Проповідь 29 - Нагірна Проповідь Господа Нашого: Дев’яте повчання

1-16 листопада 1747

Проповіді Джона Веслі – Проповідь 29

Нагірна Проповідь Господа Нашого: Дев’яте повчання

«Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні. Через те вам кажу: Не журіться про життя своє що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло? Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них? Хто ж із вас, коли журиться, зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного? І про одяг чого ви клопочетесь? Погляньте на польові лілеї, як зростають вони, не працюють, ані не прядуть. А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них. І коли польову ту траву, що сьогодні ось є, а взавтра до печі вкидається, Бог отак зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні! Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось? Бож усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться. Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи!» (Матвія 6:24-34).

1. Записано про народи, яких цар Ассирії, після того як відвів Ізраїль у полон, оселив у містах Самарії, що «вони боялися Господа і богам своїм служили». «Вони боялися Господа», тобто віддавали Йому лише зовнішнє служіння, що ясно засвідчує: вони мали страх Божий, хоча й «не за пізнанням». Водночас «служили бовванам своїм. Так само сини їхні та сини їхніх синів, як робили батьки їхні, так роблять вони аж до цього дня» (2 Царів 17:33, 41).

Наскільки подібна до цього поведінка більшості сучасних християн! «Вони бояться Господа» — вони також здійснюють зовнішнє служіння Йому, і цим свідчать, що мають трохи страху Божого; але водночас «служать своїм богам». Є ті, хто навчає їх, як і ассирійців, «про Бога цього краю» — Бога, чиє ім’я досі носить ця земля, якого колись шанували там у святості. Та однак, вони не служать Йому єдиному; не мають достатнього страху перед Ним. Але «кожен народ творить своїх богів — кожен у місті, де живе». «Ці народи бояться Господа», вони не відмовилися від зовнішньої форми поклоніння Йому; але «служать своїм різьбленим образам» — сріблу й золоту, творінням людських рук: грошам, насолодам і славі — богам цього світу, які більш ніж наполовину ділять їхнє служіння з Богом Ізраїля. Так чинять і «їхні діти, і діти їхніх дітей — як робили батьки їхні, так роблять вони аж до сьогодні».

2. Але хоча, говорячи загальною мовою людей, цих бідних язичників і названо такими, що «бояться Господа», утім Святим Духом негайно додається, вже відповідно до істини та суті речей: « не бояться Господа, і не роблять за уставами своїми та за правом своїм, ані за Законом, ані за заповіддю, як наказав був Господь синам Якова, якому дав ім’я Ізраїля. І склав Господь із ними заповіта, і наказав їм, говорячи: Не будете боятися інших богів, і не будете вклонятися їм, і не будете служити їм…а тільки Господа, Бога вашого, будете боятися, і Він вирятує вас із руки всіх ваших ворогів».

Той самий присуд виносить безпомилковий Дух Божий, так само судять і всі ті, кому Він відкрив очі розуміння, щоб вони могли розпізнавати Божі речі, щодо цих убогих «християн», як їх зазвичай називають. Якщо говорити згідно з істиною та справжнім станом речей, «вони не бояться Господа і не служать Йому». Бо вони не чинять «за заповітом, який Господь уклав із ними», ані за «законом і заповіддю, яку Він заповів їм, кажучи: Господу, Богові твоєму, поклоняйся, і Йому одному служи». «Вони й до цього дня служать іншим богам». Адже «ніхто не може служити двом панам».

3. Яке ж марне прагнення людини — намагатися служити двом панам! Хіба важко передбачити неминучий наслідок такої спроби? «Бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує». Ці дві частини речення, хоча і подані окремо, мають розумітися разом: бо друга є наслідком першої. Людина природно прихилиться до того, кого любить. Вона так приліпиться до нього, що служитиме йому охоче, вірно і старанно. І водночас вона настільки зневажатиме того, кого ненавидить, що майже не зважатиме на його накази, і навіть якщо буде виконувати їх, то лише неохоче та недбало. Тому, хоч би що вважали за можливе мудреці цього світу, «не можете Богові служити й мамоні».

4. Мамона — це ім’я одного з язичницьких богів, якого вважали покровителем багатства. Тут це слово вжите у значенні самого багатства: золота й срібла, або загалом грошей, а в ширшому розумінні — усього, що ними можна придбати: зручностей, почестей, тілесних утіх.

Але що ж мається на увазі під служінням Богові і що — під служінням мамоні?

Ми не можемо служити Богові, якщо не віримо в Нього. Це єдина справжня основа служіння Йому. Тому віра в Бога, як у Того, Хто через Христа Ісуса примирив світ із Собою, віра в Нього як у люблячого і прощаючого Бога — це перша велика складова Його служіння.

Віра в Бога також означає довіру до Нього як до джерела сили, без Якого ми не можемо нічого чинити, Хто щомиті наділяє нас силою з висоти, без якої неможливо Йому догодити; як до нашої допомоги, єдиної підтримки в час скорботи, Який оточує нас піснями визволення; як до нашого щита, нашого захисника і Того, Хто підносить голову нашу понад усіма ворогами, що навколо нас.

Це означає довіру до Бога як до нашого щастя; як до центру духовного життя; єдиного відпочинку для наших душ; єдиного добра, що відповідає всім нашим прагненням і спроможне задовольнити всі бажання, які Він Сам у нас створив.

Це означає, що (а це майже споріднене з попереднім) ми маємо покладатися на Бога як на нашу мету, мати Його перед очима в усьому, користуватися всім лише як засобами для насолоди Ним. Де би ми не були і що би не робили, ми маємо бачити Невидимого, Який дивиться на нас із благоволінням, і все відносити до Нього в Христі Ісусі.

5. Таким чином вірити є першим, що ми маємо розуміти під служінням Богові. Друге є любити Його.

Любити Бога так, як це описує Писання, так, як Сам Бог цього вимагає від нас, і, вимагаючи, зобов’язується звершити в нас, означає любити Його як ЄДИНОГО БОГА, тобто «всім серцем, і всією душею, і всім розумом, і всією силою». Це означає бажати одного лише Бога заради Нього Самого, і нічого іншого, окрім як у відношенні до Нього, радіти в Богові, втішатися в Господі, не лише шукати, але й знаходити щастя в Ньому, насолоджуватися Богом як Найдорожчим серед десяти тисяч, спочивати в Ньому як у нашому Богові й нашому всьому. Одним словом, це означає таку спільність з Богом, яка робить нас щасливими завжди.

6. Третє, що слід розуміти під служінням Богові — це уподібнення чи наслідування Йому.

Як каже Отéць давнини: Optimus Dei cultus, imitari quem colis — «Найкраще поклоніння Богові — це уподібнюватися Тому, Кому поклоняєшся».

Ми говоримо тут про наслідування чи уподібнення Йому в дусі розуму нашого: бо саме з цього починається справжнє християнське наслідування Бога. «Бог є Дух», і ті, що наслідують Його, мають робити це «в дусі й правді».

А Бог є любов: тому ті, хто уподібнюється Йому в дусі свого розуму, перетворюються в той самий образ. Вони милосердні, як і Він милосердний. Їхня душа — це сама любов. Вони лагідні, доброзичливі, співчутливі, милостиві; і не лише до добрих і лагідних, а й до жорстоких. Так, вони, як і Він, люблять кожну людину, і милість їхня простягається на всі Його творіння.

7. Ще одне, що ми повинні розуміти під служінням Богові — це послух Йому; прославлення Його як тілом, так і духом; дотримання Його зовнішніх заповідей; ревне виконання всього, що Він наказав; обережне уникання всього, що Він заборонив; виконання всіх звичайних справ життя з щирим серцем і єдиним спрямуванням — у дусі святої і палкої любові, як жертву Богові через Ісуса Христа.

8. А тепер розгляньмо, що ж означає служити мамоні. І, по-перше, це означає покладатися на багатство, на гроші, або на речі, які можна за них придбати, як на свою силу, як на засіб, завдяки якому ми зможемо здійснити наші задуми; покладатися на них як на нашу допомогу, з якої ми сподіваємося на втіху чи порятунок в біді.

Це означає шукати щастя в світі; вважати, що «життя людини», її добробут, «залежить від достатку речей, які вона має»; сподіватися на спокій у видимих речах; на вдоволення — в зовнішньому достатку; очікувати насичення у речах світу цього, що його неможливо знайти поза Богом.

А якщо ми так чинимо, то ми неминуче зробимо світ своєю метою; остаточною метою, якщо не всіх, то принаймні багатьох наших вчинків, справ і намірів; де ми будемо прагнути лише до примноження багатства, до здобуття втіхи або слави, до надбання більшої міри тимчасового без жодного огляду на вічне.

9. Служіння мамоні, по-друге, означає любити світ; бажати його заради нього самого; знаходити радість у його речах і приліплювати до них серце своє; шукати (хоч це й неможливо знайти) щастя в ньому; спиратися всім тягарем своєї душі на цей надламаний очерет, попри те, що щоденний досвід показує: він не підтримає, а лише «ввійде в нашу руку й проколе її».

10. Бути подібним до світу, уподібнюватися йому — це третє, що ми маємо розуміти під служінням мамоні; мати не лише задуми, а й бажання, настрої, схильності, подібні до світських; мати земний, тілесний розум, прикутий до речей земних; бути свавільним, надмірно любити себе; високо цінувати власні досягнення; прагнути й насолоджуватись похвалою від людей; боятися докорів, уникати їх і відчувати до них огиду; бути нетерпимим до докору, легко дратуватися й швидко відплачувати злом за зло.

11. Служити мамоні — це, нарешті, слухатися світу, зовні уподібнюючись його правилам і звичаям; ходити, як ходять інші люди, звичним шляхом, широкою, гладкою, протоптаною дорогою; бути в моді; йти за більшістю; чинити, як усі навколо; тобто чинити волю плоті та розуму, догоджати своїм апетитам і нахилам; приносити жертви самому собі; шукати власної зручності й утіхи як у словах, так і в учинках.

То що може бути очевидніше за істину: «Не можете Богові служити й мамоні»?

12. Хіба кожна людина не бачить, що не зможе з миром у серці служити обом? Що намагання одночасно бути з Богом і зі світом — це надійний шлях до розчарування в обох, до відсутності спокою і в одному, і в іншому? У яке ж нещасне становище потрапляє той, хто боїться Бога, але не любить Його, хто служить Йому, але не всім серцем, має лише тягар, а не радість віри! У нього стільки віри, щоб бути нещасним, але не досить, щоб бути щасливим: його релігія не дає йому насолоджуватися світом, а світ не дає насолоджуватися Богом. Тож, вагаючись між обома, він втрачає і одне, і друге; не має спокою ані в Бозі, ані в світі.

13. Хіба кожна розумна, мисляча людина не бачить, що не може служити обом, залишаючись у злагоді із собою? Чи можна уявити щось більш разюче й непослідовне, ніж поведінка того, хто намагається слухатися обох панів «Богові служити й мамоні»? Така людина справді «грішник, який іде двома дорогами»: один крок уперед, інший назад. Він безупинно будує однією рукою, а другою руйнує. Він і любить гріх, і ненавидить його: він весь час шукає Бога, і водночас тікає від Нього. Він хоче, і не хоче. Він не є тією ж самою людиною навіть упродовж одного дня — ні, навіть однієї години. Він є строката мішанина всіляких протилежностей, купа суперечностей, зібраних воєдино. О, будь узгодженим із собою так чи інакше! Повернись або направо, або наліво. Якщо мамона — Бог, служи їй; якщо Господь — то Йому служи. Але ніколи не думай служити жодному з них, якщо не робитимеш це всім серцем.

14. Хіба не бачить кожен розсудливий, кожен мислячий чоловік, що служити Богові й мамоні одночасно є просто неможливо? Бо між ними є найповніша протилежність, найбільш непримиренна ворожнеча. Навіть протилежність між найсупротивнішими речами на землі, між вогнем і водою, між темрявою і світлом, тьмяніє й майже зникає, якщо порівняти її з протилежністю між Богом і мамоною. Тому в усьому, чим ви служите одному, ви неминуче відмовляєте іншому. Чи ви вірите в Бога через Христа? Чи покладаєтеся на Нього як на вашу силу, вашу поміч, ваш щит і вашу найвищу нагороду, як на ваше щастя, як на вашу мету в усьому, понад усе? Тоді ви не можете покладатися на багатство. Це неможливо доти, доки у вас є така віра в Бога. А якщо ви покладаєтеся на багатство, тоді ви зреклися віри, ви не покладаєтеся на живого Бога. Чи ви любите Бога? Чи шукаєте й знаходите щастя в Ньому? Тоді ви не можете любити світ, ані того, що є в світі. Ви розп’яті для світу, і світ розп’ятий для вас. А якщо ви любите світ, якщо ваші прихильності спрямовані на земне, якщо ви шукаєте щастя в земному, тоді неможливо, щоб ви любили Бога. Тоді в вас немає любові Отця. Чи ви уподібнюєтеся до Бога? Чи ви милосердні, як милосердний ваш Отець? Чи ви, оновленням розуму, перемінюєтеся в образ Того, Хто створив вас? Тоді ви не можете уподібнюватися цьому теперішньому світові. Ви відреклися всіх його прихильностей і пожадань. А якщо ви уподібнюєтеся до світу, якщо ваша душа й досі носить образ земного, тоді ви не оновлені духом вашого розуму, ви не носите образу небесного. Чи ви слухаєтеся Бога? Чи ви ревні чинити Його волю на землі так, як ангели чинять на небі? Тоді неможливо, щоб ви слухалися мамони. Тоді ви відкрито стаєте супроти світу, ви відкидаєте його звичаї й засади, ви не підете за ними і не дасте їм вести вас. А якщо ви йдете за світом, якщо живете, як інші люди, якщо догоджаєте людям, якщо догоджаєте собі, тоді ви не можете бути слугою Бога. Ви від вашого пана й батька, диявола.

15. Тому: «Господу, Богові твоєму, поклоняйся, і Йому одному служи». Відкиньте усі думки про подвійне служіння — Богові й мамоні. Не ставте собі іншої мети, не шукайте іншої підтримки й щастя, окрім Бога. Не прагніть нічого ні на землі, ні на небі, крім Нього. Нехай ваша єдина ціль — це пізнати Його, любити Його і насолоджуватися Ним. І тому, оскільки це вся ваша справа, то тут, єдина розумна мета, яку ти можеш мати, єдиний намір, якого слід дотримуватися в усьому, — «Через те вам кажу» (як продовжує Господь свою бесіду): «Не журіться про життя своє що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся» — глибока й важлива настанова, яку нам слід добре обдумати й глибоко зрозуміти.

16. Господь не вимагає тут, щоб ми були зовсім бездумні навіть у справах цього життя. Легка, безтурботна вдача є станом, що найбільш віддалений від усього духу релігії Ісуса Христа. Він також не вимагає, щоб ми були «ледачими в ділі», млявими й повільними в справах. Це також суперечить усьому духу Його Євангелія. Християнин так само ненавидить лінощі, як і пияцтво; і уникає неробства, як і перелюбу. Він добре знає, що є один вид думок і турбот, які угодні Богові; які абсолютно необхідні для належного виконання тих зовнішніх справ, до яких провидіння Боже його покликало.

Бо воля Божа — щоб кожна людина працювала, щоб їсти свій хліб; так, і щоб кожен дбав про своїх, про членів свого дому. Також воля Його, щоб ми «нікому нічого не винні були», але дбали про чесне перед усіма людьми. А це неможливо без певної думки, без певного клопоту в розумі; так, часто не без довгих і серйозних роздумів, не без великої і напруженої турботи. Відтак ця турбота — дбати про себе та свою родину, цей клопіт, як виконати обов’язки перед іншими — наш благословенний Господь не засуджує. Навпаки, це є добре й угодне перед Богом, нашим Спасителем.

Угодно Богові, щоб ми настільки турбувалися про будь-яку справу, що в нас під рукою, аби мати ясне уявлення про неї, ще до того, як взятися до виконання. І правильно буде періодично обдумувати, які кроки слід у ній зробити; а також — заздалегідь приготувати все необхідне для її якомога найефективнішого виконання. Ця турбота, яку деякі називають «турботою розуму», зовсім не була тим, що Господь мав на меті засудити.

17. Те, що Він тут засуджує є турботою серця; тривожна, неспокійна турбота; турбота, що приносить страждання; усяка турбота, що шкодить душі чи тілу. Те, що Він забороняє — це турбота, яка, як свідчить гіркий досвід, виснажує кров і висмоктує сили; яка наперед відчуває всі біди, яких боїться, і приходить, щоб мучити нас до свого часу. Він забороняє лише ту турботу, яка отруює благословення сьогодення страхом перед можливими нестатками завтра; яка не може радіти теперішньому достатку через побоювання майбутньої нужди. Така турбота не лише важка недуга, тяжка хвороба душі, але й тяжкий гріх перед Богом, гріх найглибшого відтінку. Це велика зневага до благодатного Володаря і мудрого Керівника усього; вона неминуче означає, що великий Суддя чинить неправду; що Він не керує всім належно. Вона прямо свідчить, що Йому бракує або мудрості, якщо Він не знає, у чому ми маємо потребу, або доброти, якщо Він не забезпечує цим усіх, хто покладає на Нього надію.

Остерігайся, отже, щоб ти не мав турботи в цьому розумінні: не турбуйся тривожно ні про що. Не май неспокійної турботи — це чітке й надійне правило: неспокійна турбота — це гріховна турбота. З єдиною метою догодити Богові — роби все, що в твоїх силах, щоб забезпечити «чесне перед усіма людьми». А тоді віддай усе в руки сильнішого, залиш результат Богові.

18. «Не журіться» в такому розумінні — не майте тривожної, болісної турботи навіть «про життя своє що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло?» Якщо ж Бог дав вам життя, більший дар, то хіба ж не дасть і поживу для його підтримки? Якщо дав вам тіло, то хіба не дасть і одягу, щоб його прикрити? Особливо ж, якщо ви віддали себе Йому і служите Йому всім серцем. «Погляньте на птахів небесних»: гляньте довкола, відкрийте очі, «вони не сіють, не жнуть, не збирають у клуні», але їм нічого не бракує: «ваш Отець небесний годує їх. Чи ж ви не багато вартніші за них?» Ви — створіння, здатні до спілкування з Богом, чи ж ви не дорожчі в Його очах, не займаєте вищого щабля в ієрархії створінь? «Хто ж із вас, коли журиться, зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного?» Яка ж тоді користь від такої тривожної турботи? Вона є цілковито марною й безрезультатною.

«І про одяг чого ви клопочетесь?» Хіба ви не маєте щоденного докору сумління, куди би не звернули свій погляд? «Погляньте на польові лілеї, як зростають вони, не працюють, ані не прядуть. А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них. І коли польову ту траву, що сьогодні ось є, а взавтра до печі вкидається» (її скошують, спалюють і більше її не видно), «скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні» — вас, кого Він створив, щоб бути вічними, щоб відображати Його вічність! Ви справді маловіри; бо інакше не могли би навіть на мить сумніватися в Його любові й опіці.

19. «Отож не журіться, кажучи: Що будемо їсти», якщо ми не складатимемо скарбів на землі; «Що будемо пити», якщо служитимемо Богові всіма силами, якщо наш погляд буде спрямований лише на Нього; «У що будемо вдягатися», якщо ми не будемо уподібнюватися світові, якщо ми викличемо невдоволення тих, хто міг би нам допомогти. «Бож усього того погани шукають», — тобто язичники, що не знають Бога. А ви знаєте: «знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно». І Він вказав вам безпомилковий шлях до постійного забезпечення: «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться».

20. «Шукайте найперш Царства Божого» — перш ніж дати місце будь-якій іншій думці чи турботі, нехай ваше прагнення буде до того, щоб Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа (Який «віддав Сина Свого Єдинородного», щоб, віруючи в Нього, «ви не загинули, а мали життя вічне») царював у вашому серці, щоб явив Себе у вашій душі, щоб перебував і царював там; щоб «повалив кожне піднесення, що підноситься проти пізнання Божого, і взяв у полон кожну думку — на послух Христові». Нехай Бог має повну владу над вами: нехай царює без суперника, нехай володіє всім серцем і править сам. Нехай Він буде вашим єдиним бажанням, вашою радістю, вашою любов’ю, щоб усе ваше єство постійно вигукувало: «Господь Бог Вседержитель царює!»

«Шукайте Царства Божого й правди Його». Праведність — це плід Божого царювання в серці. А що таке праведність, як не любов — любов до Бога і до всього людства, що випливає з віри в Ісуса Христа, і народжує смиренність, лагідність, доброзичливість, довготерпіння, терпимість, умертвлення до світу — і кожен належний стан серця щодо Бога й людей. І з цього народжуються всі святі діла, все, що приємне і похвальне; всі вчинки віри і праці любові, які є угодними Богові і корисними людям.

«Правди Його» — тобто це Його праведність і далі: вона є Його вільним даром нам, задля Ісуса Христа Праведного, через Якого лише вона здобута для нас. І це Його дія: лише Він творить її в нас, натхненням Святого Духа.

21. Можливо, таке розуміння допоможе краще усвідомити інші місця Писання, які ми не завжди ясно розуміли. Апостол Павло, говорячи у Посланні до Римлян про невіруючих юдеїв, каже: «Бо, не знаючи Божої праведності, і шукаючи встановити власну праведність, вони не підкорилися Божій праведності». Думаю, це одне з можливих значень: вони були «невігласами Божої праведності» — не тільки праведності Христової, приписаної кожному віруючому, через яку стираються всі його гріхи і він примиряється з Богом; але (що тут, здається, мається на увазі ще більше) вони не знали тієї внутрішньої праведності, тієї святості серця, яка з повним правом зветься Божою праведністю, як Його вільний дар через Христа і Його творіння, втілене в нас силою Святого Духа. І через це вони «прагнули встановити власну праведність» — ту зовнішню праведність, що могла би, хоч і недосконало, здаватися їхньою. Бо вона не була справою Духа Божого, і не була прийнята Ним. Вони могли створити її самі, власними силами, але в Божих очах вона була, як сморід. І все ж, покладаючись на неї, вони не захотіли «підкоритися Божій праведності». Так, вони ожорсточилися проти тієї віри, через яку її можна було б прийняти. «Бо Христос — кінець Закону на праведність кожному, хто вірує». Коли Христос промовив: «Звершилось!» — то поклав край закону обрядів і зовнішніх ритуалів, щоб через Свою кров, через ту єдину жертву Самого Себе, раз і назавжди принесену, запровадити кращу праведність, а саме образ Бога, у найглибшу душу кожного, хто вірує.

22. Близькі до цього й слова апостола в Посланні до Филип’ян: «Але що для мене було надбанням, те я заради Христа за втрату прийняв… щоб придбати Христа» — увійти в Його вічне Царство — «і знайтись у Ньому», віруючи в Нього, «не маючи власної праведності, що від Закону, але ту, яка через віру в Христа, праведність, що від Бога через віру». — «Не маючи власної праведності, яка від Закону» — зовнішньої праведності, тієї позірної побожності, що я колись мав, коли сподівався бути прийнятим Богом через те, що, як фарисей, «у праведності Закону був бездоганним» — «але ту, яка через віру в Христа» — внутрішню святість, відновлення душі у всіх її бажаннях, схильностях і почуттях — «що від Бога» (вона — Божа справа, а не людська) — «через віру»; через віру в Христа, через об’явлення Ісуса Христа в нас і віру в Його кров, через яку ми отримуємо прощення гріхів і спадщину серед освячених.

23. «Шукайте найперше» цього «Царства Божого» у своїх серцях; цієї праведності, яка є даром і творінням Божим — образом Божим, оновленим у вашій душі — «а все це вам додасться »; усе необхідне для тіла; стільки, скільки Бог вважатиме за краще для просування Свого Царства. Воно «додасться» — тобто буде «додано», понад те, що ви шукаєте. Шукаючи миру й любові Божої, ви знайдете не лише те, чого шукаєте безпосередньо — Царство, що не захитується, але й те, чого не шукали, не заради нього самого, а тільки як допоміжного. Ви знайдете на шляху до Царства і все зовнішнє, що справді корисне для вас. Цю турботу Бог взяв на Себе: покладіть на Нього всю свою турботу. Він знає ваші потреби, і чого бракуватиме, того не забракне.

24. «Отож, не журіться про завтрашній день». Не тільки не турбуйтесь, як зібрати собі скарби на землі, як примножити своє багатство; не журіться, як придбати більше їжі, ніж можете з’їсти, більше одягу, ніж можете носити, або більше грошей, ніж потрібно вам щодня для простих і розумних потреб життя; але й не майте неспокійної турботи навіть про ті речі, які справді необхідні для тіла. Не обтяжуйте себе тепер думками про те, що ви робитимете в час, який іще далеко. Можливо, той час ніколи не прийде; або ж це вже не буде вашою справою, бо перед тим ви вже пройдете через усі хвилі життя і причалите до вічності. Усі ці далекі задуми не для вас, бо ви лише одноденне творіння. Та й, власне, що вам до завтрашнього дня? Чому турбуєтесь без потреби? Бог забезпечує вас сьогодні всім необхідним для підтримки життя, яке Він вам дарував. Цього досить. Віддайте себе Йому в руки. Якщо доживете до завтра, Він подбає і про нього.

25. Понад усе — не робіть турботи про майбутнє виправданням для нехтування теперішнім обов’язком. Це найфатальніша форма «турботи про завтрашнє». І як часто вона зустрічається серед людей! Якщо ми закликаємо когось жити з чистим сумлінням, уникати того, в чому він переконаний, що це зло, то він нерідко відповідає: «А як же нам жити? Хіба ми не повинні дбати про себе й свої родини?» І вони вважають це достатньою причиною, щоб продовжувати жити у свідомому гріху. Вони кажуть, і, можливо, вірять, що служили би Богові вже тепер, якби не боялися втратити хліб насущний. Вони би готувалися до вічності, але бояться нестатків у житті. Тож вони служать дияволу за шматок хліба; кидаються у пекло зі страху перед нуждою; віддають свої душі, щоби, можливо, колись не залишитися без тілесної поживи!

Не дивно, що ті, хто таким чином вириває справу з Божих рук, так часто розчаровуються в тому, чого прагнули; що, покидаючи небо, щоб здобути земне, втрачають і одне, і друге. Бог, ревнивий у Своєму провидінні, часто дозволяє цьому статись. Так ті, що не покладають надії на Бога, а дбають тільки про земне, занедбуючи вічне, втрачають навіть те, чого прагнули. На всіх їхніх починаннях лежить видиме прокляття: що би вони не робили, воно не має успіху, так що після того, як вони покинули Бога заради світу, вони втрачають і те, чого шукали, і те, чого не шукали. Вони не досягають Царства Божого та Його праведності, і до того ж інше їм не додається.

26. Є ще один спосіб «турботи про завтрашнє», який так само забороняється цими словами. Ми можемо надмірно турбуватися навіть у духовних речах так, що нехтуємо тим, що слід чинити зараз. Як легко нам непомітно впасти в це, якщо ми не будемо постійно пильнувати в молитві! Як легко нас захоплює уява: ми будуємо далекі плани, малюємо чудові картини майбутнього! Ми думаємо, яке добро ми робитимемо, коли опинимось у такому-то місці чи коли настане такий-то час! Якими корисними ми будемо, якими щедрими на добрі діла, коли стане легше жити! Як ревно будемо служити Богові, коли зникне певна перешкода!

Або, можливо, зараз ваша душа в смутку: Бог, здається, приховав від вас обличчя Своє. Ви майже не відчуваєте світла Його присутності; не можете смакувати Його викупну любов. У такому стані як природно казати: «О, як я прославлю Бога, коли знову зійде світло Його обличчя на мене! Як я закликатиму інших славити Його, коли Його любов знову буде вилита в серці моєму! Тоді я буду ось таким і таким: буду свідчити про Бога скрізь, не соромитимусь Євангелія Христового. Тоді я викуплю час; використаю кожен талант, який маю». Не вірте собі. Ви не зробите цього потім, якщо не робите цього зараз. «Хто вірний у малому» — в будь-чому, чи то в земному, чи у страху чи любові Божій — «той і в великому вірний». Але якщо ви зараз ховаєте один талант у землю, тоді ви сховаєте і п’ять. Тобто, якщо їх коли-небудь вам буде дано; хоча навряд чи це станеться. Справді, «тому, хто має», тобто використовує те, що має, «буде дано, і матиме вдосталь. А в того, хто не має», тобто не використовує благодаті, яку вже отримав, хоч би в якою мірою, «відніметься й те, що має».

27. І не турбуйтеся про спокуси, що можуть трапитись завтра. Це також небезпечна пастка. Не думайте: «Коли прийде така-то спокуса, що я тоді зроблю? Як вистою? Я відчуваю, що не маю сили протистояти. Я не здатен перемогти такого ворога». Абсолютно правильно: ви не маєте зараз сили, якої не потребуєте в цю мить. Ви не здатні в цю мить перемогти ворога, що ще не нападає. Із благодаттю, яку маєте зараз, ви не витримаєте випробувань, яких ще немає. Але коли прийде спокуса, тоді прийде і благодать. У більших випробуваннях буде більша сила. Коли страждання примножуються, то в тій самій мірі примножуються й утіхи Божі. Тож у кожній ситуації благодаті Божої буде досить для вас. Він не дозволяє тобі бути спокушеним сьогодні понад силу; і «у кожній спокусі дає вихід». «Як дні твої — така й сила твоя».

28. «Завтра за себе само поклопочеться» — тобто, коли настане, тоді й подумаєте про нього. Живіть сьогодні. Нехай це буде вашою щирою турботою — використати нинішню годину. Це — ваше; і це — все, що маєте. Минуле — як ніщо, немов його й не було. Майбутнє — не ваше. Можливо, воно взагалі не настане. На нього не можна покладатися: «Бо не знаєш, що день грядущий принесе». Тож живіть сьогодні: не втрачайте жодної години; використайте цю мить — бо вона ваша. «Хто знає, що було раніше або що буде після нього під сонцем?» Покоління, які були від початку світу — де вони тепер? Зникли: забуті. Вони були, прожили свої дні, і впали з дерева життя, як листя восени. Вони розпорошилися, стали порохом! За ними прийшло інше покоління — і воно пішло слідом за батьками. І вже «не побачать світла».

Тепер ваша черга жити на землі. «Радій, юначе, в дні молодості твоєї!» Користуйся цим, саме цим теперішнім, насолоджуючись Тим, «Чиї роки не закінчуються». Нехай око ваше буде звернене лише на Нього, в Якому «немає зміни, ані тіні переміни». Віддайте Йому своє серце; покладіться на Нього. Будьте святим нині, як Він є святий. Схопіть цю благословенну нагоду чинити Його досконалу і приємну волю. Радійте, що «зазнаєте втрати всього», аби «здобути Христа».

29. Охоче терпіть сьогодні, задля Його Імені, усе, що Він дозволяє цьому дню принести вам. Але не зосереджуйтеся на стражданні завтрашнього дня. «Досить на день його лиха». Лихо, якщо говорити по людському, може бути докором, нестатками, болем чи хворобою; але мовою Бога все це є благословенням. Це дорогоцінний бальзам, приготований Божою мудрістю і по різному розподілений між Його дітьми відповідно до різних недуг їхніх душ. І Він дає в один день достатнє для того дня, відповідно до потреби й сили недужого. Тож якщо ви берете сьогодні те, що належить завтрашньому дню, якщо додаєте це до того, що вже дано вам, це стане більшим, ніж ви можете знести. Це шлях не до зцілення, а до нищення власної душі. Тому візьміть лише стільки, скільки Він дає вам сьогодні. Сьогодні чиніть і терпіть Його волю. Сьогодні віддайте себе, своє тіло, душу й дух Богові через Христа Ісуса; не бажайте нічого, окрім того, щоб Бог був прославлений у всьому, чим ви є, у всьому, що ви робите, у всьому, що ви терпите. Не шукайте нічого, окрім пізнання Бога і Його Сина Ісуса Христа через Вічного Духа; не прагніть нічого, окрім любові до Нього, служіння Йому і насолоди Ним у цю годину і навіки. А тепер «Богові Отцю, Який створив мене і весь світ», «Богові Сину, Який викупив мене і все людство», «Богові Святому Духові, Який освячує мене і всіх вибраних Божих людей», честь і хвала, велич і влада навіки віків. Амінь.

Редагування — Джоел Най (Joel Nye), з виправленнями від Раяна Данкера (Ryan Danker) та Джорджа Лайонса (George Lyons) для Центру прикладного богослов’я Веслі.

Авторське право © 1999 Центр прикладного богослов’я Веслі.

Текст може вільно використовуватись для особистих чи наукових цілей або дублюватися на інших вебсайтах за умови збереження цього повідомлення. Будь-яке використання цього матеріалу з комерційною метою суворо заборонене без попереднього письмового дозволу Центру Веслі при Університеті Назарянина Північного Заходу (Northwest Nazarene University), Нампа, Айдахо 83686.

Для отримання дозволу звертайтеся до вебмайстра.