Проповідь 52 - Реформація манер

30 січня 1763

Проповіді Джона Веслі – Проповідь 52

Реформація манер

Проповідь перед Товариством реформування манер в неділю, 30 січня 1763 року, у каплиці на Вест-Стріт, Севен-Дайлс.

«Хто встане зо мною навпроти злостивих, хто встане зо мною навпроти злочинців?» (Пс. 94:16).

1. В усі часи люди, які не боялися Бога і не цінували інших людей, об’єднувалися та формували союзи, щоб здійснювати справи темряви. Так вони й показували себе «мудрими у своєму поколінні», бо саме так найуспішніше служили справі свого батька, диявола, і найдієвіше поширювали його вплив. Натомість люди, які бояться Бога і щиро бажають добра своєму ближньому, в кожну епоху розуміли, що їм потрібно єднатися. Вони робили це, щоб протистояти справам темряви, поширювати пізнання Бога Спасителя і сприяти утвердженню Його царства на землі. І це не просто людська ідея, цього навчає Сам Бог. Від самого початку, відколи люди живуть на землі, Він збирав їх разом для служіння Собі, єднав в одне тіло одним Духом. Мета цього єднання та сама: знищувати справи диявола, спершу в тих, хто вже з’єднаний, а потім через них і серед усіх, хто поруч із ними.

2. Ось яким був початковий задум Церкви Христової. Це спільнота людей, яких Бог об’єднав для чіткої мети: насамперед, щоб кожен із вас дбав про спасіння своєї душі; далі, щоб ви допомагали один одному йти цим шляхом; а потім, наскільки це можливо, щоб ви приводили до спасіння й інших, рятуючи людей від теперішніх і майбутніх страждань, руйнуючи царство сатани та утверджуючи царство Христа. Це має бути постійною турботою і прагненням кожного, хто належить до Церкви. Якщо ж у вас цього немає, ви не можете по правді називатися її членом, бо тоді ви не є живим членом Христового тіла.

3. Відповідно, це має бути щоденною турботою і постійним прагненням усіх, хто об’єднаний у цих королівствах і кого зазвичай називають Церквою Англії. Адже їх з’єднано саме для цього: щоб протистояти дияволу та всім його справам, вести боротьбу зі світом і з власною гріховною природою, які є його незмінними союзниками. Але чи справді вони живуть відповідно до цієї мети? Чи всі, хто називає себе «членами Церкви Англії», щиро протистоять ділам диявола і борються зі світом та плоттю? На жаль, ні, і боляче це визнавати. Ба більше, велика частина, а може й більшість, сама належить до «світу», тобто не пізнали Бога особисто і по-справжньому, як Спасителя. Замість того щоб приборкувати гріховні бажання, вони щодня їм потурають. І замість руйнувати справи диявола, нерідко самі чинять те, що мали би викорінювати.

4. Отже, навіть у цій країні, яку ми звикли називати християнською (Велика Британія), навіть у церкві, яку так називає більшість народу, все одно потрібні люди, які стануть проти беззаконня і разом виступлять проти зла. Ба більше, зараз це потрібно як ніколи, щоб ті, хто боїться Господа, частіше говорили між собою про те, як протистояти беззаконню, що розливається навколо. Є достатньо причин, щоб слуги Божі єдналися, діяли одностайно і спільними думками та зусиллями ставали на Божий бік, стримуючи, наскільки можливо, ці потужні хвилі безбожності.

5. Задля цієї мети наприкінці минулого століття кілька людей у Лондоні об’єдналися й заснували спільноту, яку згодом почали називати «Товариством реформування манер». Упродовж майже сорока років вони зробили надзвичайно багато доброго. Але з часом більшість перших учасників відійшли до своєї нагороди, а ті, хто прийшов після них, уже не мали тієї самої рішучості й поступово віддалилися від цієї справи. Тому кілька років тому товариство зовсім припинило існування, і в усьому королівстві не залишилося жодної подібної спільноти.

6.Нині вже створено товариство подібного характеру. Я хочу показати, по-перше, у чому полягає їхній задум і які кроки вони вже зробили; по-друге, наскільки це великий намір, а також розглянути заперечення, які проти нього висували; по-третє, які люди мають братися за таку справу; і, по-четверте, з яким настроєм і яким способом їм слід діяти, здійснюючи цей задум. Наприкінці я застосую це до них і до всіх, хто боїться Бога.

I. 1. По-перше, я маю показати, у чому полягав їхній задум і які кроки вони вже зробили.

Це сталося однієї неділі в серпні 1757 року. У невеликому колі людей, які зібралися на молитву й духовну розмову, зайшла мова про грубе, відкрите зневажання святого дня. Люди купували й продавали, тримали крамниці відчиненими, пиячили в шинках, а також стояли або сиділи на вулицях, дорогах чи полях і торгували своїми товарами, ніби це звичайний день. Особливо це було помітно в Мурфілдс, який щонеділі від одного кінця до іншого був заповнений такими людьми. Вони почали міркувати, як можна було б зупинити ці порушення, і дійшли згоди, що шестеро з них зранку підуть до сера Джона Філдінга, щоб попросити поради. Так і зробили. Він підтримав їхній намір і пояснив, як діяти далі.

2. Спершу вони подали петиції до високоповажного лорда мера та Ради старійшин; до суддів, які засідали в Хікс-Холі; а також до тих, хто працював у Вестмінстері; і вони отримали від усіх цих високих органів багато заохочень продовжувати свою діяльність.

3. Наступним кроком було повідомити про свій задум багатьом особам високого рангу, а також духівникам і служителям інших деномінацій, які належать до різних церков та зборів в Лондоні та Вестмінстері. І вони зраділи від того, що зустріли щиру підтримку та загальне схвалення з їхнього боку.

4. Вони власним коштом надрукували й роздали кілька тисяч брошур для констеблів та інших церковних служителів, де ясно пояснили їхні обов’язки і навели підстави, які їх підтверджують. Щоб по змозі обійтися без застосування законів, вони також надрукували й розклеїли по всьому місту звернення не порушувати неділю: подали уривки з парламентських актів, що це забороняють, і попередили тих, хто не послухається.

5. На початку 1758 року, після багатьох попереджень, які часто просто пропускали повз вуха, вони почали подавати магістратам реальні скарги на тих, хто зневажав неділю. Унаслідок цього вулиці й поля очистилися від зухвалих порушників, які без страху Божого і без поваги до влади продавали свої товари від ранку до ночі. Потім вони взялися й за інше, а саме за пияцтво в неділю, коли люди просиджували час у пивницях, хоча він мав би бути присвячений поклонінню Богові. Тут їм довелося витримати безліч образ і знущань. Опір ішов не лише від пияків та шинкарів, а й від заможних і поважних людей, які мали з цього зиск, одні як власники пивниць, інші як постачальники напоїв, та й загалом усі, кому були вигідні ці гріховні звички. Дехто з противників мав не тільки великі гроші, а й вплив, і траплялося, що саме ті люди розглядали справи порушників порушників. Їхнє ставлення до тих, хто подавав скарги, ще більше розв’язувало руки «лихим людям» і підбурювало натовп поводитися так, ніби ці люди не гідні жити. Тому нападники не обмежувалися лайкою. Вони кидали бруд, каміння або все, що траплялося під рукою, часто били без жалю, волочили по камінню чи по вулиці. І якщо вони нікого не вбили, то не через брак злого наміру, а лише тому, що їх щось стримувало.

6. Отже, отримавши допомогу від Бога, вони продовжили стримувати пекарів від того, щоб витрачати значну частину недільного дня на виконання своїх обов’язків. Але багато з них були більш шляхетні, ніж власники пивниць. Вони настільки не обурювались цим, що кілька з них, які були змушені діяти проти своєї совісті через звичай, щиро подякували їм за їхні зусилля та визнали це як справжню доброту.

7. Очищуючи вулиці, поля та пивниці від порушників неділі, вони натрапили на ще одну категорію правопорушників, не менш шкідливих для суспільства — азартних гравців різного роду. Деякі з них належали до найнижчого і найбільш огидного класу, яких зазвичай називають гравцями, що займаються спокусою молодих і недосвідчених чоловіків і обманом їх, забираючи в них всі гроші; і після того, як вони їх обікрали, часто вчили їх тому самому лукавству. Вони ліквідували багато таких «гнізд» і примусили багатьох із цих людей покинути це заняття та почати чесно заробляти на хліб своєю працею.

8. Коли їх стало більше і вони зміцніли, вони розширили свою діяльність. Вони взялися не лише за припинення недільного беззаконня, а й за усунення з вулиць ще однієї публічної біди й ганьби для християнського імені, а саме «повій». Багатьох із них вдалося зупинити на шляху до відвертого гріха. А щоб усунути сам корінь проблеми, вони викрили й притягнули до відповідальності чимало будинків, де цих жінок утримували, і такі заклади повністю закрили. Деякі з цих нещасних жінок, хоч і впали до найглибшого приниження, розпізнали в цьому Боже провидіння, щиро покаялися і залишили гріховне життя. Частині з них допомогли знайти прихисток, а декого підтримали в Госпіталі Магдалини.

9. Якщо ви дозволите невеликий відступ, то хто може не дивуватися мудрості Божого Провидіння, яке так розставляє часи й обставини, що одна подія ніби підготовляє іншу? Подивіться, як це сталося тут. Саме тоді, коли багато з цих бідних жінок, зупинених на дорозі гріха, почали прагнути іншого життя, у них неминуче виникало болісне запитання: «Але якщо я покину теперішній шлях, як мені жити? Я не маю ремесла і не маю друзів, які прийняли би мене». І саме в цей час Бог приготував Госпіталь Магдалини. Там тих, хто не має ремесла або не має кому прихистити, приймають із щирою турботою. Вони отримують можливість жити, і навіть жити гідно, маючи все потрібне «для життя та благочестя».

10. Але повернемося до справи. Кількість осіб, які були притягнуті до правосуддя з серпня 1757 по серпень 1762 року становить… 9,596.

З цього часу до сьогодні:

За незаконні азартні ігри та нецензурну лайку… 40

За порушення суботи… 400

Розпусні жінки та власники будинків розпусти… 550

За продаж непристойних друкованих матеріалів… 2

Усі разом… 10,588.

11. Під час прийому до Товариства не зважають на те, до якої саме течії чи групи належить людина. Кожного, кого після розпитування визнають порядним і щирим, охоче приймають. А той, хто має егоїстичні або корисливі грошові наміри, там надовго не затримається. Не лише тому, що він нічого на цьому не заробить, а й тому, що швидко залишиться у програші: щойно він стане членом, йому доведеться одразу робити внесок як підписникові. Часом у народі кажуть: «Усі вони належать до прихильників Вайтфілда». Але це велика помилка. Серед тих членів, які регулярно роблять внески, приблизно двадцять пов’язані з містером Вайтфілдом, приблизно п’ятдесят пов’язані з містером Веслі, приблизно двадцять належать до Державної Церкви і не пов’язані ні з одним, ні з другим, а приблизно сімдесят є дисидентами. Разом це становить сто шістдесят. Є також значно більше людей, які підтримують цю справу разовими внесками.

II. 1. Ось які кроки вже були зроблені, щоб утілити цей задум. Далі я хочу показати його переваги, попри заперечення, які проти нього висували. Це видно з кількох міркувань. По-перше, відкрита протидія всій безбожності й неправедності, що накрила нашу землю, мов повінь, є одним із найшляхетніших способів визнати Христа перед Його ворогами. Це прославляє Бога і показує людям, що навіть у такі важкі часи є ті, хто ставить віру (хоч їх і небагато) та благочестя перед Богом вище за все інше.

І що може бути кращим, ніж віддати Богові честь, належну Його імені, і показати не лише словами, а й стражданням та ризиком, що «справді є нагорода для праведних, і без сумніву є Бог, який судить землю».

2. Який це прекрасний задум, навіть бодай частково зупинити ганьбу, що падає на Його славне ім’я, зневагу до Його влади та спокусу, яку спричиняє груба й відкрита нечестивість тих, хто все ще називає себе іменем Христа! Навіть якщо ви зможете хоча б частково зупинити поширення пороку, послабити хвилю безбожності та в спокійний час прибрати те, що дає людям привід зневажати Боже ім’я і насміхатися з християн, це буде один із найшляхетніших намірів, який тільки може з’явитися в людському серці.

3. Оскільки цей задум явно спрямований на те, щоб принести «славу Богу на висоті», так само очевидно, що він допомагає утверджувати «мир на землі». Бо кожен гріх прямо руйнує мир із Богом, кидає Йому виклик, виганяє мир із серця і розпалює ворожнечу між людьми. А все, що стримує гріх або відвертає від нього, настільки ж зміцнює мир, мир у вашій душі, мир із Богом і мир між людьми. Такі плоди цього задуму вже можна бачити навіть у теперішньому світі. Але навіщо зупинятися лише на межах часу і місця? Краще подивитися далі, у вічність. Які плоди знайдуться там? Нехай скаже про це апостол: «Браття мої, коли хто з-поміж вас заблудить від правди, і його хто наверне» (не до певної думки, а до Бога), «хай знає, що той, хто грішника навернув від його блудної дороги, той душу його спасає від смерти та безліч гріхів покриває!» (Як. 5:19, 20).

4. Цей задум приносить користь не лише окремим людям, які спокушають інших до гріха або самі можуть постраждати від чужих спокус, але й усьому суспільству, частиною якого ви є. Адже хіба не правдою є слово: «праведність підносить народ»? І так само правдою є те, що «гріх є ганьбою для будь-якого народу» і накликає на нього Боже покарання. Тому, наскільки в будь-якій сфері життя зростає праведність, настільки ж зміцнюється і загальне благо країни. А наскільки стримується гріх, особливо гріх відкритий, настільки віддаляються від нас і ганьба, і кара. Отже, ті, хто працює над цим, роблять добро всім. Вони є найщирішими друзями свого короля і своєї країни. І настільки, наскільки цей задум справді здійснюється, можна бути певними, що Бог дасть народові благословення, виконуючи Своє вірне слово: «Тих, хто шанує мене, я шануватиму».

5. Але вам заперечать: «Хай цей задум і добрий, та це не ваша справа. Хіба немає людей, які мають цим займатися, розслідувати такі порушення й належно карати винних? Хіба не існує констеблів та інших парафіяльних службовців, які присягали робити саме це?» Так, такі люди є. Зокрема констеблі й церковні старости урочисто присягають повідомляти про тих, хто порушує день Господній, і про інших, чиї гріхи стають публічним скандалом. Але якщо вони цього не роблять, якщо, попри свою присягу, вони не беруться за цю справу, тоді всі, хто боїться Бога, любить людей і бажає добра своєму королю та країні, мають здійснювати цей задум з тією самою рішучістю, ніби таких службовців узагалі немає. Бо коли вони не виконують свого обов’язку, це практично те саме, що їх не існує.

6. Чутно таке заперечення: «Та це лише прикриття, а насправді вони хочуть заробити на доносах». Але це багато разів повторювали без жодного доказу. Навпаки, це легко спростувати безліччю прикладів: жоден член Товариства не бере собі ні копійки з тих грошей, які закон передбачає для інформатора. Так було від самого початку. Так само ніхто з них ніколи не брав грошей за те, щоб замовчати справу або відкликати своє свідчення. Отже, це ще одна вигадка, а то й свідомий наклеп, який не має під собою жодних підстав.

7. «Але цей задум нездійсненний. Беззаконня зайшло так далеко, що його вже неможливо зупинити, тим більше такими засобами. Та й що може зробити жменька бідних людей проти цілого світу?» «Для людей це неможливо, але не для Бога». І вони сподіваються не на власні сили, а на Нього. Хай покровителі беззаконня здаються могутніми, для Бога вони малі, мов пилинка на долоні. Для Нього немає різниці, визволяти багатьох чи небагатьох, це однаково легко. Тому не важливо, що вас мало, а противників багато. Бог усе одно чинить так, як Йому до вподоби, і «жодні людські плани й жодна сила не здатні виступити проти Господа».

8. «Але якщо ваша кінцева мета полягає в тому, щоб виправити грішників, ви обрали неправильні засоби. Це має зробити Слово Боже, а не людські закони; і це справа служителів, а не магістратів; тому застосування законів до них може привести лише до зовнішньої реформи. Воно не змінює серця».

Це правда: Слово Боже є головним і звичним засобом, через який Бог змінює і серця, і життя грішників, і робить це переважно через служителів Євангелія. Але правдою є також те, що магістрат є «служителем Божим» і Бог поставив його «бути страхом для злочинців», застосовуючи до них людські закони. І навіть якщо це не змінює серця, то стримування зовнішнього гріха все одно є цінним здобутком. Це означає менше зневаги до Бога, менше скандалу навколо нашої святої релігії, менше проклять і докорів для нашої нації, менше спокус на шляху інших, і навіть менше гніву, який самі грішники накопичують на день Божого суду.

9. «Ні, ба навіть більше: це нібито робить багатьох із них лицемірами, бо вони починають удавати з себе те, чим насправді не є. А інших, коли їх прилюдно осоромлюють і змушують нести витрати, це, мовляв, робить ще нахабнішими й відчайдушнішими у своїй нечестивості, так що зрештою жоден із них не стає кращим, а радше ще гіршим, ніж був раніше».

Але це цілковита помилка. Бо (1) де ці лицеміри? Ми не знаємо нікого, хто справді став удавати те, чим він не був. (2) Викриття впертих грішників і їхнє приниження не штовхає їх у відчай і не робить сміливішими в гріхах, а навпаки: вони починають боятися грішити. (3) Дехто з них, замість того щоб стати гіршим, став помітно кращим, повністю змінивши свій спосіб життя. Так, (4) деякі змінилися і внутрішньо, навіть «від темряви до світла і від влади сатани до Бога».

10. «Але багато хто не переконаний, що купівля чи продаж у день Господній є гріхом».

Якщо вони не переконані, то їм варто переконатися: вже час це зрозуміти. Тут усе максимально просто. Бо якщо відкрите й свідоме порушення і Божого закону, і закону країни не є гріхом, то що тоді взагалі можна назвати гріхом? І якщо таке порушення і божественних, і людських законів не карають лише тому, що людина каже, ніби не вважає цього гріхом, тоді правосуддя втрачає сенс, і кожен зможе жити так, як йому заманеться.

11. «Але спочатку варто спробувати м’які способи». Так і треба, і саме так і робиться. Кожному порушникові спершу дають лагідне попередження, і лише потім, за потреби, застосовують закон. Нікого не притягують до відповідальності, доки людина не отримає чіткого повідомлення: якщо вона не припинить порушення і не усуне причину, буде вжито офіційних заходів. У кожній ситуації обирають найм’якший спосіб, який дозволяють обставини. До суворіших кроків переходять лише тоді, коли без цього неможливо досягти мети.

12. «Ну, але після всього цього шуму навколо реформи, що доброго вийшло?» Дуже багато. І значно більше, ніж хтось міг сподіватися за такий короткий час, з огляду на малу кількість людей і труднощів, з якими їм довелося зіткнутися. Багатьом проявам зла вже вдалося запобігти, а багато чого вдалося прибрати. Чимало грішників змінилися принаймні зовні, а дехто справді зазнав внутрішньої переміни. Честь Того, Чиє ім’я ви носите і яке так зухвало ображали, була відкрито захищена. І важко навіть оцінити, скільки благословень уже принесла всій нації ця невелика, але тверда позиція за Бога і Його справу проти Його зухвалих ворогів. Тож, якщо підсумувати, попри всі можливі заперечення, розсудливі люди все одно можуть дійти висновку: навряд чи в людському серці міг би народитися задум кращий і продуманіший за цей.

III. 1. Якими ж мають бути люди, які беруть участь у такому задумі? Дехто думає, що треба приймати кожного, хто хоче допомогти, і що чим більше членів, тим сильніший вплив. Але це зовсім не так. Досвід переконливо показує протилежне. Поки колишнє Товариство реформації моралі складалося з ретельно відібраних людей, хоч їх і було небагато, хоч вони не були багатими чи впливовими, вони долали перешкоди й досягали помітних успіхів у своїй праці. Але щойно почали приймати тих, кого відбирали не так уважно, користь від Товариства ставала дедалі меншою, аж поки воно поступово зовсім не припинило існування.

2. Отже, кількість учасників важить не більше, ніж їхнє багатство чи високе становище. Це Божа справа. Вона робиться в ім’я Бога і для Нього. Тому ті, хто не любить Бога і не живе в страху Божому, не мають у ній жодної частки. Бог міг би сказати такій людині: «Чому ви повторюєте Мої постанови й говорите про Мій заповіт, якщо самі ненавидите виправлення і відкидаєте Мої слова». Через це той, хто живе у відомому гріху, не придатний для того, щоб виправляти інших. Особливо якщо ви самі, бодай трохи, винні в тому, проти чого спрямована праця цього Товариства: якщо зневажаєте Боже ім’я, купуєте або продаєте в день Господній, робите в цей день непотрібну роботу, або чините щось подібне, що саме й потрібно викорінювати. Ні, нехай ніхто, кому самому потрібне виправлення, не береться виправляти інших. Нехай спершу «витягне колоду зі свого ока» і сам буде бездоганним у всьому.

3. Цього все одно замало. Кожен, хто береться за цю справу, має бути не просто людиною, яка нікому не шкодить. Ви повинні бути людиною віри. Ви маєте настільки твердо триматися «невидимого», щоб не гнатися за тим, що видно і минає, а шукати того, що невидиме і вічне. Така віра народжує постійний страх Божий і дає тверде рішення, з Божою допомогою, уникати всього, що Він заборонив, і робити все, що Він заповів. Особливо вам потрібна ще одна сторона віри, а саме повна довіра до Бога. Саме така довіра допомагає долати найбільші перешкоди, гасити «силу вогню», вистояти проти будь-якого спротиву і сміливо йти вперед, навіть коли ви відчуваєте, ніби вже маєте в собі «вирок смерті», бо спираєтеся на Того, Хто воскрешає мертвих.

4. Той, хто має віру і довіру до Бога, природно стає людиною мужньою. Саме таким має бути кожен, хто береться за цю справу. Під час її виконання вам доведеться зіткнутися з багатьма речами, які лякають людську природу, настільки лякають, що всі, хто «радиться з плоттю і кров’ю», не наважаться йти назустріч таким випробуванням. Тому тут потрібна справжня мужність, і потрібна вона якнайбільше. А дати її може тільки віра. Віруюча людина може сказати так:

«Я не боюся відмови. Я не боюся небезпеки. Я не відступаю перед випробуванням, бо Ісус поруч».

5. Мужність і терпіння стоять поруч: мужність допомагає вам зустріти те, що може статися попереду, а терпіння допомагає витримати зло, яке ви вже переживаєте тепер. І якщо ви долучаєтеся до такого задуму, у вас буде чимало нагод навчитися обох. Адже навіть коли ви самі прагнете жити бездоганно, ви можете опинитися, як Ісмаїл, у становищі, коли «ваша рука проти всіх, а руки всіх проти вас». І це не дивно. Якщо правда, що «всі, хто хоче жити побожно, будуть переслідувані», то тим більше це стосуватиметься тих, хто не лише сам старається жити побожно, а ще й спонукає безбожних принаймні стримуватися від відкритого беззаконня. Хіба це не виглядає, як виклик усьому світові, як оголошення війни всім «дітям диявола»? І хіба не можна чекати, що сам сатана, «князь цього світу, володар темряви», пустить у хід усю свою хитрість і силу, щоб підтримати своє царство, яке хитається? Хто ж сподівається, що ревучий лев спокійно відступить, коли у нього з пащі виривають здобич? Тому вам і потрібне терпіння, «щоб, виконавши волю Божу, ви отримали обітницю».

6. І вам потрібна стійкість, щоб ви могли «міцно триматися» цього «визнання віри» і не хитатися. Це має бути властиве всім, хто об’єднується в цьому Товаристві. Таке служіння не для людини «двоякої душі», тобто для тієї, що постійно вагається і не має твердого курсу. Той, хто схожий на очерет, який гне будь-який вітер, не придатний до такої боротьби. Тут потрібна ясна мета, постійне спрямування і тверда, рішуча воля. Бо якщо цього немає, людина може ніби й «взятися за плуг», але дуже швидко «озирнеться назад». Вона, можливо, протримається якийсь час, але щойно через цю справу прийдуть переслідування або труднощі, публічні чи особисті, вона одразу спіткнеться і відступить.

7. Справді, мало хто витримає таку важку й неприємну справу, якщо тільки любов не переможе біль і страх. Тому дуже важливо, щоб усі, хто береться за це, мали «любов Божу, розлиту в їхніх серцях», і могли щиро сказати: «Ми любимо Його, бо Він першим полюбив нас». Коли поруч Той, Кого любить ваша душа, праця стає легкою. Тоді ви зможете сказати не з пориву уяви, а цілком щиро й тверезо:

Спілкуючись із Тобою, я забуваю

про час, працю і турботи:

праця стає відпочинком, а біль солодким,

коли Ти, мій Боже, поруч.

8. Те, що робить працю й біль ще солодшими, це християнська «любов до ближнього». Коли ви любите ближнього, тобто кожну душу, «як самих себе», як свою власну душу; коли «любов Христа спонукає» вас любити один одного «так, як Він полюбив нас»; коли, як Він «скуштував смерть за кожного», так і ви «готові покласти своє життя за братів» (маючи на увазі кожну людину, кожну душу, за яку помер Христос), тоді яка небезпека зможе відвернути вас від вашої «праці любові»? Які страждання ви не будете готові прийняти, щоб урятувати бодай одну душу від вічного пекла? Яка тривала праця, які розчарування чи біль зможуть зламати ваше тверде рішення? Чи не будете ви

Проти всіх нападів незламні, і ніколи не втомлені,

Ні важким днем, ні злими ночами?

Так любов «сподівається» і «все переносить»:

Так «любов ніколи не перестає».

9. Любов потрібна кожному членові такого Товариства ще й з іншої причини: вона «не величається», вона не лише дає мужність і терпіння, а й виховує смирення. А це вкрай потрібне всім, хто береться за таку справу. Бо що може бути важливішим, ніж не вважати себе кимось великим, а ставитися до себе скромно і тверезо? Адже якщо вони почнуть думати про себе занадто високо, вважатимуть себе кимось, приписуватимуть собі заслуги, якщо допустять у собі бодай щось від фарисейського духу, «покладаючись на себе, що вони праведні, і зневажаючи інших», найшвидший спосіб звести нанівець увесь задум. Тоді їм доведеться мати справу не тільки з цілим світом, а й із самим Богом, який «противиться гордим, а смиренним дає благодать». Тому кожен член цього Товариства має добре усвідомлювати свою обмеженість, слабкість і безсилля. Він має постійно всім серцем покладатися на Того, Хто один має справжню мудрість і силу, з твердою впевненістю, що справжня допомога приходить від Бога; і що лише Він «діє в нас, щоб ми хотіли і робили те, що Йому до вподоби».

10. Ще одне, що повинен глибоко усвідомити кожен, хто займається цим заняттям, а саме: «гнів людини не приносить праведності Божої». Нехай же він вчиться у Того, Хто був лагідним і смиренним, і нехай він залишається лагідним і смиренним: «З усією лагідністю і смиренністю» нехай він «поводиться гідно покликання, до якого він покликаний». Нехай вони будуть «лагідними до всіх людей», добрих чи поганих, заради себе, заради них, заради Христа. Якщо хтось не знає істини або збився з дороги, ставтеся до нього з милосердям. Навіть якщо люди противляться Божому слову і Божій справі, тим більше навчайте їх лагідно, щоб, можливо, вони вирвалися з дияволової пастки і перестали бути його невільниками.

IV. 1. Враховуючи, якими мають бути люди, здатні взятися за таку справу, я переходжу до четвертого пункту і покажу, з яким настроєм і в який спосіб її слід виконувати. По-перше, про настрій, тобто про мотив, який треба зберігати на кожному кроці. Адже якщо «світло, що в тобі, є темрявою», то яка ж тоді велика темрява. А коли «око» чисте, то все життя буде наповнене світлом. Тому це потрібно постійно пам’ятати і проводити в кожному слові та вчинку. Нічого не слід говорити чи робити, ні великого, ні малого, заради тимчасової вигоди. Так само не слід робити цього, щоб здобути прихильність людей, їхню повагу, любов або похвалу. Єдиний намір має бути таким: у всьому шукати слави Божої і добра для людини.

2. Дух, у якому все має робитися, стосується і вашого характеру, і вашого наміру. Ідеться про те саме, що вже було сказано вище. Нехай у вас буде та сама мужність, терпіння і стійкість, без яких ця праця неможлива. Передусім «візьміть щит віри», щоб він погасив безліч «вогняних стріл». У кожну важку годину покладайтеся на ту віру, яку дав вам Бог. Нехай усі ваші вчинки будуть зроблені з любов’ю, і ніколи не дозволяйте, щоб її у вас відібрали. Ні «великі води» не мають загасити її, ні «потоки невдячності» не повинні її втопити. Нехай у вас буде й та покора, яка була в Ісусі Христі. «Одягніться в смиренність», наповніть нею серце і нехай вона буде помітна у всій вашій поведінці. Разом із цим «одягніться в милосердя, лагідність, довготерпіння». Уникайте навіть найменших проявів злоби, гіркоти, гніву чи образи, пам’ятаючи, що ваше покликання не в тому, щоб «перемагати зло злом», а в тому, щоб «перемагати зло добром». Щоб зберігати таку смиренну і лагідну любов, робіть усе зі спокоєм у серці. Стережіться поспіху, розсіяності думок, а також гордості, гніву й похмурості. А втримати це можна лише тоді, коли ви «постійно молитеся» перед самою справою, під час та після неї. І робіть усе як жертву, приносячи все Богу через Сина Його любові.

3. Щодо зовнішньої поведінки загальне правило таке: нехай вона відображає ваші внутрішні наміри. А якщо сказати конкретніше:

(1) Пильнуйте, щоб не чинити поганого навіть тоді, коли вам здається, що це приведе до доброго результату. Тому, «відкинувши всяку неправду, нехай кожен говорить правду своєму ближньому». Не вдавайтеся до обману чи хитрощів, щоб викрити або покарати когось. Дійте відкрито, «простотою і благочестивою щирістю», так щоб показувати людям, перед Божим лицем, що ваша совість чиста і що ви дієте щиро. Можливо, якщо так чинити, буде засуджено менше порушників. Але зате Божа підтримка супроводжуватиме всю цю справу.

4. Нехай ваша чистота намірів поєднується зі справжньою розсудливістю в прямому значенні цього слова. Не з тією «розсудливістю», яку світ часто хвалить, а яка насправді є лише хитрістю, підступом і удаванням. А з «мудрістю згори», яку Господь особливо радить усім, хто прагне поширювати Його царство на землі. «Будьте мудрі, як змії», і водночас «невинні, як голуби». Саме така мудрість навчить вас добирати слова і поводитися так, щоб це відповідало людям, з якими ви маєте справу, а також часу, місцю і всім іншим обставинам. Вона допоможе вам прибрати будь-який привід для образи навіть у тих, хто спеціально шукає причину образитися, і робити навіть найнеприємніші речі якомога делікатніше, наскільки це взагалі можливо.

5. Ваша манера спілкування, особливо з правопорушниками, має бути завжди дуже серйозною, щоб це не виглядало як насмішка, образа або тріумф над ними. Швидше вона має бути навіть трохи сумною, показуючи, що ви шкодуєте про їхні вчинки і співчуваєте їм у тих наслідках, які вони терплять. Нехай ваша поведінка, тон голосу і слова будуть стриманими, спокійними і м’якими, а там, де це не виглядатиме як удавання, навіть добрими й приязними. У деяких випадках, якщо є підстава думати, що вас зрозуміють правильно, ви можете прямо висловити їм свою доброзичливість. Але водночас, щоб це не сприйняли як страх або слабкість, ясно показуйте свою сміливість і тверду рішучість стояти проти беззаконня і домагатися належного покарання до кінця.

V. 1. Тепер залишається лише застосувати сказане, частково до вас, хто вже бере участь у цій праці, а частково до всіх, хто боїться Бога, і особливо до тих, хто Його любить і шанує.

А вам, хто вже займається цією справою, я би радив насамперед спокійно і уважно обдумати, у чому саме полягає ваш задум. Усвідомте, що саме ви робите. Добре розберіться, яка справа вам доручена і які кроки ви вже робите. Ретельно зважте всі заперечення, які висувають проти вашого починання, і перед тим як рухатися далі, переконайтеся, що ці заперечення насправді не є переконливими. Після цього кожен зможе діяти так, як вважатиме правильним.

2. По-друге, раджу вам не квапитися збільшувати кількість учасників. І коли ви приймаєте нових людей, не зважайте на їхні гроші, становище чи інші зовнішні речі, а дивіться тільки на ті якості, про які вже сказано вище. Добре перевіряйте, чи ця людина живе без явних провин, чи має віру, мужність, терпіння і стійкість, чи справді любить Бога і людей. Якщо так, вона не лише поповнить ваші ряди, а й зробить вас сильнішими. Якщо ні, ви втратите через неї більше, ніж здобудете, бо таке товариство не буде до вподоби Богові. І не бійтеся відлучати від себе тих, хто не відповідає цим вимогам. Нехай вас не лякає, що через це вас стане менше. Навпаки, так ви станете сильнішими, бо будете «посудинами, придатними для того, щоб Господь міг вас уживати».

3. По-третє, ретельно спостерігайте, з яким мотивом ви дієте або говорите. Остерігайтеся, щоб ваш намір не був забруднений якоюсь вигодою або похвалою. Що би ви не робили, робіть це для Господа, як слуги Христа. Не намагайтеся догодити собі в чому-небудь, а догоджати Йому, Кому ви належите та для Кого ви служите. Від початку й до кінця майте одну мету. У кожному слові й у кожному вчинку спрямовуйте погляд тільки на Бога і робіть усе заради Нього.

4. По-четверте, раджу вам діяти з правильним настроєм, зі смиренням і лагідністю, з терпінням і ніжністю, як личить Євангелію Христа. Кожен крок робіть, покладаючись на Бога, і з найніжнішим, найбільш люблячим духом, на який ви здатні. Водночас остерігайтеся поспіху й розсіяності. Постійно, серйозно й наполегливо моліться, щоб ваша віра не ослабла. І нехай ніщо не відволікає вас від цього духу посвяти, коли ви приносите Богові через Ісуса Христа все, що маєте й ким є, усе, що терпите й робите, як приємну для Нього жертву!

5. Щодо манери поведінки й мовлення, раджу вам діяти невинно й просто, з розсудливістю та серйозністю. Додайте до цього якомога більше спокою й лагідності, навіть ніжності, наскільки це дозволяють обставини. Ви не маєте поводитися як м’ясники чи кати, а радше як хірурги, які завдають пацієнтові лише стільки болю, скільки потрібно для зцілення. Для цього кожному з вас потрібна «рука дами та серце лева». Тоді багато хто, навіть із тих, кого вам доведеться покарати, «прославлятимуть Бога в день Божого суду».

6. Я звертаюся до всіх вас, хто боїться Бога і сподівається на Його милість. Не станьте (можливо, самі того не помічаючи) тими, хто «воює проти Бога». Тому ні за яких обставин, ні з яких міркувань і ні під яким приводом, прямо чи опосередковано, не протидійте цьому милосердному задуму, який так явно служить Божій славі. Але й цього замало. Якщо ви справді любите людей і хочете, щоб у ваших ближніх було менше гріха й страждання, то хіба досить просто «не заважати»? Хіба ви не зобов’язані найсвятішим обов’язком робити добро всім, кому можете? А тут є нагода зробити добро багатьом, і ще й добро найвищого порядку. Тож, в ім’я Бога, скористайтеся цією нагодою. Підтримайте цю справу хоча би щирими молитвами за тих, хто безпосередньо нею займається. Підтримайте їх також матеріально, наскільки дозволяють ваші можливості, щоб допомогти покрити неминучі витрати, які без доброчинців стали б для них надто важким тягарем. Якщо можете без шкоди для себе, робіть це регулярно, щокварталу або щороку. А якщо ні, то допоможіть хоча би зараз: використайте цю мить, зробивши те, що Бог поклав вам на серце. Нехай не буде так, щоб ви бачили своїх братів, які трудяться для Бога, і не підтримали їх нічим. Тоді «станьте на бік Господа і допоможіть Йому в цій справі, виступивши проти тих, хто має силу».

7. Я очікую більшого від вас, хто любить і боїться Бога. Той, Кого ви шануєте і любите, дав вам можливість служити Йому ще краще. Бо якщо ви любите Бога, ви любите і ближніх, зокрема і братів. Ви любите не лише друзів, а й ворогів, не лише своїх, а й тих, хто противиться Богові. Ви, як «вибрані Божі», живете в смиренності, лагідності та довготерпінні. Ви маєте віру в Бога і в Ісуса Христа, Якого Він послав, віру, що перемагає світ. Завдяки цій вірі ви долаєте і хибну сором’язливість, і «страх перед людьми, що ставить у пастку», тому можете сміливо стояти перед тими, хто вас зневажає і не цінує ваших зусиль.

Отже, маючи все потрібне і будучи озброєними для цієї боротьби, чи не вчините ви так, як діти Ефраїма, які, хоч і мали зброю та луки, все одно відступили в день бою? Чи справді ви залишите кількох своїх братів сам на сам проти цілої ворожої сили? Не кажіть: «Це надто важко, у мене не вистачить сили і відваги». Самі по собі ви справді не маєте такої сили. Але ви, хто віруєте, «можете все через Христа, Який вас зміцнює». «Тому, хто вірує, можливе все». Для такої людини жоден хрест не буде надто важким, бо вона знає: ті, хто «страждають з Ним», з Ним і «царюватимуть». І не кажіть: «Я не хочу вирізнятися». Якщо так, ви не зможете ввійти до Царства Небесного. Туди входять лише вузькою дорогою, а всі, хто йде цією дорогою, неминуче вирізняються серед інших.

Не кажіть: «Але я не витримаю докорів і того гидкого ярлика донощика». Хіба хтось колись спас свою душу, не ставши для людей предметом насмішок і докорів? Ви теж не спасете свою, якщо не будете готові до того, що люди говоритимуть про вас усяке зло. Не кажіть: «Але якщо я активно візьмуся за цю справу, то втрачу не лише добре ім’я, а й друзів, клієнтів, справу, засоби до життя і зрештою збіднію». Не збіднієте, ви не можете збідніти, якщо тільки сам Бог цього не допустить, бо «Його царство панує над усім», і «навіть волосся на вашій голові все полічене». А якщо мудрий і милостивий Бог таки допустить це для вас, то чи будете ви нарікати або скаржитися? Чи не скажете радше: «Чи не маю я випити чашу, яку дав мені мій Отець?» Якщо ви «страждаєте за Христа, ви щасливі», бо «Дух слави і Божий» «спочине на вас». Не кажіть: «Я готовий терпіти все, але моя дружина не погоджується, а ж чоловік має залишити батька і матір та всіх інших і приліпитися до своєї дружини». Це правда, усіх, крім Бога, усіх, крім Христа. Але він не повинен залишати Христа заради своєї дружини. Він не має права лишити невиконаним жодного обов’язку навіть заради найдорожчого родича. Сам Господь сказав у цьому сенсі: «Якщо хтось любить батька, матір, дружину чи дітей більше, ніж мене, той не гідний мене!» Не кажіть: «Я залишив би все заради Христа, але один обов’язок не повинен заважати іншому, а це часто заважатиме мені ходити на публічні богослужіння». Іноді, ймовірно, так і буде. «Ідіть же і навчіться, що це означає: Я хочу милосердя, а не жертви». І все, що ви втратите через це милосердя, Бог відшкодує вам семикратно.

Не кажіть: «Але я зашкоджу своїй душі. Я молодий чоловік, і, приймаючи до себе розпусних жінок, я наражаюся на спокусу». Так, це було би правдою, якби ви діяли власною силою або робили це заради власної втіхи. Але справа не в цьому. Ви покладаєтеся на Бога і прагнете лише догодити Йому. І якщо Він покличе вас навіть у палаючу вогняну піч, то «хоч ви підете через вогонь, не згорите, і полум’я не обпалить вас». «Так, якби Він покликав мене в піч, але я не бачу, щоб мене до цього кликали». Можливо, ви просто не хочете цього бачити. Та навіть якщо раніше ви не відчували такого поклику, тепер я закликаю вас, в ім’я Христа: візьміть свій хрест і йдіть за Ним. Не радьтеся більше з плоттю і кров’ю, а зараз вирішіть приєднатися до найзневаженіших і найприниженiших з Його послідовників, до тих, кого світ вважає нечистотою і покидьками. Я звертаюся і до вас, хто колись підтримував їх, а потім відступив. Наберіться відваги, зміцніться. Поверніться до них серцем і ділами, і тим довершіть їхню радість. Нехай буде видно, що ви «відійшли на якийсь час, щоб вони могли прийняти вас знову назавжди». О, «не будьте непокірними небесному покликанню»! А ви всі, хто розуміє, до чого вас кличе Бог, вважайте все за втрату, аби врятувати бодай одну душу, за яку помер Христос. І, роблячи це, «не турбуйтеся про завтрашній день», а «покладіть усі ваші турботи на Того, хто дбає про вас». Довірте Йому свої душі, тіла, майно, усе, «як милосердному і вірному Творцеві».

[Після того як це товариство проіснувало кілька років і зробило невимовне добро, його повністю зруйнувало рішення, ухвалене проти нього в Королівському суді, з присудженням відшкодування у триста фунтів. Я сумніваюся, що свідки, присяжні та всі, хто був причетний до цієї жахливої справи, уникнуть суворого покарання!]