Проповідь 28 - Нагірна Проповідь Господа Нашого: Восьме повчання

1-16 листопада 1747

Проповіді Джона Веслі – Проповідь 28

Нагірна Проповідь Господа Нашого: Восьме повчання

«Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій, там буде й серце твоє! Око то світильник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне. Отож, коли світло, що в тобі, є темрява, то яка ж то велика та темрява!»(Матвія 6:19–23)

1. Від тих учинків, які зазвичай називають релігійними і які справді є складниками істинної релігії, коли випливають із чистого й святого наміру та звершуються у відповідний спосіб, наш Господь переходить до справ повсякденного життя і показує, що та сама чистота наміру так само неодмінно потрібна в наших звичайних заняттях, як і в милостині, у пості чи в молитві.

І безперечно, та сама чистота наміру, що робить наші милостині та побожні справи прийнятними, повинна також робити нашу працю або заняття належною жертвою Богові. Якщо людина займається своєю справою для того, щоб піднятися до стану пошани й багатства у світі, вона вже не служить Богові у своїй праці і не має більше права на нагороду від Бога, ніж той, хто дає милостиню, щоб бути побаченим, або молиться, щоб бути почутим людьми. Бо марні й земні наміри не більш дозволені в наших щоденних заняттях, ніж у милостині та побожних вправах. Ці наміри є злом не лише тоді, коли домішуються до добрих діл і релігійних учинків, але мають ту саму лиху природу й тоді, коли керують звичайними справами нашої праці. Якби їх можна було переслідувати в світських заняттях, то їх можна було би виправдати й у побожних вправах. Але, як милостиня та побожні вправи є прийнятним служінням лише тоді, коли походять із чистого наміру, так само й наше буденне заняття можна вважати служінням Йому лише тоді, коли воно виконується з тією самою побожністю серця.

2. Ось як наш благословенний Господь найвиразніше проголошує це сильними й всеохопними словами, які Він далі пояснює, підтверджує та розгортає впродовж усього цього розділу: «Око то світильник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне». Око — це намір: як око спрямовує тіло, так намір спрямовує душу. Як одне керує всіма рухами тіла, так інше керує всіма рухами внутрішньої людини. Око душі називається «чистим» тоді, коли воно зосереджене на одному, коли в нас немає іншої мети, окрім «пізнати Бога і Ісуса Христа, Якого Він послав», пізнати Його так, щоб серце відповідало цьому пізнанню, любити Його, бо Він перший полюбив нас; у всьому догоджати Йому; служити Йому з любові всім серцем, і розумом, і душею, і силою; і знаходити радість у Ньому в усьому й понад усе, і нині, і навіки.

3. “Тож як око твоє буде» так “здорове”, так спрямоване до Бога, “то й усе тіло твоє буде світле”. “Усе тіло твоє”, — тобто все, чим керує намір, як тілом керує око. Усе твоє єство, усе, що ти робиш — твої бажання, твої настрої, твої почуття; твої думки, слова і вчинки. Все це “буде світле»— наповнене істинним, божественним пізнанням. Це — перше, що ми тут можемо розуміти під словом “світло”. “У світлі Його побачиш світло”. “Той, хто колись наказав світлу засяяти з темряви, засяє у твоєму серці”: Він просвітить очі твого розуміння знанням слави Божої. Його Дух відкриє тобі глибини Божі. Натхнення Святого дасть тобі розуміння і приведе тебе до таємничої мудрості. Так, помазання, яке ви прийняли від Нього, «перебуватиме у вас і навчить вас усього».

Як же це підтверджує досвід! Навіть після того, як Бог просвітив наш розум, щойно ми починаємо шукати або бажати чогось іншого, ніж Бога, наше нерозумне серце швидко затьмарюється. Тоді на душу знову опускається імла, нас знову огортають сумніви й страхи, нас кидає туди й сюди, і ми вже не розуміємо, як діяти і якою дорогою йти. Але коли ми не шукаємо й не прагнемо нічого, крім Бога, ці хмари й вагання розвіюються. Ми, що колись були темрявою, тепер стаємо світлом у Господі. Ніч для нас світиться, як день, і ми бачимо, що «шлях праведних є світло». Бог показує нам дорогу, якою слід іти, і робить шлях перед нами ясним.

4. Друга річ, яку можна мати на увазі під словом «світло», це святість. Поки ви в усьому шукаєте Бога, ви й знаходите Його в усьому як Джерело всякої святості, Яке безперестанку наповнює вас Своєю подобою, праведністю, милістю та істиною. Поки ви дивитеся на Ісуса, і лише на Нього, ви сповнюєтеся тим самим розумом, який був у Ньому. Ваша душа щоденно оновлюється за образом Того, Хто її створив. Якщо око вашого розуму не відвертається від Нього, якщо ви непохитно тримаєтеся, «ніби бачачи Невидимого», і не шукаєте нічого іншого ні на небі, ні на землі, тоді, споглядаючи славу Господню, ви перетворюєтеся «в той самий образ, від слави в славу, Духом Господнім».

І це також підтверджує щоденний досвід: «благодаттю ви спасенні через віру». Саме віра відкриває око розуму, щоб бачити світло славної Божої любові. І доки воно непохитно зосереджене на Ній, на Богові в Христі, Який примиряє світ із Собою, ми дедалі більше сповнюємося любов’ю до Бога й людей, лагідністю, м’якістю, довготерпінням, усіма плодами святості, які через Ісуса Христа є на славу Бога Отця.

5. Це світло, яке наповнює того, хто має «єдине око», по-третє, означає не лише святість, а й щастя. Безперечно, «світло солодке, і приємно очам бачити сонце», але наскільки ж більше радісно безнастанно бачити Сонце Праведності, що осяює душу. І якщо є якась утіха у Христі, якщо є якась потіха любові, якщо є мир, що перевищує всяке розуміння, якщо є радість у надії слави Божої, то все це належить тому, чиє око єдине. Так його «все тіло повне світла». Він ходить у світлі, як Бог є у світлі, завжди радіє, безперестанку молиться і за все дякує, приймаючи й переживаючи все, що є Божою волею щодо нього в Ісусі Христі.

6. «А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне». «Коли б твоє око лихе». Ми бачимо, що немає середини між оком «єдиним» і «лукавим». Якщо око не єдине, тоді воно лукаве. Якщо намір у всьому, що ми робимо, не спрямований лише до Бога, якщо ми шукаємо чогось іншого, тоді «і розум, і сумління наші опоганені».

Отже, наше око лукаве, коли в будь-якій справі ми маємо на меті якусь іншу ціль, а не Бога; коли в нас є якийсь інший намір, а не пізнати й любити Бога, догодити та служити Йому в усьому; коли ми маємо якийсь інший задум, а не тішитися Богом, бути щасливими в Ньому і тепер, і повіки.

7. Якщо твоє око не зосереджене виключно на Богові, “усе тіло твоє буде темне”. Пелена й надалі перебуватиме на твоєму серці. Твій розум буде дедалі більш засліплений “богом цього світу”, “щоб не засяяло світло славного Євангелія Христового»у тобі. Ти будеш повен невігластва і помилок щодо Божих речей, не зможеш їх ані прийняти, ані розпізнати. І навіть коли в тебе виникатиме бажання служити Богові, ти перебуватимеш у постійній невпевненості щодо того, як це зробити; тебе обступатимуть сумніви й труднощі з усіх боків, і ти не бачитимеш жодного виходу.

Так, якщо твоє око не єдине, якщо ти шукаєш чогось земного, ти будеш повен безбожності й неправедності; твої бажання, настрої, почуття будуть викривлені, зіпсовані, темні, марні. І твоя поведінка буде такою ж поганою, як і серце твоє — не “приправлена сіллю”, не “придатна для повчання”, а пуста, неплідна, зіпсована, прикра для Святого Духа Божого.

8. І загибель, і нещастя — на твоїх дорогах; “бо ти не пізнав дороги миру.»Немає миру, немає справжнього, стійкого спокою для тих, хто не пізнав Бога. Немає справжнього і тривалого задоволення для тих, хто не шукає Його всім своїм серцем. Поки ти прагнеш чогось, що минає, “все, що надходить, — марнота”; та не тільки марнота, а й “мучення духа»— як у пошуках, так і в здобутті. Ти справді ходиш у марній тіні і даремно турбуєш себе. Ти ходиш у темряві, яку можна відчути. Можеш дрімати й далі, але відпочинку не знайдеш. Сни цього життя здатні ранити, і ти це знаєш, та полегшення вони не приносять. Спочинок є тільки в Бозі — Центрі всіх духів.

«Отож, коли світло, що в тобі, є темрява, то яка ж то велика та темрява!» Якщо намір, який має просвітлювати всю душу, наповнювати її пізнанням, любов’ю та миром і який справді робить це доти, доки він є єдиним, доти, доки спрямований лише на Бога, якщо ж він стає темрявою, якщо звертається до чогось, окрім Бога, то замість світла він вкриває душу темрявою, незнанням і оманою, гріхом і нещастям. О яка ж велика тоді темрява. Це самий дим, що підіймається з безодні. Це справжня ніч, що панує в найглибшій прірві, у землі тіні смерті.

9. Тому “не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають”. Бо якщо ви це робите — очевидно, ваше око лукаве; воно не зосереджене виключно на Богові.

Щодо більшості Божих заповідей — чи то стосовно серця, чи життя, — язичники Африки або Америки не відрізняються надто від тих, кого називають християнами. Християни (окрім кількох винятків) дотримуються їх приблизно так само, як і язичники. Наприклад: більшість жителів Англії, яких звично називають християнами, є такими ж поміркованими та стриманими, як і більшість язичників біля мису Доброї Надії. Так само нідерландські чи французькі християни є такими ж покірними та цнотливими, як індіанці чокто чи черокі. Важко сказати, якщо порівнювати загальні маси народів Європи та Америки, на чиєму боці перевага. Принаймні, американці не мають значної переваги. Але ми не можемо сказати цього щодо заповіді, про яку йдеться зараз. Тут язичники мають очевидну перевагу. Вони не бажають і не шукають нічого більше, ніж простої їжі для споживання і простої одежі для носіння. І шукають цього лише з дня на день. Вони не зберігають, не нагромаджують нічого; хіба що стільки зерна в певну пору року, скільки їм потрібно до наступного врожаю. Отже, цю заповідь язичники, хоча й не знають її, постійно і точно виконують. Вони “не збирають собі скарбів на землі”; жодних запасів пурпуру чи тонкого льону, золота чи срібла, які могли б “знищити міль або іржа”, чи “викрасти злодії”. Але як християни дотримуються того, що самі визнають за заповідь Всевишнього Бога? Зовсім ні, жодною мірою: це не більше, ніж якби такої заповіді людині взагалі ніколи не давали. Навіть добрі християни, якими їх вважають і інші, і вони самі, майже зовсім не беруть її до уваги. Судячи з того, як мало вони на неї зважають, вона й досі могла б лишатися захованою в первісному грецькому тексті. Бо де в будь якому християнському місті ви знайдете хоча б одну людину з п’ятисот, яка бодай на мить засумнівається, чи можна накопичувати якнайбільше багатства і розширювати свої маєтки настільки, наскільки вистачить сил. Є, щоправда, такі, що не робили би цього нечесним шляхом. Є багато таких, що не грабуватимуть і не крастимуть, і деякі, що не ошукуватимуть ближнього, а навіть не збагачуватимуться ні на його невігластві, ні на його нужді. Але це зовсім інше питання. Навіть вони не сумніваються щодо самої справи, а лише щодо способу. Їх не бентежить «нагромаджування скарбів на землі», їх бентежить тільки нагромаджування нечесним шляхом. Їх лякає не непослух Христові, а порушення язичницької моралі. Тож навіть ці чесні люди слухаються цієї заповіді не більше, ніж розбійник при дорозі або злодій, що вривається до домівок. Ба більше, вони й не мали наміру їй коритися. З молодих літ це просто не входило їм у думку. Їх виховали їхні християнські батьки, наставники та друзі без жодної настанови щодо цього, хіба що такої, яка фактично вчила порушувати її якнайшвидше й якнайбільше, наскільки тільки можливо, і так само порушувати її до кінця життя.

10. Немає у світі прикладу духовної сліпоти, дивовижнішого за цей. Більшість цих людей читають Біблію або слухають, коли її зачитують, і чимало з них роблять це щонеділі, в День Господній. Вони вже сотні разів чули ці слова або читали їх, і все ж їм навіть не спадає на думку, що цими словами засуджується саме їхнє життя, так само мало, як і тими місцями Писання, що забороняють батькам приносити своїх синів чи дочок у жертву Молохові. О, якби Бог промовив до цих бідних самообманців Своїм власним, могутнім голосом, щоб вони нарешті прокинулися з диявольської сітки, і щоб луска спала з їхніх очей!

11. Ти питаєш: що означає “складати собі скарби на землі”? Варто ретельно це дослідити. Тож по-перше, розгляньмо, що не забороняється цією заповіддю, щоб чітко зрозуміти, що саме забороняється.

Нам не заборонено цією заповіддю, по-перше, «дбати про те, що є чесним в очах усіх людей», тобто робити все, щоб віддавати кожному належне, усе, що він може справедливо вимагати від нас. Навпаки, Бог навчає нас «нікому нічого не бути винними». Отже, ми маємо сумлінно трудитися у своєму покликанні, щоб не мати боргів перед людьми, бо це є простий закон загальної справедливості, який наш Господь прийшов «не зруйнувати, а виконати».

По-друге, ця заповідь не забороняє забезпечувати себе тим, що необхідно для тіла: простою, здоровою їжею для споживання і чистим одягом для носіння. Так, це наш обов’язок — настільки, наскільки Бог дає нам змогу — забезпечити себе цими речами, щоб “їсти свій власний хліб»і не бути тягарем для інших.

І по-третє, нам не забороняється забезпечувати своїх дітей і домочадців. Це теж наш обов’язок — навіть згідно з нормами язичницької моралі. Кожен має забезпечити основні життєві потреби для своєї дружини й дітей і дати їм можливість самостійно забезпечити себе, коли його вже не стане. Я кажу — забезпечити їх цим, тобто простими життєвими потребами, а не розкошами, не надмірностями — і зробити це через їхню власну працю; адже ніхто не зобов’язаний забезпечувати ні себе, ні своїх ближніх засобами для розкоші чи лінощів. Але якщо хтось не забезпечує бодай настільки своїх дітей (а також вдів свого дому, про яких насамперед говорить апостол Павло в добре відомих словах до Тимофія), той фактично “відрікся віри і гірший за невіруючого”, тобто язичника.

І нарешті, ці слова не забороняють нам відкладати час від часу дещо з того, що необхідне для ведення наших земних справ у такому обсязі, який є достатнім для вищезгаданих цілей: по-перше, щоб ні перед ким не мати боргів; по-друге, щоб мати засоби для забезпечення своїх потреб; і по-третє, щоб забезпечити потреби свого дому, поки ми живемо, і залишити їм можливість забезпечити себе, коли нас уже не буде.

12. Тут легко побачити, якщо тільки ми не хочемо заплющувати очі, що саме забороняється. Забороняється навмисно прагнути земних статків понад те, що потрібне для згаданих цілей. Забороняється гнатися за більшим достатком, накопичувати золото й срібло понад межу розумної потреби. Якщо ці слова мають хоч якийсь сенс, то він саме такий, бо іншого значення вони не допускають. Тож кожен, хто не має боргів перед людьми, має їжу й одяг для себе та родини, має достатнє для ведення щоденних справ, і все ж уперто шукає ще більшого земного прибутку, живе в явному й постійному відступництві від Господа, Який його викупив. Він ділом зрікся віри і став гіршим, ніж «африканський або американський невірний».

13. Послухайте це всі ви, що живете у світі й любите світ, у якому живете. Ви можете бути «вельми шановані між людьми», але ви є «мерзотою в очах Божих». Доки ваші душі будуть приліплюватися до пороху? Доки будете обтяжувати себе густою глиною? Коли прокинетеся й побачите, що відверті, обачні язичники ближчі до Царства Небесного, ніж ви? Коли дасте себе переконати обрати кращу частку, ту, якої не можна відняти у вас? Коли шукатимете лише того, щоб «складати собі скарби на небі», зрікаючись, остерігаючись і відкидаючи все інше? Якщо ви прагнете «складати собі скарби на землі», то ви не лише марнуєте час і витрачаєте силу на те, що не є хлібом. Бо який плід, навіть якщо ви досягнете успіху? Ви вбили власну душу. Ви загасили в ній останню іскру духовного життя. Тепер справді, серед життя ви перебуваєте в смерті. Ви живий чоловік, але мертвий християнин. «Бо де скарб твій, там буде й серце твоє!» Ваше серце втоплене в поросі, ваша душа приліпилася до землі. Ваші прихильності спрямовані не на те, що вгорі, а на те, що на землі, на вбогі лушпайки, які можуть отруїти, але не можуть наситити вічний дух, створений для Бога. Ваша любов, ваша радість, ваше бажання, усе покладено на те, що гине у вжитку. Ви відкинули небесний скарб. Бог і Христос для вас утрачені. Ви здобули багатство і пекельний вогонь.

14. О, «як важко тим, що мають багатство, увійти в Царство Боже!» Коли учні нашого Господа здивувалися з Його слів, Він не лише не відступив від сказаного, а й повторив ту саму важливу істину ще рішучіше: «Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже». Як важко тим, чиє слово зустрічають оплесками, не вважати себе надто мудрими. Як важко їм не думати, ніби вони кращі за бідний, принижений і неосвічений натовп. Як важко не шукати щастя у власних статках або в тому, що вони дають: у потуранні пожадливості тіла, пожадливості очей і гордості життя. О ви, багаті, як вам уникнути пекельного осуду? Лише так: для Бога все можливе.

15. І навіть якщо ви не досягнете успіху — яка користь із самого прагнення “збирати собі скарби на землі”? “Ті, що хочуть бути багатими»(οἱ βουλόμενοι πλουτεῖν — ті, що бажають, що прагнуть цього, незалежно від того, досягають вони цього чи ні), “впадають у спокусу і в пастку, у тенета диявола; “і в численні нерозумні та шкідливі пожадливості»— ἐπιθυμίας ἀνοήτους, бажання, які не мають нічого спільного з розумом; які властиві не розумним і безсмертним істотам, а лише тваринам, що не мають розуміння; “що топлять людей у погибелі та загибелі”, у теперішньому і вічному нещасті. Варто лише відкрити очі, і ми щодня побачимо сумні підтвердження цього: люди, які, бажаючи і вирішивши бути багатими, жадаючи грошей, кореня усякого зла, уже накликали на себе багато скорбот і переживають наперед муки того пекла, до якого прямують!

Надзвичайно показова тут обережність, із якою висловлюється Апостол. Він не стверджує цього прямо щодо всіх багатих: бо людина може стати багатою без власної вини, завдяки Провидінню, яке випереджає її власний вибір. Але він стверджує це про oi boulomenoi ploutein, про тих, хто бажає або шукає бути багатим. Багатство, яким би небезпечним воно не було, не завжди «занурює людей у погибель і загибель», але бажання багатства робить це. Ті, хто спокійно бажає і свідомо, обдумано шукає його досягти, незалежно від того, чи справді вони здобудуть світ, чи ні, безпомилково втрачають власні душі. Це ті, що продають Того, Хто викупив їх Своєю кров’ю, за кілька шматків золота або срібла. Це ті, що входять у заповіт зі смертю та пеклом, і їхній заповіт устоїть, бо вони щодня роблять себе здатними взяти участь у своїй спадщині разом із дияволом та його ангелами.

16. Хто застережить це гадюче покоління, щоб воно тікало від прийдешнього гніву? Не ті, хто лежить біля їхньої брами або плазує біля їхніх ніг, сподіваючись на крихти, що падають з їхніх столів. Не ті, хто шукає їхньої прихильності або боїться їхнього невдоволення, і взагалі не той, хто тримається за земне. Але якщо на землі є християнин, якщо є людина, що перемогла світ, яка не прагне нічого, крім Бога, і не боїться нікого, крім Того, Хто може погубити і тіло, і душу в пеклі, то ви, о Божий чоловіче, говоріть і не мовчіть, піднесіть свій голос, немов сурма. Волайте сміливо і покажіть цим шанованим грішникам їхній безнадійний стан, у якому вони перебувають. Може статися, що один із тисячі матиме вуха, щоб почути, підведеться, обтрусить із себе порох, розірве кайдани, що приковують його до землі, і зрештою почне збирати собі скарби на небі.

17. І якщо станеться так, що один із них, могутньою Божою силою, прокинеться й запитає: «Що мені робити, щоб спастися?», то відповідь за Божими Словом є ясна, повна й виразна. Бог не каже вам: «Продай усе, що маєш». Щоправда, Той, Хто бачить серця людей, визнав за потрібне наказати це в одному особливому випадку, а саме у випадку молодого багатого начальника. Але Він ніколи не встановлював цього як загального правила для всіх багатих людей у всіх наступних поколіннях. Його загальна настанова така. По-перше, «не будь високодумним». Бог бачить не так, як бачить людина. Він не оцінює вас за багатство, велич або розкіш, ані за жодну рису чи здобуток, які прямо або опосередковано завдячують вашому достатку, які можна купити або здобути завдяки йому. Усе це для Нього як гній і як сміття, тож нехай так буде й для вас. Стережіться думати про себе, ніби ви бодай на йоту мудріші або кращі через усе це. Зважуйте себе іншими терезами й оцінюйте себе лише мірою віри й любові, яку Бог дав вам. Якщо ви маєте більше пізнання й любові до Бога, ніж інший, то тільки через це, і ні через що інше, ви мудріші й кращі, більш цінні й почесні, ніж він, хоч би він і пас отару разом із псами. Але якщо ви не маєте цього скарбу, то ви є більш нерозумні, більш убогіші й справді більш жалюгідні, я вже не кажу, ніж найнижчий слуга під вашим дахом, аніж жебрак, покладений біля ваших воріт, увесь у виразках.

18. По-друге. “Не надійся на багатство нетривале.»Не покладайся на нього ні як на опору, ні як на джерело щастя.

Передусім не покладайтеся на нього як на допомогу. Ви гірко помиляєтеся, коли шукаєте підтримки в золоті чи сріблі. Вони не здатні піднести вас над світом, так само як не здатні піднести вас над дияволом. Знайте: і світ, і князь цього світу сміються з усіх таких приготувань проти них. У день скорботи це мало допоможе, навіть якщо багатство залишиться при вас у годину випробування. Та й не певно, що воно залишиться, бо як часто скарби «роблять собі крила і відлітають». Але навіть якщо не відлетять, яку опору дадуть вони вам у звичайних життєвих труднощах? Бажання ваших очей, дружину юності вашої, вашого сина, вашого єдиного сина, або друга, що був вам як власна душа, забрано одним ударом. Чи оживить багатство неживий прах, або чи покличе назад того, хто щойно жив у ньому? Чи вбереже воно вас від недуги, хвороб і болю? Хіба це відвідує лише бідних? Ні. Той, хто пасе ваші отари або оре вашу землю, часто має менше хвороб і болю, ніж ви. Його рідше навідують ці небажані гості, а коли вже приходять, то їх легше вигнати з малої хатини, ніж із «палаців, що сягають хмар». І коли ваше тіло карається болем або тане від виснажливої недуги, чим допоможуть вам ваші скарби? Нехай відповість бідний язичник:

Ut lippum pictae tabulae, fomenta podagrum

Auriculas citharae collecta sorde dolentes.

[«Це так само “корисно”, як показувати картини тому, хто страждає на очі, або ставити розкішний стіл перед паном, якого мучить біль у суглобах».]

19. Але попереду — ще більша біда за всі попередні. Тобі доведеться померти! Тобі доведеться зануритися в порох; повернутися до землі, з якої ти взятий; змішатися зі звичайною глиною. Тіло твоє піде в землю, як і було, а дух твій повернеться до Бога, Який його дав. І час наближається: роки минають стрімко, хоч і мовчки. Можливо, твій день уже схиляється до вечора: полудень життя минув, і тіні вечора починають лягати на тебе. Ти в собі самому відчуваєш наближення занепаду. Джерела життя виснажуються швидко. То що ж тобі дає твій скарб? Чи він пом’якшує смерть? Чи він полегшує ту урочисту годину? Навпаки. “О смерть, яка ж ти гірка для того, хто живе у спокої зі своїм майном!»Яке жахливе для нього те речення: “Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе!»— Чи зможе багатство зупинити цей удар або відтягнути цю страшну годину? Чи визволить воно душу твою, щоб вона не побачила смерті? Чи поверне воно втрачені роки? Чи додасть до твого призначеного часу хоч місяць, день, годину, мить? — А ті добрі речі, які ти вибрав собі тут за долю, чи підуть вони за тобою через велику прірву? Аж ніяк. Голим ти прийшов у цей світ, голим мусиш і повернутись.

Linquenda tellus, et domus, et placens

Uxor; neque harum quas colis, arborum,

Te, praeter invisam cupressos,

Ulla brevem dominum sequetur!

[Ось як переклав ці рядки Горація Вільям Боскоуен:

“Твої землі, оселя, люба жона —

Все це залишити тобі судилось.

Жодне з дерев, що так плекав,

Окрім зловісного кипарису, не йтиме за тобою до гробу.”]

Справді, якби ці істини не були надто очевидними, аби їх помітити — бо занадто очевидні, щоб їх заперечити, — жодна людина, якій судилося померти, не могла би покладатися на допомогу нетривалого багатства.

20. І не покладайся на них як на джерело щастя, бо й тут вони виявляються «оманливими на терезах». Це й так очевидно з усього сказаного: якщо ні золото й срібло, ні придбані за них вигоди та втіхи не здатні відвернути нашого нещастя, то вони тим більше не можуть зробити нас по-справжньому щасливими. Яке ж щастя дадуть вони людині, яка навіть серед достатку змушена зітхати:

До мого нового двору все одно заходить смутна думка,

І довкола моїх позолочених покрівель кружляє, не відступаючи, турбота.

Справді, досвід у цьому питанні настільки повний, сильний і незаперечний, що всі інші доводи здаються зайвими. Тож звернімося до самого факту. Хіба багаті й можновладці єдині щасливі люди? І хіба кожен із них стає бодай трохи щасливішим у міру того, як зростає його достаток? Та чи щасливі вони взагалі? Я ледве не сказав би: часто саме вони з усіх людей найбільш нещасні. Багатий чоловіче, бодай раз скажи правду з глибини серця. Скажи її і за себе, і за тих, хто подібний до тебе.

Серед нашого достатку все одно чогось бракує,

Мені, тобі, йому, кожному чогось не стає.

Те жорстоке «щось», якого ми не маємо,

Роз’їдає і заквашує все інше.

Так буде й далі, доки твої виснажливі дні марноти не зійдуть нанівець у ночі смерті.

Отже, покладатися на багатство як на джерело щастя — це найбільша з усіх дурниць під сонцем! Невже ти ще не переконаний у цьому? Невже можливо, щоб ти досі сподівався знайти щастя в грошах або в тому, що вони можуть дати? Чи здатні срібло й золото, їжа й пиття, коні й слуги, розкішний одяг, розваги й «насолоди», як їх називають, зробити тебе щасливим? Вони з такою самою легкістю могли б зробити тебе безсмертним.

21. Усе це — мертва показуха. Не покладайся на неї. Надійся на живого Бога — і будеш у безпеці під покровом Всемогутнього; Його вірність і істина будуть твоїм щитом і охороною. Він — дуже близька допомога у час скрути, допомога, яка ніколи не підведе. Тоді ти зможеш сказати, навіть якщо всі інші твої друзі помруть: “Господь живе, благословенний мій Помічник!»Він згадає про тебе, коли ти лежатимеш хворий на ліжку; коли людська допомога буде даремна. Коли всі речі земні не зможуть дати тобі опори, то Він «підтримає вас на ложі вашої недуги». Він полегшить твій біль; і Божі втіхи дадуть вам радість навіть серед вогню випробувань. І навіть коли ця земна хижа ось-ось упаде, коли вона вже готова розсипатися на порох, Він навчить тебе сказати: “Смерть, де твоє жало? Пекло, де твоя перемога? Дяка Богові, Який дає мені перемогу через Господа мого Ісуса Христа!”

Тож покладайтеся на Нього для щастя так само, як і для допомоги. Усі джерела радості в Ньому. Покладайтеся на Того, «Хто щедро дає нам усе для втіхи», на Того, Хто зі Своєї багатої й вільної милості простягає ці дари, немов у Своїй руці, щоб, приймаючи їх як Його дар і як запоруку Його любові, ми могли щиро радіти всім, чим володіємо. Саме Його любов надає смаку всьому, що ми куштуємо, вдихає життя й солодкість у кожен дар, так що кожне творіння підносить нас до великого Творця, і вся земля стає драбиною до неба. Він вливає радості, що при Його правиці, у все, що дарує Своїм вдячним дітям, які, маючи спільність з Отцем і Його Сином Ісусом Христом, знаходять у Ньому радість у всьому і понад усе.

22. По-третє, не прагніть примножувати майно. “Не складайте скарбів собі на землі”. Це — пряма, беззаперечна заповідь; така ж чітка, як “Не чини перелюбу.»То як можливо, щоб багата людина ставала ще багатшою — і при цьому не зрікалась Господа, Який її викупив? Так, як може будь-хто, хто вже має все необхідне для життя, прагнути до більшого — і не бути винним? “Не складайте”, — каже наш Господь, — “скарбів собі на землі.»Якщо, попри це, ви все ж збираєте і далі хочете збирати гроші чи майно, “де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають”, якщо ви хочете приєднувати дім до дому чи поле до поля, то навіщо називаєте себе християнами? Ви не слухаєте Ісуса Христа. Ви не маєте навіть наміру Йому коритися. Навіщо ви носите Його Ім’я? “Навіщо ви звете Мене: Господи, Господи, — а не робите того, що Я кажу?»— говорить Він Сам.

23. Ви запитаєте: “Але що ж нам тоді робити з нашими статками, якщо в нас є більше, ніж нам потрібно? Якщо ми не повинні їх зберігати, то що викинути?»Я відповідаю: навіть якби ви викинули їх у море, або спалили у вогні, — вони були би використані краще, ніж зараз. Ви не знайдете згубнішого способу розтринькати ці блага, ніж або накопичувати їх для свого потомства, або витрачати їх на себе в безрозсудній і марнотратній надмірності. Із усіх можливих способів марнування — ці два найгірші; вони найбільш протилежні Євангелію Христовому і найбільш згубні для твоєї душі.

Наскільки згубним є другий спосіб — чудово пояснив один сучасний автор:

“Якщо ми марнуємо наші гроші, ми не лише втрачаємо талант, який Бог нам дав, але й приносимо собі ще більшу шкоду: ми перетворюємо цей корисний талант на потужний засіб власного розтління; бо наскільки він витрачається неправильно, настільки підтримує в нас якийсь неправильний настрій, догоджає якимось марним і нерозумним бажанням, яких ми, як християни, маємо відректись.

Як кмітливість і таланти не можуть бути просто змарновані, а наражають людину на більші безумства, так і гроші не можуть бути просто змарновані, а якщо не використовуються згідно з розумом і вірою, роблять людину більш нерозумною і більш розпущеною, ніж вона була би без них. Якщо ви не витрачаєте свої гроші на добро для інших, то витрачаєте їх собі на шкоду. Ви чините, як той, хто відмовляється дати хворому другові цілющий напій, а сам не може його випити, не розпаливши собі кров. Бо саме такою є природа надмірних статків: якщо ти віддаєш їх потребуючим — вони як цілюще зілля; якщо витрачаєш на себе — вони лише запалюють і розладнують твій розум.

Використовуючи багатство там, де воно не має жодної реальної користі, де ми не маємо справжньої потреби, ми використовуємо його на шкоду: задовольняючи нерозумні бажання, підтримуючи погані настрої, потураючи дурним пристрастям і підтримуючи марнославний стан душі. Бо розкішна їжа та питво, вишуканий одяг і розкішні будинки, показні втіхи й розваги — усе це природно розбещує і порушує серце. Вони є поживою і ґрунтом для всіх слабкостей і глупостей нашої природи. Усі ці речі лише підживлюють те, чого взагалі не слід підживлювати. Вони суперечать тверезості й побожності серця, яке знаходить радість у Божому. Вони стають численними тягарями для розуму, через які нам важче і менш хочеться підносити думки й почуття до небесного.

Отже, гроші, витрачені таким способом, не просто пропадають або витрачаються даремно, а й ідуть на шкідливі цілі та дають сумні наслідки: вони розбещують і розхитують серце, роблять нас менш здатними жити за високими настановами Євангелія. Це все одно що забирати в бідних, аби купувати отруту для себе.”

24. Так само не мають виправдання й ті, хто відкладає те, чого не потребує для жодної розумної мети:

“Уявімо, що людина має руки, очі й ноги, які вона може віддати тим, хто їх потребує; але замість цього вона замикає їх у скрині, не бажаючи поділитися з братами, що сліпі чи кульгаві. Хіба не вважали би ми таку людину жорстоким виродком? А якби вона вважала за краще розважатись тим, що накопичує ці члени тіла, замість того, щоб заслужити вічну нагороду, віддаючи їх тим, хто їх потребує, — хіба не вважали би ми її божевільною?

А тепер згадаймо: гроші мають майже ту саму природу, що й очі або ноги. Якщо ми замикаємо їх у скринях, тоді як бідні й нужденні потребують їх для найнеобхіднішого, ми недалеко відійшли від жорстокості тієї уявної людини, яка радше ховала очі й руки, ніж ділилася ними. Якщо ми вважаємо за краще зберігати їх, ніж здобути собі вічну нагороду, мудро й доброчесно розпоряджаючись ними, ми винні в такому ж божевіллі, як той, хто ховає руки й очі замість того, щоб зробити себе навіки блаженним, поділившись ними з тими, хто потребує”.

25. Чи не це ще одна причина того, чому багатим так важко ввійти до Царства Небесного? Переважна більшість з них перебуває під прокляттям, під особливим Божим осудом; оскільки спосіб їхнього життя, загалом, полягає не лише в постійному грабунку Бога, у розтраті Його дарів і, таким чином, у розбещенні власної душі, але й у грабунку бідних, голодних, нагих; у кривді вдови і сироти, у відповідальності за всю ту нужду, страждання і біду, які вони могли б усунути, але не усунули. Так, хіба не кричить до них із землі кров усіх тих, хто загинув через нестаток, тоді як їхні статки лежали або в скринях, або були змарновані в розкошах? О, яку ж відповідь дадуть вони Тому, Хто готовий судити живих і мертвих!

26. Істинний спосіб використовувати те, чого ви не потребуєте для себе, ви можете, по-четверте, пізнати зі слів нашого Господа, які є продовженням попередніх: “Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть”. Вкладай усе, що можете віддати, в найбільш надійний банк, ніж цей світ може запропонувати. Збирай свої скарби в Божому банку, і Бог поверне їх вам в той день. “Хто жалкує над убогим — той дає в позику Господеві, і добродійство його буде йому відплачено.»І Господь скаже: “Запиши це на Мій рахунок! Проте, ти й так винен Мені самого себе!”

Давайте бідним із чистим серцем, із щирим наміром, і напишіть: “Стільки-то віддано Богові.»Бо “Оскільки ви зробили це одному з найменших із братів Моїх — Мені зробили.”

Це й є роль “вірного і мудрого домоуправителя”: не продавати ані свої доми, ані землю, ані основний капітал — більший він чи менший, — якщо на це немає якогось особливого приводу; і не бажати чи намагатися його примножити більше, ніж дозволено Євангелієм, і не розтринькувати в марнотах; а використовувати його повністю для тих мудрих і розумних цілей, для яких Господь доручив йому ці маєтки. Мудрий управитель, забезпечивши свій дім усім необхідним для життя й благочестя, робить собі друзів, використовуючи те, що час від часу залишається від «мамони неправедної», щоб «коли він занепаде, вони прийняли його до вічних осель», тобто щоб, коли його земна оселя зрештою зруйнується, ті, кому він раніше допоміг, і хто завдяки цьому був прийнятий до Авраамового лона, могли зустріти його в раю, у «домі Божому, вічному на небесах», дякуючи Богові за те добро, яке він їм учинив.

27. Отже, ми наказуємо вам, “багатим у цьому світі”, — маючи владу від нашого великого Господа і Наставника, — ἀγαθοεργεῖν, тобто постійно чинити добро, жити в постійному потоці добрих справ. “Будьте милосердні, як і Отець ваш Небесний милосердний”, Який чинить добро без упину. “Будьте милосердні»— наскільки? Наскільки можливо, усією тією силою, яку дав вам Бог. Зробіть це мірою свого доброчинства — не нікчемні світські звичаї чи примхи, а та міра, яку дає вам Бог. Ми наказуємо вам бути «багатими на добрі справи”; як ви маєте багато — давайте щедро. «Даром отримали — даром і давайте”; так, щоб не збирати скарби ніде, окрім як на небі. «Будьте готові роздавати»— кожному за його потребою. «Розсипайте, давайте убогим”; поділіться своїм хлібом із голодним. Одягніть нагого; прийміть мандрівника; принесіть або пошліть підтримку тим, що у в’язниці. Зцілюйте хворих не чудом, а через благословення Боже, що супроводжує твою вчасну підтримку. Нехай благословення того, хто був близький до загибелі від нужди, зійде на вас. Захищайте пригнобленого, заступайтеся за сироту, звеселіть серце вдови.

28. Ми закликаємо вас в Ім’я Господа Ісуса Христа бути «готовими ділитися», koinvnikous einai, мати той самий дух, хоча й не той самий зовнішній стан, що й ті віруючі давніх часів, які перебували непохитно en th koinvnia, у тому блаженному й святому спілкуванні, де «ніхто не казав, що щось є його власністю, але все в них було спільне». Будьте управителем, вірним і мудрим управителем, Божим і бідних, відрізняючись від них лише двома обставинами: по перше, що ваші потреби спершу забезпечуються з тієї частки Господніх благ, яка лишається у ваших руках, і, по друге, що ви маєте блаженство давати. Так «складайте собі добру основу», не в теперішньому світі, але радше «на майбутній час, щоб осягнути вічне життя». Велика основа всіх Божих благословень, чи тимчасових, чи вічних, є Господь Ісус Христос, Його праведність і кров, те, що Він зробив, і те, що Він перетерпів за нас. І «іншої основи», в цьому значенні, «ніхто не може покласти», ні апостол, ні ангел із неба. Але через Його заслуги все, що ми робимо в Його Ім’я, стає основою для доброї нагороди в той день, коли «кожен одержить свою нагороду за своєю працею». Тому «працюй» ти «не за поживу, що гине, але за ту, що перебуває на вічне життя». Тому «що тільки ваша рука» тепер «знайде робити, те робіть з усією своєю силою». Тому нехай жодна добра нагода не минає без діла, хапайте золоті миті, що швидко проминають, бо цими кількома скороминущими роками ви здобуваєте вічність.

«У терпеливому перебуванні в добрих ділах шукай» ти «слави, честі й безсмертя». У постійному, ревному виконанні всяких добрих справ чекай тієї щасливої години, коли Цар скаже: «Я голодував, і ви дали Мені їсти; Я прагнув, і ви напоїли Мене. Я був чужинцем, і ви прийняли Мене; Я був нагий, і ви одягли Мене. Я був хворий, і ви відвідали Мене; Я був у в’язниці, і ви прийшли до Мене. Прийдіть, благословенні Мого Отця, успадкуйте Царство, приготоване вам від закладин світу!»

Редакція: Жан Фогерсон. Редакційні виправлення: Раян Денкер і Джордж Лайонс для Центру прикладного богослов’я ім. Веслі

Авторські права © 1999 Центр прикладного богослов’я ім. Веслі.

Цей текст може вільно використовуватися для особистих або наукових цілей, або розміщуватись на інших веб-сайтах за умови збереження цього повідомлення. Будь-яке використання цього матеріалу в комерційних цілях суворо заборонено без письмового дозволу Центру Веслі при Університеті Назарянина Північного Заходу, Нампа, Айдахо 83686, США. Щоб отримати дозвіл, звертайтесь до вебмайстра.