Проповідь 41 - Блукаючі думки

Проповіді Джона Веслі – Проповідь 41

Блукаючі думки

«Полонимо всяке знання на послух Христові» (2 Кор. 10:5).

1. Але чи справді Бог приведе кожну думку до повного послуху Христові так, що в розумі не залишиться місця для жодної блукаючої думки, навіть поки ми ще живемо в тілі? Дехто наполегливо твердив саме так. Ба більше, вони заявляли, що ніхто не може досягти досконалості в любові, доки не стане настільки досконалим у розумі, що блукаючі думки зовсім щезнуть, і доки не буде святим, праведним і добрим, що не лише кожне почуття та нахил, але й кожна окрема думка, що з’являється в розумі, буде мудрою та впорядкованою.

2. Це питання зовсім не другорядне. Скільки людей, які бояться Бога, та люблять Його всім серцем, через це переживали глибокий душевний біль. Скільки, не розуміючи його належно, не лише страждали, але й шкодили своїм душам: занурювалися в марні, а часом і шкідливі роздуми, які гальмували їхній рух до Бога і послаблювали їх у бігу до мети. Багато хто через це непорозуміння втрачав дорогоцінний Божий дар. Спершу вони починали сумніватися в тому, що Бог учинив у їхніх душах, а потім і зовсім це заперечували. Так вони засмучували Божого Духа, аж доки Він не залишав їх у цілковитій темряві.

3. Як сталося, що серед багатьох книжок, які нещодавно вийшли майже на всі теми, ми не маємо жодної про блукаючі думки, принаймні такої, що могла б задовольнити спокійний і тверезий розум? Щоб це виправити, я маю намір дослідити:

I. Які існують види блукаючих думок?

II. Які їх загальні причини?

III. Які з них є гріховними, а які — ні?

IV. Від яких з них ми можемо очікувати звільнення і молитися про це?

I. Які існують види блукаючих думок?

1. Я маю намір дослідити, по-перше, які бувають різновиди блукаючих думок. Конкретних різновидів безліч, але загалом їх два: думки, що відхиляються від Бога, і думки, що відхиляються від конкретного питання, яке ми зараз розглядаємо.

2. Щодо першого, всі наші думки за своєю природою належать до цього типу: вони постійно відходять від Бога. Ми нічого про Нього не думаємо; Бога немає в наших думках. Як зазначає апостол, ми всі «без Бога у світі». Ми думаємо про те, що любимо; але ми не любимо Бога, тому й не думаємо про Нього. Або, якщо час від часу ми змушені думати про Нього, то, оскільки ми не отримуємо задоволення від цих думок, і навіть більше — вони є для нас не лише прісними, але й неприємними та обтяжливими, ми позбуваємося їх якомога швидше і повертаємося до того, про що нам приємніше думати. Таким чином, світ і його речі — що ми будемо їсти, що будемо пити, що одягнемо, що побачимо, що почуємо, що здобудемо, як догодимо своїм почуттям чи уяві, — займають увесь наш час і поглинають усі наші думки. Тому, доки ми любимо світ, тобто доки ми перебуваємо у своєму природному стані, всі наші думки, від ранку до вечора і від вечора до ранку, є не більше ніж блукаючими думками.

3. Більше того, багато разів ми не лише «без Бога у світі», але й боремося проти Нього, оскільки в кожній людині за своєю природою є «тілесний розум, який є ворожим до Бога». Тому немає нічого дивного, що люди сповнені невір’я в думках; вони або кажуть у своїх серцях: «Бога немає», або ставлять під сумнів, а то й заперечують Його силу чи мудрість, Його милосердя чи справедливість, чи святість. Не дивно, що вони часто сумніваються в Його провидінні, принаймні в його поширенні на всі події. Навіть якщо вони його визнають, вони все одно допускають нарікання чи невдоволення. Близько до цього, і часто пов’язане з цим, є гордовиті й марнославні уявлення. Так само іноді їх поглинають злісні чи мстиві думки, а іноді легковажні сцени задоволення, які роблять земний, тілесний розум ще більш земним і тілесним. Усі ці думки ведуть відкриту війну проти Бога. Це блукаючі думки найвищого рівня.

4. Значно відрізняються від цього іншого роду блукаючі думки, за яких серце не відходить від Бога, але розум відхиляється від конкретного питання, яке стояло перед ним. Наприклад, я сідаю роздумувати над словами вірша, що передує тексту: «Зброя бо нашого воювання не тілесна, але міцна Богом». Я думаю, що так повинно бути з усіма, хто називається християнами. Але наскільки це інакше! Подивіться на майже кожну частину того, що називають християнським світом. Яку зброю вони використовують? У якому виді боротьби вони беруть участь?

Люди, наче демони, рвуть одне одного; у всій пекельній люті війни!

Погляньте, як ці християни люблять одне одного! Чим вони кращі за турків чи язичників? Яке зло можна знайти серед мусульман чи поган, якого не знайдеться і серед християн? І ось так мій розум починає мандрувати від однієї обставини до іншої, ще до того, як я це усвідомлю. Усі ці думки, в певному сенсі, є блукаючими: хоча вони не відходять від Бога, а тим більше не виступають проти Нього, вони все ж відхиляються від конкретного питання, яке я розглядав.

II. Які причини блукаючих думок?

Яка їхня природа, такими є і їхні різновиди, якщо сказати простіше і по суті, а не філософською мовою, щодо блукаючих думок. Але які загальні причини їх появи? Це питання ми розглянемо далі.

1. Легко помітити, що причиною думок першого виду, які протистоять або відхиляються від Бога, є, загалом, гріховні нахили. Наприклад, чому Бог не займає жодного місця в думках природної людини? З очевидної причини: чи вона багата, чи бідна, освічена чи неосвічена — вона є атеїстом (хоча її так не називають у звичному сенсі); вона не знає і не любить Бога. Чому її думки постійно тяжіють до світу? Тому що вона є ідолопоклонником. Хоча вона й не поклоняється зображенню чи не схиляється перед деревом, проте вона впадає у таке ж саме осудливе ідолопоклонство: вона любить світ, тобто поклоняється йому. Вона шукає щастя в тимчасових речах, у задоволеннях, які гинуть, коли ними користуються. Чому ж її думки постійно відхиляються від найвищої мети її існування — пізнання Бога у Христі? Тому що вона невіруюча; у неї немає віри, або, принаймні, не більше ніж у диявола. Таким чином, усі ці блукаючі думки легко і природно виникають із цього гріховного кореня невір’я.

2. Те ж саме стосується інших випадків: гордість, гнів, помста, марнославство, пожадливість, жадоба — кожна з цих вад породжує думки, що відповідають її природі. І так само кожна гріховна риса людської душі. Перелічити всі їх майже неможливо, та й непотрібно. Достатньо зауважити, що скільки гріховних рис є в будь-якій душі, стільки способів ця душа буде віддалятися від Бога через найгірші види блукаючих думок.

3. Причини другого різновиду блукаючих думок надзвичайно різноманітні. Багато з них зумовлені природним поєднанням душі й тіла. Як швидко і як глибоко на розум впливає хворе тіло. Досить лише того, щоб кров у мозку рухалася нерівномірно, і всяке впорядковане мислення зникає. Настає шалене безумство, і тоді прощавайте, впорядкованість думки. Ба більше, досить лише того, щоб духи були надміру збурені чи розхвилювані, і тимчасове безумство, марення, не дає змоги мати жодної зосередженої думки. Хіба не спричиняє подібної нерівномірності думок, певною мірою, кожен нервовий розлад? Так і «тлінне тіло обтяжує душу й змушує її роздумувати про багато речей».

4 .Але чи це відбувається лише під час хвороби чи незвичайного розладу? Ні, це трапляється більшою чи меншою мірою завжди, навіть у стані повного здоров’я. Чи може бути людина настільки здоровою, щоб уникнути цього? Щодня, протягом кожної доби вона більшою чи меншою мірою переживає такі моменти. Наприклад, коли людина спить, чи може вона тоді повністю контролювати свої думки? Чи може вона зберігати їхній порядок і логічність? Ні, у снах наші думки стають непередбачуваними, хаотичними і часто нелогічними.

5. Але припустимо, що ми не спимо: чи завжди ми настільки бадьорі, щоб твердо керувати своїми думками? Хіба природний стан нашого тіла не наражає нас на крайнощі? Інколи ми відчуваємо себе надто важкими, млявими й виснаженими, щоб продовжувати певний ланцюжок думок. В інших випадках, навпаки, ми занадто жваві, і уява, без нашого дозволу, починає стрибати сюди-туди, змушуючи нас відволікатися, навіть якщо ми цього не хочемо. Усе це спричинено природним рухом духів або вібрацією нервів.

6.Більше того, як багато блукаючих думок можуть виникати через різні асоціації ідей, які формуються без нашого відома і незалежно від нашої волі! Як ці зв’язки створюються, ми не знаємо; але вони утворюються тисячами різних способів. І навіть наймудріші чи найсвятіші люди не можуть розірвати ці асоціації або запобігти їхнім природним наслідкам, які ми спостерігаємо щодня. Достатньо лише запалити один кінець шнура, і вогонь миттєво пробіжить до іншого кінця.

7 .Крім того, якими б уважними ми не були, намагаючись зосередитися на певному питанні, варто тільки з’явитися сильному задоволенню чи болю — особливо якщо вони інтенсивні — як вони одразу ж захоплюють нашу увагу. Вони порушують найстійкішу концентрацію і відволікають розум від улюбленої теми.

8. Ці причини блукаючих думок криються всередині нас, вони вплетені в саму нашу природу. Але вони також природно і неминуче виникають від впливу зовнішніх об’єктів. Будь-який подразник, що впливає на органи чуття, наприклад, зір або слух, породжує сприйняття в нашому розумі. Відповідно, усе, що ми бачимо чи чуємо, перериває наш попередній ланцюжок думок. Усе, що говорить або робить людина в нашій присутності, тією чи іншою мірою змушує наш розум відволікатися.

9. Безперечно, злі духи, які постійно шукають, кого би пожерти, використовують усі зазначені обставини, щоб відволікати та плутати наші думки. Вони можуть застосовувати всі згадані засоби, щоб турбувати нас, особливо коли ми зосереджені на найкращих темах. І це не дивно: адже вони розуміють механізми людського мислення і знають, які органи тіла впливають на уяву, розум та інші здібності душі. Вони знають, як, впливаючи на ці органи, впливати на наші думки. Крім того, вони можуть вводити тисячі думок без жодних зовнішніх засобів. Адже для духу діяти на дух так само природно, як для матерії діяти на матерію. Зважаючи на це, не дивно, що наші думки так часто відхиляються від того, на чому ми зосереджені.

III. Які блукаючі думки є гріховними, а які — ні?

1. У третю чергу ми маємо визначити, які блукаючі думки є гріховними, а які — ні. По-перше, усі ті думки, що відхиляються від Бога, залишаючи Його поза нашим розумом, безсумнівно, є гріховними. Адже вони означають практичний атеїзм; через них ми перебуваємо «без Бога у світі». Ще більш гріховними є ті думки, які протистоять Богові, виявляючи протилежність або ворожнечу до Нього. Сюди входять усі нарікання й незадоволені думки, які по суті кажуть: «Ми не хочемо, щоб Ти панував над нами»; усі думки невірства, чи то стосовно Божого існування, Його атрибутів, чи Його провидіння. Йдеться про Його особливе провидіння, яке поширюється на всі події та кожну людину у всесвіті, без якого «і волосина з нашої голови не впаде на землю».

2. Знову ж таки, усі думки, що виникають із гріховних настроїв, безперечно, є гріховними. Наприклад, ті, що походять із мстивості, гордості, пожадливості або марнославства. «Зле дерево не може приносити добрих плодів». Якщо дерево погане, то і плоди його будуть такими ж.

3. Гріховними також є думки, які породжують або підтримують будь-який гріховний настрій. Наприклад, ті, що викликають гордість, марнославство, гнів чи любов до світу, або зміцнюють ці чи інші нечисті настрої, пристрасті чи бажання. Бо не тільки те, що походить від зла, є злом, але й усе, що веде до нього, що віддаляє душу від Бога і робить її земною, чуттєвою і диявольською.

4. Звідси випливає, що навіть ті думки, які викликані слабкістю чи хворобою, природною роботою тіла чи законами життєвого зв’язку, хоча самі по собі вони невинні, стають гріховними, якщо породжують або посилюють у нас будь-який гріховний настрій. Наприклад, бажання тіла, бажання очей або гордість життя. Так само блукаючі думки, викликані словами чи діями інших людей, якщо вони викликають або підтримують будь-яку гріховну схильність, також стають гріховними. Те саме стосується і думок, які навіює диявол. Якщо вони сприяють будь-якому земному чи диявольському настрою (а вони це роблять, коли ми їм піддаємося і робимо їх своїми), то вони є такими ж гріховними, як і настрої, які вони підживлюють.

5. Але якщо абстрагуватися від цих випадків, блукаючі думки в другому сенсі слова, тобто ті, за яких наш розум відхиляється від обраної теми, не є більш гріховними, ніж рух крові в наших венах чи рух духів у нашому мозку. Якщо вони виникають через слабку конституцію тіла або випадкове порушення чи хворобу, то вони такі ж невинні, як і сам факт наявності слабкої конституції чи хвороби. Без сумніву, ніхто не сумнівається, що поганий стан нервів, гарячка чи будь-який інший вид марення може бути цілком сумісним із невинністю. Те ж саме стосується думок, які виникають через природний зв’язок душі й тіла або через зміни в органах, що сприяють мисленню; у всіх цих випадках вони настільки ж невинні, як і причини, що їх викликають.

6. Якщо наші думки відхиляються від обраної теми через дії інших людей, які впливають на наші органи чуття, вони залишаються такими ж невинними: адже це не більше гріх, ніж бачити й чути те, чого ми не можемо уникнути. «Але якщо диявол вселяє блукаючі думки, чи не є вони гріховними?» Вони є прикрими, і в цьому сенсі їх можна назвати «злими», але вони не є гріховними. Невідомо, чи говорив він до нашого Господа чутним голосом, чи лише до Його серця, коли сказав: «Усе це дам Тобі, якщо впадеш і поклонишся мені». Але незалежно від того, чи говорив він внутрішньо чи зовнішньо, наш Господь, безсумнівно, розумів, що він говорив. Відповідно, у Нього була думка, що відповідала цим словам. Але чи була вона гріховною? Ми знаємо, що ні. У Ньому не було жодного гріха, ні в дії, ні в слові, ні в думці. Так само немає гріха в тисячі подібних думок, які сатана може вселити будь-кому з послідовників нашого Господа.

7. Отже, жодна з цих блукаючих думок (хоч би що твердили необачні люди, засмучуючи цим тих, кого Господь не засмучував) не є несумісною з досконалою любов’ю. Справді, якби вони були, то не лише гострий біль, але й сам сон був би несумісним із нею. Гострий біль, адже щоразу, коли він виникає, незалежно від того, про що ми думали до цього, він перерве наші думки і, відповідно, змусить їх відхилитися. Те ж саме стосується і сну, адже це стан непритомності й оціпеніння, часто змішаний із мріями, що блукають по землі, хаотичними, вільними й непослідовними. Але ці стани безумовно сумісні з досконалою любов’ю. Отже, і всі блукаючі думки такого роду теж.

IV. Від яких блукаючих думок ми можемо очікувати звільнення?

1. На основі того, що було сказано, легко дати чітку відповідь на останнє питання: від яких блукаючих думок ми можемо очікувати звільнення і молитися про це? Від першого виду блукаючих думок, тобто тих, що відхиляють серце від Бога; від усіх, що суперечать Його волі або залишають нас «без Бога у світі», кожен, хто досягає досконалої любові, безперечно, звільнений. Отже, такого звільнення ми можемо і повинні очікувати. За це ми можемо і повинні молитися. Блукаючі думки цього виду завжди свідчать про невірство, якщо не про ворожнечу до Бога. Але Він знищить і те, і інше, повністю покладе цьому край. Тому від усіх гріховних блукаючих думок ми будемо звільнені абсолютно. Усі, хто досконалий у любові, звільнені від них; інакше вони не були би визволені від гріха. Люди й демони будуть спокушати їх усіма можливими способами, але не зможуть перемогти їх.

2. Що стосується блукаючих думок другого виду, то ситуація зовсім інша. Доки залишається причина, ми не можемо очікувати, що наслідки припиняться. Але причини або джерела цих думок залишаться доти, доки ми перебуваємо в тілі. Тому ми маємо всі підстави вважати, що наслідки також триватимуть.

3. Щоб розглянути це детальніше: припустимо, що душа, якою би святою вона не була, перебуває в хворому тілі; припустимо, що мозок настільки уражений, що це призводить до шалене безумство; чи не будуть усі думки дикими й незв’язними, доки триває цей розлад? Якщо гарячка викликає те тимчасове безумство, яке ми називаємо маренням, чи може бути якийсь справжній зв’язок думок, доки марення не мине? Ба більше, якщо так званий нервовий розлад досягає такої інтенсивності, що спричиняє хоча би часткове безумство, хіба не виникне безліч блукаючих думок? І хіба ці нерегулярні думки не триватимуть, поки триває цей розлад?

4. Та сама ситуація стосується думок, які виникають через сильний біль. Вони більшою чи меншою мірою зберігатимуться, доки триватиме цей біль, згідно з незмінними законами природи. Цей порядок також діє, коли думки розриваються або перериваються через порушення сприйняття, судження чи уяви, які випливають із природної конституції тіла. І як багато відхилень можуть виникнути через незрозумілі та мимовільні асоціації наших ідей! Усі ці думки, прямо чи опосередковано, спричинені «тлінним тілом, яке обтяжує душу». Тому ми не можемо очікувати, що вони зникнуть, поки «це тлінне не зодягнеться в нетління».

5. І лише тоді, коли ми ляжемо в прах, ми будемо звільнені від тих блукаючих думок, які викликані тим, що ми бачимо чи чуємо від тих, хто нас оточує. Щоб уникнути цих думок, нам доведеться залишити світ. Адже поки ми залишаємося тут, серед чоловіків і жінок, і поки у нас є очі, щоб бачити, й вуха, щоб чути, те, що ми бачимо і чуємо щодня, безперечно впливатиме на наш розум і більшою чи меншою мірою перериватиме наші попередні думки.

6. І доки злі духи мандрують цим нещасним і розладнаним світом, доти вони будуть нападати (незалежно від того, чи зможуть вони перемогти) на кожного, хто перебуває у плоті й крові. Вони турбуватимуть навіть тих, кого не зможуть знищити. Вони атакуватимуть, навіть якщо не здатні перемогти. І від цих нападів наших неспокійних, невтомних ворогів ми не можемо сподіватися на цілковите звільнення, доки не будемо там, «де безбожні перестають турбувати, і де стомлені знаходять спокій».

7. Підсумовуючи: Очікувати звільнення від блукаючих думок, викликаних злими духами, означає сподіватися, що диявол помре чи засне, або хоча би перестане ходити, як «ревучий лев». Очікувати звільнення від тих думок, які викликані іншими людьми, означає сподіватися, що люди зникнуть із землі, або що ми будемо повністю ізольовані від них, не маючи з ними жодного контакту, або що, маючи очі, ми нічого не бачитимемо, а маючи вуха, не чутимемо, і станемо подібними до неживих предметів. А молитися про звільнення від думок, викликаних тілом, — це, по суті, молитися про те, щоб покинути тіло. Іншими словами, це молитися про неможливе й абсурдне; молитися, щоб Бог примирив суперечності, дозволивши нам зберегти єдність із тлінним тілом без природних наслідків цієї єдності. Це як молитися, щоб ми були одночасно ангелами і людьми, смертними й безсмертними. Ні! Тільки тоді, коли прийде безсмертне, тлінне зникне.

8. Радше молімося і духом, і розумом, щоб усе це діяло разом на наше добро, щоб ми зносили всі немочі нашої природи, усі перешкоди від людей, усі напади й навіювання злих духів і в усьому були «більше ніж переможці». Молімося, щоб ми були визволені від усякого гріха, щоб було знищено і корінь, і гілку, щоб ми були «очищені від усякої скверни тіла й духа», від усякого злого настрою, слова й діла, щоб ми «любили Господа, Бога нашого, усім серцем, усім розумом, усією душею та всією силою», щоб у нас знаходився весь плід Духа, не лише любов, радість, мир, а також «довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, покірність, стриманість». Моліться, щоб усе це квітло й примножувалося, щоб зростало у вас дедалі більше, аж доки вам не буде щедро відкритий вхід у вічне Царство Господа нашого Ісуса Христа!