчих створінь, і вона була тим зв’язком, що поєднував Творця з усім тваринним світом.

4. Які ж благословення тоді надходили до нижчих створінь через людину? Яким був первісний стан тварин у час їхнього створення? Це питання варте значно уважнішого розгляду, ніж зазвичай йому приділяють. Без сумніву, тварини, як і людина, від самого початку мали здатність рухатися з власної волі, і принаймні не меншою мірою, ніж мають її тепер. Далі, вони були наділені певною мірою розуміння, не меншою за теперішню. Вони мали і волю, тобто різні пристрасті й почуття, які мають і нині. Мали також і свободу вибору, принаймні в тій мірі, яка й досі притаманна кожній живій істоті. І ми можемо бути певні, що їхнє розуміння на початку було досконалим у межах їхньої природи. Їхні почуття та бажання були впорядковані, а вибір постійно спрямовувався тим, що підказувало їхнє розуміння.

5. Отже, у чому саме різниця між людиною й твариною, та що за межа, яку тварини не здатні переступити? Справа не в тому, що людина нібито «розумніша». Точніше сказати так: і людина, і тварини мають здатність розуміти. І хто може заперечити, що тварини мають певне розуміння? Це було би так само дивно, як заперечувати, що вони бачать або чують. Справжня різниця в іншому: людина здатна до Бога, а нижчі створіння — ні. Ми не маємо підстав думати, що вони бодай трохи здатні пізнавати Бога, любити Його або слухатися Його. Ось у чому головна відмінність між людиною й твариною, і це та прірва, яку вони не можуть переступити. Тому, як досконалістю людини був люблячий послух Богові, так досконалістю тварин був люблячий послух людині. І доки вони перебували в цьому стані, вони були щасливі по-своєму, бо їхні здібності діяли правильно і в згоді зі своїм призначенням. Можна навіть сказати, що в них була тінь моральної доброти: вдячність людині за отримані блага, пошана до неї, а також певна доброзичливість одне до одного без жодної ворожості.

Наскільки прекрасними були багато з них, ми можемо лише здогадуватися з того, що й досі збереглося, і не тільки серед найшляхетніших істот, але й серед найнижчих. Усі вони мали щедру поживу й усе, що могло приносити насолоду, насолоду без жодного болю, бо болю тоді ще не було, він не ввійшов у рай. І вони також були безсмертні, бо «Бог не є автором смерті й не радіє тому, що помирає будь-яка жива істота».

6. Як же правдиво тоді звучать слова: «І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, вельми добре воно!» Але як це не схоже на теперішній стан світу. У якому ж становищі перебуває весь цей нижчий світ, навіть якщо не говорити про неживу природу, де, здається, стихії втратили лад і по черзі повстають проти людини. Відтоді як людина збунтувалася проти свого Творця, у якому стані опинилося все живе. Недарма апостол сказав: «Бо знаємо, що все творіння разом зітхає і разом мучиться аж досі». Це стосується насамперед тварин. Яким є їхній теперішній стан, ми й маємо тепер розглянути.

II. 1. Як у раю Божі благословення ніби проходили через людину до нижчих створінь, бо людина була головним зв’язком між Творцем і тваринним світом, так після падіння цей зв’язок неминуче обірвався. Коли людина стала нездатною передавати ці благословення, нижчі створіння перестали їх одержувати. Тому й сталося, що «творіння», кожне створіння, «підкорилося марноті», смуткові й болю, різним видам лиха. Це сталося не тому, що вони самі так захотіли, не через їхній вибір і не через їхню провину, а тому, що Бог так допустив. Він дозволив цьому статися зі своєї мудрої волі, маючи намір обернути це тимчасове зло на вічне добро.

2. У якому сенсі «творіння», кожне творіння, тоді «підкорилося марноті»? Що пережили нижчі створіння, коли людина збунтувалася проти Бога? Ймовірно, вони зазнали великої втрати навіть у своїх нижчих здібностях, у бадьорості, силі та швидкості. Проте ще більше, без сумніву, постраждало їхнє розуміння, більше, ніж ми легко можемо уявити. Можливо, комахи й черви тоді мали стільки розуміння, скільки тепер мають найкмітливіші тварини. Натомість нині мільйони істот мають лише трохи більше розуміння, ніж земля, по якій вони повзають, або скеля, до якої прилипають. Ще тяжчі наслідки торкнулися їхньої волі та пристрастей. Вони спотворилися по-різному і часто йшли наперекір тому невеликому розумінню, яке ще в них залишилося. Їхня свобода також була сильно ослаблена, а в багатьох випадках зовсім знищена. І досі вони цілковито поневолені нерозумними пожаданнями, які мають над ними повну владу. Самі основи їхньої природи вийшли з ладу і ніби перевернулися. Як людина втратила свою досконалість, а саме люблячий послух Богові, так і тварини втратили свою досконалість, а саме люблячий послух людині. Переважна їхня частина тікає від неї та старанно уникає її ненависної присутності. Більшість із тих, що залишилися, відкрито кидає їй виклик, а якщо має силу, то й знищує її. Лише небагато, ті, кого ми звемо домашніми тваринами, зберігають більше або менше свого первісного нахилу (з Божої милості), досі люблять людину і слухаються її.

3.Якщо не брати до уваги цих небагатьох, то як мало тепер можна знайти бодай тінь добра, вдячності, доброзичливості чи будь-якої правильної вдачі серед тваринного світу. Натомість у тисячах створінь постійно помітні дика лютість і невблаганна жорстокість, які ніби стали частиною їхньої природи. І це стосується не лише лева, тигра чи вовка серед мешканців лісів і рівнин, не лише акули та кількох інших ненажерливих чудовиськ у воді, і не лише орла серед хижих птахів, які розривають плоть, смокчуть кров і трощать кості своїх беззахисних співстворінь. Ні, так само безжально нищать і нешкідливу муху, і працьовиту мураху, і барвистого метелика навіть ті птахи, яких ми звемо невинними співунами гаю. Незліченні племена бідних комах безперестанку ними поїдаються. А якщо на землі хижих звірів порівняно небагато, то у водній стихії все інакше. Лише небагато мешканців морів чи річок не пожирають усього, що здатні здолати. У цьому вони навіть перевершують лісових хижаків і хижих птахів. Адже ніколи не спостерігали, щоб вони нападали на тварин свого ж виду: Навіть дикі ведмеді не роздирають одне одного.

А водяні хижаки ковтають усіх, навіть свого власного роду, якщо ті менші й слабші за них. Ось який тепер жалюгідний лад у світі, до такої марноти він підкорений, що переважна більшість створінь, можливо, мільйон до одного, може вижити лише тоді, коли знищує інших створінь.

4. А чи не є сама зовнішність багатьох створінь такою ж страшною, як і їхні вдачі? Де та краса, якою вони були позначені, коли вперше вийшли з рук свого Творця? Від неї не лишилося й найменшого сліду. Навпаки, на них часом моторошно дивитися. Вони не лише грізні на вигляд, але й відверто потворні, причому дуже. І навіть ті риси, які й без того ледве можна назвати привабливими, часто стають ще гіршими, коли їх перекручує біль, якого вони не можуть уникнути так само, як і нещасні люди. На них приходить біль різного роду, приходять слабкість, хвороби та незліченні недуги. Це може бути зсередини, може бути одне від одного, може бути через суворість пір року, через вогонь, град, сніг чи бурю, або через тисячу інших причин, яких вони не здатні ні передбачити, ні відвернути.

5. Отже, «як через одного чоловіка ввійшов у світ гріх, а через гріх смерть, так і смерть перейшла на всіх людей», і це торкнулося не лише людини, але й тих створінь, які «не згрішили подібно до переступу Адамового». На них прийшла не тільки сама смерть, але й усе, що зазвичай веде до неї, а саме біль і незліченні страждання. І цим не обмежилося. Разом із цим на них поширилися й усі спотворені пристрасті. У людях це є гріхами, а в тваринах, хоч і не називається гріхом, усе одно стає джерелом нещастя. Усе це «перейшло на всіх» мешканців землі й перебуває в кожному, окрім Божих дітей.

6. У цей час марноти слабші створіння не тільки безупинно гинуть від сильніших. Часто й сильні знищують одні одних, коли мають рівну силу. Але і слабкі, і сильні терплять насильство та жорстокість від спільного ворога, людини. І навіть якщо людина не може зрівнятися з ними ні швидкістю, ні силою, її хитрість багаторазово перекриває цю нестачу. Завдяки хитрості вона уникає їхньої сили, якою би великою та не була. Завдяки хитрості вона перемагає їхню швидкість і, попри всі їхні маневри, знаходить їхні схованки. Вона переслідує їх на найширших рівнинах і в найгустіших лісах. Вона наздоганяє їх у повітрі, вона знаходить їх у морських глибинах.

Навіть лагідні й дружні створіння, які ще визнають владу людини й слухаються її, не захищені від насильства, інколи гіршого за звіряче, від наруги й різних знущань. Хіба щедрий кінь, який невтомно служить потребам або втіхам свого господаря, або вірний пес, що уважно стежить за кожним рухом його руки чи погляду, справді захищені від цього? Яку винагороду за довгу й вірну службу часто отримують ці бідні створіння? І яка страшна різниця між тим, що вони терплять від інших тварин, і тим, що терплять від тиранії людини. Лев, тигр або акула завдають болю з потреби, щоб підтримати власне життя, і швидко припиняють страждання жертви. А «людська акула» без жодної такої потреби мучить їх за власним вибором і може тягнути їхній повільний біль доти, доки через місяці або роки смерть не принесе їм визволення.

III. 1. Але чи «творіння», навіть тваринний світ, назавжди залишиться в цьому жалюгідному стані? Хай Бог боронить, щоб ми так стверджували або навіть допускали таку думку. Адже поки «все творіння разом зітхає» (чи люди помічають це, чи ні), ці зітхання не зникають у порожнечі. Вони доходять до Того, Хто їх створив. Поки Його створіння «разом мучаться», Він бачить увесь їхній біль і поступово наближає їх до оновлення, яке настане у свій час. Він бачить і «пильне чекання», з яким усе живе творіння «очікує» остаточного «об’явлення синів Божих». Тоді «і вони самі будуть визволені» (не через знищення, бо знищення не є визволенням) «від» теперішньої «неволі тління» і введені «до» певної «славної свободи дітей Божих».

2. Ніщо не можна сказати ясніше. Відкиньмо грубі забобони і тримаймося простого Божого слова. Вони «будуть визволені від неволі тління до славної свободи», тобто, у певній мірі, відповідно до своєї здатності, вони матимуть частку в «свободі дітей Божих».

Загальну картину цього нам подано в двадцять першому розділі Об’явлення. Коли Той, Хто «сидить на великому білім престолі», проголосить: «Ось Я все творю нове», і сповниться слово: «Ось оселя Бога з людьми, і Він перебуватиме з ними, і вони будуть Його народом, і Сам Бог буде з ними і буде їхнім Богом», тоді звершиться таке благословення (не тільки над людськими дітьми, бо в тексті немає такого обмеження, але) над кожним створінням, наскільки воно здатне його прийняти: «І Бог кожну сльозу зітре з очей їхніх. І смерти не буде вже, ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося».

3. Перейшовши до подробиць, можна сказати так: усе тваринне творіння тоді, безперечно, буде відновлене. І не лише до тієї бадьорості, сили та швидкості, які воно мало при створенні, але й до значно вищого рівня кожної з них, ніж будь-коли раніше. Так само буде відновлене і їхнє розуміння. Воно повернеться не просто до міри, яку вони мали в раю, але зросте до такого ступеня, що різниця між теперішнім і майбутнім буде такою ж разючою, як різниця між розумінням слона і розумінням черва. Якими б не були їхні почуття в Божому саду, вони теж будуть повернуті з великим примноженням, піднесені та очищені так, що ми тепер цього навіть не можемо уявити. Їхня свобода, яку вони мали тоді, буде повністю відновлена, і вони будуть вільні у всіх своїх рухах. Вони будуть визволені від усіх невпорядкованих пожадань, від усіх нестримних пристрастей, від кожного нахилу, який сам по собі є злим або веде до зла. У жодному створінні не буде люті, не буде жорстокості, не буде спраги крові. Навпаки, здійсниться слово: «І замешкає вовк із вівцею, і буде лежати пантера з козлям, і будуть разом телятко й левчук, та теля відгодоване, а дитина мала їх водитиме! А корова й ведмідь будуть пастися разом, разом будуть лежати їхні діти, і лев буде їсти солому, немов та худоба! І буде бавитися немовлятко над діркою гада, і відняте від перс дитинча простягне свою руку над нору гадюки, не вчинять лихого та шкоди не зроблять на всій святій Моїй горі» (Іс. 11:6-9).

4. Отже, в той день буде скасована вся марнота, якій вони тепер безпорадно підкорені. Вони більше не страждатимуть ні від того, що діється в них самих, ні від того, що приходить ззовні. Їхні дні зітхання завершаться. Так само немає розумного сумніву, що зникне вся жахливість їхнього вигляду і вся потворність їхньої зовнішності. Їх замінить первісна краса. Разом із красою повернеться і щастя, якому вже ніщо не заважатиме. Не буде нічого ні всередині, ні ззовні, що могло би завдати їм прикрості. Не буде спеки, холоду, бурі чи грози, натомість буде безперервна весна. На новій землі, як і на нових небесах, не залишиться нічого, що завдавало би болю. Натомість буде все, що Божа мудрість і доброта можуть створити для щастя. Як винагорода за страждання, яких вони зазнавали під «невільництвом тління», коли Бог «оновить обличчя землі» і їхнє тлінне тіло стане нетлінним, вони матимуть щастя, відповідне до їхнього стану, чисте, безперервне й вічне.

5. Хоч я й не сумніваюся, що Отець усього світу з ніжністю піклується навіть про найнижчі Свої створіння і, як наслідок цього, щедро відшкодує їм усе, що вони терплять у теперішній неволі, я все ж не наважуюся стверджувати, що Він дбає про них так само, як про синів людських. Я не вірю, що «для Нього однаково, чи гине герой, чи падає горобець». Ні, це звучить дуже гарно, але це неправда. Бо хоча «Його милість, істина й безконечна благодать панують над усіма Його ділами», найбільше Він має вподобання благословляти Своє улюблене створіння, людину. Бог дбає і про найнижчі Свої створіння, але про людину дбає значно більше. Його піклування не однакове щодо героя і горобця, щодо людей і тварин. «Наскільки ж більше ваш Небесний Отець дбає про вас», каже Той, Хто «в лоні Отця». А тих, хто намагається зрівняти це піклування, ясно спростовують Його слова: «Чи ж ви не набагато ліпші від них?» Досить знати, що Бог піклується про все, що створив, про кожне створіння по своєму, відповідно до того, наскільки на ньому відбився Його образ.

6. Чи можу я тут висловити одне припущення щодо тваринного світу? А що, якби всемудрому й всеблагому Творцеві тоді було до вподоби піднести їх вище на щаблях буття? А що, як би Йому було до вподоби, коли Він зробить нас «рівними ангелам», зробити їх такими, якими ми є тепер, тобто створіннями, здатними до Бога, здатними пізнавати, любити й утішатися Автором свого буття? Якби так сталося, то чи мали б ми заздрити і нарікати лише тому, що Він добрий? Хай як буде, Він напевно зробить те, що найбільше послужить Його власній славі.

7. Якщо проти всього цього висунуть заперечення (а це дуже ймовірно): «А яка користь буде з тих створінь у майбутньому стані?» Я відповім іншим запитанням: а яка користь з них тепер? Якщо існує (як зазвичай вважають) вісім тисяч видів комах, хто здатний сказати, яка користь принаймні від семи тисяч із них? Якщо є чотири тисячі видів риб, хто може пояснити, яка користь більш ніж від трьох тисяч? Якщо є шістсот видів птахів, хто може назвати користь п’ятисот із них? Якщо є чотириста видів звірів, то для чого служать триста? Поміркуйте над цим. Подумайте, як мало ми знаємо навіть про Божі наміри тепер, і тоді ви не дивуватиметеся, що ми знаємо ще менше про те, що Він задумав для нового неба й нової землі.

8. «Але навіщо зупинятися на цій темі, якщо ми так погано її розуміємо?» Роздумувати над тим, що нам усе таки зрозуміле, над тим, що Бог захотів відкрити, може послужити важливій меті. Це допомагає побачити Божу милість, яка є «над усіма Його ділами». А ще це може дуже зміцнити віру в те, що тим більше Він «милостивий до кожної людини». Тут доречно згадати слова нашого Господа: «Чи ж ви не набагато ліпші від них?» Якщо Господь так дбає про птаство небесне і про польових звірів, то чи не набагато більше подбає Він про вас, створінь вищого порядку? Якщо, як сказано в Писанні, «Господь спасе і людину, і худобу», кожну відповідно до її місця, то тим більше «сини людські можуть надіятися під тінню Його крил».

9. Чи не може це послужити ще одній меті, а саме дати повну відповідь на поширене заперечення проти Божої справедливості? Адже часто кажуть, що Бог допускає, аби безліч створінь, які ніколи не згрішили, так тяжко страждали. Вони не могли грішити, бо не є моральними діячами. А проте вони справді дуже страждають. Багато з них, особливо упряжні тварини, терплять майже весь час свого життя на землі, тож тут, у цьому світі, вони не можуть отримати жодної відплати. Але це заперечення зникає, якщо зважити, що після смерті для цих бідних створінь є щось краще. Вони також одного дня будуть визволені з цієї «неволі тління» і тоді отримають щедре відшкодування за всі теперішні страждання.

10. Ще одна чудова мета, безперечно, може бути досягнута цими міркуваннями. Вони можуть спонукати нас наслідувати Того, Чия милість є над усіма Його ділами. Вони можуть зробити наші серця м’якшими до нижчих створінь, адже ми знаємо, що Господь дбає про них. Вони можуть розширити наше співчуття до цих бідних істот, коли ми згадаємо, що якими би ницими вони не здавалися нам, жодне з них не є забуте перед лицем нашого Небесного Отця. Тож крізь усю марноту, якій вони тепер підкорені, дивімося на те, що Бог приготував для них. Привчаймо себе дивитися вперед, далі за межі теперішньої сцени неволі, до щасливого часу, коли вони будуть визволені з неї і ввійдуть у свободу дітей Божих.

11. З того, що було сказано, я не можу не зробити одного висновку, який, здається, не заперечить жодна розсудлива людина. Якщо головна відмінність людини від тварини полягає в тому, що людина є створінням, здатним до Бога, здатним пізнавати, любити й утішатися Ним, тоді кожен, хто є «без Бога в цьому світі», хто не знає Бога, не любить Його, не тішиться Ним і навіть не прагне цього, фактично зрікається свого людського покликання і опускає себе до рівня тварини. Нехай такі люди бодай трохи звернуть увагу на слова Соломона: «Це для людських синів, щоб Бог випробовував їх, і щоб бачити їм, що вони як ті звірі» (Екл. 3:18). Отже, ці «сини людські» стають подібними до тварин не тому, що так їх створено, а через власний вибір, бо свідомо та добровільно відкидають єдину ознаку, яка по-справжньому відрізняє людину від тваринного світу. Так, вони можуть мати розум, мову і ходити просто, але в них немає головної ознаки, єдиної ознаки, що відділяє людину від тварини. Тому «що трапляється худобі, те саме трапляється й їм». І доки вони «без Бога в цьому світі», «така людина не має переваги над худобою».

12. Тим більше нехай усі, хто має шляхетніший склад розуму, утверджують особливу гідність своєї природи. Нехай усі, хто має щедріший дух, усвідомлять і бережуть своє місце на щаблях буття. Не зупиняйтеся, доки не осягнете того, що є справжнім привілеєм людяності, пізнання й любові до Бога. Підійміть голови, ви, створіння, здатні до Бога. Підійміть серця до Джерела вашого буття.

Пізнайте Бога і привчіть ваші душі пізнавати

ті радощі, що з релігії плинуть.

Віддайте серця Тому, Хто разом із незліченними благословеннями дав вам Свого Сина, Свого Єдиного Сина. Нехай ваше постійне «спілкування буде з Отцем і з Його Сином, Ісусом Христом». Нехай Бог буде у всіх ваших думках, і тоді ви справді будете людьми. Нехай Він буде вашим Богом і вашим Усім, бажанням ваших очей, радістю вашого серця і вашою спадщиною навіки.