Проповідь 33 - Нагірна Проповідь Господа Нашого: Тринадцяте Повчання

1-7 листопада 1749

Проповіді Джона Веслі – Проповідь 33

Нагірна Проповідь Господа Нашого: Тринадцяте Повчання

«Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі. Багато-хто скажуть Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили? І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня! Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені. І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася, і на дім отой кинулась, та не впав, бо на камені був він заснований. А кожен, хто слухає цих Моїх слів, та їх не виконує, подібний до чоловіка того необачного, що свій дім збудував на піску. І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася й на дім отой кинулась, і він упав. І велика була та руїна його! » (Матвія 7:21–27).

1. Наш Божественний Учитель, проголосивши всю волю Божу щодо шляху спасіння та розглянувши головні перешкоди для тих, хто бажає ним іти, тепер завершує усе це цими важливими словами; ніби ставлячи печатку на Своє пророцтво та утверджуючи всю Свою владу над тим, що Він промовив, щоб воно стояло твердо у всі покоління.

2. Бо так говорить Господь, щоб ніхто ніколи не уявив, що існує інший шлях, окрім цього: «Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі. Багато-хто скажуть Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили? І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня! Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені. І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася, і на дім отой кинулась, та не впав, бо на камені був він заснований. А кожен, хто слухає цих Моїх слів, та їх не виконує, подібний до чоловіка того необачного, що свій дім збудував на піску. І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася й на дім отой кинулась, і він упав. І велика була та руїна його!»

3. У цьому повчанні я маю намір, по-перше, розглянути стан того, хто так будує свій дім на піску; по-друге, показати мудрість того, хто будує на камені; і, по-третє, завершити практичним застосуванням.

I. 1. Отже, по-перше, я прагну розглянути стан того, хто будує свій дім на піску. Саме про нього говорить наш Господь: «Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне». І це постанова, яка не може бути скасована; вона стоїть навіки. Тому для нас надзвичайно важливо ретельно зрозуміти зміст цих слів. Що ж ми маємо розуміти під виразом: «каже до Мене: Господи, Господи»? Без сумніву, це означає — думати, що можна потрапити до неба якимось іншим шляхом, ніж тим, який я щойно описав. Це, отже, включає (починаючи з найнижчого рівня) усі добрі слова, усю вербальну релігію. Це охоплює всі символи віри, які ми можемо повторювати, всі сповіді віри, які ми проголошуємо, будь-яку кількість молитов, які ми можемо проголошувати, будь-які подячні слова, які ми читаємо, чи говоримо Богові. Ми можемо говорити добре про Його ім’я і проголошувати Його милість дітям людським. Ми можемо розповідати про всі Його могутні діла і про Його спасіння з дня на день. Порівнюючи духовне з духовним, ми можемо показувати зміст Божих пророцтв. Ми можемо пояснювати таємниці Його царства, які були приховані від початку світу. Ми можемо говорити мовою ангелів, а не людей, про глибини Божі. Ми можемо проголошувати грішникам: «Ось Агнець Божий, що бере на себе гріх світу!» Так, ми можемо робити це з такою мірою Божої сили і такою демонстрацією Його Духа, що багатьох душ буде врятовано від смерті, і безліч гріхів буде покрито. І все ж дуже можливо, що все це буде не більше, ніж просте говоріння: «Господи, Господи». Після того, як я так успішно проповідував іншим, я сам можу бути відкинений. Я можу, як знаряддя в руках Божих, вирвати багато душ з пекла, і все ж самому туди впасти, коли моя праця завершиться. Я можу привести багатьох до Царства Небесного, а сам туди так і не ввійти. Читачу, якщо Бог колись благословив моє слово для твоєї душі — молись, щоб Він був милостивим до мене, грішника!

2. Вираз «Господи, Господи» може, по-друге, означати — не чинити зла. Ми можемо уникати кожного свідомого гріха, кожного виду зовнішнього беззаконня. Ми можемо утримуватися від усіх форм поведінки або мови, які заборонені Святим Писанням. Ми можемо сказати всім, серед кого живемо: «Хто з вас викриє мене в гріху?» Ми можемо мати сумління, вільне від усякого зовнішнього злочину, як перед Богом, так і перед людьми. Ми можемо бути чистими від усякої нечистоти, безбожності та неправедності у зовнішніх діях; або, як свідчить апостол про себе: «стосовно праведності закону»,тобто зовнішньої праведності, «непорочний». Але і це не виправдовує нас. Це, як і раніше, не більше ніж просте «Господи, Господи»; і якщо ми не підемо далі, то ніколи не ввійдемо до Царства Небесного.

3. Вираз «Господи, Господи» може, по-третє, містити в собі багато з того, що зазвичай вважається добрими справами. Людина може брати участь у Вечері Господній, слухати безліч чудових проповідей, і не пропускати жодної нагоди долучитися до всіх інших постанов Божих. Я можу чинити добро своєму ближньому, ділити свій хліб із голодними і покривати нагих одягом. Я можу бути настільки ревним у добрих справах, що навіть «віддати все своє майно, щоб нагодувати бідних». Так, і я можу робити все це з бажанням догодити Богові, і з щирою вірою, що дійсно Йому догоджаю; (що, безперечно, стосується тих, кого Господь згадує, кажучи до Нього: «Господи, Господи»); і все ж я можу не мати жодної частки в славі, яка має відкритись.

4. Якщо хтось дивується цьому, то нехай визнає, що він чужий усій релігії Ісуса Христа; і, зокрема, тій досконалій її картині, яку Він нам представив у цій проповіді. Бо наскільки все це нижче тієї праведності та істинної святості, яку Він тут описав! Наскільки воно віддалене від того внутрішнього Царства Небесного, яке відкривається тепер у душі віруючого, яке спочатку сіється в серці як зерно гірчичне, а потім виростає у велике дерево, на гілках якого зростають усі плоди праведності, кожне добре почуття, слово і діло.

5. Та, хоч як ясно Він це проголосив, хоч як часто повторював, що ніхто, хто не має цього Царства Божого в собі, не ввійде в Царство Небесне, наш Господь добре знав, що багато хто не прийме цього слова, і тому знову підтверджує його: «Багато-хто», — каже Він, — не один, не кілька лише: це не рідкісний чи незвичний випадок, — «скажуть Мені того дня», не тільки: Ми молилися багато разів; Ми прославляли Тебе; Ми утримувалися від зла; Ми вправлялися в добрих справах; але, що значно більше: «хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили?». — «Ми пророкували» — ми звіщали волю Твою людям; ми показували грішникам шлях до миру і слави. І робили це «в Ім’ям Твоїм» — згідно з істиною Євангелії Твоєї; так, і за Твоїм повноваженням, Ти підтверджував слово Духом Святим, Який зійшов з неба. Бо в Ім’я Твоє, силою Твого слова і Твого Духа, «демонів ми виганяли» із душ, які вони довго вважали своєю власністю, і в яких мали повну і спокійну владу. «Ім’ям Твоїм», а не своєю силою, «чуда великі творили»; настільки, що «навіть мертві чули голос Сина Божого», що говорив через нас, і оживали. «І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас» — ні, навіть тоді, коли ви «Ім’ям Твоїм демонів виганяли»: і тоді Я не визнавав вас Своїми; бо серце ваше не було щире перед Богом. Ви не були лагідні й смиренні; не любили Бога й усіх людей; не були оновлені за образом Божим; не були святими, як Я святий. «Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!», anomía — ви порушники Мого закону, Мого закону святої й досконалої любові.

6. Щоб остаточно виключити можливість будь-якого заперечення, наш Господь підкріплює це влучним порівнянням: «А кожен, хто слухає цих Моїх слів, та їх не виконує, подібний до чоловіка того необачного, що свій дім збудував на піску. І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася й на дім отой кинулась», як це неминуче станеться, рано чи пізно, з кожною людською душею; чи то злива зовнішніх страждань, чи внутрішніх спокус; бурі гордості, гніву, страху або бажання, «і він упав. І велика була та руїна його!»: так що він загинув навіки. Така доля всіх, хто задовольняється чимось меншим, ніж релігія, описана вище. І тим більше буде їхнє падіння, бо вони «слухали ці слова» і все ж «не виконували їх».

II. 1. По-друге, я маю показати мудрість того, хто їх виконує, хто будує свій дім на камені. Воістину мудрий той, «хто виконує волю Отця Мого, що на небесах». Він справді мудрий, чия «праведність перевищує праведність книжників і фарисеїв». Він убогий духом, знаючи себе так, як і Бог знає його. Він бачить і відчуває весь свій гріх, і всю свою провину, аж поки не буде омитий викупною кров’ю. Він усвідомлює свій загиблий стан, гнів Божий, що перебуває на ньому, і свою повну нездатність допомогти собі, аж поки не наповниться миром і радістю у Святому Дусі. Він лагідний і ніжний, терпеливий до всіх людей, ніколи не «віддає злом за зло, або лайкою за лайку, але навпаки — благословляє», аж поки не переможе зло добром. Його душа нічого не прагне на землі, окрім Бога, Живого Бога. У нього серце, сповнене любові до всього людства, і він готовий покласти своє життя за ворогів своїх. Він любить Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією думкою, і душею, і силою. Лише той увійде в Царство Небесне, хто, в такому дусі, чинить добро всім людям; і хто, через це будучи зневаженим і відкинутим людьми, зненавидженим, обмовленим і переслідуваним, радіє і «дуже веселиться», знаючи, в кого увірував, і будучи впевненим, що ці легкі, дочасні страждання «спричиняють йому безмірну, вічну славу».

2. Наскільки ж істинно мудрий цей чоловік! Він знає себе як вічного духа, що вийшов від Бога, і був посланий у це тіло з глини не для того, щоб виконувати свою волю, а волю Того, хто послав його. Він знає світ як місце, у якому йому належить прожити кілька днів або років, не як мешканцеві, а як чужинцеві й подорожньому, що прямує до вічних осель; і відповідно він користується світом так, як той, хто ним не зловживає, знаючи, що образ цього світу минає. Він знає Бога, свого Отця і свого Друга, Батька всякого добра, Осередок духів усякої плоті, єдине щастя всіх розумних істот. Він бачить, ясніше, ніж світло полуденного сонця, що це є мета людини: прославляти Того, Хто створив її для Себе, і любити та втішатися Ним повіки. З такою ж ясністю він бачить і засоби до цієї мети, до насолоди Богом у славі: уже тепер пізнавати, любити, наслідувати Бога і вірити в Ісуса Христа, Якого Він послав.

3. Він є мудрою людиною навіть у Божих очах, бо «будує свій дім на скелі», на Скелі віків, на вічній Скелі, Господі Ісусі Христі. І справді влучно Його так названо, бо Він не змінюється. Він є «той самий учора, і сьогодні, і навіки». Про Нього свідчать і Божий чоловік давнини, і апостол, що повторює його слова: «І: Ти, Господи, землю колись заклав, а небо то чин Твоїх рук. Загинуть вони, а Ти будеш стояти, всі вони, як той одяг, постаріють. Як одежу, їх зміниш, і минуться вони, а Ти завжди Той Самий, і роки Твої не закінчаться!» (Євреїв 1:10–12). Отже, мудрою є та людина, яка будує на Ньому, яка кладе Його за єдину основу, яка спирається лише на Його кров і праведність, на те, що Він учинив і що витерпів за нас. На цьому наріжному камені вона утверджує свою віру і на нього покладає всю вагу своєї душі. Бог навчає її говорити: «Господи, я згрішив, я заслуговую найглибшого пекла; але я виправданий даром Твоєї благодаті через викуплення, що є в Ісусі Христі. І життя, яким я тепер живу, я живу вірою в Нього, Хто полюбив мене і віддав Себе за мене. Це життя, яким я тепер живу, є життя Боже, небесне, життя, сховане з Христом у Богові. Я тепер живу, навіть у тілі, життям любові, чистої любові і до Бога, і до людей, життям святості та щастя, прославляючи Бога і чинячи все на Його славу».

4. Та нехай така людина не думає, що вже не побачить війни; що вона тепер поза досяжністю спокуси. Бо все ще залишається Богові випробувати ту благодать, яку Він дав: він буде випробуваний, як золото у вогні. Його будуть спокушати не менше, ніж тих, хто не знає Бога: можливо, навіть значно більше; бо сатана не забариться випробовувати до краю тих, кого не в змозі знищити. Відповідно, «дощ» буде нестримно литися; щоправда, лише тоді й у тій мірі, як вважатиме за добре не князь повітряної влади, а Той, «чиє Царство панує над усім». «Потоки» або зливи прийдуть; вони піднімуть хвилі свої й будуть шаленіти. Але й до них Господь, що сидить над водами, і Який перебуває Царем навіки, скаже: «До цього місця дійдеш, але не далі: тут зупиняться твої горді хвилі». «Вітри будуть дути й бити по тому дому», наче хочуть вирвати його з основи: але не переможуть. Він не впаде; бо був заснований на скелі. Він будує на Христі — вірою й любов’ю; отже, він не буде повалений. Він «не злякається, хоч би й захиталась земля, і гори впали в середину моря». «Хоч би й бушували води його, і тряслися гори від їхньої люті», він все одно «перебуває під покровом Всевишнього й у тіні Всемогутнього спочиває безпечно».

III. 1. Як близько ж тоді це стосується кожної людини: практично застосувати ці речі до себе, старанно перевірити, на якій основі вона будує, чи на скелі, чи на піску. Як глибоко ви зацікавлені запитати: «Яка основа моєї надії? На чому я будую своє сподівання ввійти до Царства Небесного? Чи не збудоване воно на піску: на моїй ортодоксії, або правильних поглядах, які через грубе зловживання словами я назвав вірою; на тому, що маю певний набір уявлень, нібито розумніших або більш біблійних, ніж мають інші?» Ой, яке це безумство. Справді, це будування на піску, або радше на морській піні. Скажіть: «Я в цьому переконаний». Хіба я знову не будую свою надію на тому, що так само не може її підтримати? Може, на тому, що я належу до «такої відмінної церкви, реформованої за справжнім біблійним зразком, благословенної найчистішим ученням, найдавнішою літургією, найапостольською формою правління». Це, без сумніву, стільки причин славити Бога, як і стільки допомог до святості; але це не є сама святість. І якщо це відокремлене від неї, воно не принесе мені жодної користі, ба навіть залишить мене ще менш виправданим і нараженим на тяжчий осуд. Тому, якщо я будую свою надію на такій основі, я все ще будую на піску.

2. Ви не можете і не смієте на цьому зупинитися. На чому ж іще ви будуєте свою надію на спасіння? На своїй невинності? На тому, що не чините зла, не кривдите і не шкодите нікому? — Гаразд; припустімо, що це правда. Ви чесні у всіх своїх справах; ви справді порядні люди; ви віддаєте кожному належне; ви не обманюєте і не зловживаєте; ви поводитеся чесно з усіма; і ви маєте сумління перед Богом; не живете у жодному відомому вам гріху. Це добре: але цього ще недостатньо. Ви можете зайти так далеко, і все одно не дійти до неба. Якщо вся ця безвинність походить із правильного джерела, то вона є найменшою частиною релігії Христової. Але у вас вона не походить з правильного джерела, і тому зовсім не є частиною релігії. Отже, якщо ви будуєте свою надію на спасіння на цьому, то ви все ще будуєте на піску.

3. Чи ви йдете ще далі? Чи додаєте до «не чинити шкоди» ще й «додержуватися всіх Божих установлень»? Чи за кожної нагоди ви берете участь у Господній Вечері, користуєтеся спільною і приватною молитвою, часто постите, слухаєте і досліджуєте Писання та роздумуєте над ним? Це також ви мали робити відтоді, як уперше звернули своє лице до неба. Та й ці речі, якщо вони самі по собі, є ніщо. Вони нічого не варті без «важливіших речей закону». А їх ви забули, принаймні ви не переживаєте їх: віри, милості й любові до Бога, святості серця, неба, відкритого в душі. Отже, і далі ви будуєте на піску.

4. Понад усе це, чи ви ревні до добрих діл? Чи ви, доки маєте час, робите добро всім людям? Чи ви годуєте голодних і зодягаєте нагих, відвідуєте сироту та вдову в їхній скорботі? Чи ви відвідуєте хворих, допомагаєте тим, хто у в’язниці? Чи є хтось чужинець, і ви приймаєте його? Друзі, підніміться вище. Чи ви «пророкуєте» в Христове «Ім’я»? Чи ви проповідуєте істину так, як вона є в Ісусі? І чи вплив Його Духа супроводжує ваше слово, роблячи його Божою силою на спасіння? Чи Він дає вам змогу приводити грішників із темряви до світла, від влади сатани до Бога? Тоді підіть і навчіться того, чого ви так часто навчали: «Благодаттю ви спасенні через віру», «не через діла праведності, які ми вчинили, але з Його милосердя Він спасає нас». Навчіться висіти нагими на Христовому хресті, вважаючи все, що ви зробили, за гній і порох. Приходьте до Нього в тому самому дусі, що й умираючий розбійник, що й блудниця з сімома бісами, інакше ви все ще на піску; і, спасаючи інших, загубите власну душу.

5. Господи, примнож мою віру, якщо я тепер вірю; а якщо ні, то дай мені віру, хоч би й як зерно гірчичне. Але «яка користь, коли хто каже, що має віру, а діл не має? Чи може така віра спасти його?» О ні. Бо віра, що не має діл, що не породжує ні внутрішньої, ні зовнішньої святості, що не відображає у серці цілого образу Божого і не очищує нас, як Він чистий; віра, що не веде до повноти релігії, описаної в попередніх розділах, не є вірою Євангелія, не є християнською вірою, не є вірою, що веде до слави. Остерігайтеся цього понад усі інші сітки диявола; остерігайтеся спочивати на нечистій, неспасенній вірі. Якщо ви на цьому робите наголос, ви загинете навіки. Ви й далі будуєте свій дім на піску. Коли «линула злива, і розлилися річки», він напевно впаде, і велике буде його падіння.

6. Отже, тепер будуйте на скелі. З благодаті Божої пізнайте себе. Пізнайте і відчуйте, що ви були зачаті у беззаконні, і в гріху зачала вас мати; і що ви самі нагромаджували гріх на гріх із того часу, як лише навчилися розрізняти добро і зло. Визнайте себе винними у вічній смерті; і відкиньте усю надію на те, що будь-коли зможете самі себе спасти. Нехай усією вашою надією буде бути омитими Його кров’ю і очищеними Його Духом, «Який Сам поніс усі ваші гріхи в тілі Своєму на дереві». ІІ якщо ви знаєте, що Він забрав ваші гріхи, то тим більше упокорюйтеся перед Ним, постійно усвідомлюючи вашу повну залежність від Нього в кожній добрій думці, у кожному слові й ділі, а також вашу цілковиту неспроможність до будь якого добра, якщо тільки Він не буде «поїти вас щомиті».

7. Тепер плачте за свої гріхи й сумуйте за Богом, доки Він не перемінить вашу тяжкість на радість. І навіть тоді плачте з тими, хто плаче, і за тими, хто не плаче за себе. Сумуйте за гріхи та страждання людства і бачте, немов перед самими очима, безмежний океан вічності, без дна і без берега, який уже поглинув мільйони й мільйони людей і роззявився, щоб пожерти тих, хто ще лишився. Бачте тут дім Божий, вічний у небесах, а там пекло й погибель без покриву; і з цього навчіться ваги кожної миті, яка лише з’являється і зникає навіки!

8. Тепер додайте до своєї серйозності лагідну мудрість. Тримайте рівновагу у всіх своїх пристрастях, особливо щодо гніву, смутку і страху. Спокійно приймайте все, що є волею Божою. Навчіться бути задоволеними у кожному стані, у якому ви перебуваєте. Будьте лагідними до добрих; будьте ніжними до всіх людей, а особливо до злих і невдячних. Остерігайтеся не лише зовнішніх проявів гніву, як-от називати брата свого «рака» або «дурнем», але й кожного внутрішнього поруху, що суперечить любові, навіть якщо він не виходить за межі серця. Гнівайтеся на гріх, як на зневагу до величі небесної; але любіть грішника! Подібно до Господа, який «оглянув фарисеїв з гнівом, сумуючи через зачерствілість їхніх сердець». Він сумував за грішниками, але гнівався на гріх. Так і ви — «гнівайтесь, та не грішіть!»

9. Тепер же прагніть і голодуйте не за «їжею, що гине, але за тією, що перебуває на вічне життя». Топчіть під ногами світ і все, що є в світі: багатства, почесті, насолоди. Що для вас цей світ? Нехай мертві ховають своїх мертвих, а ви йдіть услід за образом Божим. І стережіться загасити цю благословенну спрагу, якщо вона вже пробуджена у вашій душі, тим, що по простому називають релігією; бідною, млявою виставою, релігією форми, зовнішнього показу, яка лишає серце й далі приліпленим до пороху, таким самим земним і чуттєвим, як і раніше. Нехай не задовольнить вас нічого, окрім сили побожності, окрім релігії, що є дух і життя, окрім перебування в Богові й Бога у вас, окрім життя як мешканця вічності, окрім входження через кров примирення «за завісу» і «сидіння в небесних місцях з Христом Ісусом»!

10. Тепер, бачачи, що ви можете все через Христа, Який зміцнює вас, будьте милосердні, як милосердний ваш Небесний Отець. Любіть ближнього, як самих себе. Любіть друзів і ворогів, як власну душу. Нехай ваша любов буде довготерпеливою і терплячою до всіх людей. Нехай вона буде доброю, лагідною, доброзичливою, надихаючи вас найприємнішою солодкістю і найпалкішою та найніжнішою прихильністю. Нехай вона радіє правдою, де б її не було знайдено, правдою, яка веде до побожності. Тіштеся всім, що приносить славу Богові та сприяє миру і доброзичливості між людьми. У любові покривайте все; про померлих і відсутніх не кажіть нічого, окрім доброго. Вірте всьому, що бодай якось може послужити до очищення доброго імені вашого ближнього. Надійтеся на все на його користь і терпіть усе, тріумфуючи над усяким противленням. Бо істинна любов ніколи не перестає, ні в часі, ні у вічності.

11. Тепер будьте чисті серцем, очищені вірою від кожного нечистого почуття, «очищаючи себе від усякої скверни тіла й духа та довершуючи святість у Божому страху». Будучи, силою Його благодаті, очищені від гордості через глибоку вбогість духа, від гніву та від кожної недоброї або бурхливої пристрасті через лагідність і милосердя, від кожного бажання, окрім бажання догодити Богові й утішатися Ним, через спрагу та голод за праведністю, тепер любіть Господа, Бога вашого, усім вашим серцем і всією вашою силою!

12. Одним словом: нехай ваша релігія буде релігією серця. Нехай вона сягає глибини вашої найпотаємнішої душі. Будьте малими, низькими, незначними й ницими у власних очах, понад те, що можуть висловити слова; приголомшені й упокорені до пороху Божою любов’ю, яка є в Христі Ісусі. Будьте серйозні. Нехай увесь потік ваших думок, слів і вчинків плине з найглибшого переконання, що ви стоїте на краю великої прірви, ви і всі діти людські, уже готові впасти або у вічну славу, або у вічні муки. Нехай ваша душа буде наповнена лагідністю, м’якістю, терпінням, довготерпінням до всіх людей; і водночас нехай усе, що є у вас, прагне Бога, Бога живого, жадаючи прокинутися за Його подобою і насититися нею. Будьте тими, хто любить Бога і все людство! У цьому дусі робіть і терпіть усе. Так показуйте свою віру ділами! Так «чиніть волю вашого Отця, Який на небесах»! І так само певно, як ви тепер ходите з Богом на землі, ви також царюватимете з Ним у славі!