Проповідь 23 - Про Нагірну проповідь нашого Господа: Третє повчання

21 липня 1739

Проповіді Джона Веслі – Проповідь 23

Про Нагірну проповідь нашого Господа: Третє повчання

«Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть. Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами» (Матвія 5:8-12).

I. 1. Як величні слова про любов до ближнього! Ця любов є «виконанням закону», «метою заповіді». Без неї все, що ми маємо, все, що робимо, все, що терпимо, не має цінності перед Богом. Але це саме та любов до ближнього, яка випливає з любові до Бога: інакше вона не має ніякої цінності. Тому ми повинні ретельно розглянути, на якому фундаменті стоїть наша любов до ближнього; чи дійсно вона побудована на любові до Бога; чи любимо ми його тому, що Він перший полюбив нас; чи наше серце чисте? Бо саме це є основою, яка ніколи не похитнеться. «Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога».

2. «Чисті серцем» — це ті, чиї серця Бог «очистив, як і Він є чистий»; ті, хто, «очистившись від усякої скверни тіла й духа, довершує святість у» люблячому «страху Божому». Вони силою Його благодаті очищені від гордості найглибшою вбогістю духом; від гніву, від усякої неласкавої чи бурхливої пристрасті лагідністю й тихістю; від усякого бажання, окрім бажання догоджати Богові й у Ньому насолоджуватися, дедалі більше пізнавати Його й любити тим голодом і спрагою праведності, що тепер поглинає всю їхню душу. Тож тепер вони люблять Господа Бога свого всім своїм серцем, і всією душею, і всім розумом, і всією силою.

3. Як мало зважали на цю чистоту серця лжевчителі всіх віків. Вони вчили людей лише уникати тих зовнішніх нечистот, які Бог прямо назвав і заборонив, але не торкалися самого серця. Не остерігаючи від внутрішньої нечистоти, вони фактично їх заохочували.

Чудовий приклад цього подає наш Господь у наступних словах: «Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу» (Матвія 5:27). Тлумачачи ці слова, ті сліпі проводирі сліпих наполягали, що досить тільки утриматися від зовнішнього вчинку. «А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм» (Матвія 5:28). Бо Бог вимагає істини у внутрішньому: Він досліджує серце і випробовує нутро. І якщо ти схиляєшся серцем до беззаконня, Господь не почує тебе.

4. І Бог не приймає жодного виправдання, щоб ви зберігали у своєму житті щось, що стає для вас нагодою до нечистоти. Тому й сказано: «Коли праве око твоє спокушає тебе, його вибери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене» (Матвія 5:29). Якщо люди, так дорогі вамі, як ваше праве око, є причиною того, що ви порушуєте Божі заповіді, джерелом нечистого бажання у вашій душі, не зволікайте, силоміць відділіться від них. «І як правиця твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене» (Матвія 5:30). Якщо хтось, хто здається вам таким необхідним, як ваша права рука, є причиною гріха, нечистого бажання; навіть якщо це ніколи не вийде за межі серця, ніколи не вийде у слова чи вчинки; примусьте себе до повного й остаточного розриву: відріжте їх від себе одним ударом: віддайте їх Богові. Будь-яка втрата, чи то задоволення, чи то майно, чи то друзі, краща за втрату вашої душі.

Перед таким повним і остаточним розривом, можливо, буде доречно зробити такі два кроки. По-перше, спробуйте, чи не може нечистий дух бути вигнаний постом і молитвою, і ретельним утриманням від кожного вчинку, слова та погляду, які стали для вас причиною зла. По-друге, якщо ви не отримаєте звільнення таким чином, звернися за порадою до того, хто піклується про вашу душу, або хоча б до тих, хто має досвід у ходінні з Богом, щодо часу і способу такого розриву; але не радьтеся з плоттю і кров’ю, щоб вас не було «видано сильній омані, аби ти повірив неправді».

5. І навіть сам шлюб, яким би святим і почесним він не був, не може служити приводом, щоб давати волю своїм пожаданням. Адже «було сказано: хто захоче відпустити свою жінку, нехай дасть їй розвідного листа», і тоді ніби все гаразд, хоч він не наводив жодної причини, окрім того, що вона йому не подобалася або що інша подобалася більше. «А Я вам кажу, що кожен, хто пускає дружину свою, крім провини розпусти» (тобто перелюбу; слово porneia означає нечистоту загалом, чи в шлюбі, чи поза ним), «той доводить її до перелюбу», якщо вона знову вийде заміж; «І хто з відпущеною побереться, той чинить перелюб» (Матвія 5:31-32).

У цих словах чітко забороняється будь-яка полігамія, де Господь прямо заявляє, що для кожної жінки, у якої є живий чоловік, повторний шлюб є перелюбом. Логічно, це стосується і чоловіків: якщо вони мають живу дружину, навіть якщо вони були розлучені, то одруження знову є перелюбом, якщо тільки це розлучення не було через перелюб. Лише в такому випадку немає Писання, яке прямо забороняло б повторний шлюб.

6. Такою є чистота серця, якої Бог вимагає і яку Він творить у тих, хто вірує в Сина Його любові. І «блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога». Він «об’явить Себе їм» не лише «так, як не об’являє світові», а й так, як не завжди об’являє навіть Своїм власним дітям. Він благословить їх найяснішими виливами Свого Духа і найтіснішою «спільністю з Отцем і Сином». Він учинить так, що Його присутність безупинно йтиме попереду них, а світло Його обличчя сяятиме над ними. Це безперервна молитва їхнього серця: «Благаю Тебе, покажи мені Свою славу»; і вони отримують те, що просять у Нього. Тепер вони бачать Його вірою, немов би завіса тіла стала прозорою, навіть у Його найменших ділах: у всьому, що їх оточує, у всьому, що Бог створив і вчинив. Вони бачать Його у висоті над собою і в глибині під собою; бачать Його, що наповнює все в усіх. Чисті серцем бачать всі речі, сповнені Богом. Вони бачать Його в небесному склепінні; у місяці, що ходить у світлі; у сонці, коли він радісно, як велетень, біжить своїм шляхом. Вони бачать Його, «що робить хмари своїми колісницями, і ходить на крилах вітру». Вони бачать Його, «що готує дощ для землі і благословляє її зростання, даючи траву для худоби і зелені трави для користі людей». Вони бачать Творця всього, Який мудро управляє всім, і «підтримує все словом Своєї сили». «О Господи, наш Владико, яке чудове Твоє ім’я на всій землі!»

7. У всіх своїх провидіннях, що стосуються них самих, їхніх душ або тіл, чисті серцем особливо бачать Бога. Вони розпізнають Його руку, що завжди діє для їхнього добра. Він дає їм усе «вагою й мірою», перелічує волосся на їхній голові, ставить огорожу довкола них і всього, що вони мають, та впорядковує всі обставини їхнього життя за глибиною Своєї мудрості й милосердя.

8. Але ще виразніше вони бачать Бога в Його постановах, у встановлених Ним шляхах благодаті. Чи приходять вони до великого зібрання, щоб «віддати Йому честь, належну Його Імені», і «поклонитися Йому в красі святості»; чи «входять до своєї кімнати» й там виливають душу перед своїм «Отцем, Який у таємниці»; чи досліджують Божі оракули; чи слухають послів Христа, що звіщають радісну звістку спасіння; чи, ївши той хліб і п’ючи ту чашу, «звістують Його смерть, доки Він прийде» на хмарах небесних, у всіх цих призначених Ним дорогах вони переживають таку близькість, яку важко висловити. Вони бачать Його немовби віч-на-віч і «розмовляють з Ним, як людина розмовляє зі своїм другом», як належну підготовку до тих осель угорі, де вони побачать Його таким, яким Він є.

9. Але як далеко були від бачення Бога ті, хто, почувши «що було стародавнім наказане: Не клянись неправдиво» (Матвія 5:33), тлумачили це так: не клянися неправидиво лише тоді, коли клянешся іменем Господа Бога. «Ти повинен виконати свої обіцянки Господу» через ці свої клятви, а на всі інші, мовляв, Він не зважає.

Так вчили фарисеї. Вони не тільки дозволяли всяке клятвонарікання в буденній розмові, а й уважали навіть лжеклятву річчю малою, аби тільки не клялися Ім’ям Бога.

Наш Господь тут беззастережно забороняє і буденні клятви в розмові, і лжеклятву. Тяжкість обох Він обґрунтовує тим самим строгим міркуванням: усе створене належить Богові, а Сам Він є всюдисущий, присутній у всьому й над усім. «А Я вам кажу не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий» (Мт. 5:34), а отже, це те саме, що клястися Тим, Хто сидить над небесним зводом. «Ні землею, бо підніжок для ніг Його» (Мт. 5:35), і Він так само присутній на землі, як і на небі. «Ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого», і Бог знаний у Його палатах. «Не клянись головою своєю, бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною» (Мт. 5:36), бо й це, безсумнівно, не ваше, а Боже, Того, Хто єдиний розпоряджається всім на небі й на землі. «Ваше ж слово» (Мт. 5:37), ваша розмова і ваші взаємини в слові, «хай буде: так-так, ні-ні», просте й чітке ствердження або заперечення. «А що більше над це, то те від лукавого»: ek tou ponērou estin, від лукавого, походить від диявола і є ознакою його дітей.

10. Наш Господь тут не забороняє присягати «в суді та правді», коли цього вимагає законна влада. Це видно з такого: (1) із контексту Його слів. Він докоряє саме зловживанням, про які йде мова: лжеклятві та буденному клятвонаріканню. Присяга перед суддею тут узагалі не є предметом розмови. (2) Із підсумку, який Він робить. Він каже: «Ваше ж слово», тобто ваша звичайна розмова, «хай буде: так-так, ні-ні». Отже, йдеться про повсякденні взаємини. (3) Із Його власного прикладу. Коли влада вимагала відповіді під присягою, Він відповів. Коли первосвященник сказав: «Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, чи Христос Ти, Син Божий?», Ісус одразу ствердив: «Ти сказав» (тобто це правда), і додав: «відтепер ви побачите Людського Сина, що сидітиме праворуч сили Божої, і на хмарах небесних приходитиме!» (Мт. 26:63–64). (4) Із прикладу Самого Бога Отця. «Тому й Бог, хотівши переважно показати спадкоємцям обітниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви» (Євр. 6:17). (5) Це видно і з прикладу Святого Павла, який мав Духа Божого й ясно розумів думку свого Учителя. «Бо свідок мені Бог, Якому служу духом своїм у звіщанні Євангелії Його Сина, що я безперестанно згадую про вас» (Рим. 1:9). Коринтянам він каже: «А я кличу Бога на свідка на душу мою, що я, щадячи вас, не прийшов у Коринт дотепер» (2 Кор. 1:23). А филип’янам: «Бо Бог мені свідок, що тужу я за вами всіма в сердечній любові Христа Ісуса» (Фил. 1:8). Отже, очевидно, що, якщо апостол розумів значення слів свого Господа, вони не забороняють присягати в серйозних випадках, навіть один одному: тим більше перед суддею! І нарешті це підтверджує загальне твердження великого апостола про присягу, яке він не міг би наводити без осуду, якби Господь цілковито її заборонив: «Бо люди клянуться вищим», тобто Тим, Хто більший за них, «і клятва на ствердження кінчає всяку їхню суперечку (Євр. 6:16).

11. Головний урок, який наш благословенний Господь тут прищеплює і який пояснює цим прикладом, такий: Бог присутній у всьому, і ми маємо бачити Творця, відблиск Якого є в кожному творінні. Нам не слід користуватися чи думати про щось так, ніби воно відокремлене від Бога, бо це, по суті, є різновид практичного атеїзму. Натомість, із справжньою величчю думки, слід оглядати небо й землю та все, що в них, як те, що Бог тримає у Своїй руці. Своєю близькою присутністю Він підтримує все в бутті, пронизує й оживляє всю створену будову і, в істинному сенсі, є душею всесвіту.

II. 1. Досі наш Господь більше звертався до релігії серця. Він показав, якими мають бути християни. Тепер він продовжує, показуючи, що вони мають робити; як внутрішня святість має проявлятися в нашій зовнішній поведінці. «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть».

2. «Миротворці»: Слово, яке в оригіналі — «οι ειρηνοποιοι», означає тих, хто прагне до всіх благ, як для душі, так і для тіла, для часу та вічності. Як Святий Павло, коли в посланнях до римлян чи коринфян бажав «благодаті та миру», він фактично вказував на усі благословення, як духовні, так і матеріальні, що Бог приготував для тих, хто любить Його.

3. Звідси легко зрозуміти, у якому широкому значенні слід вживати слово «миротворці». У прямому значенні це ті, хто любить Бога й людей і щиро ненавидить та гидиться всякою сваркою й суперечкою, усякою незгодою та чварами. Тому вони роблять усе можливе, щоб не допустити, аби цей пекельний вогонь розгорівся; або, якщо він уже розгорівся, не дати йому вирватися назовні; а якщо вже вирвався, не дозволити йому ширитися далі. Вони прагнуть утихомирити неспокійні людські духи, вгамувати бурхливі пристрасті, пом’якшити серця тих, хто ворогує, і, якщо можливо, примирити їх між собою. Вони використовують усі безпечні методи і застосовують всі свої сили, всі таланти, які Бог їм дав, як для збереження миру, де він є, так і для відновлення його там, де його немає. Це радість їхнього серця — сприяти, підтверджувати та збільшувати взаємну доброзичливість серед людей, а особливо серед дітей Божих, незважаючи на відмінності в менш важливих питаннях; щоб, як вони мають одного Господа, одну віру, так вони могли би жити в тому, щоб виявляти себе гідними цього поклику, «жити достойно покликання, яким покликані: з усякою покорою й лагідністю, з довготерпінням, терплячи один одного в любові, стараючись зберігати єдність Духа в союзі миру».

4. Але в повному значенні цього слова миротворець є той, хто, коли має нагоду, «робить добро всім людям»; той, хто, маючи в серці любов до Бога і до всіх людей, не обмежує свою доброту лише своєю родиною, друзями, знайомими, партією чи тими, хто поділяє його погляди; ні, навіть не тими, хто є частиною схожої віри, але переступає всі ці вузькі межі, щоб робити добро кожній людині, щоб якимось чином продемонструвати свою любов і до близьких, і до чужих, і до друзів, і до ворогів. Він робить добро всім, коли має нагоду, тобто за кожної можливості, не змарновуючи часу й не проґавлюючи жодної нагоди, використовуючи кожну годину й кожну мить, коли може принести користь іншому. Він робить добро, не тільки одного конкретного виду, а добро в загальному, у будь-який можливий спосіб, застосовуючи усі свої таланти, всі свої сили і здібності тіла та душі, все своє майно, свій вплив, свою репутацію; бажаючи лише того, щоб, коли прийде його Господь, Він сказав йому: «Добре зроблено, добрий і вірний рабе!»

5. Він робить добро на повну силу, навіть для тіл усіх людей. Він радіє, коли «дає хліб голодним” і «накриває нагих одягом.” Якщо хто-небудь є чужинцем для нього, він приймає його і допомагає йому, як може. Якщо хтось хворий або в тюрмі, він відвідує їх і надає таку допомогу, якої вони найбільше потребують. І все це він робить не для людини, а з пам’яті про Того, Хто сказав: «Що ви зробили одному з найменших з цих братів Моїх, ви зробили це для Мене.”

6. Скільки більше він радіє, якщо може зробити добро душі будь-якої людини! Ця сила належить лише Богові. Лише Він може змінити серце, і без цього кожна інша зміна є меншою за марноту. Та Тому, Хто «все чинить у всьому», до вподоби діяти переважно через людей і передавати Свою силу, благословення й любов від однієї людини іншій. Тож хоч і правда, що «поміч, яка діється на землі, Бог чинить Сам», ніхто не має через це стояти без діла у Його винограднику. Миротворець не може так: він завжди трудиться там і, як знаряддя в Божій руці, або готує ґрунт для вжитку свого Владики, або сіє насіння Царства, або поливає вже посіяне, аби тільки Бог дав зростання. Відповідно до тієї міри благодаті, яку він отримав, він намагається як можна більше допомогти: чи то докорити великому грішнику, чи відновити тих, хто йде широкою дорогою до загибелі; чи «дати світло тим, хто сидить у темряві», і готові «загинути через нестачу знання»; чи «підтримати слабких, підняти руки, які падають, і немічні коліна»; чи привести назад і зцілити того, хто зламався і збився з дороги. Він також не менш старанний у зміцненні тих, хто вже намагається увійти вузькими воротами; зміцнює тих, хто стоїть, щоб вони могли «з терпінням пройти шлях, який Бог визначив для них», щоб збудувати у святій вірі тих, хто знає, у Кого вони повірили; заохочує їх до пробудження Божого дару, який у них, щоб щодня зростати в благодаті, «і входити в Небесне Царство Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа».

7. «Блаженні» ті, хто так безперестанку зайнятий ділом віри й трудом любові; «бо вони синами Божими стануть» (тобто за звичайним єврейським зворотом - справді будуть). Бог і далі даватиме їм Духа усиновлення, так, виллє Його ще рясніше в їхні серця. Він благословить їх усіма благословеннями Своїх дітей. Він визнає їх синами перед ангелами й людьми; «а коли сини, то й спадкоємці: спадкоємці Божі й співспадкоємці Христові».

III. 1. Можна було б подумати, що така людина, описана вище, сповнена щирого смирення, така без удавання серйозна, лагідна й тиха, вільна від усякого егоїстичного наміру, віддана Богові й діяльна в любові до людей, мала б бути улюбленою для всього людства. Але наш Господь краще знав людську природу в її теперішньому стані. Тому Він завершує цей образ Божої людини, показуючи, якого поводження їй слід чекати у світі: «Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне».

2. Щоб це добре зрозуміти, розгляньмо спершу: хто саме є тими, яких переслідують (тими, які є вигнані)? Це легко побачити зі слів святого Павла: «Але як і тоді, хто родився за тілом, переслідував тих, хто родився за духом, так само й тепер» (Гал. 4:29). І далі апостол додає: «Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані» (2 Тим. 3:12). Того самого навчає й святий Іван: «Не дивуйтеся, браття мої, коли світ вас ненавидить! Ми знаємо, що ми перейшли від смерти в життя, бо любимо братів» (1 Ів. 3:13–14). Наче він каже: по-справжньому любити братів, тобто християн, можуть лише ті, хто перейшов від смерті до життя. Найвиразніше ж говорить про це Сам Господь: «Коли вас світ ненавидить, знайте, що Мене він зненавидів перше, як вас. Коли б ви зо світу були, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але Я вас зо світу обрав, тому світ вас ненавидить. Пригадайте те слово, яке Я вам сказав: Раб не більший за пана свого. Як Мене переслідували, то й вас переслідувати будуть» (Ів. 15:18-20).

З усіх цих місць Писання ясно видно, хто саме зазнає переслідувань (будуть вигнані), а саме праведні: ті, «хто народжений від Духа»; «усі, хто хоче жити побожно в Христі Ісусі»; ті, що «перейшли від смерті до життя»; ті, що «не від світу». До них належать усі лагідні й покірні серцем, ті, що сумують за Богом і прагнуть Його подоби; усі, хто любить Бога й ближнього і тому, коли мають нагоду, роблять добро всім людям.

3. Якщо по-друге, запитати, чому їх переслідують, відповідь така ж очевидна. Це «за правду»; тому що вони праведні; тому що вони народжені від Духа; тому що вони «хочуть жити благочестиво в Христі Ісусі»; тому що вони «не від світу». Що би там не говорили, це справжня причина саме тут. Якими б не були їхні немочі, більші чи менші, якби не це, їх би терпили, і світ любив би своє. Їх переслідують, бо вони вбогі духом. Світ називає їх «безвольними, ницими, боягузливими душами, ні на що не здатними, такими, що не годяться жити в цьому світі». Їх переслідують за те, що вони плачуть: мовляв, це «нудні, важкі, незграбні створіння, досить лише глянути на них, щоб будь-кому стало тісно на душі. Вони самі лише мертві голови: глушать невинну радість і псують будь-яке товариство, куди тільки з’являться». Бо вони лагідні: «приборкані, безвольні дурні, створені для того, щоб по них ходили». Бо вони голодують і прагнуть праведності: «зграя гарячоголових фанатиків, що прагнуть того, чого й самі не розуміють; їм замало розумної релігії, вони марять екстазами та внутрішніми відчуттями». Бо вони милостиві, люблять усіх, навіть злих і невдячних: «вони заохочують беззаконня, ніби спокушають людей чинити зло, бо все лишається без кари; та й узагалі, здається, їм самим треба ще шукати своєї релігії, бо надто вже вільні в своїх принципах». Бо вони чисті серцем: «немилосердні створіння, що засуджують увесь світ, окрім своїх! Богохульні негідники, які намагаються зробити Бога брехуном, удаючи, ніби живуть без гріха». Понад усе, тому що вони миротворці; тому що вони використовують усі можливості для того, щоб робити добро всім людям. Це головна причина, чому їх переслідували в усі віки і переслідуватимуть, доки не настане відновлення всього. «Якби вони тримали свою релігію при собі, це ще можна було б стерпіти. Але це поширення їхніх помилок, це «зараження» такої кількости інших, цього терпіти не можна. Вони завдають у світі стільки шкоди, що їх не слід більше зносити. Правда, ці люди роблять і деякі речі непогано, допомагають бідним. Та й це вони роблять лише для того, щоб більше здобути до своєї партії, а отже, по суті, завдати ще більшої шкоди!» Так щиро думають і говорять люди цього світу. І чим ширше поширюється Царство Боже, чим більше миротворці здатні ширити смирення, лагідність та всі інші божественні настрої, тим більшою «шкодою» це їм здається. А тому тим дужче вони лютують на тих, хто є причиною цього, і тим завзятіше переслідуватимуть їх.

4. Тепер, по-третє, запитаємо: хто ті, хто переслідує праведних? Святий Павло відповідає: «Той, хто народжений від плоті» — всі, хто не «народжений від духу», або хоча б не прагне цього; всі, хто не намагається «жити благочестиво в Христі Ісусі»; всі, хто не «перейшов від смерті до життя», і тому не можуть «любити братів»; «світ», а саме, за словами нашого Спасителя, це ті, що «не знають Того, Хто Мене послав»; ті, що не знають Бога, люблячого й прощаючого Бога, бо не пізнали Його через повчання Його власного Духа.

Причина очевидна: дух, який перебуває у світі, є прямо протилежним Духу, Який від Бога. Тому неминуче те, що ті, хто є від світу, будуть протилежними тим, хто є від Бога. Існує повна ворожнеча між ними у всіх їхніх поглядах, бажаннях, планах і настроях. І до цього часу леопард і козеня не можуть мирно лягти разом. Гордий, оскільки він гордий, не може не переслідувати смиренного; легковажний і пустотливий не терпить тих, що плачуть. І так у кожному іншому випадку; відмінність у натурах (якщо би не було інших причин) є постійною основою для ворожнечі. Тому, навіть з огляду лише на це, всі слуги диявола переслідуватимуть дітей Божих.

5. Якщо запитати, як саме вони будуть їх переслідувати, можна відповісти загалом, що це буде таким чином і в такій мірі, як це, на думку мудрого Розпорядника всього, найбільше послужить Його славі та найліпше сприятиме зростанню Його дітей у благодаті й поширенню Його Царства. Мабуть, ніщо в Божому управлінні світом не викликає більшого подиву, ніж це. Його вухо ніколи не закрите ні для погроз переслідувача, ні для крику переслідуваного. Його око завжди пильне, а Його рука простягнена, щоб спрямовувати навіть найменші обставини. Коли здійметься буря, як високо вона підніметься, куди поверне свій шлях, коли і як вщухне, усе це визначене Його непомильною мудрістю. Безбожні є тільки мечем у Його руках; інструментом, яким Він користується так, як Йому заманеться, і коли досягне благословених цілей Його провидіння, Він викине їх у вогонь.

Часом, як це було, коли християнство тільки почало існувати, і коли воно лише вкорінювалося на землі; а також, коли чисте вчення Христа знову почало відновлюватися в нашому народі; Бог дозволив бурі піднятися високо, і Його діти були покликані чинити опір до крові. Існувала особлива причина, чому Він дозволив це щодо апостолів, щоб їхнє свідчення було більш незаперечним. Але з історії Церкви ми дізнаємося іншу, дуже відмінну причину, чому Він допустив важке переслідування в другому і третьому століттях. Тоді вже дуже сильно «діяла таємниця беззаконня»: у Церкві поширилися тяжкі викривлення та спотворення. Тому Бог допустив ці суворі, але необхідні випробування як кару за зло і водночас як засіб очищення та зцілення.

Можливо, ту саму думку можна висловити щодо великого переслідування в нашій власній країні. Бог дуже милостивий до нашої нації. Він розлив на нас різні благословення: дав нам мир як за кордоном, так і вдома, розумного і доброго короля; а головне — Він дав нам чисте світло Євангелії, щоб воно зійшло і засяяло серед нас. Але яку ж відповідь Він отримав? Він шукав праведність; але ось, «крик!» — крик пригнічення і зла, амбіцій і несправедливості, зла, шахрайства і скупості. Так, навіть волання тих, що тоді гинули у полум’ї, дійшло до вух Господа Саваота. Тоді Бог піднявся, щоб оборонити Свою справу від тих, хто тримав істину в неправді. І Він попустив, щоб вони потрапили до рук переслідувачів: це був суд, змішаний із милістю, страждання, яке карало і водночас було ліками, що мали зцілити тяжке відступництво Його народу.

6. Але Бог рідко дозволяє бурі піднятися так високо, щоб призвести до тортур, смерті, кайданів чи в’язниць. Тоді як Його діти часто зазнають легших видів переслідування; вони часто зазнають відчуження від рідних, — втрати друзів, які були їм немов власна душа. Вони пізнають правдивість слова свого Господа (щодо наслідку, хоч і не щодо наміру Його приходу): «Чи ви думаєте, що прийшов Я мир дати на землю? Ні, кажу вам, але поділ!»(Луки 12:51). І з цього зазвичай виникає втрата бізнесу чи праці, а отже й майна. Але всі ці обставини також знаходяться під мудрим напрямком Божим, який дає кожному те, що є найбільш корисним для нього.

7. Але переслідування, яке супроводжує всіх дітей Божих, є тим, що наш Господь описує наступними словами: «Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене». Це неминуче; це є справжнім знаком нашого учнівства; це одна з печаток нашого покликання; це частка, яку отримують всі діти Божі: якщо цього не буде, ми не є синами, а байструками. До Царства йдуть однією дорогою: не минаючи ні доброї слави, ні лихої. Лагідні, серйозні, смиренні, ревні любителі Бога і людей мають гарну репутацію серед своїх братів; але погану репутацію в світі, де їх рахують і ставляться до них «як із людським мотлохом, якого треба позбутися».

8. Справді, дехто думав, що перед тим, як увійде повнота язичників, спокуса хреста припиниться; що Бог учинить так, аби християн поважали й любили навіть ті, хто ще живе у своїх гріхах. І справді, навіть тепер Він часом стримує не тільки людську зневагу, а й лютість: на деякий час дає так, що вороги людини живуть із нею в мирі, і дарує їй ласку в очах навіть найзатятіших переслідувачів. Та якщо відкласти ці поодинокі випадки, спокуса хреста не припинилася; і людина й досі може сказати: «Коли б я догоджав людям, то не був би рабом Христовим». Тому нехай ніхто не приймає цієї приємної поради (приємної, безперечно, для тіла й крови): ніби злі люди лише вдають, що ненавидять і зневажають добрих, а в серці насправді люблять і шанують їх. Це не так. Вони можуть інколи користуватися ними, але задля власної вигоди. Можуть довіряти їм, бо знають, що їхні дороги не такі, як у інших людей. Та все ж вони не люблять їх, хіба що настільки, наскільки Дух Божий у них протистоїть цій ненависті. Слова нашого Спасителя чіткі: «Коли б ви зо світу були, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але Я вас зо світу обрав, тому світ вас ненавидить» (Ів. 15:19). Так, якщо не брати до уваги винятків, які може спричинити випереджальна благодать або особливе Боже провидіння, світ ненавидить їх так само щиро й від серця, як колись ненавидів їхнього Господа.

9. Залишається тільки запитати: як діти Божі повинні поводитися щодо переслідування? По-перше, вони не повинні навмисно чи умисно накликати його на себе. Це суперечить і прикладу, і порадам нашого Господа та всіх Його апостолів. Вони вчать нас не тільки не шукати переслідування, а й уникати його, наскільки це можливо, не зраджуючи сумління і не поступаючись жодною часткою праведності, яку слід ставити вище за саме життя. Тому наш Господь прямо говорить: «Коли переслідуватимуть вас в цьому місті, втечіть у інше» — це насправді, якщо є можливість, найкращий спосіб уникнути переслідування.

10. Не думайте, однак, що вам завжди вдасться уникнути переслідування, чи так, чи будь-яким іншим способом. Якщо ця марна надія коли-небудь закрадеться у ваше серце, відкиньте її тверезим нагадуванням: «Пам’ятайте слово, яке Я сказав вам: раб не більший за свого пана. Якщо Мене переслідували, то переслідуватимуть і вас». «Будьте мудрі, як змії, і невинні, як голуби». Але чи врятує це вас від переслідування? Ні, хіба що ви мудріші за свого Учителя або невинніші за Агнця Божого.

І не прагніть уникнути його так, щоб утекти від нього зовсім, бо тоді ви не Його. Коли ви тікаєте від переслідування, ви тікаєте й від благословення, яке обіцяне переслідуваним за праведність. Якщо вас не переслідують за праведність, ви не можете ввійти в Царство Небесне. «Коли ми страждаємо з Ним, то й царюватимемо з Ним. А коли відречемося від Нього, то й Він відречеться від нас».

11. Ні, навпаки: «радійте та веселіться», коли люди переслідують вас за Його Ім’я; коли переслідують вас докорами й образами та «говорять усяке лихе слово проти вас неправдиво». Саме таке вони майже завжди додають до будь-якого переслідування, бо їм треба очорнити вас, щоб виправдати самих себе. «Бо так переслідували й пророків, що були перед вами», тих, хто вирізнявся особливою святістю серця й життя, і всіх праведних, які жили від початку світу. Радійте, бо й це є ознакою Того, Кому ви належите. І «бо велика ваша нагорода на небі», нагорода, куплена кров’ю заповіту й дана з ласки, у відповідності і до ваших страждань, і до святости серця та життя. «Радійте та веселіться», знаючи, що «ці легкі страждання, які лише на мить, готують вам безмірно більшу й вічну вагу слави».

12. Тим часом нехай жодне переслідування не зверне вас зі шляху смирення й лагідності, любові та доброчинства. «Ви чули, що сказано: Око за око і зуб за зуб» (Мт. 5:38), і ваші нещасні вчителі на цій підставі дозволяли вам мститися та відплачувати злом за зло. «А Я вам кажу: не противтеся злому» не так, як вони вчили; не віддавайте тим самим. Навпаки, краще чиніть ось так: «І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу. А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому».

Нехай такою ж непохитною буде ваша лагідність. І нехай любов буде їй під стать. «Хто просить у тебе то дай, а хто хоче позичити в тебе не відвертайсь від нього». Тільки не віддавайте того, що належить іншому, тобто того, що не є вашим. Тому, (1.) піклуйтеся про те, щоб не бути в боргу перед іншими: бо те, що ви винні, не є вашим, але належить іншому. (2.) Дбайте про домашніх: це також вимога Бога, і те, що необхідно для підтримки їх у житті та благочесті, також не є вашим. (3.) А тоді віддавайте або позичайте усе, що залишається, день у день чи рік у рік. Лише спершу, розуміючи, що ти не можеш допомогти всім, пам’ятай насамперед про домашніх віри.

13. Смирення і любов, яку ми повинні відчувати, доброту, яку ми повинні проявляти до тих, хто переслідує нас за правду, наш благословенний Господь описує далі в наступних віршах: О, як би вони були вибиті на наших серцях! «Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога» (Матвія 5:43); Бог насправді сказав лише першу частину: «Люби свого ближнього»; але діти диявола додали другу частину: «ненавидь свого ворога». «Але Я вам кажу»: (1.) «Люби своїх ворогів». Пильнуйте, щоб у вас була щира й ніжна доброзичливість навіть до тих, хто найзапекліше налаштований проти вас і бажає вам зла. (2.) «Благословляйте тих, хто проклинає вас». Є такі, чия гіркота виливається в отруйні слова, хто зневажає вас у вічі, а поза очі «говорить усяке лихе» про вас. Тим більше благословляйте ви. У розмові з ними вживайте всю лагідність і м’якість мови. Виправляйте їх не різкістю, а тим, що показуєте кращий спосіб говорити. А коли говорите про них, кажіть усе добре, що можете, не відступаючи від істини та справедливости. (3.) «Творіть добро тим, хто ненавидить вас», нехай ваші вчинки доводять, що ви справжні в любові, як вони у своїй ненависті. Відповідайте на зло добром. «Не будь переможений злом, але перемагай зло добром». (4.) Якщо ви не можете зробити більше, хоча би «моліться за тих, хто вас переслідує». Цього ніхто не може відняти у вас, і жодна їхня злоба чи насильство не здатні вам у цьому завадити. Виливайте свої душі перед Богом не тільки за тих, хто колись завинив, а тепер кається: це ще найлегше. «І хоча б сім раз денно він провинивсь проти тебе, і сім раз звернувся до тебе, говорячи: Каюся, вибач йому!» (Лк. 17:4), тобто якщо після скількох завгодно падінь він дає підставу вірити, що справді й цілковито змінився, тоді ти маєш простити так, щоб знову довіряти йому, прийняти до серця, ніби він узагалі ніколи не згрішив проти тебе. Але моліться за тих, хто не розкаявся, хто зараз безцеремонно використовує вас і переслідує вас. Прощайте їх до «семидесяти разів по сім», (Матвія 18:22). Незалежно від того, чи вони каються, чи ні, навіть якщо вони здаються все більш далекими від цього, все одно проявляйте їм цю доброту: «Щоб ви були дітьми», щоб ви поводили себе як справжні діти, «Вашого Отця, що на небесах»; Який робить добро навіть Своїм найупертішим ворогам, даючи їм ті благословення, на які вони здатні: «бо Він велить Сонцю Своєму сходити над злими й над добрими і посилає дощ на праведних і неправедних». «Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й митники роблять?» (Матвія 5:46); — ті, що й не вдають побожних, і яких навіть ви визнаєте людьми без Бога у світі. «І коли ви вітаєте», тобто виявляєте доброзичливість словом чи ділом, «тільки братів своїх», своїх друзів або родичів, «то що ж особливого робите?» — більше, ніж ті, хто й зовсім безбожні. Ні, беріть за взірець щось вище за них: у терпінні, у довготерпінні, у милосерді, у всякому добродіянні до всіх, навіть до найзапекліших ваших переслідувачів. «Будьте ж», християни, «досконалі», досконалі за суттю, хоч і не за повнотою, «як Отець ваш Небесний досконалий» (Матвія 5:48).

IV. Ось християнство в його природному вигляді, як воно було передано великим Автором! Це справжня релігія Ісуса Христа! Такою Він її подає тому, чий розум відкритий. Подивіться: це приклад того, як може виглядати людина, коли вона якнайбільше уподібнюється Богові! Образ, намальований рукою самого Бога: «Огляньтесь, погорджувачі: здригніться від подиву й загиньте!» А радше дивуйтеся й поклоніться. Радше вигукніть: «Невже це релігія Ісуса з Назарету, та сама релігія, яку я переслідував? Нехай я більше не виявлюся тим, хто воює проти Бога. Господи, що Ти хочеш, щоб я робив?» Яка краса в усьому цьому! Яка цілісна гармонія! Яка точна узгодженість у кожній частині! Яким бажаним є змальоване тут блаженство! Якою поважною і якою любою є святість! Це дух релігії, її квінтесенція. Це справді підвалини християнства. О, аби ми не залишилися лише слухачами цього, подібними до того, хто «дивиться на своє обличчя у дзеркалі, відходить і відразу забуває, який він був». Ні, пильно вдивляймося в досконалий закон свободи й перебуваймо в ньому. Не спочиваймо, доки кожна його риса не буде вписана в наші серця. Пильнуймо, молімося, вірмо, любімо й змагаймося за перемогу, доки кожна його частина не постане в нашій душі, викарбувана Божою рукою, доки ми не станемо «святі, як Святий, що покликав нас, досконалі, як Отець наш Небесний досконалий».