Проповідь 140 - Про громадські розваги

3 вересня 1732

Про громадські розваги

Проповідь від 3 вересня 1732 року

«Чи в місті засурмлять у сурму, а народ не тремтітиме? Чи станеться в місті нещастя, що його не Господь допустив?» (Ам. 3:6).

Добре, якщо тут немає надто багатьох таких, кого ці слова пророка стосуються надто безпосередньо. Бо їхній простий зміст, здається, такий: чи є у світі люди настільки нечутливі й нерозсудливі, настільки позбавлені здорового глузду, настільки байдужі до власної безпеки чи загибелі, а також до безпеки чи загибелі своїх ближніх, що, коли лунає пересторога про наближення судів, вони не виявляють жодного страху, не вживають жодних заходів, щоб їм запобігти, а живуть далі так спокійно, ніби ніякої перестороги й не було? Чи ж не знають усі люди, що яке б лихо не спіткало їх, воно приходить або з Божого допущення, або з Його призначення; і що кожним лихом цього життя Він хоче застерегти людей, щоб вони уникнули ще більших лих; що Він допускає ці легші знаки Свого невдоволення, аби пробудити людство, щоб воно уникло Його вічної помсти, і, завчасно застережене тим, що відчуло лише частину її, змінило свої дороги, щоб не спалахнуло все Його невдоволення?

Маю намір, говорячи на цю тему, показати:

По-перше, що немає жодного лиха в будь-якому місці, яке би не було під дією Його руки.

По-друге, що кожне незвичне лихо є наче Божий сурмою для людей того місця, щоб вони зупинилися і замислилися.

По-третє, розглянути, чи після такого Божого застереження ми справді належно злякалися і зробили правильні висновки.

По-перше, я маю коротко показати, що немає жодного лиха в будь-якому місці, де не була би присутня рука Господа. Під лихом тут мається на увазі будь-яке страждання або нещастя, чи то громадське, чи приватне, чи воно стосується однієї людини або кількох, чи багатьох, чи навіть усіх у тому місці, де воно стається. Усе, що приносить людині або людям втрату чи біль, у цьому значенні може бути назване лихом. Саме про такі лиха й говорить пророк у цих словах.

Про такі лиха ми повинні вірити, що вони ніколи не трапляються без того, щоб Бог не знав про них і не допустив їх. І про кожне з них можна сказати, що Господь учинив його або Своєю безпосередньою силою, або через те, що наказав йому статися, або допустив, щоб його здійснили ті, хто служить виконанню Його волі. Бо Господь є Цар над усією землею, хоч би як противилися цьому народи. Тому все, що відбувається у світі, окрім самого гріха, перебуває під Його владою. Господь Бог Вседержитель і досі царює, і все так підкорене Йому, що Його воля звершується, хочемо ми цього чи ні, і на небі, і на землі. Не лише Його святі ангели, але й усе творіння служить Йому в межах Його влади. Злих духів і злих людей Він стримує і спрямовує силою, нерозумне творіння веде законами природи, а людей, які здатні вибирати, веде через їхню волю. Але хоч би як це відбувалося, добровільно чи ні, усе зрештою служить виконанню Його волі, особливо тоді, коли Навіть коли Він судить, то все ж виявляє милість і допускає менше лихо, щоб відвернути більше. Тому ми маємо визнавати Божу руку в усіх засобах, якими Він користується. Майже немає різниці, чи звершує Він Свій намір через сили неба, чи через сили пекла, чи через людські помилки, недбалість або злобу. Якщо ангел губитель виходить проти міста або краю, то силу для цього дає йому Бог. Якщо злі люди пригнічують своїх ближніх, то й вони стають знаряддям у Його руці. Якщо на землю приходять вогонь, град, вітер або буря, то й вони лише виконують Його слово. Отже, цілком певно, що немає такого лиха в жодному місці, якого Господь у цьому значенні не допустив би або не звернув би на Свою мету.

По-друге, я маю довести, що кожне незвичне лихо є Божою сурмою, яка звучить у тому місці, де воно трапляється, щоб народ міг прийняти застереження.

Кожне особисте страждання, без сумніву, є Божим голосом, яким Він кличе людину шукати в Нього допомоги. Але коли стається якесь незвичайне лихо, особливо таке, що торкається багатьох людей, тоді можна сказати не просто, що Бог говорить до нас, а що Він говорить дуже грізно й сильно. Такий Божий голос має велику силу і велич, і тому всі, до кого він доходить, повинні поставитися до нього з найглибшою увагою. Він голосно закликає до серйозного роздуму не лише тих, кого це лихо спіткало безпосередньо, але й усіх, хто є поруч. Наче голос із неба, він велить усім людям боятися й тремтіти перед Божою присутністю, щоб кожен мав і виявляв той святий страх і благоговіння перед Божою величчю, які є початком і досконалістю мудрості; той страх, який спонукає людину поспішати виконувати все, що наказує Господь Бог, і пильнувати, щоб ні в чому не відступити від цього шляху.

Немає потреби довго це доводити після вже сказаного. Якщо немає жодного лиха, якого б Господь не допустив або не використав для Своєї мети, і якщо Він посилає або допускає його не без причини, а для того, щоб застерегти людей від ще більшого зла, тоді очевидно, що кожне таке лихо є Божою сурмою, яка звучить у тому місці, щоб народ злякався і перестав жити так, як Йому неугодно. Отже, в кожному такому милостивому лихові Бог ніби говорить: «О, якби ж то в цього народу було таке серце, щоб вони боялися Мене і завжди додержували Моїх заповідей, щоб добре було їм і дітям їхнім по них!»

По-третє, тепер я маю докладніше розглянути, які саме ознаки цього мудрого і вдячного страху ми виявили.

Отже, по-перше, подивімося, як саме Бог подав нам Своє застереження в цьому місці; а по-друге, чи ми справді належно злякалися.

Розгляньмо спершу, як саме Бог подав нам Своє застереження в цьому місці. І дуже добре було би, щоб це ніколи не забулося. Було б добре не лише, щоб батьки розповідали про це своїм дітям, а ті своїм нащадкам, і щоб про це знали навіть ще не народжені діти, але й щоб це було записано в нашому громадському реєстрі як постійна пам’ять для всіх поколінь. Саме того тижня і саме того дня, коли ту розвагу, яка чимало посприяла перевернути християнський світ догори дриґом, хотіли запровадити й тут, спалахнула така пожежа, якої ні ми, ні наші батьки в цьому місці ще не бачили. Вогонь швидко охопив не один будинок, а кілька житлових домів. Він розгорівся з такою силою, що швидко подолав слабкі спроби його зупинити і майже нічого не залишив від більшости тих будівель, які поглинув, хіба стільки, щоб ми не забули про це. Нехай же буде сказано, що ті, хто прийшов готуватися до зовсім іншого видовища, раптом побачили перед собою полум’я, яке все пожирало. І це видовище тривало протягом усього часу, відведеного для тієї розваги. Воно було надто виразно видиме саме з того місця, яке вибрали для цього видовища, разом із вогненними стовпами диму, що робили його ще страшнішим.

Ось сам факт. І вже з цього нехай кожен, хто має розум і сумління, розсудить, чи не досить ясно прозвучало серед нас Боже застереження. Чи цей голос був невиразним? Як би ви хотіли, щоб Бог говорив ще зрозуміліше? Чи хочете, щоб Він заговорив із неба, послав град і вогонь? Ні, радше скажімо: «Досить, Господи! Не говори більше, бо Твої слуги чують Тебе! Ті, до кого Ти звернувся найсильніше, нехай бояться і шукають Тебе всім серцем. Нехай вони вирішать більше не відкладати, але вже тепер, з Твоєю допомогою, уважно перевірити себе, чи немає в них якогось гріха, і спрямувати своє життя на дорогу вічну. Нехай відмовляться від усякого зла, яке є перед Тобою гріхом, особливо від того, що найчастіше їх спокушає, і з усією ревністю стараються утвердити своє покликання і вибрання. А ті, до кого Ти говорив через нещастя інших, нехай також убояться Твоїх знаків і визнають, що лише Твоя доброта зберегла їх і їхнє майно від загибелі. Нехай і вони твердо вирішать скористатися цим милосердним застереженням: щодня все більше очищати себе від усякого гріха і від усього земного, щоб бути готовими стати перед Богом, Який є “вогонь пожираючий”!»

Але чи справді ми належно злякалися? Це тепер і потрібно розглянути. Оскільки ж ми не можемо бачити сердець інших, будемо судити за їхніми вчинками. Це найкраще зробити, просто виклавши факти, щоб кожен, хто це чує, міг сам вирішити, правда це чи ні.

Уже наступного дня після того, як Божий голос так грізно закликав нас змінити веселощі на смуток, ту саму розвагу, яку було перервано, знову відновили з такою ж запалом. Натовпи людей вийшли з того самого міста, де напередодні сталося лихо, і поспішили повз місце руйнування до місця розваги! Тут можна було побачити землю, вкриту руїнами, серед яких ще тлів вогонь; а трохи далі — так само густо заповнену людьми і кіньми, що тіснилися, щоб подивитися на інше видовище. З одного боку були ті, хто плакав, оплакуючи втрату майна і біду своїх родин; з другого — ті, хто веселився, насолоджуючись тим, що прийшли побачити. Справді, такого поєднання радості й смутку, бенкетування і жалоби, сміху й сліз не було видно від того дня, як наші предки вперше ступили на цю землю, і аж до цього часу.

Ось який страх перед Божим гнівом ми показали на ділі. Ось як ми «злякалися» після того, як Він подав нам таке грізне застереження. Ось які плоди принесло наше нібито рішення уникати всього, що Йому неугодне! Саме цим ми показали, як насправді збираємося ставитися до тієї розваги, щодо якої Бог дав нам таку страшну підставу думати, що вона Йому зовсім не до вподоби! І це не єдина причина так вважати. Окрім цього останнього сумного доказу проти неї, є ще багато інших, і будь-якому серйозному християнинові було б нелегко знайти на них відповідь. Але зараз я маю час лише коротко згадати кілька наслідків, які завжди її супроводжували.

Перед тим як говорити про ці наслідки, мені не потрібно вирішувати, чи є ця розвага гріховною сама по собі, якщо розглядати її окремо. Якщо хтось може знайти таке змагання, яке не має жодного з цих наслідків, нехай іде на нього з чистим сумлінням. Але поки він не знайде такого, що не дає нагоди до цих або подібних гріхів, кожен, хто називає ім’я Христове, повинен остерігатися будь-яким чином брати в ньому участь або сприяти цьому.

Ще одне хочу зауважити: зовсім не є немилосердям застерігати добрих людей про те, до чого ведуть такі розваги. Навпаки, чим ясніше і сильніше хтось показує їм цю небезпеку, тим більше милосердя він до них виявляє. Це можна легко пояснити простим прикладом. Ви бачите вино, що іскриться в чаші, і хочете його пити. А я кажу вам, що в ньому є отрута, і тому благаю вас вилити його. Ви відповідаєте: «Саме по собі вино не є шкідливим». Я ж кажу: можливо, саме по собі і ні, але якщо до нього домішано щось небезпечне, тоді жодна розсудлива людина, знаючи це, не стане його пити, хіба що зможе відділити добре від шкідливого. А якщо ви скажете: «Для мене це не отрута, хоч для інших і є», тоді я відповім: вилий це хоча би заради свого брата, щоб не спонукати і його пити. Навіщо через свою силу доводити до загибелі слабшого брата, за якого помер Христос? Тож нехай кожен сам розсудить, хто тут насправді немилосердний: той, хто виступає проти вина або проти розваги заради свого брата, чи той, хто заради вина або розваги наражає на небезпеку життя свого брата.

Увесь сумнів може бути лише в одному: чи справді в цій розвазі є отрута, хоч саму по собі її вважають нешкідливою? Щоб це з’ясувати, звернімо увагу, по-перше, на ту очевидну брехню, яка майже завжди з нею пов’язана, на різні види шахрайства й обману, на страшні клятви й прокляття, що постійно її супроводжують, і якими зневажається ім’я Господа Бога, благословенного навіки. Коли і де ця розвага взагалі існувала без таких жахливих наслідків? Хто бодай один день бував при такому видовищі та сам не був свідком хоча би чогось подібного? І, безперечно, навіть якби ми не мали жодного іншого доказу проти цієї розваги, уже одного цього досить, щоб, доки не буде знайдено способу відділити її від таких наслідків, і Бог, і всі розсудливі люди мали до неї огиду.

Але цю розвагу можна звинуватити ще й у другому: вона дуже легко розпалює користолюбство і дає для цього найзручнішу нагоду. Це стається через те, що вона спонукає людей укладати між собою парі, а це часто породжує настільки сильне бажання заволодіти чужим, що воно не зникає навіть тоді, коли та одна справа вже вирішена. Навпаки, воно може залишити в душі таку жадобу наживи, яку не наситить жоден виграш у світі. І що може дати ця легковажна забава, хоч би вона й тішила тисячі людей, якщо через неї буде зіпсована і занапащена хоча б одна душа? Отже, і з цієї причини, доки не буде знайдено способу цілком убезпечити всіх, хто бере в ній участь, від цієї небезпеки, така розвага цілком справедливо може бути гидотою для Того, Хто цінує одну душу більше, ніж увесь світ.

Чи не маємо ми достатньої підстави боятися, що вона є гидотою для Господа і через третій її наслідок: через те, що вона так легко розпалює ті пристрасті, які Він так наполегливо наказує нам гасити; через те, що багато людей у таких випадках настільки розпалюються, як їм ніколи не слід було б розпалюватися ні в якому разі. Якщо навіть припустити, що людина могла би гніватися й не грішити; то навряд чи це можливо саме в таких обставинах або в такій мірі, у якій зазвичай гніваються ті, хто гнівається у таких обставинах. Нехай той, хто хоче перешкодити тому, щоб ця розвага була неугодною Богові, відділить і цей наслідок від неї.

Доки цього не зроблено, нехай ніхто не каже: «Яка шкода в кінних перегонах?» Але якщо хтось і далі так запитує, можна відповісти ще конкретніше. Ви — молода людина і хочете піти туди? Тоді, найімовірніше, ви йдете або дивитися, або щоб дивилися на вас; щоб милуватися видовищем або щоб викликати захоплення інших. Шкода в тому, що це підсилює прив’язаність до світу, яка є ворожою до Бога. Це розпалює пожадливість очей і гордість життя, які і без того сильні. Такі розваги стають знаряддям, яке наповнює розум земними й марними бажаннями, робить людину легковажною і поверхневою, і зрештою привчає більше любити насолоди, ніж Бога. Ви старшого віку і думаєте, що менше піддаєтеся таким спокусам? Стережіться, щоб не обманути самого себе. Але навіть якщо це так, чи не завдала вам уже шкоди така розвага, якщо вона завадила вам приступити до святого таїнства? Якщо вона відвернула вас від необхідного самодослідження або від особистої молитви перед ним і через це ви не прийшли до святого столу, то ви не лише не послухалися Божої заповіді, але й позбавили себе тих благословень, які даються слухняним. Ви — заможна людина і дали щось на цю розвагу? Тоді ви витратили те, що могло принести плід для вічності. Ви використали те, що могло б стати вашим духовним надбанням, якби було вжите правильно. Ви віддали це тим, хто не потребує і, можливо, навіть не вдячний. А якби ви дали це нужденним, Христос прийняв би це як зроблене для Нього і винагородив би вас у день суду. Ви — бідна людина і пішли туди або витратили щось на це? Тоді шкода ще більша. Ви витратили на марну розвагу те, що було потрібне вашій родині. Якщо це так, ви знехтували своїм обов’язком і вчинили гірше, ніж невіруючий. А навіть якщо це не коштувало вам грошей, хіба це не шкода, якщо воно забрало ваш час? Чи варто було витрачати його на пусті розваги, коли ви мали б займатися чесною працею? Якщо багаті ще можуть думати, що мають більше, ніж їм потрібно, то у вас немає підстав так думати. Для кожного дня достатньо своєї праці.

Скажу ще кілька слів, і звертаюся не до тих, хто не хоче слухати, чий розум прив’язаний до цього світу і тому засліплений ним, а до тих, у кого є здоровий розсуд і здатність тверезо міркувати; до тих, хто, навіть якщо раніше помилявся, тепер уже вирішив, з Божою допомогою, більше не повертатися на хибний шлях, але надалі не лише уникати всього, що суперечить Божій волі, а й щиро цьому противитися. До таких я й кажу: ви молоді? Тим більше відвертайтеся від усього марного, а особливо від того, що є гріховним, бо саме для вас мудрість і честь полягають у тому, щоб пам’ятати свого Творця в дні своєї молодості. Ви старші? Тим більше присвячуйте весь час, який можете звільнити від необхідних життєвих справ, на те, щоб готувати себе і тих, хто поруч із вами, до входу в краще життя. Бо ваш день уже хилиться до вечора, а ніч близько. Тож цінуйте той час, який вам ще залишився. Ви багаті? Тоді у вас є особлива причина бути багатими на добрі діла, бо вам дано багато не для того, щоб це марнувати, а для того, щоб уживати це мудро і на добро; і з вас багато буде спитано. Ви бідні? Тоді у вас є особлива причина чесно працювати своїми руками, щоб забезпечувати свій дім. Але й цього ще не досить. Після цього ви повинні дбати ще й про те, щоб мати чим допомогти тому, хто справді в потребі, не тому, хто шукає розваг, а тому, хто не має необхідного для життя: одягу, щоб укритися, їжі, щоб жити, або дому, де прихилити голову.

Що ж нам тепер залишається, як не всім разом, без винятку, молодим і старим, багатим і бідним, старатися змити той сором, що впав на наше місто і наш народ? По-перше, ми повинні, наскільки можемо, і словом, і ділом, серед своїх друзів і всіх, з ким маємо справу, противитися цій згубній розвазі, яка приносить такі тяжкі наслідки, і робити все можливе, щоб вона більше не повернулася до нас. По-друге, ми повинні виявляти якомога більше милосердя до наших постраждалих ближніх, відповідно до того, як Бог дав нам можливість, і через цю своєчасну допомогу їм готувати собі добру основу на день власної потреби. По-третє, ми повинні постійно брати участь у публічному Божому служінні, у благословенному таїнстві, і провадити уважне, милосердне та побожне життя. Саме так ми дамо найкращий доказ перед людьми й ангелами, що хоч спершу, навіть після Божого удару, ми й далі чинили нерозважно, однак згодом, глибше замислившись над тим, як Бог засурмив серед нас Своєю сурмою, ми справді злякалися. Тоді ми з пробудженим серцем скажемо: ось Господь, Бог наш, показав нам Свою славу і велич, і ми почули Його голос із середини вогню. Тож поки ще є час, відкиньмо від себе все, що є проклятим. «Бо якщо ми ще почуємо цей голос Господа, Бога нашого, то помремо».